Рішення

від 28.08.2023 по справі 193/386/23

СОФІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

ЄУН 193/386/23

Провадження 2/193/201/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28 серпня 2023 року Софіївський районний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого судді Томинця О.В.,

при секретарі судового засідання Авдонькіної Л.Є.,

за участі: відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Остапенка О.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

14 березня 2023 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 , згідно змісту якого, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, зазначила, що вона є власницею земельної ділянки, площею 7,1358 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області.

16 квітня 2021 року між нею та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір оренди цієї землі строком на 49 років.

За умовами цього договору було передбачено, що за користування вказаною земельною ділянкою відповідач сплачує позивачці щороку, до 31 грудня, орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 4227,41 грн., яка вноситься з урахуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки землі - готівкою або на банківський рахунок орендодавця за її заявою та застережено, що у разі не внесення орендної плати у вказані строки, справляється пеня у розмірі подвійної ставки НБУ у відсотках річних за кожний день прострочення (п. 10, 12, 14 договору).

Проте за 2021 та 2022 роки відповідач не здійснював виплату їй орендної плати за користування землею і намагання останнього її погасити лише у квітні 2023 є істотним порушенням умов договору оренди земельної ділянки, які передбачені як самим договором, так і Законом України «Про оренду землі».

Тому, посилаючись, на те, що відповідач не виконував обов`язки землекористувача щодо своєчасної оплати орендної плати, позивачка просила розірвати вищевказаний договір оренди землі та стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі за 2021-2022 роки, яка з урахуванням пені, 3 % річних та інфляційних витрат складає у сумі 15 191,03 грн., а також стягнути з відповідача понесені нею витрати на оплату судового збору, що складає у загальному розмірі 2147,20 грн.

У судове засіданні позивача ОСОБА_3 та її представник - адвокат Ковалик М.Ф. не з`явилася. Втім, від представника позивача надійшла заява про можливість розгляду справи за її відсутності. Заявлені позивачкою вимоги вона підтримала і просила їх задовольнити у повному обсязі. Присутня під час судового розгляду справи, що відбулося 21.06.2023, представник позивача також пояснила, що позивачка неодноразово усно зверталася до відповідача з приводу сплати їй орендної плати за 2021-2022 роки, проте відповідач її вимоги ігнорував, а сплатити заборгованість зі сплати орендної плати він вирішив за названий період, направивши грошові кошти на ім`я позивачкою поштою, лише у квітні 2023 року, тобто після того, як отримав копії судових документів по цій справі. Наголосила, що позивачка так і не змогла забрати ці кошти з поштового відділення через поганий стан здоров`я.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні пред`явлені до нього позовні вимоги не визнав і пояснив, що він разом зі своїм рідним братом ОСОБА_5 з 2012 року обробляють за усною домовленістю з ОСОБА_3 , яка доводиться їм рідною тіткою, належну їй вищевказану земельну ділянку, за користування якою вони сплачували їй обумовлено теж усно орендну плату. Гроші раз на рік він завжди привозив ОСОБА_3 особисто та передавав їй у руки.

У 2021 році позивачка повідомила йому, що вона хоче укласти з ним письмовий договір оренди належної їй земельної ділянки на що він погодився, тому 16.04.2021 він приїхав разом зі своєю матір`ю ОСОБА_6 , яка доводиться рідною сестрою позивачки, до ОСОБА_3 де він передав їй відповідний договір, який вона підписала, після чого він виплатив наперед їй за 2021 рік орендну плату у розмірі 4000 грн. У 2022 році він приїхав разом зі своїм племінником ОСОБА_7 та невісткою ОСОБА_8 до позивачки та передав їй орендну плату за 2022 рік. Повідомив, що як у 2021 році, так і у 2022 році орендну плату за користування землею він передавав, як і попередні всі рази до цього, у грошовій формі готівкою особисто в руки ОСОБА_3 , при цьому ніколи жодних розписок про отримання цих грошей вона не писала і він цього не вимагав, мовляв вони родичі, завжди зможуть мирно та усно про все домовитися. Наголосив, що позивачка ніколи не зверталася до нього ні в усній, ні в письмових формах з претензіями щодо несплати їй орендної плати. Вони мало спілкувалися одне з одним, він бачив лише її 1 раз на рік, коли привозив їй орендну плату. При зустрічах ОСОБА_3 на своє здоров`я йому не скаржилася. Підкреслив, що грошові кошти, які він переслав поштою 13.04.2023 двома квитанціями на ім`я ОСОБА_3 , насправді не є орендною платою за землю, а є простою грошовою допомогою, яку він обіцяв позивачці сплатити понад орендну плати. Окрім показань свідків, на переконання представника відповідача - адвоката Остапенка О.М., про факт виплати ОСОБА_3 орендної плати, свідчать сплата відповідачем у 2021-2023 роках до податкового органу земельного податку та інших платежів за позивача, у тому числі військового збору та податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за річне декларування. З огляду на викладене, відповідач та його представник, посилаючись на дотримання відповідачем ОСОБА_1 обов`язків щодо повної та своєчасної сплати позивачці орендної плати, вважають позовні вимоги ОСОБА_3 щодо розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати безпідставними та необґрунтованими, а тому у їх задоволені просили повністю відмовити.

Заяви (клопотання) сторін та процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою судді від 17.03.2023 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а.с35).

За ухвалою суду від 26.04.2023, за клопотанням представника позивача, суд перейшов від спрощеного до загального позовного провадження розгляду цивільної справи (а.с. 54-55, 60).

Ухвалою суду від 09.05.2023 прийнято до розгляду нову редакцію позовної заяви, якою змінено предмет позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , зокрема первісні позовні вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним з підстав передбачених ст. 233 ЦК України та скасування державної реєстрації права оренди відповідача замінено новими вимогами - про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати (а.с.66-69, 74).

За протокольною ухвалою суду від 25.05.2023, задоволено клопотання представника відповідача про виклик та допит в судовому засіданні свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (а.с.106).

За ухвалою суду від 25.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.82).

За цією ж ухвалою, задоволено клопотання представника відповідача про обов`язкову участь у судовому засіданні позивачки ОСОБА_3 .

Фактичні обставини встановлені судом.

Вислухавши пояснення відповідача та представників сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, що маються у справі, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_3 належить на праві власності земельна ділянка, площею 7,1358 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за кадастровим номером: 12255284400:02:063:0001, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області (а.с.13).

Згідно договору оренди земельної ділянки від 16.04.2021, право оренди на підставі якого зареєстрованого державним реєстратором виконкому Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області 19.04.2021 за р./№ 41609189, земельна ділянка була передана ОСОБА_3 в оренду відповідачу - ОСОБА_1 строком на 49 років (а.с.11-12).

Відповідно до п. 10 Договору за користування вказаною земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцеві щороку орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що у сумі становить 4227,41 грн. Орендна плата вноситься готівкою або на банківський рахунок орендодавця за його заявою. Обчислення орендної плати здійснюється з урахуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки землі згідно чинного законодавства України на дату її виплати, враховуючи невиплачену орендну плату. Орендар має право на дострокову виплату орендної плати. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати на землю можуть здійснюватися також у натуральній формі.

Розмір орендної плати визначається за домовленістю між сторонами, але не може бути меншим від розміру, встановленого законодавством (п.11 Договору).

Згідно умов п. 12 цього договору орендна плата сплачується щорічно не пізніше, як у термін по 31 грудня кожного поточного року.

Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами (п.13).

Крім того, пунктом 14 договору передбачено відповідальність у разі не внесення орендної плати у вказані строки, яка полягає у справлянні пені у розмірі подвійної ставки НБУ у відсотках річних за кожний день прострочення.

Згідно двох заяв на приймання переказів Укрпоштою за №№158,159 від 13.04.2023 та двох квитанцій Укрпошта за №№105, 106 від 13.04.2023, ОСОБА_1 здійснив 13.04.2023 грошовий переказ у розмірі 4228 грн. ОСОБА_3 , повідомивши, що це є орендна плата за 2021 рік, та відповідно грошовий переказ на ім`я позивачки на таку саму суму з повідомленням, що це є орендна плата за 2022 рік (а.с.50,51,52).

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права.

Відповідно до вимог дст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України оговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 13 вищевказаного Закон у договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч.5 ст. 6 ЗУ «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Встановлено, що 16 квітня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 7,1358 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно п.8 Договору, договір укладено на 49 років.

Положеннями ст. 31 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Тобто, для можливості розірвання договору в односторонньому порядку дане має бути чітко передбачено договором.

Крім того, згідно ст. 32 ЗУ «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням ( ст.141, 143 ЗКУ), систематична несплата орендної плати ( ст.141 ЗКУ).

Отже, законодавство встановлює, що розірвання договору в односторонньому порядку можливе лише тоді, коли це прямо передбачено у договорі оренди землі.

Наявність відповідної умови в договорі є вирішальною для розгляду справи. Відтак, сторони у договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо). Таке визначення має бути чітким та недвозначним, закріплювати всі умови співпраці.

Таким чином, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди. Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Встановлено, що відповідно до пункту 36 договору оренди землі, його дія припиняється шляхом розірвання: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також інших підстав, визначених законом.

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Відповідно до частини першої статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за її користування протягом трьох місяців підряд.

Отже, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Суд зазначає, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є самостійною та достатньою підставою для розірвання такого договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що: « враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зазначено, що: «у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди у зв`язку з систематичним невиконанням орендарем умов договору оренди щодо своєчасної виплати орендної плати орендодавцю.

Докази, відхиленні судом

Суд критично відноситься до показань свідка ОСОБА_4 , яка повідомила, що була очевидцем передачі у квітні 2021 року її сином ОСОБА_1 позивачці у справі ОСОБА_3 бланку договору і 5000 грн., оскільки вона так конкретно і не відповіла суду, про що був той договір та у зв`язку з чим передавалися позивачці гроші. Свідок ОСОБА_5 , рідний брат відповідача, лише повідомив, що вони з відповідачем з 2012 року обробляли земельну ділянку позивачки за усною домовленістю з нею, проте очевидцем передачі відповідачем грошей ОСОБА_3 після укладення між ними договору у 2021 році він жодного разу не був.

Що ж до показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які є теж родичами відповідача (невістка та племінник), та які повідомили, що у червні 2022 році вони були свідками передачі відповідачем ОСОБА_1 позивачці ОСОБА_3 грошових коштів за договором оренди землі у розмірі 5000 грн., то суд знаходить такі покази цих свідків, як загалом і всіх допитаних свідків по цій справі, з огляду на те, що вони є всі близькими родичами відповідача, дещо сумнівними з огляду на те, що будь-яких інших доказів, які підтверджують факт передачі грошей позивачці відповідачем суду надано не було.

Згідно вимог ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог п. 10 спірного договору наголошено, що орендна плата вноситься готівкою або на банківський рахунок орендодавця за його заявою.

На переконання суду, оскільки договір оренди землі укладений між сторонами у письмовій формі, тому своєчасність та повнота сплати орендодавцеві ОСОБА_3 орендної плати, з огляду на те, що вона заперечує проти їх отримання, повинна підтверджуватися належними та допустимими доказами, як то письмовими розписками про отримання орендної плати, платіжними дорученнями, квитанціями банку чи пошти про грошовий переказ такої оплати, тощо, а не лише поясненнями свідків.

Більш того, рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків на підтвердження факту виконання сторонами зобов`язання за оспорюваним договором.

Так, обов`язок сплачувати орендну плату лежить на орендарю, який повинен на підставі належних платіжних документів сплатити її орендодавцеві, а у разі неможливості передачі її останньому, то, за загальним правилом зобов`язального права, внести на депозит нотаріальної контори (ст. 537 ЦК України).

Крім того, за змістом положень ст. 545 ЦК України, яка регламентує загальні засади підтвердження виконання зобов`язання, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Здійснивши грошовий переказ коштів в рахунок сплати орендної плати за 2021 та 2022 рік лише у квітні 2023 року, відповідач все рівно істотно порушив вимоги п. 12 цього договору, якою чітко визначено сторонами, що орендна плата сплачується щорічно, не пізніше 31 грудня кожного поточного року, що з огляду на приведені вище норми матеріального права має наслідком розірвання договору оренди землі.

Доводи відповідача, що перераховані ним на ім`я ОСОБА_9 у квітні 2023 за поштовими переказами вищевказані грошові кошти є не орендною платою, а лише, так званою «матеріальною допомогою поверх орендної плати», суд знаходить неспроможними з огляду на те, що такі відомості у квитанціях, як сума 4228 грн., яка відповідає розміру орендної плати визначеної у п. 10 спірного договору та призначення платежів, яке зазначається касиром пошти лише за вказівкою платника (відправника) коштів: «орендна плата за 2021 рік» (переказ 159 від 13.04.2023) та відповідно - «орендна плата за 2022 рік» (переказ 158 від 13.04.2023) красномовно свідчить про пересилання ОСОБА_9 двома окремими квитанціями саме орендної плати за 2021 та відповідно 2022 роки (а.с.51,52).

Сплата земельного податку у 2021 та 2023 роках, згідно наданих суду відповідачем квитанцій, не може водночас свідчити і про сплату орендної плати позивачці, зокрема сплата такого податку вказує лише про сумлінність виконання такого обов`язку відповідачем, як тривалого землекористувача, що використовує землю на умовах договору оренди.

Надана суду відповідачем квитанція № 0.0.2179762314.1 від 30.06.2021 про сплату ОСОБА_3 податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування, на переконання суду також не може свідчить про сплату відповідачем орендної плати, зокрема у 2021 році, оскільки, по-перше, не зрозуміло з якого саме отриманого доходу сплачено ОСОБА_3 (чи за неї) цей податок, а по-друге, сплата цього податку вирахувана з доходу отриманого нею за попередній звітній рік (річне декларування), тобто у 2020 році, тоді як договір оренди землі між сторонами був укладений лише у квітні 2021 року, і уразі сплати відповідачем орендної сплати у 2021 році, то такий податок міг бути нарахований позивачці лише у 2022 році.

Щодо твердження відповідача та його представника про відсутність справжніх намірів позивачки ОСОБА_3 на припинення договірних відносин з ОСОБА_1 , про що вона могла б зазначити безпосередньо у судовому засіданні, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Судом вживалися всі необхідні заходи щодо явки позивачки ОСОБА_3 у судове засідання, зокрема направлялися їй належним чином та заздалегідь судові повістки про виклик до суду, крім того за ухвалою суду від 25.05.2023 визнано явку позивачки ОСОБА_3 обов`язковою, проте до суду представником позивача надано протокол № 108 лікарсько-консультативної комісії КНП «Софіївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Софіївської селищної ради від 25.05.2023 за висновками якої ОСОБА_3 за станом здоров`я потребує допоміжні засоби для опори та ходьби (милиці) і потребує медикаментозного лікування та стороннього догляду, що на думку суду значно ускладнювало її безпосередню участь у судовому засіданні (а.с.99). Судом оголошувалися кілька разів перерви для надання часу підготуватися та організувати її участь у наступних судових засіданнях у режимі відеоконференції (протоколи с.з. а.с.80,106), проте, з огляду на пояснення представника позивача, ОСОБА_3 1947 року народження, проживає у приватному будинку у селі Кам`янка, у будинку за місцем її проживання відсутній Інтернет та необхідні засоби для зв`язку, у тому числі веб-камера.

До того ж, як вже зазначалося вище, доказами у справі можуть бути письмові і електронні документи, речі, висновки експертів, показання свідків, а не пояснення сторін у справі. За змістом положень ст. 92 ЦПК України сторона у справі все ж може бути допитана як свідок про відомі їй обставини, що мають значення для справи, але лише за її згодою, в тому числі за її власною ініціативою.

Про обставини існування спору між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 щодо використання належної їй земельної ділянки, зокрема неотримання позивачкою ОСОБА_3 орендної плати за 2021-2022 роки, свідчить факт подання за її підписом як первісного, так і зміненого нею позовів з доданими до них низки документів, зокрема які вказують на її тяжкий майновий стан та незадовільний стан здоров`я, крім того маються доводи її незадоволення неналежним виконанням відповідачем умов договору, що призвело до неотримання нею тих матеріальних благ, на які вона розраховувала під час укладання спірного договору. Доказів того, що від її імені ці позови були підписані іншою особою суду не надано.

Вирішуючи вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати, пені, 3% річних та інфляційних витрат суд дійшов висновків про наявність підстав для їх стягнення з відповідача, проте не у тих розмірах, які запропонувала позивачка у своїх розрахунках.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що за умовами п. 10 спірного договору за користування земельною ділянкою відповідач сплачує позивачці щороку, до 31 грудня, орендну плату у розмірі 4227,41 грн.

Зважаючи на те, що під час судового розгляду справи було доведено факт не сплати позивачці орендної плати за 2021 та 2022 роки, і як пояснили представник позивача та не заперечував відповідач у судовому засіданні, що грошовий переказ про сплату орендної плати за вказаний період, який відповідач здійснив на ім`я позивачки 13.04.2023, останньою так і не був отриманий (забраний з поштового відділення), то вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за вказаний період у сумі 8454,82 грн. (4227,41 х2) підлягають задоволенню.

До позовної заяви у новій редакції надано позивачем розрахунок пені, 3% річних та індексу інфляції, виконані окремо за 2021 та 2022 роки за платежами, які повинні були сплачуватися у цих роках та складають, насамперед виходячи з суми заборгованості 4228 грн. у 2021 році - 3% річних за період з 07.05.2022 - 07.05.2023 у розмірі 127 грн., індексу інфляції за період з травня 2021 року по квітень 2023 року у розмірі 745,45 грн. та пені за останній рік з 07.05.2022 по 07.05.2023 - 2020,18 грн., що у сумі складає у 2021 році - 2 892,63 грн.

У 2022 році - 3% річних за період з 31.12.2022 - 07.05.2023 у розмірі 44 грн., індексу інфляції за період з січня 2022 року по квітень 2023 року у розмірі 128,03 грн. та пені з 31.12.2022 по 07.05.2023 - 735,56 грн. Загальний розмір заборгованості позивачкою визначено на підставі таких розрахунків у сумі 15191,03 грн (а.с.70-72).

Варто відмітити, що право нараховувати 3% річних та індекс інфляції виникало у позивача починаючи з 01 січня 2022 року, за платежем, яким мав здійснитися до 31 грудня 2021 року та відповідно з 01 січня 2023 року за платежем, яким мав справлятися до 31 грудня 2022 року, тобто у роках в яких не відбувалася сплата заборгованості з орендної плати, оскільки п.12 спірного договору передбачено строк видачі орендної плати до 31 грудня кожного календарного року (а.с.11), а не з 07.05.2022 та відповідно з 31.12.2022, як помилково зазначено позивачем у своїх розрахунках.

Проте з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства, який регламентує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи , суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги у цій частині вимог саме у запропонованому позивачкою розмірі, хоча такий розмір і менший від того на який вона могла би розраховувати під час стягнення індексу інфляції та 3% річних починаючи з 01.01.2022.

Крім того, відповідно до п.14 договору за несвоєчасну сплату орендної плати орендар повинен сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ у відсотках річних за кожний день прострочення.

Згідно вимог ч.1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суд загалом погоджується з методикою нарахування позивачем пені, яка виходячи з прострочення сплати орендної плати у 2021 році, з урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України вірно нарахована лише за останній рік, який передував зверненню до суду з такими вимогами (07.05.2022 по 07.05.2023) - 2020,18 грн. Проте, що стосуються пені нарахованої за прострочення сплати орендної плати у 2022 році, то суд вважає помилковим лише початок строку для її нарахування.

Так, як зазначалося вище, з огляду на те, що строк сплати орендної плати за договором визначено до 31 грудня кожного календарного року, то право вимоги у позивача на стягнення такого боргу і нарахування інших платежів за ст. 625 ЦК України, у тому числі пені, виникало лише з наступного за ним дня, тобто 01.01.2023, відтак розмір пені за несплачену позивачем орендної плати у 2022 році слід нараховувати з 01.01.2023 по 07.05.2023, що з урахуванням її розміру установленої згідно п. 14 договору, становить 729,76 грн., а не 735,56 грн., як зазначено позивачем (-1 день (-5,80 грн.) виходячи з розрахунків позивача).

До того ж, варто зауважити, що позивачем у своїх розрахунках, під час зведення всіх необхідних для стягнення з відповідача сум, було допущено помилку у підрахунку сум доданків, що призвело до невірного визначення суми загальної заборгованості по орендній платі.

Таким чином, з урахуванням викладеного, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача за період з 2021 по 2022 рік заборгованість зі сплати орендної плати у сумі 8454,82 грн., 3 % річних - 171 грн., інфляційні витрати - 873,48 грн. та пеня - 2749,94, що у загальному розмірі складає 12 249,24 грн.

Щодо розподілу судових витрат (судового збору).

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача також належить стягнути на користь позивача судові витрати понесені останнім на оплату судового збору, але пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов у частині вимог про розірвання договору оренди землі задоволено повністю, то понесений за цю вимогу позивачем судовий збір (1071,60 грн.) підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі. Проте з огляду на задоволення позовних вимог позивача у частині стягнення заборгованості з орендної плати на 80,63% від заявлених вимог, то з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 865,64 грн. (80,63% від 1071,60 грн.) судового збору за таку вимогу, що у сумі складає 1937,24 грн.

Керуючись ст. 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати, - задовольнити частково.

Договір оренди земельної ділянки № б/н, укладений 16 квітня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки, площею 7,1358 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за кадастровим номером: 12255284400:02:063:0001, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області, право оренди на підставі якого зареєстрованого державним реєстратором виконавчого комітету Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області 19.04.2021 за р./№ 41609189, - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість зі сплати орендної плати, яка з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних витрат, становить 12 249 (дванадцять тисяч двісті сорок дев`ять) гривень 24 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати понесенні на оплату судового збору пропорційно сумі задоволених позовних вимог, що складає 1 937 (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім) гривень 24 коп.

В задоволені решти частини позовних вимог відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, апеляційна скарга подається у той же строк з дня виготовлення повного тексту рішення.

Відомості про сторін у справі:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце постійного проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце постійного проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду виготовлено 29.08.2023.

Суддя О.В. Томинець