Постанова

від 29.01.2024 по справі 910/9593/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2024 р. Справа№ 910/9593/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Яковлєва М.Л.

Шаптали Є.Ю.

без виклику сторін

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023

у справі № 910/9593/23(суддя -Удалова О.Г.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ"

про стягнення 117 380, 61 грн,

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ" на користь Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" неустойку в розмірі 114 739, 20 грн, 15% річних за користування грошовими коштами у розмірі 1 326, 18 грн та судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 29.09.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 у справі № 910/9593/23, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 у справі №910/9593/23 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що зміна термінів поставки обладнання зумовлена тим, що Позивач несвоєчасно виконанував свої зобов?язання за договором щодо оплати поставленого обладнання (за видатковою накладною №125 від 29.06.2022 період прострочки оплати 07.07.2022-22.07.2022, за видатковою накладною №233 від 12.09.2022, період прострочки оплати 23.09.2022-13.10.2022).

Апелянт звертає увагу суду, що саме після оплати позивачем своєї заборгованості за видатковою накладною № 233 від 12.09.2022 у розмірі 2 107 404, 00 грн. Відповідач відразу здійснив поставку обладнання за специфікацією №3, а погашення Позивачем своєї простроченої заборгованості та поставка товару за специфікацією №3 були здійснені в один і той же день (13.10.2022). Тобто, відповідач скористався своїм правом на зупинення виконання свого обов`язку з поставки товару за специфікацією №3 до моменту оплати позивачем своєї простроченої заборгованості за видатковою накладною №233 від 12.09.2023, на підставі ч. 5 ст. 692 ЦК України.

Також апелянтом разом з апеляційною скаргою долучено нові докази по справі: специфікація №1, специфікація №2 від 01.08.2022, платіжна інструкція №4500039250 від 12.08.2022, платіжна інструкція №4500036332 від 22.07.2022, платіжна інструкція №4500035213 від 13.10.2022, видаткові накладні №125 від 29.06.2022, видаткові накладні №233 від 12.09.2022.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2023 витребувано невідкладно у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9593/23. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва .

26.10.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/9593/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ" строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 у справі № 910/9593/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 у справі № 910/9593/23. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 у справі № 910/9593/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

22.11.2023 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що Договором № 375 від 01.06.2022 сторони визначили чіткий порядок здійснення поставки обладнання та оплати. Окрім того, Договором сторони також передбачили відповідальність сторін за порушення виконання зобов`язань, зокрема п. 7.2 Договору передбачена відповідальність покупця за прострочення оплати - у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати Обладнання, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді. Тобто, укладеним між сторонами Договором сторони передбачили інший порядок дій постачальника у разі затримки покупцем оплати.

Суддя Гончаров С.А. перебував у відпустці з 24.12.2023 по 12.01.2024 та з 15.01.2024 по 26.01.2024.

Щодо поданих відповідачем разом з апеляційною скаргою доказів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Скаржник не надав суду апеляційної інстанції докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, не надано клопотання про поновлення строку на вчинення такої процесуальної заяви та не зазначено обставин неможливості їх подання до суду першої інстанції.

В свою чергу, ухвалу господарського суду міста Києва від 27.06.2023 про відкриття провадження по справі отримано відповідачем 30.06.2023, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення штрих-код №01054 7474877 0.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не приймає вказані докази під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції та враховує під час розгляду справи докази подані до суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.06.2022 між позивачем (Покупець) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір поставки № 375 (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується передати, а Покупець - прийняти та оплатити обладнання відповідно до специфікацій до цього Договору (далі - «Обладнання») на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно з пунктом 2.1. Договору кількість, номенклатура Обладнання вказуються у специфікаціях до цього Договору, що є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 3.2. Договору Постачальник зобов`язується поставити обладнання на умовах постачання, зазначених у специфікаціях відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року.

Пунктом 3.3., 3.4. та 3.5. Договору передбачено, що терміни поставки Обладнання зазначаються у Специфікаціях. Постачальник має право здійснити постачання Обладнання в інші строки виключно на підставі попередньої згоди Покупця у письмовій формі. Постачальник зобов`язаний повідомити Покупця про ймовірну дату поставки Обладнання не пізніше 5 (п`яти) до дати поставки.

Постачання Обладнання здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, зазначені в Специфікаціях і включають всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати Постачальника пов`язані з поставкою Обладнання (п. 4.1 Договору).

Згідно з п. 5.1. та п. 5.2. Договору оплата Покупцем Обладнання здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначеного у цьому Договорі. Оплата за поставлене Обладнання проводиться протягом терміну, зазначеного у специфікації, який обчислюється з моменту поставки Обладнання та надання документів, зазначених у п. 6.3 цього Договору.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що датою оплати Обладнання вважається дата списання коштів з поточного рахунку Покупця.

Згідно пункту 7.3. Договору у разі порушення строків або обсягів поставок Обладнання, Постачальник сплачує Покупцеві неустойку у розмірі 8% від вартості непоставленого в строк Обладнання.

У разі порушення строків поставки більш ніж на 10 календарних днів Покупець має право відмовитися від подальшого приймання та оплати Обладнання, а також вимагати повернення раніше сплачених за Обладнання сум, які Постачальник зобов`язаний повернути протягом трьох банківських днів з моменту отримання повідомлення покупця, яке вважається отриманим Постачальником після закінчення трьох робочих днів з моменту його відправлення Покупцем за адресою Постачальника, зазначеною в цьому договорі.

Відповідно до п. 7.6. Договору у разі порушення Постачальником строків поставки Обладнання, передбачених цим Договором, за яке Покупцем внесено повну або часткову попередню оплату, Постачальник за користування грошовими коштами Покупця зобов`язаний сплатити Покупцю 15% річних, від грошових коштів, сплачених Покупцем, за період з дня оплати та до дня фактичного постачання Обладнання або дня повернення коштів.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання, але не раніше виконання вимог установчих документів Сторін щодо необхідності надання згоди на укладання органами управління Сторін, які мають відповідні повноваження (за наявності таких вимог). Цей Договір діє до 01.06.2024. Закінчення терміну дії цього Договору не звільняє Сторони від виконання прийнятих на себе зобов`язань (зокрема гарантійних) за цим Договором (п. 10.4. та 10.5. Договору).

Сторонами не надано до матеріалів справи доказів розірвання або припинення договору, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що він є чинним.

25.08.2022 між сторонами було підписано Специфікацію № 3 до Договору, відповідно до якої було погоджено найменування обладнання, його кількість та вартість, яка складає 1 434 240,00 грн з ПДВ. Також сторонами було погоджено: 1) строк поставки: протягом 30 календарних днів від дати 5% передоплати; 2) умови оплати: 5% передоплата, 95% на протязі 10 календарних днів від дати поставки.

25.08.2022 відповідачем було виставлено позивачу рахунок № 271 на оплату обладнання.

30.08.2022 позивач, на виконання умов Договору та Специфікації № 3 до нього, перерахував передоплату в розмірі 71 712,00 грн на розрахунковий рахунок відповідача, що підтверджується платіжним дорученням № 4500037936.

Фактична поставка обладнання відбулась 13.10.2022, що підтверджується видатковою накладною № 255, яка підписана між сторонами без будь-яких зауважень.

Позивач зазначає, що відповідачем було порушено строки поставки обладнання за Специфікацією №3, у зв`язку з чим ним було направлено претензію № 33/14 від 10.11.2022 про стягнення неустойки за прострочку поставки Обладнання на загальну суму 114 739,20 грн.

30.12.2022 позивачем було отримано відповідь на вказану претензію (вих. № 2112-1 від 21.12.2022), в якій постачальник не погоджуються з претензією.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено строк виконання своїх зобов`язань за Договором, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 117 380,61 грн з яких: 114 739,20 грн неустойки та 1 326,18 грн 15% річних за користування грошовими коштами.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодекс України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як було встановлено судом, 25.08.2022 між сторонами було підписано Специфікацію № 3 до Договору, відповідно до якої було погоджено найменування обладнання, його кількість та вартість, яка складає 1 434 240,00 грн з ПДВ, строк поставки: протягом 30 календарних днів від дати 5% передоплати та умови оплати: 5% передоплата, 95% протягом 10 календарних днів від дати поставки.

30.08.2022 позивач, на виконання умов Договору та Специфікації № 3 до нього, перерахував передоплату в розмірі 71 712,00 грн на розрахунковий рахунок відповідача, що підтверджується платіжним дорученням № 4500037936.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч.1 ст. 251 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ч.1 ст.253 ЦК України).

Отже, враховуючи умови Специфікації №3 до Договору, гранична дата до якої товар мав бути поставлений відповідачем є 29.09.2022 включно.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з 30.09.2022 у відповідача виникло прострочення виконання зобов`язання щодо поставки замовленого товару.

З видаткової накладної № 255 вбачається, що обладнання було поставлено позивачеві лише 13.10.2022, тобто з простроченням термінів доставки, передбачених Договором та Специфікацією № 3 до нього.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним з видів господарських санкцій згідно ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Пунктом 7.3. Договору сторони погодили, що у разі порушення строків або обсягів поставок Обладнання, Постачальник сплачує Покупцеві неустойку у розмірі 8% від вартості не поставленого в строк Обладнання.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару за Договором, позивачем, на підставі п. 7.3. Договору, нараховано відповідачу неустойку в розмірі 114 739,20 грн (1 434 240,00 * 8%).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми неустойки, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо його правильністі та арифметичної вірності, а тому правомірно задовольняє позов у відповідній частині.

Окрім того, враховуючи, що поставка обладнання відбулася з порушенням строків доставки - 13.10.2022, а також з огляду на здійснену 30.08.2022 передоплату в розмірі 71 712,00 грн за цю поставку позивач за період з 30.08.2022 по 13.10.2022 (45 днів), нараховує до стягнення з відповідача 15% річних за користування грошовими коштами покупця.

Згідно зі статтею 1057 Цивільного кодексу України договором, виконання якого пов`язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 - 1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов`язання, і не суперечить суті такого зобов`язання.

Отже, договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. При цьому договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов`язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У даному випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї статті, покупець має право вимагати від продавця повернення йому суми попередньої оплати та нарахувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця за умови встановлення договором такого обов`язку.

Отже, закон, зокрема положення статті 536, частини третьої статті 693, частини першої статті 1054, частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у їх сукупності, передбачає можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

Отже, передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

Аналогічна позицію викладене у Постанові ОП КГС ВС від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, окрім того наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.

При цьому, проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 названого Кодексу, позаяк стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до сторін правовідносин статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 по справі № 910/14180/18.

Тобто, законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору (у вигляді сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Водночас, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 536 Цивільного кодексу України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватись одночасно (в один період часу).

Відповідно до п. 7.6. Договору у разі порушення Постачальником строків поставки Обладнання, передбачених цим Договором, за яке Покупцем внесено повну або часткову попередню оплату, Постачальник за користування грошовими коштами Покупця зобов`язаний сплатити Покупцю 15% річних, від грошових коштів, сплачених Покупцем, за період з дня оплати та до дня фактичного постачання Обладнання або дня повернення коштів.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 15% річних у сумі 1 326,18 грн, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що він є арифметично правильним, а тому вимоги у цій частині обгрнутовано задоволенні судом першої інстанції.

Щодо посилань апелянта на зупинення виконання свого обов`язку з поставки товару за специфікацією №3 до моменту оплати позивачем своєї простроченої заборгованості за видатковою накладною №233 від 12.09.2023, на підставі ч. 5 ст. 692 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.5 статті 692 ЦК України якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

В свою чергу позивач у відзиві обґрунтовано зазначає, що Договором № 375 від 01.06.2022 сторони визначили чіткий порядок здійснення поставки обладнання та оплати.

Окрім того, Договором сторони також передбачили відповідальність сторін за порушення виконання зобов`язань, зокрема п. 7.2 Договору передбачена відповідальність покупця за прострочення оплати - у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати Обладнання, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.

Тобто, укладеним між сторонами Договором сторони передбачили інший порядок дій постачальника у разі затримки покупцем оплати.

Враховуючи наведене, застосування до спірних правовідносин положень статті 692 ЦК України буде суперечити презумпції диспозитивності норм договірного права.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору. Відповідно до нього сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Специфіка цивільно-правових та господарсько-правових відносин полягає в тому, що вони засновані на рівності та автономії волі. Саме тому в наведених галузях здебільшого використовується диспозитивний метод правового регулювання.

Тобто, диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки. Із формулювання ч. 5 статті 692 ЦК України вбачається, що ця норма має диспозитивний характер та надає сторонам договору право самостійно врегулювати свої відносини.

Зокрема, диспозитивна норма ч. 5 статті 692 ЦК України передбачає можливість альтернативного визначення сторонами в договорі порядку взаємодії у випадку порушення покупцем строків оплати обладнання.

Відповідачем не повідомлявся позивач про зупинення виконання свого обов`язку з поставки товару за специфікацією №3 до моменту оплати позивачем своєї простроченої заборгованості за видатковою накладною №233 від 12.09.2023, на підставі ч. 5 ст. 692 ЦК України, а таке повідомлення у відповіді на претензію не вважає належним (своєчасним).

Таким чином, оскільки сторонами в договорі узгоджені інакші правові наслідки у випадку порушення покупцем строків оплати обладнання доводи апелянта щодо застосування ч. 5 статті 692 ЦК України до спірних правовідносин судом апеляційної інстанції вважаються безпідставними та необґрунтованими.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірно висновку про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ" про 117 380, 61 грн.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 у справі №910/9593/23 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 у справі № 910/9593/23 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЛІНГ-СТАНДАРТ".

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді М.Л. Яковлєв

Є.Ю. Шаптала