Рішення

від 21.08.2023 по справі 922/2124/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2023м. ХарківСправа № 922/2124/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Литвиненко А.І., ордер серія ВІ № 1152845 від 20.06.2023 р.

відповідача: не з`явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАНТАЖЕР», місто Полтава,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗМІЇВ-АГРО», Харківська область, Чугуївський район, село Першотравневе,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАНТАЖЕР», звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗМІЇВ-АГРО», про стягнення заборгованості за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом № 118-22/В-П від 06 грудня 2022 року у загальному розмірі 3 550 406,93 грн., з них: 3 054 071,00 грн. основна заборгованість, 430 386,70 грн. пеня, 38869,57 грн. інфляційні втрати, 27079,66 грн. 3% річних (з урахуванням заяви позивача вх. № 16944 від 30 червня 2023 року) про зменшення позовних вимог).

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

24 травня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАНТАЖЕР» без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви -п`ять днів, з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: - інформації щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; - належним чином оформлених додатків до позовної заяви, шляхом зазначення на копії письмових документів всіх необхідних відміток, а саме: "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

01 червня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ВАНТАЖЕР до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/2124/23. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/2124/23 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 15 червня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, вирішено не приймати до розгляду докази, що подані разом із клопотанням (вх. № 15292 від 14 червня 2023 року) позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАНТАЖЕР», про долучення доказів. Ухвала обґрунтована тим, що позивач у позові не зазначив про неможливість подання доказів з об`єктивних причин, а також не зазначив: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. При цьому, означені докази не були подані разом із позовною заявою. 03 липня 2023 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду заяву позивача (вх. №16944 від 30 червня 2023 року) про зменшення позовних вимог. 17 липня 2023 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

31 липня 2023 року, суд розпочав розгляд справи по суті. Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 31 липня 2023 року долучено до матеріалів справи клопотання про долучення доказів (вх. № 20086 від 31 липня 2023 року). Зі змісту цього клопотання вбачається, що відповідачем було ще частково погашено борг і загальна сума заборгованості, після погашення, складає 1 874 010,00 грн. 31 липня 2023 року, протокольною ухвалою, оголошено перерву в судовому засіданні в межах розгляду справи по суті до 21 серпня 2023 року.

Щодо реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив (вх. № 16839 від 29 червня 2023 року), що був прийнятий до розгляду із долученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 03 липня 2023 року; позивачем - відповідь на відзив (вх. № 17162 від 03 липня 2023 року), що прийнята до розгляду із долученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 06 липня 2023 року; відповідачем - заперечення на відповідь на відзив (вх. № 18404 від 14 липня 2023 року), що прийняти до розгляду з їх долученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 17 липня 2023 року.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Суд констатує про те, що ним були дотримані строки розгляду справи.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). У пунктах 2, 4 частини 3статті 129 Конституції Українизакріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях7,13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.Закон України "Про судоустрій та статус суддів"(пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно зстаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

2. АРГУМЕНТИ СТОРІН ПО СПРАВІ.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

У позовній заяві зазначається, що між позивачем (перевізник за договором) та відповідачем (замовник за договором) укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом № 118-22/В-П від 06 грудня 2022 року (надалі «Договір»). Відповідно до п. 1.1. Договору перевезення, замовник доручає, а перевізник приймає на себе обов`язки від свого імені та за рахунок замовника здійснювати перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України. Відповідно до п. 3.2. Договору вартість перевезення та порядок розрахунків узгоджується Сторонами за кожним окремим перевезенням. Відповідно до п. 3.3. Договору по закінченню виконання замовлення перевізник оформлює акти виконаних робіт, які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються печатками сторін за наявності. Відповідно до п. 3.5. Договору оплата замовником послуг по перевезенню здійснюється у строк 5 календарних днів з моменту доставлення вантажу у пункт призначення. Як вказує позивач, за період з 01.12.2022 року по 17.05.2023 року перевізник надав замовнику послуги перевезення на загальну суму 9194238,25 грн., відповідно до наданого реєстру актів наданих послуг та рахунків. Станом на 17.05.2023 року замовник сплатив частину заборгованості у розмірі 5459814,25 грн. Як зазначено у позові, інших оплат з боку замовника за період з 01.12.2022 року по 17.05.2023 року не було, а станом на 17.05.2023 року заборгованість замовника перед перевізником за послугами перевезення становить 3734424,00 грн. Також, позивач заявляє до стягнення 430 386,70 грн. пені, 38869,57 грн. інфляційних втрат та 27079,66 грн. 3% річних.

30 червня 2023 року до суду від позивача надійшла заява (вх. №16944) про зменшення позовних вимог. Позивач зазначає, що 15.06.2023 року відповідач здійснив часткову оплату заборгованості за Договором в сумі 680 353,00 грн. З врахуванням часткової оплати, сума основного боргу відповідача перед позивачем за Договором станом на момент подачі даної заяви становить 3054 071,00 грн., 430 386,70 грн. пеня; 38 869,57 грн. інфляційні нарахування; 27 079,66 грн. 3% річних, про стягнення яких і прохає позивач.

29 червня 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 16839). Відносно розміру основної заборгованості, відповідач зазначає, що відповідно до платіжної інструкції № 950 від 15.06.2023 року ним сплачено 461 727,00 грн. згідно із актом № 130 від 20.02.2023 за Договором. Відповідно до платіжної інструкції № 951 від 15.06.2023 відповідачем сплачено 218 626,00 грн. згідно із актом № 214 від 21.03.23 за Договором. Таким чином, наразі заборгованість зменшилась на 680 353,00 грн. Залишок заборгованості складає 3054071,00 грн. Відповідач зазначає, що він є підприємством-виробником сільськогосподарської продукції, а отже є складовою критичної інфраструктури та повинен належно працювати в умовах воєнного стану для забезпечення продовольчих, соціальних та економічних потреб держави й суспільства. В умовах воєнного стану забезпечення стабільного фінансового становища відповідача виявилось неможливим. У зв`язку з цим, у випадку задоволення позову, відповідач прохає надати відстрочку у сплаті заборгованості до 31.12.23 р. Також, відповідач вважає розмір штрафних санкцій, заявлений позивачем, занадто великим в порівнянні з розміром заборгованості. Відповідач вважає, що співмірним, у випадку задоволення позову, буде розмір штрафних санкцій не більш, ніж 10% від наявної на дату прийняття рішення суми заборгованості.

03 липня 2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 17162). Відносно відстрочення виконання судового рішення, а також форс-мажорних обставин позивач зазначає наступне. Договір був укладений між позивачем і відповідачем 06.12.2022 року - через десять місяців після настання форс-мажорних обставин, які підтверджені листом Торгово-промислова палата України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р., про що відповідачу на момент укладення договору було достеменно відомо. На думку позивача, введення воєнного стану на території України не свідчить про те, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти. ТОВ «ЗМІЇВ-АГРО» не надав жодних доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану. Позивач вважає, що відстрочка буде істотно порушувати його майнові інтереси, внаслідок тривалого перенесення терміну виконання зобов`язання відповідача у спірних правовідносинах, в тому числі враховуючі стрімкі інфляційні процеси в державі. Надання відстрочки виконання рішення призведе до непропорційного порушення балансу майнових інтересів сторін. Підсумовуючи позивач зазначає, що обставини, на які посилається відповідач, не є виключними обставинами для надання відстрочення виконання судового рішення, тому в задоволенні даної заяви прохає відмовити. Відносно зменшення розміру штрафних санкцій, позивач зазначає, що розмір неустойки є значно меншим ніж сума заборгованості. По-друге, відсутні будь-які виняткові обставини для зменшення заявленої суми неустойки (пені) у порівнянні з умовами, передбаченими п. 4.7 Договору. Відповідач, як і у випадку з проханням надання відстрочки виконання рішення суду, не надав жодних доказів фінансових труднощів підприємства або наявності інших вагомих обставин для зменшення суми неустойки.

14 липня 2023 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 18404). У цих запереченнях зазначається, що відповідач є підприємством-виробником сільськогосподарської продукції, а отже є складовою критичної інфраструктури та повинен належно працювати в умовах воєнного стану для забезпечення продовольчих, соціальних та економічних потреб держави й суспільства. При цьому, ТОВ «ЗМІЇВ-АГРО» виконує мобілізаційне завдання, у зв`язку з чим працівники підприємства заброньовані з метою забезпечення функціонування національної економіки в особливий період, що підтверджується наказом Міністерства економіки України від 11.11.22 № 4530. На території розміщення підприємства ведуть активні бойові дії. Відповідач зазначає, що під час укладення Договору з позивачем, не очікував на погіршення безпекового становища в регіоні та погіршення фінансового становища товариства.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ВИМОГИ ПРО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Встатті 174 Господарського кодексу Українивизначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, 06 грудня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАНТАЖЕР» (позивач, перевізник за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗМІЇВ-АГРО» (відповідач, відправник за Договором) укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом № 118-22/В-П.

Відповідно до п. 1.1. Договору відправник доручає, а перевізник приймає на себе обов`язки від свого імені та за рахунок відправника здійснювати перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України (надалі «Послуги»). Відповідно до п. 3.2. Договору вартість перевезення та порядок розрахунків узгоджуються сторонами за кожним окремим перевезенням. Відповідно до п. 3.3. Договору по закінченню виконання замовлення перевізник оформлює акти виконаних робіт, які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються печатками сторін, за наявності. Відповідно до п. 3.5. Договору оплата відправником послуг по перевезенню вантажу здійснюється у строк до 5 календарних днів з моменту доставлення вантажу у пункт призначення.

Згідно із частиною 1статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно дост. 74 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписомст. 76 Господарського процесуального кодексу Українипредметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно дост. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем представлено до суду акти надання послуг, що підписані з обох сторін. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, відповідно до представлених актів, складає 3054 071,00 грн. (з урахуванням здійснення відповідачем часткової оплати). Означена сума визнається відповідачем в повному обсязі. При цьому, судом також враховується, що 31 липня 2023 року відповідачем були представлені до суду додаткові докази (клопотання вх. № 20086 від 31 липня 2023 року) здійснення часткової оплати за Договором. Перевіривши означену інформацію, суд вказує про те, що відповідачем дійсно було здійснено часткове погашення заборгованості. У зв`язку з цим частковим погашенням, заборгованість відповідача складає 1 874 010,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення основної суми заборгованості у розмірі 1 874 010,00 грн.

Відповідно до частини 2статті 614 Цивільного кодексу Українивідсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

Окремо, суд звертає увагу, що позивачем заявою (вх. № 16944 від 30 червня 2023 року) було вказано про зменшення позовних вимог в частині основної суми заборгованості до 3 054 071,00 грн. Така заява була подана 30 червня 2023 року. Водночас, 31 липня 2023 року відповідачем були представлені до суду додаткові докази (клопотання вх. № 20086 від 31 липня 2023 року) здійснення часткової оплати основної суми заборгованості за Договором (залишок: 1 874 010,00 грн.). Під час судового засідання 31 липня 2023 року позивачем було підтверджено, що залишок заборгованості відповідача складає 1 874 010,00 грн.

Тобто, позивачем не було заявлено клопотання про зменшення позовних вимог в частині основної суми заборгованості з 3 054 071,00 грн. до 1 874 010,00 грн., а саме на суму 1180 061,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на зазначене, враховуючи відсутність предмета спору в частині стягнення 1180 061,00 грн., суд вважає за можливе закрити в цій частині провадження у справі, на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

4. ВІДНОСНО ВИМОГИ ПРО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченихГосподарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті193, частина 1 статті216та частина 1 статті218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей230,231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1статті 549 Цивільного кодексу Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4.7. Договору за недотримання строків сплати, зазначених в п. 3.5. Договору, відправник сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення за кожний день прострочення. Відповідно до п. 3.5. Договору оплата відправником послуг по перевезенню вантажу здійснюється у строк до 5 календарних днів з моменту доставлення вантажу у пункт призначення.

Позивачем заявлено до стягнення 430 386,70 грн. пені. Здійснивши перевірку суми нарахованої пені, суд прийшов до висновку, що вона здійснена частково невірно, а саме невірно визначено кінцевий строк для оплати заборгованості за актами. Так, наявні помилки за наступні періоди (нумерація періодів здійснена за порядком, що зазначений позивачем у розрахунку заборгованості): 1) № 6 та № 7 позивачем визначено строк початку прострочення з 22.01.2023 року. Однак, враховуючи день підписання акта (16.01.2023 року), кінцевий строк для оплати припадає на 21.01.2023 (субота). У зв`язку з цим та на підставі ч. 5 ст. 254 ЦК України, виконання зобов`язання переноситься на понеділок, а отже прострочення має місце з 24.01.2023 (вівторок); 2) № 10 позивачем визначено строк початку прострочення з 30.01.2023 року. Однак, враховуючи день підписання акта (24.01.2023 року), кінцевий строк для оплати припадає на 29.01.2023 (неділя). У зв`язку з цим та на підставі ч. 5 ст. 254 ЦК України, виконання зобов`язання переноситься на понеділок, а отже прострочення має місце з 31.01.2023 (вівторок); 3) № 11 позивачем визначено строк початку прострочення з 06.02.2023 року. Однак, враховуючи день підписання акта (31.01.2023 року), кінцевий строк для оплати припадає на 05.02.2023 (неділя). У зв`язку з цим та на підставі ч. 5 ст. 254 ЦК України, виконання зобов`язання переноситься на понеділок, а отже прострочення має місце з 07.02.2023 (вівторок); 4) № 12 позивачем визначено строк початку прострочення з 26.02.2023 року. Однак, враховуючи день підписання акта (20.02.2023 року), кінцевий строк для оплати припадає на 25.02.2023 (субота). У зв`язку з цим та на підставі ч. 5 ст. 254 ЦК України, виконання зобов`язання переноситься на понеділок, а отже прострочення має місце з 28.02.2023 (вівторок); 5) № 14, 15, 16, 17 позивачем визначено строк початку прострочення з 06.03.2023 року. Однак, враховуючи день підписання акта (28.02.2023 року), кінцевий строк для оплати припадає на 05.02.2023 (неділя). У зв`язку з цим та на підставі ч. 5 ст. 254 ЦК України, виконання зобов`язання переноситься на понеділок, а отже прострочення має місце з 07.03.2023 (вівторок); 6) № 20 позивачем визначено строк початку прострочення з 27.03.2023 року. Однак, враховуючи день підписання акта (21.03.2023 року), кінцевий строк для оплати припадає на 26.03.2023 (неділя). У зв`язку з цим та на підставі ч. 5 ст. 254 ЦК України, виконання зобов`язання переноситься на понеділок, а отже прострочення має місце з 28.03.2023 (вівторок); 7) № 21 позивачем визначено строк початку прострочення з 26.03.2023 року. Однак, враховуючи день підписання акта (20.03.2023 року), кінцевий строк для оплати припадає на 25.03.2023 (субота). У зв`язку з цим та на підставі ч. 5 ст. 254 ЦК України, виконання зобов`язання переноситься на понеділок, а отже прострочення має місце з 28.03.2023 (вівторок).

Враховуючи вищевикладені помилки, судом було виконано процесуальний обов`язок та здійснено перерахунок суми нарахованої пені та встановлено правильну суму нарахування пені, в межах заявлених вимог, у розмірі 423987,85 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку, про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, а саме у розмірі 423987,85 грн. проти 430386,70 грн., що заявлені позивачем.

5. ВІДНОСНО ВИМОГИ ПРО СТЯГНЕННЯ 3% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно достатті 625 ЦК Україниє мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Позивачем заявлено до стягнення 38869,57 грн. інфляційних втрат, 27079,66 грн. 3% річних.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем 3% річних, суд прийшов до висновку, що розрахунок здійснений частково невірно з аналогічних підстав, що були описані в розділі про стягнення пені, а саме: позивачем невірно визначено кінцевий строк для оплати рахунку відповідачем. Враховуючи це, а також встановивши правильний період початку прострочення, суд вказує, що правильною сумою 3% річних, в межах заявлених позовних вимог, є 26664,77 грн.

Розрахунок суми інфляційних втрат здійснений вірно.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних, а саме у розмірі 26664,77 грн., проти 27079,66 грн., що заявлено позивачем, а також про повне задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 38869,57 грн.

6. ВІДНОСНО ЗМЕНШЕННЯ РОЗМІРУ ШТРАФНИХ САНКЦІЙ.

Згідно із усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК Україниє мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виглядістягнення трьохпроцентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника. Означені за змістом висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 904/5610/19. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Враховуючи, що нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України не є штрафною санкцією, а носить компенсаційний характер, суд прийшов до висновку про неможливість застосування ст. 233 ГК України до зменшення 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому, під час розгляду питання про зменшення 3% річних, судом були враховані висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18: «З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно достатті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуваннямконкретних обставин справи,які мають юридичне значення,та, зокрема,зазначених вищекритеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання».

Відносно прохання відповідача про зменшення пені, суд зазначає наступне. По-перше, зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, а не обов`язком. Тобто, суд може зменшити розмір штрафних санкцій, якщо після дослідження відповідних фактів, що надають право суду на зменшення їх розміру, останній прийде до власного переконання до їх підтвердження та про справедливість та доцільність такого зменшення. По-друге, відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГК України під час вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій має братися до уваги саме те, що штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК Українирозмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тобто, як ЦК України, так і ГК України передбачаються спільну обставину, наявність якої є необхідним для зменшення розміру штрафних санкцій розмір штрафних санкцій перевищує розмір збитків. Проаналізувавши всі наявні в матеріалах докази, суд прийшов до висновку про не підтвердження понесення відповідачем таких збитків, розмір яких би перевищував штрафні санкції.

Відносно посилання відповідача на факт збройної агресії рф проти України як на загальновідомий факт і як підставу для зменшення розміру пені, суд зазначає наступне. У постанові від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 Верховний Суд зазначає: «Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання». Як встановлено із матеріалів справи, відповідачем не доведено поширення форс-мажорних обставин на правовідносини сторін, а містяться лише посилання на ці факти без надання підтверджуючих документів.

Окремо суд звертає увагу, що договір був укладений 06 грудня 2022 року, тобто вже після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України. Це означає, що сторони, укладаючи Договір, розуміють в повній мірі всі ризики, пов`язані із діяльністю в воєнний стан.

При цьому, відповідач, вважаючи співмірним, у випадку задоволення позову, розмір штрафних санкцій не більш, ніж 10% від наявної на дату прийняття рішення суми заборгованості, не наводить жодних аргументів та доказів на підтвердження.

Посилання відповідача на те, що він виконує мобілізаційне завдання, у зв`язку з чим працівники підприємства заброньовані з метою забезпечення функціонування національної економіки в особливий період, що підтверджується наказом Міністерства економіки України від 11.11.22 № 4530 не є підставою для зменшення штрафних санкцій.

Таким чином, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

7. ВІДНОСНО ВІДСТРОЧЕННЯ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ.

Відповідно до ч. 1, 3ст. 331 ГПК Україниза заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Відповідно до ч. 4ст. 331 ГПК Українивирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Відповідно до ч. 5ст. 331 ГПК Українирозстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. У Господарському процесуальному кодексі України та Законі України «Про виконавче провадження» не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки або розстрочки. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

На підтвердження фінансового стану і як наслідок неможливості виконання зобов`язання, відповідачем надано звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2022 рік та за I квартал 2023 року. Як вбачається зі звіту за 2022 рік чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) складає 86741 тис. грн., а у звіті за I квартал 2023 року цей же показник складає 12530 тис. грн.

Окремо суд звертає увагу, що відповідач не надає жодних доказів того, що після 31.12.2023 року останній буде мати можливість в повному обсязі погасити заборгованість перед позивачем.

Отже, відповідачем достовірно не підтверджено скрутне матеріальне становище. При цьому, відповідач повністю винен у невиконанні своєчасно зобов`язання з оплати за Договором. Таким чином, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення суду.

8. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ВИТРАТ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ.

30 червня 2023 року позивачем разом із заявою (вх. № 16944) про зменшення позовних вимог надано докази понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн. 31 липня 2023 року відповідачем було заявлено усне клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн. Означене клопотання обґрунтовано нескладністю справи, а також тим, що відповідачем надаються докази сплати заборгованості.

Проаналізувавши доводи сторін, суд зазначає наступне.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України). У частині 3статті 126 ГПК Українипередбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У заяві (вх. № 16944) позивача зазначено, що 20 червня 2023 року між ТОВ «ВАНТАЖЕР» та АО «ПАРТНЕРИ» укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 20230620/1, п. 1.1. якого визначено, що АО бере на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі і на умовах, передбачених цим договором, а Клієнт зобов`язаний сплатити винагороду (гонорар) та витрати, необхідні для виконання його доручень, у порядку і строки обумовлені Сторонами у договорі. Згідно з п. 1.2. Договору, АО надає послугу з професійної правничої допомоги у справі № 922/2124/23, що на момент укладення даного Договору перебуває на розгляді Господарського суду Харківської області, зі здійсненням усіх необхідних процесуальних дій та представництва Клієнта в межах даної справи. Відповідно до п. 4.2 Договору за правничу допомогу Клієнт оплачує АО гонорар в сумі 25 000,00 грн. (двадцять п`ять тисяч гривень 00 коп.). Оплата гонорару підтверджується рахунком № 20/06/1 від 20.06.2023 р. та квитанцією № 20/06/1 від 20.06.2023 р.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного висновку.

За змістом пункту 1 частини 2 статті126, частини 8 статті129 Господарського процесуального кодексу Українирозмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 126 цього ГПК України). Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. За приписамистатті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником, клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 ГПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Відповідачем було заявлено усне клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн. Означене клопотання обґрунтовано нескладністю справи, а також тим, що відповідачем надаються докази сплати заборгованості. Водночас, суд звертає увагу, що саме відповідач зобов`язаний довести неспівмірність витрат. Однак, на переконання суду, відповідач не довів це належним чином: не було надано жодного доказу на підтвердження неспівмірності витрат, не було надано власного бачення розрахунку таких витрат. Загальне посилання відповідача на «нескладність справи» не доведено ним жодними аргументами та доказами. Також, погашення відповідачем заборгованості, у даному випадку, не може бути підставою для зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, суд прийшов до висновку про необґрунтованість усного клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас, проаналізувавши представлені позивачем документи, суд зазначає наступне.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю цих сторін. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, зокрема, з огляду на положення частини 6 статті 126 ГПК України. Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Верховний Суд звертає увагу у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, як зазначає Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Відповідно до частини 1статті 9 Конституції Україничинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"визначено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого Об`єднана палата у Постанові від 03 листопада 2019 року у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно достатті 86 Господарського процесуального кодексу Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем представлено до суду договір про надання професійної правничої допомоги № 20230620/1 від 20 червня 2023 року, що укладений з Адвокатським об`єднанням «Партнери» та позивачем. Відповідно до п. 1.1 цього Договору АО бере на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі і на умовах, передбачених цим договором, а Клієнт зобов`язаний сплатити винагороду (гонорар) та витрати, необхідні для виконання його доручень, у порядку і строки обумовлені Сторонами у договорі. Згідно з п. 1.2. Договору, АО надає послугу з професійної правничої допомоги у справі № 922/2124/23, що на момент укладення даного Договору перебуває на розгляді Господарського суду Харківської області, зі здійсненням усіх необхідних процесуальних дій та представництва Клієнта в межах даної справи. Відповідно до п. 4.2 Договору за правничу допомогу Клієнт оплачує АО гонорар в сумі 25 000,00 грн. (двадцять п`ять тисяч гривень 00 коп.). Оплата гонорару підтверджується квитанцією № 20/06/1 від 20.06.2023 року.

Суд в чергове звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

З огляду на нескладність справи (спір виник з приводу стягнення заборгованості за договором перевезення), а відповідно і нескладність підготовки позовної заяви та її невеликий обсяг (фактичне обґрунтування позову зводиться до 1-го аркушу позовної заяви), затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, додані докази є типовими для договорів перевезення; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось), на думку суду, з урахуванням складності підготовки розрахунку заборгованості, у даному випадку розумним та пропорційним є стягнення 7 000,00 грн.

Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7 000,00 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимогистатті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати (судовий збір), понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями124,129-1 Конституції України, статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАНТАЖЕР» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗМІЇВ-АГРО» (63422, Харківська область, Чугуївський район, село Першотравневе, площа Центральна, будинок 2; код ЄДРПОУ: 41661186) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАНТАЖЕР» (36020, місто Полтава, вулиця Конституції, будинок 13; код ЄДРПОУ: 44592090) заборгованість за послуги перевезення у розмірі 1 874 010,00 грн., пеню у розмірі 423987,85 грн., інфляційні втрати у розмірі 38869,57 грн., 3% річних у розмірі 26664,77 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 35452,98 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Закрити провадження в частині стягнення 1180 061,00 грн. основної суми заборгованості за послуги перевезення.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "24" серпня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко