Рішення

від 23.08.2023 по справі 926/2110/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

23 серпня 2023 року Справа № 926/2110/23

За позовом Чернівецького обласного центру зайнятості

до Хотинської міської ради

про стягнення коштів в сумі 25161,29 грн

Суддя Тинок О.С.

Секретар судових засідань Рогатинчук О.В.

Представники:

від позивача - Брус М.І.

від відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Чернівецький обласний центр зайнятості звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до відповідача Хотинської міської ради про стягнення коштів в сумі 25161,29 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що громадянка ОСОБА_2 перебувала на обліку в Хотинській районній філії Чернівецького обласного центру зайнятості, як безробітна, з 07 серпня 2022 року по 24 жовтня 2022 року та отримала виплати за вказаний період у сумі 25161,29 грн.

Далі позивач зазначає, що Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області по справі №724/1475/22 від 12 жовтня 2022 року ухвалено позов ОСОБА_2 до Хотинської міської ради Чернівецької області про визнання звільнення незаконним, про зміну формулювання звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити. Визнано пункт 3 розпорядження Хотинського міського голови №45-ОС від 21.06.2022 року «Про фактичне вивільнення працівників КЗ «Заклад загальної середньої освіти №2 Хотинської міської ради», яким звільнено ОСОБА_2 з 06 липня 2022 року з посади учителя української мови та літератури Комунального закладу «Хотинський заклад загальної середньої освіти № 2» за пунктом 1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників незаконним та скасовано. Визнано ОСОБА_2 , такою, що звільнена 10 серпня 2022 року з посади учителя української мови та літератури Комунального закладу «Заклад загальної середньої освіти №2 Хотинської міської ради» за п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією установи.

Відтак, на думку позивача, у зв`язку із зміною дати звільнення ОСОБА_2 на 10 серпня 2022 року станом на дату набуття статусу безробітної в Хотинській районній філії - 03 серпня 2022 року особа належала до категорії зайнятого населення згідно ст.4 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітної та відповідно виплата допомоги по безробіттю припинена їй з 25 жовтня 2022 року.

Так, на думку позивача, внаслідок недотримання норм законодавства, яким визначено порядок звільнення працівників у зв`язку із ліквідацією установи, що призвело до визнання незаконним і скасуванням звільнення особи з 06.07.2022 року з вини роботодавця Хотинської міської ради, статус безробітної ОСОБА_2 - 03.08.2022 року є незаконним і відповідно виплата допомоги по безробіттю за період перебування на обліку в службі зайнятості підлягає стягненню з роботодавця.

За період перебування на обліку в Хотинській районній філії Чернівецького обласного центру зайнятості з 07 серпня 2022 року по 24 жовтня 2022 року ОСОБА_2 нараховано та виплачено допомогу по безробіттю в сумі 25161,29 грн. Відповідач лист-вимогу від 09 листопада 2022 року №930/2411.002-22 не виконав, кошти самостійно не повернув, що стало підставою для звернення з позовом про стягнення з Хотинської міської ради, як роботодавця, коштів, які виплачені як допомога по безробіттю в сумі - 25161,29 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 травня 2023 року, позовну заяву №926/2110/23 передано судді Тинку О.С.

Ухвалою суду від 23 травня 2023 року залишено без руху позовну заяву Чернівецького обласного центру зайнятості до Хотинської міської ради про стягнення коштів в сумі 25161,29 грн.

01 червня 2023 року представник позивача звернувся до суду із заявою (вх. №2319) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 01 червня 2023 року постановлено: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 19 червня 2023 року.

09 червня 2023 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. №2486), в якому сторона по справі вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як стверджує відповідач, ОСОБА_2 не поновлена на роботі, що знайшло своє відображення у резолютивній частині рішення Хотинського районного суду від 12 жовтня 2022 року у справі №724/1475/22, відповідно до якої: «Позов ОСОБА_2 до Хотинської міської ради Чернівецької області про визнання звільнення незаконним, про зміну формулювання звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Також, відповідач зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що саме Комунальний заклад «Хотинський заклад загальної середньої освіти №2 Хотинської міської ради», в особі директора Дідича Г.М. є роботодавцем по відношенню до ОСОБА_2 . Тому, у відповідності до статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», кошти, сплачені ОСОБА_2 , як допомогу по безробіттю мають бути стягнуті саме з Комунального закладу «Хотинський заклад загальної середньої освіти №2 Хотинської міської ради», а не з відповідача по справі - Хотинської міської ради.

Виходячи з наведеного у відзиві, відповідач вважає, що сума виплаченого позивачем забезпечення у розмірі 25161,29 грн, виплачених ОСОБА_2 під час перебування на обліку в центрі зайнятості, як безробітної, не підлягають відшкодуванню відповідачем у відповідності до частини 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", оскільки із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

13 червня 2023 року позивач подав до суду відповідь на відзив (вх. №2570), в якому позивач не погоджується із обставинами викладеними відповідачем у відзиві на позовну заяву та вважає за необхідне викласти свої контраргументи.

Так, позивач зазначає, що при зверненні до Хотинської районної філії Чернівецького ОЦЗ ОСОБА_2 було подано трудову книжку згідно якої її було звільнено з посади учителя української мови і літератури Комунального закладу «Хотинський заклад загальної середньої освіти №2» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, у зв?язку із скороченням чисельності штату працівників саме на підставі розпорядження Хотинського міського голови №45-OC від 21.06.2022 року «Про фактичне вивільнення працівників К3 «Заклад загальної середньої освіти №2 Хотинської міської ради».

Рішенням Хотинського районного суду від 12 жовтня 2022 року у справі №724/1475/22. ухвалено стягнути саме з Хотинської міської ради Чернівецької області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 липня 2022 року по 12 жовтня 2022 року (по день ухвалення судового рішення) в розмірі 52843 (п?ятдесят дві тисячі вісімсот сорок три) гривень з подальшим утриманням зі вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів.

Саме внаслідок недотримання норм законодавства, яким визначено порядок звільнення працівників у зв`язку із ліквідацією установи, що призвело до визнання незаконним і скасуванням звільнення особи з 06.07.2022 року з вини роботодавця Хотинської міської ради, статус безробітної ОСОБА_2 - 03.08.2022 року є незаконним і відповідно виплата допомоги по безробіттю за період перебування на обліку в службі зайнятості підлягає стягненню з роботодавця.

Так, позивач вважає, що збитки завдані Фонду не роботодавцем у розумінні терміну, визначеного Законом України «Про організації роботодавців, їх об`єднання, права і гарантії їх діяльності», а неправомірними діями органу місцевого самоврядування, загальні підстави відповідальності за які встановлені положеннями Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 19 червня 2023 року відкладено підготовче засідання на 28 червня 2023 року.

28 червня 2023 року в судовому засіданні представник позивача подала суду клопотання про долучення до справи письмових доказів (витяги з відомостей щодо виплат за видами забезпечення), проти якого представник відповідача не заперечував, а тому, суд задовольнив означене клопотання.

Ухвалою суду від 28 червня 2023 року постановлено: закрити підготовче провадження; призначити справу до судового розгляду по суті на 03 серпня 2023 року; попередити сторін, що неявка їх представників у судове засідання не буде перешкоджати розгляду справи за відсутності таких учасників справи.

Ухвалою суду від 03 серпня 2023 року відкладено розгляд справи по суті на 23 серпня 2023 року.

Представник позивача в судовому засіданні 23 серпня 2023 року просила суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач явку належного представника в судове засідання 23 серпня 2023 року не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про місце, час та дату судового засідання.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із пунктом 1 частини 3 цієї статті ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на те, що судом було здійснено всі заходи щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому суд здійснює розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

Як вбачається із витягу з розпорядження Хотинського міського голови № 45-ОС від 21 червня 2022 року "Про фактичне вивільнення працівників КЗ "Заклад загальної середньої освіти № 2" Хотинської міської ради, звільнено ОСОБА_2 - учителя української мови та літератури, за п. 1 ст. 40 Кодексу Законів про Працю України 06.07.2021 року у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників з дотриманням гарантій передбачених ст. ст. 44, 184 КЗпП України, останнім робочим днем вважати 06.07.2022 року.

На підставі означеного розпорядження, здійснено відповідний запис в трудову книжку ОСОБА_2 НОМЕР_1 про звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

03 серпня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Хотинської районної філії Чернівецького обласного центру зайнятості із заявою про надання (поновлення) статусу безробітного та заявою про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю.

03 серпня 2022 року Хотинською районною філією Чернівецького обласного центру зайнятості створено персональну картку ОСОБА_2 за № 241122080300001, надано їй статус безробітної та розпочато виплату допомоги по безробіттю на підставі пункту 1 статті 22, статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області по справі №724/1475/22 від 12 жовтня 2022 року позов ОСОБА_2 до Хотинської міської ради Чернівецької області про визнання звільнення незаконним, про зміну формулювання звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено. Визнано пункт 3 розпорядження Хотинського міського голови № 45-ОС від 21.06.2022 року «Про фактичне вивільнення працівників КЗ «Заклад загальної середньої освіти № 2 Хотинської міської ради», яким звільнено ОСОБА_2 з 06 липня 2022 року з посади учителя української мови та літератури Комунального закладу «Хотинський заклад загальної середньої освіти № 2» (код ЄДРПОУ 214433430) за пунктом 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників незаконним та скасувати його. Визнано ОСОБА_2 , такою що звільнена 10 серпня 2022 року з посади учителя української мови та літератури Комунального закладу «Заклад загальної середньої освіти № 2 Хотинської міської ради» (код ЄДРПОУ 214433430) за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією установи.

На виконання рішення Хотинського районного суду по справі №724/1475/22 від 12 жовтня 2022 року міським головою Хотинської міської ради 25 жовтня 2022 року видано розпорядження №107-ОС, яким скасовано пункт 3 розпорядження Хотинського міського голови Хотинської міської ради №45-ОС від 21 червня 2022 року, яким звільнено ОСОБА_2 , з 06 липня 2022 року, за п.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням чисельності штату та визнано ОСОБА_2 звільненою 10 серпня 2022 року, за п.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією установи.

26 жовтня 2022 року міський голова Хотинської міської ради направив на адресу Хотинської районної філії Чернівецького обласного центру зайнятості лист №02-13-10-1657, у якому міський голова повідомив центр зайнятості про зміну дати звільнення та формулювання підстав звільнення ОСОБА_2 .

Як вбачається із матеріалів справи, з серпня 2022 року по жовтень 2022 року Чернівецький обласний центр зайнятості нарахував та виплатив допомогу по безробіттю ОСОБА_2 у загальному розмірі 25161,29 грн, що підтверджується: витягом з відомості виплат за видами забезпечення №254 від 23 серпня 2022 року на суму 696,77 грн, витягом з відомості виплат за видами забезпечення №270 від 02 вересня 2022 року на суму 696,77 грн, витягом з відомості виплат за видами забезпечення №294 від 22 вересня 2022 року на суму 1198,06 грн, витягом з відомості виплат за видами забезпечення №296 від 03 жовтня 2022 року на суму 60,00 грн, витягом з відомості виплат за видами забезпечення №303 від 24 жовтня 2022 року на суму 774,19 грн, витягом з відомості виплат за видами забезпечення №311 від 28 жовтня 2022 року на суму 20162,92 грн, витягом з відомості виплат за видами забезпечення №317 від 01 листопада 2022 року на суму 1572,58 грн.

09 листопада 2022 року Хотинська районна філія Чернівецького обласного центру зайнятості направила на адресу Хотинської міської ради лист-вимогу №930/2411.002-22 про відшкодування коштів в добровільному порядку на рахунок Чернівецького обласного центру зайнятості суму виплаченого матеріального забезпечення, яку було нараховано та виплачено безробітній ОСОБА_2 у період її перебування на обліку в Хотинській районній філії Чернівецького обласного центру зайнятості у розмірі 25161,29 грн.

У відповідь на лист-вимогу 16 листопада 2022 року Хотинська міська рада повідомила Хотинську районну філію Чернівецького обласного центру зайнятості про те, що у зв`язку із відсутністю розпорядження про поновлення на роботі ОСОБА_2 та відсутністю у Хотинської міської ради повноважень роботодавця, лист-вимога не підлягає задоволенню.

Так, відмова Хотинської міської ради у добровільному порядку повернути Чернівецькому обласному центру зайнятості суму виплаченого матеріального забезпечення (допомоги по безробіттю) стала підставою для звернення із позовом до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (частина 1, пункт 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відносини у сфері зайнятості населення регулюються Конституцією України, Законом України "Про зайнятість населення", Кодексом законів про працю України, Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.

Зареєстрований безробітний - це особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи (пункт 8 частини 1 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення").

Статтями 43, 44 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що статус безробітного може набути, зокрема, особа працездатного віку, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи, статус безробітного надається особам за їх особистою заявою, зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.

Відповідно до пункту 1 статті 1 "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття (пункт 8 частини 1 статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").

Право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи (частина 1 статті 6 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").

Частинами 1, 2 статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (далі - Фонд) створений для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення застрахованих інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Держава є гарантом застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.

Відповідно до частини 2 статті 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд зобов`язаний, серед іншого, виплачувати забезпечення та надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом; вживати заходів до раціонального використання коштів і забезпечення його фінансової стабільності; контролювати правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань страхування на випадок безробіття, правильність призначення роботодавцем та виплати застрахованим особам допомоги по частковому безробіттю.

За частиною 2 статті 21 Закону України "Про зайнятість населення" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", підпунктів 1-4 пункту 30 чинного на час виникнення спірних правовідносин «Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2018 року № 792, підпункту 17 пункту 1 статті 45 Закону України "Про зайнятість населення" центр зайнятості припиняє реєстрацію особи, як безробітної з інших підстав, передбачених порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних.

Згідно з абзацом 7 частини 1 статті 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", Фонд має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" з роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.

Абзацом 2 пункту 6 «Порядку розслідування страхових випадків та обгрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України та Державної податкової адміністрації від 13.02.2009 року № 60/62, передбачено, якщо відомості про доходи особи, на підставі яких призначено матеріальне забезпечення, є недостовірними з вини роботодавця, центри зайнятості проводять перерахунок страхових виплат з дня їх призначення. Суми незаконно виплачених коштів повертаються роботодавцем.

За загальним правилом майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 1173 Цивільного кодексу України унормовано, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з відповідача 25161,29 грн допомоги по безробіттю за період перебування на обліку в Хотинській районній філії Чернівецького обласного центру зайнятості з 07 серпня 2022 року по 24 жовтня 2022 року ОСОБА_2 .

Сукупність встановлених судом під час розгляду цієї справи юридичних фактів дають підстави для висновку, що внаслідок недотримання відповідачем норм законодавства, яким визначено порядок звільнення ОСОБА_2 , у зв`язку із ліквідацією установи, що встановлено Хотинським районним судом Чернівецької області у справі № 724/1475/22, статус останньої як безробітної є незаконним, відповідно, виплачена їй допомога по безробіттю за період перебування на обліку в службі зайнятості підлягає стягненню з відповідача.

Суд критично оцінює аргументи відповідача про те, що відсутність обставини щодо поновлення ОСОБА_2 на роботі й те, що Хотинська міська рада не є роботодавцем останньої виключають можливість застосування наведених вище положень Закону і Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області по справі №724/1475/22 від 12 жовтня 2022 року встановлено факт звільнення ОСОБА_2 без законної підстави. При цьому, в рішенні судом враховані висновки, викладені в абз.3 п.18 постанови пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.1992, де зазначено, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи організації, а у відповідний випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п.1 ст.40 КЗпП у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

Отже, поновлення на роботі звільненого працівника ОСОБА_2 не відбулось через ліквідацію установи, де вона працювала.

Разом з цим, при вирішенні спору суд враховує, що саме на нього покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Суд зауважує, що 25 жовтня 2022 року Хотинський міський головами своїми діями, скасувавши пункт 3 розпорядження №45-ОС від 21 червня 2022 року, визнав свою вину і неправомірність раніше прийнятого ним рішення, виконавши рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 12 жовтня 2022 року не дочекавшись набрання ним законної сили. Такі неправомірні дії відповідача щодо звільнення працівника завдали майнової шкоди позивачу у розмірі виплаченої допомоги по безробіттю, адже статус зайнятої особи і статус безробітного є взаємовиключними з огляду на приписи статті 43 Закону України "Про зайнятість населення".

Слід зауважити, що визнання рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області у справі №724/1475/22 від 12 жовтня 2022 року пункт 3 розпорядження Хотинського міського голови №45-ОС від 21 червня 2022 року незаконним та його скасування вказує на наявність у ОСОБА_2 трудових відносин з роботодавцем за період від звільнення до дня видання розпорядження.

Враховуючи, що в цей період зазначена особа перебувала в трудових відносинах з роботодавцем внаслідок зміни судовим рішенням дати її звільнення, а відтак не мала права на набуття статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю, у позивача виникло право на повернення допомоги по безробіттю, яка була безпідставно отримана. Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 02.04.2018 у справі №910/5464/17 та від 05.10.2020 у справі №906/1043/19.

Окрім цього, згідно частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Загальними правовими підставами відповідальності за завдану майнову шкоду є наявність складу цивільного правопорушення, необхідними елементами якого є: - протиправна поведінка (дії чи бездіяльність) особи; - шкідливий результат такої поведінки (шкода); - причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою та вина.

Наявність всіх чотирьох складових правопорушення є необхідною вимогою для притягнення до відповідальності, якщо інше не встановлено законом. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Факт зміни дати звільнення працівника через неналежне повідомлення останнього у даному випадку підтверджує наявність протиправних дій та вини Хотинської міської ради, так як саме відповідач допустив неправомірне звільнення особи, що потягнуло за собою неправомірне звернення до центру зайнятості, надання їй статусу безробітнього та виплату допомоги, навіть якщо така особа і не була поновлена на роботі за рішенням суду у зв`язку з ліквідацією установи.

Отже, доводи відповідача суперечать вище викладеному, так як у відповідності до вимог чинного законодавства останній неправомірно звільнив особу, що підтверджено рішенням Хотинського районного суду у справі №724/1475/22 від 12 жовтня 2022 року внаслідок чого, дана особа неправомірно отримала статус безробітної та як наслідок їй було виплачено грошові кошти, які у відповідності до вимог ст.35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" слід утримати з роботодавця.

Таким чином, на переконання суду, через неправомірні дії Хотинської міської ради, які полягали в неправильній даті звільнення працівника та неправильній підставі, ОСОБА_2 безпідставно надано статус безробітного та виплачена допомога у сумі 25161,29 грн, чим завдано шкоду Чернівецькому обласному центру зайнятості.

За змістом частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно із статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Приписами статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до пункту 1 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Вказана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Верховний Суд у п. 8.22 постанови від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 дійшов висновку, що тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, у розумінні положень норми ст. 79 ГПК України на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Згідно з частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог докази є належними, достатніми та вірогідними у розумінні ст. 76, 77, 79 ГПК України.

Таким чином, позовні вимоги Чернівецького обласного центру зайнятості до Хотинської міської ради про стягнення коштів в сумі 25161,29 грн, які виплачені як допомога по безробіттю, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Чернівецького обласного центру зайнятості до Хотинської міської ради про стягнення коштів у сумі 25161,29 грн - задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Хотинської міської ради (60000, Чернівецька обл., м. Хотин, вул. О. Кобилянської, буд. 2А, код 04062205) на користь Чернівецького обласного центру зайнятості (58000, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Університетська, 31, код 05392708) кошти в сумі 25161,29 грн на р/р UA638201720355479032700706226 відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, одержувач - Чернівецький обласний центр зайнятості, вид платежу - повернення допомоги по безробіттю та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684,00 грн.

У судовому засіданні 23 серпня 2023 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 28 серпня 2023 року

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.С. Тинок