Постанова

від 22.08.2023 по справі 912/1699/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2023 року м.Дніпро Справа № 912/1699/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О.

суддів: Кощеєва І.М., Березкіної О.В.

при секретарі судового засідання Бурчак А.Ю.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "ДЮК" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.02.2023 (повний текст складено та підписано 27.02.2023 суддя Коваленко Н.М.) у справі №912/1699/22

за позовом: Фермерського господарства "Глорія", с. Виноградівка

до відповідача: Фермерського господарства "ДЮК", с. Семенасте

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ФГ "Глорія" до ФГ "ДЮК" про визнання недійсним договору №05-06-17 від 05 червня 2017 року з додатком 1 від 05 червня 2017 року, про сумісну діяльність укладеного між фермерським господарством "Глорія" та фермерським господарством "ДЮК".

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.02.2023 у справі №912/1699/22 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір №05-06-17 від 05 червня 2017 року з додатком 1 від 05 червня 2017 року про сумісну діяльність, укладений між Фермерським господарством "Глорія" та Фермерським господарством "ДЮК". Стягнуто з Фермерського господарства "ДЮК" на користь Фермерського господарства "Глорія" судовий збір у розмірі 2 481,00 грн.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що, матеріалами справи підтверджено, що позивач користується земельною ділянкою площею 22,1 га на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії та номер: КР0000121 від 23.07.2001, виданого Компаніївською районною радою. Однак, згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України, користувачу не надано право розпоряджатись наданими йому у користування землями шляхом їх передачі в оренду, оскільки таким правом наділений лише власник землі або уповноважена ним особа. Порядок проведення між сторонами розрахунків передбачений у Додатку №1 до Договору про сумісну діяльність №05-06-17 від 05.06.2017 шляхом передачі відповідної суми грошових коштів ФГ "Глорія", при цьому останнє на протязі п`яти років не приймає участі в сумісній діяльності, а лише надає ФГ "Дюк" землю згідно Договору в користування та можливість використовувати рахунки ФГ "Глорія" для досягнення мети основного Договору, згідно наведених вимог Закону України "Про оренду землі", є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою для, в даному випадку, проведення сільськогосподарських робіт (п. 1.1 договору) та отримання позивачем плати за користування цією земельною ділянкою. На підставі викладенного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що на підставі оспорюваного договору, відповідач фактично отримав право використовувати земельну ділянку на платній основі за 25 000 дол. США. При цьому судом встановлено наявність таких істотних умов договору оренди, як об`єкт оренди (земельна ділянка), дата укладення та строк дії оренди, умови оплати. На підставі вищенаведеного місцевий господарський суд дійшов висновку, що договір №05-06-17 від 05 червня 2017 року з додатком 1 від 05 червня 2017 року, про сумісну діяльність відноситься до удаваних правочинів, оскільки за його змістом він виражає волю його сторін на укладання саме договору оренди землі і свідчить про відсутність у сторін договору справжньої мети здійснювати спільну діяльність і про удаваний характер договору про спільну діяльність. Сторони, уклавши прихований договір оренди землі, діяли з порушенням норм земельного законодавства та наявні правові підстави для визнання договору №05-06-17 від 05.06.2017 з додатком 1 від 05.06.2017 про сумісну діяльність, укладеного між Фермерським господарством "Глорія" (код ЄДР 31872703) та Фермерським господарством "ДЮК" (код ЄДР 30350868), недійсним.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з вказаним рішенням, Фермерське господарство "ДЮК" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Апелянт зазначає, що Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» та Закон України «Про фермерське господарство» передбачають можливість створення СФГ (ФГ) як юридичної особи, тобто особи з окремою правосуб`єктністю.

Законом було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової передумови для набуття СФГ правосуб`єктності. Також одержання земельної ділянки для ведення СФГ вимагало у подальшому здійснити реєстрацію СФГ. Тобто закон не передбачав права використовувати земельну ділянку, надану у користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ. Разом з тим Державний акт на право постійного користування землею видається на ім`я голови СФГ відповідно до частини п`ятої статті 2 Закону про СФГ. На час видачі акта СФГ як юридична особа ще не існує.

Одержання правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельної ділянки для ведення СФГ є необхідною передумовою набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи, а припинення СФГ було підставою для припинення права користування земельною ділянкою. При цьому використання такої земельної ділянки без створення СФГ законом передбачено не було.

Вказує, що після одержання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою для ведення СФГ та проведення державної реєстрації такого господарства як юридичної особи обов`язки користувача цієї земельної ділянки виконує СФГ, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації СФГ у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону про СФГ, відбувається фактична заміна землекористувача.

Звертає увагу, що договір про спільну діяльність не реєструється як юридична особа. Також для учасників спільної діяльності сільгосппродукція, вирощена в межах такої діяльності і розподілена між ними, не вважається продукцією власного виробництва, адже її вирощено не самостійно та не на власних або орендованих землях окремого учасника спільної діяльності.

Вважає, що судом безпідставно визнано укладений між сторонами правочин удаваним., оскільки ними дотримано всі істотні умови.

На підтвердження укладення та виконання договору №05-06-17 від 05.06.2017 з додатком 1 від 05.06.2017 про сумісну діяльність, укладеного між Фермерським господарством "Глорія" та Фермерським господарством "ДЮК" на розгляд суду було подано відповідні документи.

Вважає, що, як позивач, так і відповідач надали суду ті наявні в них докази, які містять відомості, пов`язані з укладенням договору, та є достовірними при здійсненні спільної діяльності.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Фермерським господарством "Глорія" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Кіровоградської області від 16.02.2023 по справі №912/1699/22 залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Позивач зазначає, що 05 червня 2017 року між фермерським господарством «Глорія» в особі голови ФГ Кучеренка Миколи Івановича та фермерським господарством «ДЮК» в особі голови ФГ Кутюка Сергія Юрійовича було укладено договір про сумісну діяльність №05-06-17, на земельну ділянку загальною площею 22,1 га ріллі, для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 3522880900:02:000:7031, яка розташована на території Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області за межами с. Виноградівка, правокористувачем якої є фермерське господарство «Глорія» про що свідчить запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 06.07.2022 року №47291760.

До договору № 05-06-17 про сумісну діяльність від 05.06.2017 року було складено та підписано Додаток 1 про сумісну діяльність №05-06-17 від 05.06.2017 року відповідно до якого сторони домовились, що ФГ «ДЮК» передає ФГ «Глорія» в користування суму коштів еквівалентну 25000 (двадцять п`ять тисяч) доларів США, що в свою чергу є підставою для визнання недійсним договору про сумісну діяльність, як удаваного, оскільки його вчинено для приховування іншого правочину, а саме договору оренди/суборенди земельної ділянки.

Вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідач фактично отримав право використовувати земельну ділянку на платній основі, тому договір №05-06-17 від 05 червня 2017 року з додатком 1 від 05 червня 2017 року, про сумісну діяльність відноситься до удаваних правочинів, оскільки за його змістом він виражає волю його сторін на укладання саме договору оренди землі.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Ухвалою суду від 05.04.2023 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 912/1699/22. Доручено Господарському суду Кіровоградської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 912/1699/22.

14.04.2023 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 912/1699/22.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2023 апеляційну скаргу було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, а саме:

- - платіжного документа про сплату судового збору у сумі 3 721,50 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.02.2023 у справі №912/1699/22.

- докази направлення апеляційної скарги з додатками на адресу позивача, листом з описом вкладення;

- клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

До канцелярії суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої на виконання ухвали суду додано відповідні докази.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2023 задоволено клопотання Фермерського господарства "ДЮК" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.02.2023 у справі №912/1699/22. Поновлено строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "ДЮК". Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 16.08.2023 о 12:00 годин.

Рішенням ВРП від 20.07.2023р. ОСОБА_1 , звільнено з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, у зв`язку з чим, на підставі розпорядження керівника апарату суду №1663/23 від 11.08.2023, проведено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2023 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач), суддів: Березкіна О.В., Кощеєва І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.08.2023 справу №908/1699/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідача), судді: Березкіна О.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.08.2023 в судовому засіданні оголошено перерву до 22.08.2023 на 12:15 год.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, згідно з Порядком ведення державного реєстру судових рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006р. за № 740, кожна фізична або юридична особа має загальний доступ до судових рішень, внесених до Реєстру. Відкритий доступ користувачів до електронних копій судових рішень здійснюється цілодобово та безоплатно через офіційний веб-портал ДСА.

Таким чином, представники сторін мають можливість ознайомитись з текстами процесуальних документів по вказаній справі в державному реєстрі судових рішень.

Беручи до уваги, що неявка представників не перешкоджає перегляду справи по суті, матеріали справи є достатніми для її розгляду у судовому засіданні, справа переглядалася без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.

22.08.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 09.11.2021 по справі №391/97/21 (провадження №2/391/74/21), яке згідно з даними сайту Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua), станом на 16.02.2023 в ньому наявна інформація про рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 09.11.2021 по справі №391/97/21 (провадження №2/391/74/21), яке набрало законної сили 06.04.2022, позовну заяву ОСОБА_2 до головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та Компаніївської селищної ради Кіровоградської області, третя особи яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - ОСОБА_3 про визнання в порядку спадкування правонаступником майна та прав померлого засновника (члена) фермерського господарства задоволено повністю. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , правонаступником майна та прав засновника (голови) фермерського господарства "Глорія", як спадкоємицю першої черги спадкування за законом з перспективою подальшого ведення фермерського господарства.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за кодом ЄДР 31872703, №323075998 від 16.02.2023 зареєстровано за ФГ "Глорія" право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3522880900:02:000:7031, площею 22.1 га, цільове призначення: для ведення фермерського господарства, власник: Компаніївська селищна рада. Документи, подані для державної реєстрації: відомості з ДЗК, серія та номер 56159349, виданий 06.07.2022, видавник: Державний земельний кадастр; державний акт на право постійного користування землею, серія та номер: КР0000121, виданий 23.07.2001, видавник: Компаніївська районна рада.

05.06.2017 між ФГ "Глорія" (Сторона 1) в особі голови ФГ Кучеренка Миколи Івановича, що діє на підставі Статуту, та ФГ "ДЮК" (Сторона 2) в особі голови ФГ Кутюка Сергія Юрійовича, що діє на підставі Статуту, укладено Договір про сумісну діяльність №05-06-17 від 05.06.2017 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого сторони за даним Договором зобов`язуються шляхом об`єднання: трудової участі, майна та грошей, вказаних у розділі 6 даного Договору сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети - реалізації врожаю с/г культур, зібраних на протязі десяти років, шляхом проведення сільськогосподарських робіт на орних землях Сторони 1, площею 22,10 га, і надалі по тексту - Земля.

Крім того 05.06.2017 сторонами підписано Додаток 1 до Договору про сумісну діяльність №05-06-17 від 05.06.2017, відповідно до якого Сторони домовились, що Сторона 2 передає в користування Стороні 1 суму коштів еквівалентну 25 000 (двадцять п`ять тисяч) дол. США. Валовий дохід від сумісної діяльності на протязі п`яти років належить Стороні 2. Сторона 1 на протязі п`яти років не приймає участі в сумісній діяльності, а лише надає Стороні 2 землю згідно Договору в користування та можливість використовувати рахунки Сторони 1 для досягнення мети основного Договору.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного:

Відповідно до частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 4 частини 1, частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

В основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що договір №05-06-17 від 05 червня 2017 року з додатком 1 від 05 червня 2017 року, про сумісну діяльність відноситься до удаваних правочинів, оскільки за його змістом він виражає волю його сторін на укладання саме договору оренди землі і свідчить про відсутність у сторін договору справжньої мети здійснювати спільну діяльність і про удаваний характер договору про спільну діяльність.

Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заявами по суті справи , відповідно до частини 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, є : позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Як вбачається зі змісту позовної заяви : « Отже, до договору № 05-06-17 про сумісну діяльність від 05.06.2017 року було складено та підписано Додаток 1 про сумісну діяльність №05-06- 17 від 05.06.2017 року відповідно до якого сторони домовились, що ФГ «ДЮК» передає ФГ «Глорія» в користування суму коштів еквівалентну 25000 (двадцять п`ять тисяч) доларів США, що в свою чергу є підставою для визнання недійсним договору про сумісну діяльність, як удаваного, оскільки його вчинено для приховування іншого правочину, а саме

договору оренди/суборенди земельної ділянки…

… протягом поточного року, фермерським господарством «ДЮК» одноосібно було оброблено та засіяно земельну ділянку, що належить фермерському господарству «Глорія», чим порушено умови договору про спільну діяльність, а також норми та вимоги чинного законодавства врегульовані Господарським кодексом України…» (а.с. 3).

В судовому засіданні представник позивача підтвердив той факт, що на теперішній час земельна ділянка кадастровий номер 3522880900:02:000:7031, площею 22.1 га використовується ФГ «ДЮК» для вирощування сільськогосподарських культур, а кошти у розмірі еквівалентну 25000 (двадцять п`ять тисяч) доларів США знаходяться в розпоряджені фермерського господарства «Глорія».

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Проте згідно з частиною 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в своїй постанові від 26.05.2023 року у справі № 905/77/21 наголосила на тому, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц і звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

З урахуванням вищевикладенного, колегія суддів констатує, що при вирішенні цього господарського спору є неефективним такий спосіб захисту, як самостійна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки така вимога може бути ефективним способом захисту лише в разі її поєднання з позовною вимогою про витребування майна з володіння відповідача.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;

Оскільки розглядаючи справу, місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, яка підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з ухвалення нового, про відмову в задоволені позовних вимог. Апеляційна скарга, відповідно, підлягає задоволенню.

Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу : « … При винесенні оскаржуваного рішення, господарським судом Кіровоградської області у повній мірі з`ясовані обставини справи, що мають істотне значення, зроблені висновки з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, в тексті апеляційної скарги не міститься жодних обставин, які могли б слугувати підставою для скасування рішення господарського суду…

… рішенням господарського суду визначено основні критерії для визнання договору про сумісну діяльність недійсним, а саме;

- правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки);

- касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №915/166/17 зі спору, що виник з подібних правовідносин, сформулював такий правовий висновок: "Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки, надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій";

- аналогічний висновок міститься у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №920/22/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19;

- порядок проведення між сторонами розрахунків передбачений у Додатку №1 до Договору про сумісну діяльність №05-06-17 від 05.06.2017 шляхом передачі відповідної суми грошових коштів ФГ "Глорія", при цьому останнє на протязі п`яти років не приймає участі в сумісній діяльності, а лише надає ФГ "Дюк" землю згідно Договору в користування та можливість використовувати рахунки ФГ "Глорія" для досягнення мети основного Договору, такі розрахунки, згідно наведених вимог Закону України "Про оренду землі", є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою для, в даному випадку, проведення сільськогосподарських робіт (п. 1.1 договору) та отримання позивачем плати за користування цією земельною ділянкою.

Отже, господарський суд дійшов висновку, що відповідач фактично отримав право використовувати земельну ділянку на платній основі, тому договір №05-06-17 від 05 червня 2017 року з додатком 1 від 05 червня 2017 року, про сумісну діяльність відноситься до удаваних правочинів, оскільки за його змістом він виражає волю його сторін на укладання саме договору оренди землі.

Разом з тим, ч. 2 ст. 235 ЦК України передбачено правові наслідки визнання правочину удаваним. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили…» відхиляються як такі, що суперечать сталій практиці Верховного Суду, наведеній вище в мотивувальній частині постанови.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що позивачеві було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 3721,50 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "ДЮК" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.02.2023 у справі №912/1699/22 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.02.2023 у справі №912/1699/22 - скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Фермерського господарства "Глорія" (код ЄДР 31872703, с. Виноградівка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 28421) на користь Фермерського господарства "ДЮК" (код ЄДР 30350868, с. Семенасте, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, 27133) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3721,50 грн.

Доручити Господарському суду Кіровоградської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.

Повний текст постанови підписано 28.08.2023.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Березкіна