Постанова

від 28.08.2023 по справі 161/18273/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/18273/22 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/714/23 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря судового засідання - Губарик К. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маневичіагробуд», третя особа Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Львів), про визнання трудових відносин припиненими за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовм, мотивуючи вимоги тим, що згідно з рішенням загальних зборів ТОВ «Маневичіагробуд» , яке оформлене протоколом №12 від 26.11.2018 року, його призначено на посаду генерального директора ТОВ «Маневичіагробуд». На підставі зазначеного рішення 28.11.2018 року у відповідності до Наказу № 41/1 -к від 28.11.2018 року він приступив до виконання обов`язків генерального директора та відповідні відомості було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і громадських формувань. Вказує, що протягом 2018 - 2022 років він належним чином виконував посадові обов`язки генерального директора ТОВ «Маневичіагробуд», але у зв`язку з фактичним усуненням учасників відповідача від участі у діяльності підприємства, позивач втратив інтерес до роботи на зазначеній посаді, у зв`язку з чим 16.11.2022 року з ініціативи виконавчого органу, яким є генеральний директор, всім учасникам відповідача поштою було направлено повідомлення про скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення даного питання.

В подальшому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, 05.12.2022 року на адресу всіх учасників ТОВ «Маневичіагробуд» позивачем було направлено заяву про звільнення за власним бажанням 19.12.2022 року. Однак, 19.12.2022 року на загальні збори жоден з учасників відповідача не з`явився, що унеможливило проведення загальних зборів та прийняття рішення. Загальними зборами учасників відповідача заява про звільнення за власним бажанням з посади генерального директора не розглянута і питання про припинення трудових відносин не вирішено.

Позивач вказує, що такі дії (бездіяльність) учасників товариства свідчать про порушення його трудових прав, зокрема його права бути звільненим із займаної посади за власним бажанням.

Саме це слугувало підставою для звернення його до суду з позовом, в якому просив визнати припиненими трудові відносини між ним та ТОВ «Маневичіагробуд» у зв`язку зі звільненням його за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 19.12.2022 року із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито, судом роз`яснено позивачу право на звернення з даною позовною заявою до господарського суду.

Не погодившись із даною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив оскаржувану ухвалу скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд порушив норми процесуального права, помилково визначив підсудність даної справи до юрисдикції господарського суду, чим позбавив його права на судовий захист, доступу до правосуддя та права на справедливий суд. Зазначає, що предметом захисту згідно з поданим позовом є питання саме звільнення, що охоплюється трудовими правами, а не корпоративними.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

15 серпня 2023 року від апелянта ОСОБА_1 до суду надійшла заява, в якій він просить розгляд справи проводити у його відсутності.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 757/60260/19-ц (провадження № 61-739св23).

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 - генеральний директор товариства, звернувся до суду цивільної юрисдикції з позовом, у якому просив визнати припиненими його трудові відносини із унесенням відповідних змін у державний реєстр щодо керівника.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).

До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).

Законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем-фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (речення перше частини першої статті 21 КЗпП України).

Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України), зокрема розірвання з цієї ініціативи трудового договору, укладеного на невизначений строк (стаття 38 КЗпП України).

Однак, правове регулювання припинення повноважень виконавчого органу товариства (директора), чи члена цього органу, якщо останній є колегіальним (дирекцією), з його власної ініціативи відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника, який не є виконавчим органом товариства або членом цього органу.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, (провадження № 14-1цс19), від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19), від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (провадження № 12-100гс19) (пункт 34), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19) (пункт 53), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (провадження № 14-113цс22) Велика Палата Верховного Суду не погодилася з тим, що спір за вимогою директора про визнання припиненими його трудових відносин із товариством на підставі статті 38 КЗпП України є трудовим і що такий спір стосується реалізації ним, як працівником, виключно права на працю.

За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справиу спорах, що виникають із корпоративних відносин, у тому числі пов`язані з управлінням юридичної особою.

З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов`язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду. Відсутність у позовній заяві обґрунтування позивачем, який є директором товариства, участі у відносинах управління останнім і їхнього припинення у разі задоволення позову не впливає на існування спору, пов`язаного з управлінням товариством.

До господарських товариств належить, зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю (частина перша статті 84, частина друга статті 113 ЦК України).

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки (частина перша статті 140 ЦК України).

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (частина перша статті 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 призначений на посаду генерального директора ТОВ «Маневичіагробуд» на підставі рішення загальних зборів ТОВ «Маневичіагробуд» від 26.11.2018 року, яке оформлене протоколом № 12 від 26.11.2018 року.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства (частина перша статті 98 ЦК України).

Звільнення з посади директора товариства (відкликання директора) є припиненням повноважень одноосібного виконавчого органу, що відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У разі виявлення директором бажання розірвати трудовий договір із товариством їхнє скликання для розгляду відповідної заяви може залежати від самого директора (пункт 1 частини першої статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

За змістом частини тринадцятої статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» повноваження одноосібного виконавчого органу можуть бути припинені лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу або тимчасового виконувача його обов`язків; наслідком такого припинення повноважень одноосібного виконавчого органу є припинення відповідного договору, зокрема розірвання трудового договору.

У пунктах 54, 55 указаної раніше постанови від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов`язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві. Тому доцільно зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу для формування стабільної та послідовної судової практики щодо віднесення таких спорів до господарської юрисдикції. Корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи спір у вказаній справі, зазначила, що вимогу позивача стосовно виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про директора товариства слід розглянути у господарській юрисдикції разом із вимогою про визнання трудових відносин і відносин представництва припиненими, але не тому, що перша є похідною від другої. Належність й ефективність обох зазначених вимог має оцінити під час розгляду справи господарський суд.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд зазначає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про розгляд справи у порядку господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України.

Посилання апеляційної скарги на порушення права позивача на доступ до суду, на справедливий суд є безпідставними, так як розгляд справи по суті не розпочався, а визначення юрисдикції суду якраз і є гарантією того, що рішення у справі ухвалить належний суд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18).

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваній ухвалі суду, та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Сукупність вищезазначених обставин та положень закону дають підстави для висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2023 року у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 28 серпня 2023 року.

Головуючий суддя

Судді