Рішення

від 29.08.2023 по справі 910/9593/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.08.2023Справа № 910/9593/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ»

про стягнення 117 380,61 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ» (далі - відповідач) про стягнення 117 380,61 грн (114 739,20 грн неустойки та 1 326,18 грн 15% річних за користування грошовими коштами).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № 375 від 01.06.2022 в частині поставки товару у встановлений договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) та встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, ухвала суду від 27.06.2023 була отримана позивачем 05.07.2023, а відповідачем - 30.06.2023.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.06.2022 між позивачем (Покупець) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір поставки № 375 (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується передати, а Покупець - прийняти та оплатити обладнання відповідно до специфікацій до цього Договору (далі - «Обладнання») на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно з пунктом 2.1. Договору кількість, номенклатура Обладнання вказуються у специфікаціях до цього Договору, що є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 3.2. Договору Постачальник зобов`язується поставити обладнання на умовах постачання, зазначених у специфікаціях відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року.

Пунктом 3.3., 3.4. та 3.5. Договору передбачено, що терміни поставки Обладнання зазначаються у Специфікаціях. Постачальник має право здійснити постачання Обладнання в інші строки виключно на підставі попередньої згоди Покупця у письмовій формі. Постачальник зобов`язаний повідомити Покупця про ймовірну дату поставки Обладнання не пізніше 5 (п`яти) до дати поставки.

Постачання Обладнання здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, зазначені в Специфікаціях і включають всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати Постачальника пов`язані з поставкою Обладнання (п. 4.1 Договору).

Згідно з п. 5.1. та п. 5.2. Договору оплата Покупцем Обладнання здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначеного у цьому Договорі. Оплата за поставлене Обладнання проводиться протягом терміну, зазначеного у специфікації, який обчислюється з моменту поставки Обладнання та надання документів, зазначених у п. 6.3 цього Договору.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що датою оплати Обладнання вважається дата списання коштів з поточного рахунку Покупця.

Згідно пункту 7.3. Договору у разі порушення строків або обсягів поставок Обладнання, Постачальник сплачує Покупцеві неустойку у розмірі 8% від вартості непоставленого в строк Обладнання.

У разі порушення строків поставки більш ніж на 10 календарних днів Покупець має право відмовитися від подальшого приймання та оплати Обладнання, а також вимагати повернення раніше сплачених за Обладнання сум, які Постачальник зобов`язаний повернути протягом трьох банківських днів з моменту отримання повідомлення покупця, яке вважається отриманим Постачальником після закінчення трьох робочих днів з моменту його відправлення Покупцем за адресою Постачальника, зазначеною в цьому договорі.

Відповідно до п. 7.6. Договору у разі порушення Постачальником строків поставки Обладнання, передбачених цим Договором, за яке Покупцем внесено повну або часткову попередню оплату, Постачальник за користування грошовими коштами Покупця зобов`язаний сплатити Покупцю 15% річних, від грошових коштів, сплачених Покупцем, за період з дня оплати та до дня фактичного постачання Обладнання або дня повернення коштів.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання, але не раніше виконання вимог установчих документів Сторін щодо необхідності надання згоди на укладання органами управління Сторін, які мають відповідні повноваження (за наявності таких вимог). Цей Договір діє до 01.06.2024. Закінчення терміну дії цього Договору не звільняє Сторони від виконання прийнятих на себе зобов`язань (зокрема гарантійних) за цим Договором (п. 10.4. та 10.5. Договору).

Сторонами не надано до матеріалів справи доказів розірвання або припинення договору, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що він є чинним.

25.08.2022 між сторонами було підписано Специфікацію № 3 до Договору, відповідно до якої було погоджено найменування обладнання, його кількість та вартість, яка складає 1 434 240,00 грн з ПДВ. Також сторонами було погоджено: 1) строк поставки: протягом 30 календарних днів від дати 5% передоплати; 2) умови оплати: 5% передоплата, 95% на протязі 10 календарних днів від дати поставки.

25.08.2022 відповідачем було виставлено позивачу рахунок № 271 на оплату обладнання.

30.08.2022 позивач, на виконання умов Договору та Специфікації № 3 до нього, перерахував передоплату в розмірі 71 712,00 грн на розрахунковий рахунок відповідача, що підтверджується платіжним дорученням № 4500037936.

Фактична поставка обладнання відбулась 13.10.2022, що підтверджується видатковою накладною № 255, яка підписана між сторонами без будь-яких зауважень.

Позивач зазначає, що відповідачем було порушено строки поставки обладнання за Специфікацією №3, у зв`язку з чим ним було направлено претензію № 33/14 від 10.11.2022 про стягнення неустойки за прострочку поставки Обладнання на загальну суму 114 739,20 грн.

30.12.2022 позивачем було отримано відповідь на вказану претензію (вих. № 2112-1 від 21.12.2022), в якій постачальник не погоджуються з претензією.

Отже, враховуючи викладені вище обставини, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині своєчасної поставки товару, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 117 380,61 грн з яких: 114 739,20 грн неустойки та 1 326,18 грн 15% річних за користування грошовими коштами.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодекс України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як було встановлено судом, 25.08.2022 між сторонами було підписано Специфікацію № 3 до Договору, відповідно до якої було погоджено найменування обладнання, його кількість та вартість, яка складає 1 434 240,00 грн з ПДВ, строк поставки: протягом 30 календарних днів від дати 5% передоплати та умови оплати: 5% передоплата, 95% протягом 10 календарних днів від дати поставки.

30.08.2022 позивач, на виконання умов Договору та Специфікації № 3 до нього, перерахував передоплату в розмірі 71 712,00 грн на розрахунковий рахунок відповідача, що підтверджується платіжним дорученням № 4500037936.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч.1 ст. 251 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ч.1 ст.253 ЦК України).

Отже, враховуючи умови Специфікації №3 до Договору, гранична дата до якої товар мав бути поставлений відповідачем є 29.09.2022 включно.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з 30.09.2022 у відповідача виникло прострочення виконання зобов`язання щодо поставки замовленого товару.

З видаткової накладної № 255 вбачається, що обладнання було поставлено позивачеві лише 13.10.2022, тобто з простроченням термінів доставки, передбачених Договором та Специфікацією № 3 до нього.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним з видів господарських санкцій згідно ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Пунктом 7.3. Договору сторони погодили, що у разі порушення строків або обсягів поставок Обладнання, Постачальник сплачує Покупцеві неустойку у розмірі 8% від вартості не поставленого в строк Обладнання.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару за Договором, позивачем, на підставі п. 7.3. Договору, нараховано відповідачу неустойку в розмірі 114 739,20 грн (1 434 240,00 * 8%).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми неустойки, суд встановив його правильність та арифметичну вірність.

Окрім того, враховуючи, що поставка обладнання відбулася з порушенням строків доставки - 13.10.2022, а також з огляду на здійснену 30.08.2022 передоплату в розмірі 71 712,00 грн за цю поставку позивач за період з 30.08.2022 по 13.10.2022 (45 днів), нараховує до стягнення з відповідача 15% річних за користування грошовими коштами покупця.

Згідно зі статтею 1057 Цивільного кодексу України договором, виконання якого пов`язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 - 1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов`язання, і не суперечить суті такого зобов`язання.

Отже, договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. При цьому договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов`язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У даному випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї статті, покупець має право вимагати від продавця повернення йому суми попередньої оплати та нарахувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця за умови встановлення договором такого обов`язку.

Отже, закон, зокрема положення статті 536, частини третьої статті 693, частини першої статті 1054, частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у їх сукупності, передбачає можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

Отже, передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

Аналогічна позицію викладене у Постанові ОП КГС ВС від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, окрім того наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.

При цьому, проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 названого Кодексу, позаяк стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до сторін правовідносин статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 по справі № 910/14180/18.

Тобто, законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору (у вигляді сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Водночас, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 536 Цивільного кодексу України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватись одночасно (в один період часу).

Відповідно до п. 7.6. Договору у разі порушення Постачальником строків поставки Обладнання, передбачених цим Договором, за яке Покупцем внесено повну або часткову попередню оплату, Постачальник за користування грошовими коштами Покупця зобов`язаний сплатити Покупцю 15% річних, від грошових коштів, сплачених Покупцем, за період з дня оплати та до дня фактичного постачання Обладнання або дня повернення коштів.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 15% річних у сумі 1 326,18 грн, суд дійшов висновку, що він є арифметично правильним, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до статтей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем у позові зазначив, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу, пов`язану з підготовкою даної справи до розгляду, а також фактичні витрати позивача, пов`язані з листуванням та транспортними витратами, на підставі відповідних розрахунків та підтверджуючих документів.

Суд відзначає, що матеріали справи не містять доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу. Оскільки позивачем не був наданий до суду остаточний розрахунок суми судових витрат (витрат на адвокатську допомогу), тому розподіл вказаних судових витрат судом не здійснюється. Водночас, сторонам не позбавлена права звернутися до суду щодо розподілу судових витрат в порядку статті 244 ГПК України.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Керуючись статтями 13, 74-77, 86, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ» (04060, місто Київ, вулиця Максима Берлінського, будинок 20, офіс 4, код 38725967) на користь Приватного акціонерного товариства «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (50079, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, код 00191023) неустойку в розмірі 114 739 (сто чотирнадцять тисяч сімсот тридцять дев`ять) грн 20 коп., 15% річних за користування грошовими коштами у розмірі 1 326 (одна тисяча триста двадцять шість) грн 18 коп. та судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29.08.2023.

Суддя О.Г. Удалова