Ухвала

від 25.08.2023 по справі 420/7803/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/7803/19

УХВАЛА

25 серпня 2023 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши у письмовому провадженні заяву представника третьої особи про закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - товариство з обмеженою відповідальністю АБС Технолоджи, товариство з обмеженою відповідальністю Пелучо, товариство з обмеженою відповідальністю С.П.Т. про визнання протиправним та скасування пункту 3 наказу від 11 листопада 2019 року № 3478/5,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - товариство з обмеженою відповідальністю АБС Технолоджи, товариство з обмеженою відповідальністю Пелучо, товариство з обмеженою відповідальністю С.П.Т. про визнання протиправним та скасування пункту 3 наказу від 11 листопада 2019 року № 3478/5.

11.04.2023 року представником третьої особи до канцелярії суду подано клопотання про закриття провадження керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що з огляду на відсутність юридичного спору про право або інтерес, на думку ТОВ «АБС Технолоджи» та ТОВ «С.П.Т.», відсутня можливість розгляду та вирішення цієї справи в судовому порядку. Наведена позиція підтверджується, зокрема, висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 06.10.2021 року у справі № 9901/26/21, у якій скасовуючи судове рішення, прийняте по суті позовних вимог, та закриваючи провадження у справі було вказано: « 77. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а також спорів, стосовно яких законом установлені імперативні вимоги щодо суб`єктного складу, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду не зазначає, до юрисдикції якого суду належить вирішення заявлених у цій справі позовних вимог. […] 80. Оскільки суд першої інстанцій розглянув справу з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення із закриттям провадження у справі».

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстави для його задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг

Відповідно до ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень". Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Основними ознаками публічно-правових відносин є: обов`язкова участь у цих відносинах суб`єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб`єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов`язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.

Обов`язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про публічне право, тобто спору про права і обов`язки в публічних правовідносинах.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій

Таким чином, за змістом КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

На думку суду, зміст положень пункту 1 частини першої статті 170, пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, за якими суд відмовляє у відкритті провадження, закриває провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, дає підстави для висновку, що наведені підстави суд застосовує в разі подання особою заяви з порушенням вимог статті 19 КАС України щодо повноважень адміністративного суду розглядати ту чи іншу справу, роз`яснюючи при цьому, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Згідно ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили; 7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили; 8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Таким чином, з урахуванням наведеного, судом встановлено, що внаслідок прийняття рішень, вчинення дій чи бездіяльності органом державної влади можуть порушуватися права, свободи та охоронювані законом інтереси громадян, підприємств, установ і організацій, котрі в свою чергу, з урахуванням приписів ч.2 ст.55 Конституції України, ст.5 КАС України, мають право на звернення до суду за їх захистом.

Також, слід зазначити, що у правових висновках Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні по справі "Мельник проти України" від 28.03.2006року вказано, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі "Golder v.the United Kingdom" від 21.02.1975p.), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати закону мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення "Guerin v. France" від 29.07.1998p.)

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

З тексту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо витікає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд.

Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

В даному випадку, заявляючи клопотання про закриття провадження у справі відповідач покликається на п.1 ч. 1 ст. 238 КАС України, а саме вказує, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Разом з тим, суд твердження представника третьої особи про те що позовні вимоги незалежно від змісту судового рішення в цій справі не можуть призвести до поновлення прав Позивача, що є передумовою для звернення з позовом до суду, а відтак, наведене свідчить про відсутність юридичного спору, який може бути предметом судового розгляду оцінює критично, оскільки вказані обставини не зумовлюють настання обставин, за яких дана справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, тому клопотання відповідача про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню

Керуючись ст. ст. 238, 241, 243, 248, 250, 256 295, 297 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - товариство з обмеженою відповідальністю АБС Технолоджи, товариство з обмеженою відповідальністю Пелучо, товариство з обмеженою відповідальністю С.П.Т. про визнання протиправним та скасування пункту 3 наказу від 11 листопада 2019 року № 3478/5 відмовити.

Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України, та може бути оскаржена у відповідності до ст.ст. 295, 297 КАС України.

Суддя Д.К. Василяка