Рішення

від 22.08.2023 по справі 619/197/22

ДЕРГАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 619/197/22

провадження № 2/619/212/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2023 року Дергачівський районний суд Харківської області в складі: головуючого судді Остропілець Є.Р.

при секретарі Ковалевської Е.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- відділ по роботі з громадськістю та ЗМІ в особі Харківської обласної ради про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відділ по роботі з громадськістю та ЗМІ в особі Харківської обласної ради про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

В підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 10 січня 2022 року за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 64, 5 пов., каб. 167, відбулося перше засідання конкурсної комісії з обрання керівника КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «ХАРКІВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ РОСІЙСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ О.С. ПУШКІНА» (далі по тексту - КЗ ХАРДТ ІМ. О.С. ПУШКІНА), де ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подав відповідний перелік документів передбачений для кандидатів на займану посаду, але переглянувши відео фіксацію та ознайомившись з протоколом засідання конкурсної комісії на офіційному сайті Харківської Обласної Ради, почув неправдиву інформацію стосовно себе.

Так, один із членів комісії, а саме, ОСОБА_2 , представник від трудового колективу КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «ХАРКІВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ РОСІЙСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ О.С. ПУШКІНА», провідний майстер сцени ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМ. Т.Г. ШЕВЧЕНКА» (далі по тексту- відповідач) під час відео фіксації на 36 хвилині 40 секунді, висловив негативну інформацію стосовно позивача, а саме, російською мовою: «…… Его сняли с этой должности, в облраде проголосовали по коррупции. То есть, он как коррупционер был уволен с этой посады. Почему это не учитывалось?....» Таким чином, спричинивши негативний вплив на інших членів конкурсної комісії задля дискредитування кандидатури позивача, з незрозумілих мотивів.

Тому, вважає, що має місце посягання на гідність, чесність та ділову репутацію, що мають важливе суспільно-політичне значення. Адже жодних існуючих доказів, які б підтверджували дану інформацію відсутні. Натомість існує ряд фактів, які спростовують зазначену інформацію.

Відповідно до Рішення Харківської Обласної Ради за №1154-? від 05 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «Харківський ТЕАТР ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА» зазначена підстава із достроковим розірванням контракту №230 від 29 червня 2016 року, за угодою сторін ( п.1 частина стаття 36 КЗпП України), що також підтверджується записом у трудовій книжці позивача.

Також, неможливо не звернути увагу на нормативну правову базу опубліковану та прийняту на XXVI сесії VІІ скликання (15 жовтня 2020 року Харківської Обласної Ради) 1364-7 Про затвердження Положення про порядок призначення на посаду та звільнення із займаної посади керівників комунальних підприємств, установ, закладів, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, та визнання деяких рішень обласної ради такими, що втратили чинність (15/10/2020)

У п.5.2 Розділу V «Добір кандидатів на посаду керівника закладу культури та призначення керівника», зазначено, що Рада забезпечує відео- та аудіо фіксацію всіх засідань конкурсної комісії та розміщує матеріали засідань конкурсної комісії на своєму офіційному веб сайті та п.5.6. На першому засіданні конкурсна комісія:

- обирає голову конкурсної комісії, якому секретар конкурсної комісії передає всі матеріали кандидатів на посаду керівника закладу культури;

- розглядає документи, подані кандидатами на посаду керівника закладу культури, на відповідність кандидатів кваліфікаційним вимогам та щодо наявності у пакеті поданих усіх необхідних документів;

- приймає рішення щодо допуску/не допуску кандидатів до участі в конкурсному відборі.

Результати розгляду невідкладно повідомляються кандидатам електронною поштою чи іншим засобом зв`язку, зазначеним у автобіографії/резюме.

5.7. Особа не допускається до участі в доборі кандидатів на посаду керівника закладу культури у разі невідповідності претендентів вимогам, визначеним у розділі І цього порядку, або надання неповного пакету документів, визначених у пункті 4.2 цього Порядку, за рішенням конкурсної комісії.

Розділом І передбачені вимоги до керівника закладу культури, а саме:

1.1. Керівником закладу культури може бути особа, яка має вищу освіту, стаж роботи у сфері культури не менше трьох років, яка володіє державною мовою та спроможна за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнем виконувати відповідні посадові обов`язки.

1.2. Керівником національного закладу культури може бути особа, яка має вищу освіту, стаж роботи у сфері культури не менше трьох років, яка володіє державною мовою, має досвід роботи на керівних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності не менше трьох років та спроможна за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнем виконувати відповідні посадові обов`язки.

1.3. Не може бути призначена на посаду керівника закладу культури особа, яка:

- за рішенням суду визнана недієздатною або її дієздатність обмежена;

- має судимість за вчинення злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;

- є близькою особою або членом сім`ї керівників органу, що відповідно до статутних документів здійснює управління майном закладу культури, галузеву політику і розвиток закладу культури.

З вищезазначеного можна зробити висновок, що на даному етапі конкурсу навіть ставиться питання щодо правомірності поведінки не тільки відповідача, а й усієї конкурсної комісії, адже порядком не передбачені питання, які було зауважено по відношенню до позивача.

Оскільки, основний доказ у підтверджуваності факту розповсюдження неправдивої інформації міститься у мережі Інтернет, а саме було розміщено на Youtube - каналі (Прес-службою Харківської обласної ради) і відповідно вважається електронним доказом, то в першу чергу, можна ознайомитися з цією інформацією на офіційному сайті Харківської обласної ради за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 (режим доступу відео фіксації: ІНФОРМАЦІЯ_5). І для гарантування збереження доказової інформації, надаємо протокол огляду змісту інтернет-сайтів (оригінал, зафіксований на носій за допомогою особистого мобільного телефону, адвоката Неонети О.В, а саме Samsung Galaxy A51 IMEI 1: НОМЕР_1 ; IMEI 2: НОМЕР_2 , S/R :RZ8N115MNVL збережено на SD- карту/ DCIM/ Camera, копія відеозапису записана на диск СD), який засвідчений електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до вимог та визначено дату, та час зйомки.

Таким чином, недостовірна інформація була поширена відповідачем шляхом доведення її до відома необмеженого кола осіб, що стосується позивача і порушує його право на недоторканність ділової репутації. Відтак, позивач просить суд визнати недостовірною та такою, що порушує його права на повагу гідності, честі та недоторканності ділової репутації інформацію у відео фіксації на сайті, а також зобов`язати відповідача спростувати вказану недостовірну інформацію.

Адже в результаті дій відповідача, позивач вказує, що зазнав втрат немайнового характеру, а саме: приниження честі, гідності та ділової репутації особи позивача, як людини та, як наслідок, необхідністю постійно спростовувати цю інформацію позивачем особисто серед широкого кола осіб, колег по роботі, родичів тощо; ризик неможливості відновлення авторитету позивача; моральні та психологічні страждання; а також настання імовірних інших негативних наслідків, пов`язаних зі зниженням авторитету позивача у суспільстві, що можуть виникнути в результаті поширених відповідачем наклепницьких відомостей, тому змушений звернутись до суду.

В судове засідання позивач не з`явився, надав суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності, без фіксації технічними засобами. Позов підтримав повністю, просив позов задовольнити. У разі неявки відповідача не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно, при цьому не надав відзив на позов, тому справа розглядається в заочному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Так як, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, то відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню.

Судом було встановлено, що 10 січня 2022 року за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 64, 5 пов., каб. 167, відбулося перше засідання конкурсної комісії з обрання керівника КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «ХАРКІВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ РОСІЙСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ О.С. ПУШКІНА» (далі по тексту - КЗ ХАРДТ ІМ. О.С. ПУШКІНА), де ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подав відповідний перелік документів передбачений для кандидатів на займану посаду, але переглянувши відео фіксацію та ознайомившись з протоколом засідання конкурсної комісії на офіційному сайті Харківської Обласної Ради, почув неправдиву інформацію стосовно себе.

Членів комісії, а саме, ОСОБА_2 , представник від трудового колективу КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «ХАРКІВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ РОСІЙСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ О.С. ПУШКІНА», провідний майстер сцени ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМ. Т.Г. ШЕВЧЕНКА» (далі по тексту- відповідач) під час відео фіксації на 36 хвилині 40 секунді, висловив негативну інформацію стосовно позивача, а саме, російською мовою: «…… Его сняли с этой должности, в облраде проголосовали по коррупции. То есть, он как коррупционер был уволен с этой посады. Почему это не учитывалось?....» Таким чином, спричинивши негативний вплив на інших членів конкурсної комісії задля дискредитування кандидатури позивача, з незрозумілих мотивів.

Суд вважає, що має місце посягання на гідність, чесність та ділову репутацію, що мають важливе суспільно-політичне значення. Адже жодних існуючих доказів, які б підтверджували дану інформацію відсутні.

Внаслідок дій відповідача, суд вважає, що позивач зазнав втрат немайнового характеру, а саме: приниження честі, гідності та ділової репутації особи позивача, як людини та, як наслідок, необхідністю постійно спростовувати цю інформацію позивачем особисто серед широкого кола осіб, колег по роботі, родичів тощо; ризик неможливості відновлення авторитету позивача; моральні та психологічні страждання; а також настання імовірних інших негативних наслідків, пов`язаних зі зниженням авторитету позивача у суспільстві, що можуть виникнути в результаті поширених відповідачем наклепницьких відомостей, тому змушений звернутись до суду.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч.1 ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Положеннями ст. 28 Конституції України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності, яка кореспондується.

У відповідності з ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Главою 22 Цивільного кодексу України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканість ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч.ч. 2, 4 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) передбачено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, ділова репутація входить до обсягу прав, гарантованих статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п. 52 рішення у справі «Frisk and Jensen проти Данії»).

Зокрема, у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини «Єісаб проти Швейцарії» визначено, що будь-яка особа, яка здійснює своє право на свободу вираження поглядів, бере на себе і відповідальність за свої дії, межі якої залежать від конкретної ситуації. Іншими словами, ніхто не може бути звільнений від відповідальності за необґрунтовані, безпідставні звинувачення інших осіб. Стаття 10 Конвенції, яка гарантує свободу вираження поглядів, захищає осіб від відповідальності тільки тоді, коли вони діють добросовісно.

Як зазначено в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року №1 чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, і під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

У відповідності до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 5 Постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1, фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

За статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).(Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі №761/6866/16-ц.)

Касаційний цивільний суд у Постанові від 13.02.2019 р. у справі 439/1469/15 констатував очевидне: якщо недостовірна інформація розміщена в Інтернеті на ресурсі, зареєстрованому як ЗМІ, суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність ЗМІ.

У відповідності до частини 2 статті 302 Цивільного кодексу України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 справа №? ? 927/791/18)

Щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №761/32924/19-ц. Також ВС нагадав, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Lingens v. Austria» зазначено, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що «суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».

Відповідно до частин першої та другої статті 22 Закону України «Про інформацію» масова інформація - інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб.

Засоби масової інформації - засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації.

Визначення поняття «аудіовізуальна інформація» міститься у статті 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», відповідно до якої аудіовізуальна інформація - будь-які сигнали, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про телекомунікації» інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв`язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про інформацію» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Проаналізувавши інформацію, що міститься в мережі Інтернет через Інтернет-ресурс Youtube (Прес-служби Харківської обласної ради) у відеозаписі під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 на 36 хвилині 40 секунді, один із членів комісії висловив негативну інформацію стосовно позивача, а саме, російською мовою: «…… Его сняли с этой должности, в облраде проголосовали по коррупции. То есть, он как коррупционер был уволен с этой посады. Почему это не учитывалось?....».

Тобто, дана інформація не містить в собі алегорій, сатири, гіпербол тощо, тому вказана інформація подана саме у формі фактичних тверджень (даних) та не може кваліфікуватись як оціночні судження та виражена у посиланні на конкретні факти та події.

Таким чином, відповідач російською мовою фактично стверджував, що позивач є «корупціонер».

Відповідно до п. 1 ст. 28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям. Ім`я фізичної особи, яке складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Інформацію, яка дає змогу ідентифікувати особу, можуть містити також контекстуальні індикатори (або їх сукупність), зокрема вказівка на родинні зв`язки, місце проживання, місце роботи, посаду, належність до певного об`єднання громадян (громадської організації, політичної партії тощо), вказівка на об`єкти, які перебувають або перебували в її власності, на події, пов`язані з життям і діяльністю цієї особи, як от, перебування в збройних формуваннях, захворювання, судимість і тому подібні дані. У тому випадку, коли аналізований текстовий матеріал супроводжується зображенням (фото та відеоматеріали), можливості ідентифікації доповнюються зіставленням відповідних зображень з фотографіями в паспорті та інших документах, що ідентифікують особу.

Тобто прізвище позивача фігурує під час відеозапису на 35:32 хвилині відеоролику, та як наслідок, окреслює проблему та фокусує ракурс, у якому ця проблема висвітлюється.

Так, відповідно до Рішення Харківської обласної ради за №1154-? від 05 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «Харківський ТЕАТР ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА» зазначена підстава із достроковим розірванням контракту №230 від 29 червня 2016 року, за угодою сторін ( п.1 частина стаття 36 КЗпП України), аналогічний запис міститься в трудовій книжці позивача.

Крім того, в Єдиному Державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні та пов`язані з корупцією правопорушення за посиланням: https://corruptinfo.nazk.gov.ua/#search інформація відносно позивача відсутня.

Таким чином, інформація, яка була відповідачем поширена під час відеозапису під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5, відносно того, що позивач є «коррупционер», формують негативну громадську думку про нього, оскільки на сьогоднішній день, там близько 191 перегляду та означена інформація руйнує репутацію позивача, а тому є такою, що порушує право позивача на повагу до його честі, гідності і ділової репутації.

З огляду на викладене інформація, яка поширюється через мережу інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. При цьому інтернет-видання (вебсайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, є засобом масової інформації.(Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 справа № 927/791/18)

Також п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року №1 наголошує, що відповідач повинен довести, що поширені ним відомості відповідають дійсності. На позивача покладається обов`язок довести лише факт поширення відомостей, які порочать його честь гідність та ділову репутацію, особою, до якої пред`явлений позов, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Проте, позивач має право подати докази невідповідності дійсності таких відомостей.

Таким чином, доведення поширення відповідачем інформації про її недостовірність є правом, а не обов`язком позивача.

Як вказано в п. 25 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Згідно ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Водночас електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (наприклад, текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі (частина 1 статті 100 ЦПК України). Отже, законодавець чітко виокремив електроні докази в системізасобів доказування.

Відповідно до ч.2 ст. 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». З аналізу процитованої норми вбачається, що вимога щодо наявності електронного підпису на електронному доказі у законодавця є чітка позиція: його обов`язковість передбачається лише в тому разі, якщо документ подається в електронній копії. Разом з цим, позиція судів з цього питання свідчить про обов`язковість електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП). 14 лютого 2019 р. Велика Палата Верховного Суду в межах справи № 9901/43/19 (П/9901/43/19) зазначила, що саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного доказу. Брак такого реквізиту в електронному документі заперечує підстави вважати його оригінальним, а отже - належним доказом у справі. Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у Постанові від 19 грудня 2018 р. у справі № 226/1204/18, від 4 грудня 2018 р. у справі № 2340/3060/18, від 23 листопада 2018 р. у справі № 813/1368/18, від 14 грудня 2018 р. у справі № 804/3580/18. Отже, як оригінал, так і копія електронного документа обов`язково мають бути засвідченні ЕЦП. Це узгоджується також із профільним законом - Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до статті 7 якого оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Крім того, електронні документи визнаються доказами в багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справах P. and S. v. Poland від 30.10.2012, Eon v. France від 14.03.2013, Shuman v. Poland від 3.06.2014

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати в розмірі 1984,80 гривень судового збору.

Суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 19, 53,76, 78, 81, 95,100,141, 174, 175, 177 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує право на недоторканність ділової репутації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інформацію, поширену, членом конкурсної комісії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , представником від трудового колективу КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «ХАРКІВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ РОСІЙСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ О.С. ПУШКІНА», провідним майстер сцени ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМ. Т.Г. ШЕВЧЕНКА» на засіданні конкурсної комісії з обрання керівника КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «ХАРКІВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ РОСІЙСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ О.С. ПУШКІНА» на офіційному сайті Харківської обласної ради (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_5).

Зобов`язати відповідача, члена конкурсної комісії Лістунова Сергія Вікторовича, ІНФОРМАЦІЯ_3 , представника від трудового колективу КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «ХАРКІВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ РОСІЙСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ О.С. ПУШКІНА», провідного майстера сцени ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМ. Т.Г. ШЕВЧЕНКА» не пізніше місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням спростувати інформацію поширену в мережі Інтернет через Інтернет-ресурс Youtube (Прес-служби Харківської обласної ради) у відеозапису під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 зачитування під відеозапис під заголовком: «Спростування»: що інформація повідомлена мною через Інтернет-ресурс Youtube у відеоролику під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6», поширена відносно ОСОБА_1 є недостовірною та такою, що підлягає спростуванню в частині тверджень про те, що «…… Его сняли с этой должности, в облраде проголосовали по коррупции. То есть, он как коррупционер был уволен с этой посады…..».

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (Ідентифікаційний код фізичної особи: НОМЕР_3 , місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 1984,80 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня оголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Є. Р. Остропілець