Постанова

від 17.01.2024 по справі 193/386/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/518/24 Справа № 193/386/23 Суддя у 1-й інстанції - Томинець О.В. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

Головуючого судді - Тимченко О.О.,

суддів - Зубакової В.П., Бондар Я.М.,

за участю секретаря судового засідання Юрченко Г.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вприміщенні Дніпровськогоапеляційного судув м.Кривий РігДніпропетровської областіцивільну справу№ 193/386/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,

на рішення Софіївський районний суд Дніпропетровської області від 28 серпня 2023 року, (суддя Томинець О.В.), ухваленого в приміщенні Софіївський районний суд Дніпропетровської області, повний текст рішення складено 29 серпня 2023 року ,-

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що вона є власницею земельної ділянки, площею 7,1358 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області.16 квітня 2021 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір оренди цієї землі строком на 49 років. За умовами цього договору булопередбачено, що за користування вказаною земельною ділянкою відповідач сплачує їй щороку, до 31 грудня, орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 4 227,41 грн., яка вноситься з урахуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки землі готівкою або на банківський рахунок орендодавця за її заявою та застережено, що у разі не внесення орендної плати у вказані строки, справляється пеня у розмірі подвійної ставки НБУ у відсотках річних за кожний день прострочення (п. 10, 12, 14 договору). Проте за 2021 та 2022 роки відповідач не здійснював виплату їй орендної плати за користування землею і намагання останнього її погасити заборгованість лише у квітні 2023 єістотним порушенням умов договору оренди земельної ділянки, які передбачені як самим договором, так і Законом України «Про оренду землі».

З урахуванням змінених позовних вимог просив суд розірвати вищевказаний договір оренди землі та стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі за 2021-2022 роки, яка з урахуванням пені, 3 % річних та інфляційних витрат складає у сумі 15 191,03 грн., а також стягнути з відповідача понесені нею витрати на оплату судового збору, що складає у загальному розмірі 2 147,20 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Софіївський районний суд Дніпропетровської області від 28 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: розірвано договір оренди земельної ділянки № б/н, укладений 16 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо оренди земельної ділянки, площею 7,1358 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за кадастровим номером: 12255284400:02:063:0001, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області, право оренди на підставі якого зареєстрованого державним реєстратором виконавчого комітету Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області 19.04.2021 за р./№ 41609189. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість зі сплати орендної плати, яка з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних витрат, становить 12249,24 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати понесенні на оплату судового збору пропорційно сумі задоволених позовних вимог, що складає1937,24 грн. В задоволені решти частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач систематично не сплачуючи орендну плату за користування спірною земельною ділянкою порушив зобов`язання за договором оренди, що є підставою для розірвання договору. Стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за спірним договором, суд першої інстанції також стягнув піню, 3 % річних та інфляційних витрат.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_2 вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга мотивована тим, що починаючи з 2012 року позивачка отримувала орендну плату за землю, розмір якої останню влаштовував. З вимогою про сплату заборгованості за 2021, 2022 та попередні роки позивачка до відповідача не зверталася. Крім того, ОСОБА_1 у даній справі не доведено факту наявності саме істотного порушення відповідачем договору оренди землі. Відповідачем здійснено погашення заборгованості, але позивачка відмовилася від отриманих коштів. Тобто, остання не була позбавлена того, на що розраховувала при укладені договору. Вищевикладене залишилося поза увагою суду першої інстанції, що призвело до хибних висновків по справі.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Від позивачки у справі відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивачка та її представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено, що позивачці ОСОБА_1 належить на праві власностіземельна ділянка, площею 7,1358 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за кадастровим номером: 12255284400:02:063:0001, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області (а.с.13).

Згідно договору оренди земельної ділянки від 16.04.2021, право оренди на підставі якого зареєстрованого державним реєстратором виконкому Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області 19.04.2021 за р./№ 41609189, земельна ділянка була передана ОСОБА_1 в оренду відповідачу ОСОБА_2 строком на 49 років (а.с.11-12).

Відповідно до пункту 10 Договоруза користування вказаною земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцеві щороку орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що у сумі становить 4227,41 грн. Орендна плата вноситься готівкою або на банківський рахунок орендодавця за його заявою. Обчислення орендної плати здійснюється з урахуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки землі згідно чинного законодавства України на дату її виплати, враховуючи невиплачену орендну плату. Орендар має право на дострокову виплату орендної плати. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати на землю можуть здійснюватися також у натуральній формі.

Розмір орендної плати визначається за домовленістю між сторонами, але не може бути меншим від розміру, встановленого законодавством (п.11 Договору).

Згідно умов пункту 12 цього договору орендна плата сплачується щорічно не пізніше, як у термін по 31 грудня кожного поточного року.

Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами (пункт 13).

Крім того, пунктом 14 договору передбачено відповідальність у разі не внесення орендної плати у вказані строки, яка полягає у справлянні пені у розмірі подвійної ставки НБУ у відсотках річних за кожний день прострочення.

Згідно двох заяв на приймання переказів Укрпоштою за №№158,159 від 13.04.2023 та двох квитанцій Укрпошта за №№105, 106 від 13.04.2023, ОСОБА_2 здійснив 13.04.2023 грошовий переказ у розмірі 4228 грн. ОСОБА_1 , повідомивши, що це є орендна плата за 2021 рік, та відповідно грошовий переказ на ім`я позивачки на таку саму суму з повідомленням, що це є орендна плата за 2022 рік (а.с.50,51,52).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Частково задовольняючипозовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач систематично не сплачуючи орендну плату за користування спірною земельною ділянкою порушив зобов`язання за договором оренди, що є підставою для розірвання договору. Стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за спірним договором, суд першої інстанції також стягнув піню, 3 % річних та інфляційних витрат.

Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 Земельного кодексу України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Стаття 141 Земельного кодексу України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірваної за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Суд першої інстанції правильно, відповідно до статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин врахував висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, відповідно до якого при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання , до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Суд першої інстанції обґрунтовано застосував у спірних правовідносинах приписи частини другої статті 651 ЦК України та з`ясував суттєві обставини цієї справи як щодо наявності факту порушення відповідачем умов договору, так і щодо наявності критерію істотності цього порушення договору.

Апеляційний суд погоджується з позицією суду стосовно того, що систематичне порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є самостійною та достатньою підставою для розірвання такого договору.

Підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 542/51/22.

Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції поставив під сумнів покази свідків, які були присутні при передачі грошових коштів по причині їх родинних зв`язків з ОСОБА_2 , колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції мотивовано виходив з факту відсутності допустимих письмових доказів здійснення орендної плати. Так, за частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення ним оплати за договором оренди земельної ділянки.

Належними доказами сплати коштів за орендує: видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі, оскільки вказані документи є платіжними і з них можливо встановити періоди нарахування (постанова Верховного Суду від 23 червня 2022 року в справі № 193/805/20, від 06 вересня 2023 року у справі № 193/805/20.

За таких обставин, відповідачем не спростовано доводи та вимоги позивача щодо систематичної несплати орендної плати, а тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен в ирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Софіївський районнийсуд Дніпропетровськоїобластівід 28 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.О. Тимченко

Судді: В.П. Зубакова

Я.М.Бондар

Повний текст судового рішення складений 17 січня 2024 року.

Головуючий О.О. Тимченко