Постанова

від 15.02.2023 по справі 362/3802/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №362/3802/21

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/3684/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

при секретарі Баллі Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кучеренко Олени Вікторівни на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталія Володимирівна про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, визнання права власності на спільне сумісне майно, визнання права на прийняття спадщини, зміну черговості одержання права на спадкування та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,

встановив:

у липні 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- визнати право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 ;

- визнати земельну ділянку, площею 0,0581га, кадастровий номер 3221483301:01:031:0061, що розташована в с. Іванковичі Васильківського району Київської області, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- визнати право власності на частину земельної ділянки, площею 0,0581га, кадастровий номер 3221483301:01:031:0061, що розташована в с. Іванковичі Васильківського району Київської області, за ОСОБА_1 ;

- визнати ОСОБА_1 спадкоємицею 4 черги за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;

- змінити черговість одержання права на спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , визнавши ОСОБА_1 спадкоємицею 1 черги за законом;

- визнати право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;

- визнати право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;

- визнати право власності на частину земельної ділянки, площею 0,0581га, кадастровий номер 3221483301:01:031:0061, що розташована в с. Іванковичі Васильківського району Київської області, за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;

- визнати право власності на частину земельної ділянки, площею 0,0581га, кадастровий номер 3221483301:01:031:0061, що розташована в с. Іванковичі Васильківського району Київської області, за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;

- визнати право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;

- визнати право власності на частину квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;

- визнати право власності на частину квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;

- визнати право власності на частину квартири АДРЕСА_4 за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;

- визнати право власності на частину земельної ділянки, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 3220882201:01:009:0062, яка знаходиться в селі Глибоке Бориспільського району Київської області за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;

- визнати право власності на частину земельної ділянки, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 3220882201:01:009:0062, яка знаходиться в селі Глибоке Бориспільського району Київської області за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;

- визнати право власності на частину автомобіля марки «Honda», модель «Accord», 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ;

- визнати право власності на частину автомобіля марки «Honda», модель «Accord», 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

- здійснити розподіл судових витрат, а саме судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Мотивуючи позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , з яким вона познайомилася у грудні 2014 року на роботі в Concert.ua/Virus Music. Спочатку вони спілкувалися просто як колеги, а наприкінці 2015 року ОСОБА_3 почав заходити до її кабінету і активно спілкуватися з нею як з робочих, так і не з робочих питань, почав часто писати в месенджері, згодом запрошував на прогулянки, у ресторани, на концерт, а з січня 2016 року вони стали проживати в квартирі АДРЕСА_5 , як сім`я: вирішували побутові питання, облаштовували затишок, купували їжу і робили генеральне прибирання - стали родиною, зі своїми цілями і обов`язками. ОСОБА_3 був основою їхнього благополуччя і завжди покривав якісь глобальні витрати, типу подорожей. Так було з самого початку з огляду на те, що він чоловік, він старший та його фінансовий дохід був значно більшим її доходу, бо вона після звільнення з Concert.ua, працювала віддалено. На ній були витрати із забезпечення родини продуктами харчування, медикаментами, засобами гігієни, різними дрібничками, такими як придбання постільної білизни, рушників, косметичних засобів, які робили побут затишним.

Позивачка зазначала, що через введений на території України карантин, ОСОБА_3 був без роботи і увесь цей час вона фінансувала їх спільне життя. У них були свої традиції: зустрічали і проводжали сезони року, кожен місяць перевертали календар і згадували, яким був той місяць, вигадували і співали смішні пісні, влаштовували собі сніданок на виїзді, гуляли у парку Партизанської слави та вдвох відвідували інші країни.

Позивачка стверджувала, що знайомство з мамою ОСОБА_3 відбулося у неї на дачі наприкінці весни чи влітку 2017 року, а у 2018 році вони почали замислюватися про переїзд за місто та згодом купили будинок АДРЕСА_6 у котеджному містечку «Ліс і Озеро». Замовили дизайн-проект із візуалізацією, зробили деякі внутрішні роботи, залили терасу і в`їзну групу, провели електрику та воду, готувалися туди переїхати. ОСОБА_3 хотів дітей і в будинку на другому поверсі була передбачена кімната, яка б спочатку була б кабінетом, а потім - дитячою кімнатою.

Позивачка посилалася на те, що через введений карантин та відсутність роботи в останній рік все відклалося. Тоді було вирішено, якщо робота не з`явиться навесні 2021 року, вони продадуть квартиру на АДРЕСА_7 , щоб закінчити ремонт у будинку. Про купівлю будинку мама ОСОБА_3 дізналася не відразу, а десь через рік. Вона його не бачила, не знає, де він знаходиться, її туди не возили.

Позивач зазначала, що на початку 2021 року у ОСОБА_3 виявили тромбофлебіт - запалення стінок поверхневих вен, яке супроводжується утворенням тромбів. Через кілька тижнів йому стало погано і після обстеження йому встановили діагноз пієлонефрит - бактеріальне запалення нирок та знайшли якість ущільнення у шлунку. Після повторного огляду 3 лютого 2021 року у венозного хірурга результати діагностики показали, що тромбофлебіт вже на двох ногах і ситуація погіршилася. 9 лютого 2021 року ОСОБА_3 встановили діагноз - аденокарцинома кардіального відділу шлунку. 10 лютого 2021 року була зроблена МРТ головного мозку та наступного дня отримано результати, з яких вбачався інсульт, множинні ураження в різних областях, у зв`язку із чим його доставили до Київської міської клінічної лікарні №1, а 14 лютого 2021 року його перевезли до приватної клініки Оберіг, де ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер.

Позивачка стверджувала, що через два тижні після смерті ОСОБА_3 , його мама прийшла на квартиру, де вони разом проживали, і сказала, що хоче її здавати, тому що оформляти документи дорого і їй потрібно на щось жити, хоча вона не платила за його лікування, не витрачала коштів і на його поховання.

Позивачка посилалася на те, що за час спільного проживання, за спільні кошти зі ОСОБА_3 було придбано земельну ділянку, площею 0,0581га, кадастровий номер 3221483301:01:031:0061, що розташована в АДРЕСА_8 та житловий будинок АДРЕСА_6 , тому у неї виникло право власності на частину вказаного майна.

Позивачка зазначала, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається з частини квартири АДРЕСА_9 ; квартири АДРЕСА_5 ; частини житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_6 ; частини земельної ділянки площею 0,0581 га, кадастровий номер 3221483301:01:031:0061, що розташована в с. Іванковичі Васильківського району Київської області; земельної ділянки загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 3220882201:01:009:0062, яка знаходиться в селі Глибоке Бориспільського району Київської області; автомобіля марки «Хонда», модель «Акорд», 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .

Позивачка вважала, що наявні підстави для зміни черговості одержання нею права на спадкування майна після смерті ОСОБА_3 , оскільки вона здійснювала опіку над померлим, забезпечувала сім`ю коштами у період, коли він не працював, надавала йому іншу допомогу, яка має матеріалізоване вираження, за час їх спільного проживання, викликала швидку медичну допомогу, оплачувала медичні послуги та ліки, консультувалася з лікарями, була поруч з ним під час його стаціонарного лікування.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кучеренко О.В. просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі та здійснити розподіл судових витрат.

Представник позивачки зазначає, що її не було належним чином повідомлено про судові засідання, які мали відбутися 29 червня 2022 року та 26 липня 2022 року. Крім того, оскільки позивачка перебувала та перебуває за межами території України, всі повістки-повідомлення про судові засідання, що були направлені судом першої інстанції за місцем проживання позивачки, не були отримані, про що представник ОСОБА_1 - адвокат Кучеренко О.В. дізналася лише 30 вересня 2022 року під час ознайомлення в приміщенні Дарницького районного суду міста Києва з матеріалами судової справи.

Враховуючи вищезазначене, представник позивачки вважає, що в діях суду першої інстанції вбачається обмеження позивачки в доступі до правосуддя та порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, що спричинило обмеження права на справедливий суд, що беззаперечно є порушенням норм процесуального права.

Представник позивачки стверджує, що у даній справі не було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, що в свою чергу є грубим порушенням вимог ЦПК України.

Представник позивачки вважає, що описова частина оскаржуваного судового рішення не містить повного викладу позиції позивачки, а його мотивувальна частина не містить належного нормативного обґрунтування та жодної оцінки аргументів та заперечень позивачки. Судове рішення складено без жодного врахування доводів та міркувань щодо обставин справи, викладених позивачкою, при цьому мотивувальна частина складається з переказування позиції відповідачки з повним ігноруванням аргументів позивачки, а разом з тим і з відсутністю будь-якої їх оцінки судом.

Представник позивачки стверджує, що позивачкою до позовної заяви були додані докази на підтвердження проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, зокрема: копія акту про фактичне місце проживання ОСОБА_1 від 20 травня 2021 року; копія декларації з сімейним лікарем, де ОСОБА_1 була зазначена в ОСОБА_3 як довірена особа; копії закордонних паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які містять відмітки про дату відвідування різних країн в яких співпадають; спільні фото та відео з подорожей, відпочинку, святкування сімейних свят та відвідувань друзів; виписки з банківських рахунків ОСОБА_1 та роздруківки з особистих кабінетів інтернет-магазинів щодо придбання медикаментів, засобів гігієни, побутової хімії, предметів інтер`єру, здійснення витрат на проведення ремонту тощо; квитанції про оплату ОСОБА_1 лікування ОСОБА_3 . Проте суд проігнорував вказані докази та не надав їм належної оцінки.

Представник позивачки зазначає, що в період з 2016 року по 2020 рік позивачка не здійснила жодної подорожі без ОСОБА_3 , що підтверджує факт спільного проживання однією сім`єю як дружини та чоловіка ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Крім того, позивачка приймала не лише матеріальну, а й безпосередню участь у лікуванні ОСОБА_3 , лікарі сприймали її за найближчу людину померлого, що в свою чергу свідчить, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 склались тісні та довірчі стосунки, які притаманні чоловіку та дружині.

Представник позивачки стверджує, що суд не може в основу судового рішення покласти документи під назвою «Протокол адвокатського опитування», адже неможливо встановити достовірність інформації в таких документах та зазначених у них відомостей. Окрім того, неможливо стверджувати, що особи, зазначені в «Протоколах адвокатського опитування», взагалі мали відношення до їх складання та знали про такі документи, які нібито були ними підписані, адже до жодного документу до них не додано до прикладу, копію паспорту опитуваної особи, з метою підтвердження хоча б достовірності їх підпису, що міститься в документі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки - адвокат Покотило М.Б. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що сторона позивачки достеменно знала про дату призначених судових засідань, а посилання на неотримання судових повісток є нічим іншим, як спробою змістити вектор доказування у справі. Відтак, акцент представника позивачки щодо неналежності повідомлення її про судове засідання був зроблений з метою пошуку суто формальних причин для перегляду рішення суду. Підставою неотримання судових повісток позивачкою є не протиправні дії суду, а виїзд останньої за межі території України, про що вона та її представник повідомили у клопотаннях про відкладення розгляду справи.

Представник відповідачки зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази про спільне святкування в колі сім`ї Різдва , Пасхи , чи обмін новорічними подарунками, або на день народження чи пам`ятні дати протягом останніх 5-ти років. Позивачка та відповідачка не обмінювалися подарунками, як зазвичай роблять близькі люди на сімейні свята, тому що не проводили їх разом. Надані позивачкою фотографії з мамою ОСОБА_3 підтверджують лише разові зустрічі в минулому році, які носять товариський, але не сімейний характер.

Представник відповідачки зазначає, що проживання чоловіка і жінки за однією адресою не свідчить про сімейні відносини між ними. Факт спільного проживання чоловіка і жінки не є достатнім доказом перебування у фактичних шлюбних відносинах та не є правовою підставою для зміни черговості спадкування.

Крім того, представник відповідачки стверджує, що позивачка не належить до першої черги спадкування, оскільки шлюб між нею та ОСОБА_3 не було укладено, також позивачка не належить і до четвертої черги спадкування, оскільки не проживала з ОСОБА_3 більше п`яти років однією сім`єю.

Третя особа, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.153 т.5), у судове засідання не з`явилася, клопотання про його перенесення не подала, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність третьої особи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивачки - адвокатів Кучеренко О.В. та Войченка С.В., які підтримали апеляційну скаргу, пояснення відповідачки та її представника - адвоката Покотило М.Б., які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 20 лютого 2021 року Київським міським відділом реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

12 березня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іващенко Н.В. про прийняття спадщини ОСОБА_3

18 березня 2021 року заяву про прийняття спадщини ОСОБА_3 до приватного нотаріуса подала його мати - ОСОБА_2 .

Згідно Інформації зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), ОСОБА_3 заповіту не залишив, тому його спадщина спадкується за законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано належних та достатніх доказів у їх підтвердження.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 487/3126/17 вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 520/10426/18 зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Суд першої інстанції оцінив надані позивачкою докази у підтвердження своїх позовних вимог і прийшов до висновку, що вони не підтверджують посилання позивачки на те, що з січня 2016 року вона проживала зі ОСОБА_3 однією сім`єю, мала з ним спільний бюджет, вела господарство та побут, з чим колегія суддів погоджується.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не були оцінені надані позивачкою докази, а саме: акт про фактичне місце проживання від 20 травня 2021 року; копія декларації з сімейним лікарем, копії закордонних паспортів позивачки та спадкодавця з відмітками про відвідування різних країн у о дин і той же період; спільні фото та відео з подорожей та відпочинку, святкування сімейних дат, виписки з банківських рахунків позивачки щодо придбання медикаментів, засобів гігієни, предметів інтер`єру; квитанцій про оплату лікування спадкодавця, є безпідставними, оскільки у рішенні суду наведена оцінка наданих доказів і колегія суддів не вбачає підстав для їх переоцінки.

Посилання у апеляційній скарзі на безпідставність покладення в основу рішення документів під назвою «Протокол адвокатського опитування», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції у рішенні зазначив, що не приймає, як достовірний доказ, надані стороною відповідачки протоколи опитування свідків, оскільки свідки не були опитані у судовому засіданні.

Отже, підставою відмови у задоволенні позовних вимог є саме не надання позивачкою належних та достатніх доказів у підтвердження своїх вимог, а не докази, які були надані відповідачкою у спростування посилань позивачки.

Щодо позовних вимог про придбання за спільні кошти зі ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,0581га, що розташована в с. Іванковичі Васильківського району Київської області та житлового будинку АДРЕСА_6 та визнання за позивачкою права власності на частину вказаного майна, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 зазначила, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у

справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.

У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, необхідно встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як зазначає Верховний Суд,стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Відповідно до правил доказування у цивільному процесі лише посилання на факти, без їх доведення належними та допустимими доказами, не може бути підставою для задоволення позову.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачкою не надано доказів спільного проживання зі ОСОБА_3 однією сім`єю та наявність у них спільного бюджету на час придбання земельної ділянки та будинку.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачкою не надано доказів, що вищезазначене майно було придбано за спільні кошти позивачки та ОСОБА_3 .

З наявних у матеріалах справи копій договору купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку від 16 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 придбано земельну ділянку, площею 0,0581 гектара, яка розташована у с. Іванковичі Васильківського району Київської області, та будинок АДРЕСА_6 .

У пункті 6.8. договору купівлі-продажу земельної ділянки зазначено, що покупець стверджує, що на момент набуття права власності на земельну ділянку він у зареєстрованому шлюбі не перебуває і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на вищевказане майно, немає.

У договір купівлі-продажу житлового будинку наявний аналогічний за змістом пункт 4.7.

За життя ОСОБА_3 позивачка зазначені умови договорів не оспорювала і під час розгляду даного спору доказів, які б спростували ці обставини, не надала.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачкою права власності на частину цього майна.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (статті 1261-1264 ЦК України).

Отже, основою засадою правового регулювання спадкування за законом є принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга спадкоємців - це певне (визначене законом) коло осіб з урахуванням ступеня їх спорідненості із спадкодавцем, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають такі юридичні факти, як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої-п`ятої черг спадкоємців.

Підставами для задоволення позову про зміну черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріальне вираження, зокрема - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири тощо; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти зазначених обставин.

Під безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам та аналізуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції, виходив із відсутності сукупності обставин, які відповідно до статті 1259 ЦК України є підставою для зміни черговості одержання права на спадкування, та зазначив, що позивачка не навела переконливих доказів на підтвердження перебування спадкодавця у безпорадному стані та його потреби в сторонній допомозі.

Вказаний висновок відповідає обставинам справи, наданим доказам, доводами апеляційної скарги не спростовується, тому колегія суддів з ним погоджується.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді даної справи та позбавлення позивачки можливості надати докази у підтвердження своїх позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Частина 2 статті 83 ЦПК України визначає, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 83 ЦПК).

У апеляційній скарзі не зазначено, які саме докази була позбавлена можливості позивачка подати до суду, оскільки позовна заява не містить посилань на неможливість подання суду певного доказу разом із позовною заявою, а надані разом із позовом докази були оцінені судом при прийнятті рішення.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді від 17 лютого 2022 року було відкрито провадження у даній справі та призначене підготовче засідання на 29 березня 2022 року.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, підготовче засідання було перенесено на 9 червня 2022 року, про що позивачка та її представник були повідомлені судовою повісткою-повідомленням (с.с.64 т.4).

8 червня 2022 року представник позивачки - адвокат Кучеренко О.В. направила до суду заяву про відкладення судового засідання, посилаючись на те, що позивачка виїхала за межі України. При цьому причини своєї неявки у попереднє засідання представник позивачки не зазначила (с.с.155-157 т.4).

9 червня 2022 року у попередньому засіданні була оголошена перерва до 29 червня 2022 року, про що судова повістка-повідомлення направлена на електронну адресу, з якої адвокат Кучеренко О.В. направила клопотання суду про відкладення судового засідання (с.с.162 т.4).

28 червня 2022 року представник позивачки - адвокат Кучеренко О.В. направила клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на свою зайнятість у розгляді іншої справи (с.с.172-173 т.4).

Протокольною ухвалою суду від 29 червня 2022 року закрито підготовче засідання та призначений судовий розгляд справи на 26 липня 2022 року.

Частинами 1 та 2 статті 200 ЦПК України передбачено, що у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до частини 4 статті 259 ЦПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання (частина статті 259 ЦПК).

Ухвала суду про закінчення підготовчого провадження та призначення дати судового розгляду занесена до протоколу судового засідання від 29 червня 2022 року, що спростовує доводи апеляційної скарги про не постановлення судом першої інстанції ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи.

Матеріали справи не містять інформації про належне повідомлення позивачки та її представника - адвоката Кучеренко О.В. про судове засідання, призначене на 26 липня 2022 року, однак згідно довідки секретаря судового засідання, судове засідання у зазначений день не відбулося у зв`язку із хворобою судді.

Про судовий розгляд справи 11 серпня 2022 року позивачка та її представник - адвокат Кучеренко О.В. були повідомлені судовими повістками-повідомленнями.

11 серпня 2022 року адвокат Кучеренко О.В. направила на електронну пошту Дарницького районного суду міста Києва заяву про відкладення судового засідання, посилаючись на участь в іншому судовому засіданні (с.с.24-29 т.5).

У судовому засіданні причини неявки представника позивачки судом визнанні неповажними, суд розпочав судовий розгляд і оголосив перерву у судовому засіданні на 28 вересня 2022 року, про що повідомив позивачку та адвоката Кучеренко О.В.

Подальші судові засідання 28 вересня 2022 року та 18 жовтня 2022 року були проведенні за участю адвоката Кучеренко О.В.

Протоколи судових засідань від зазначених дат не містять інформації, що представником позивачки заявлялися клопотання з приводу надання будь-яких додаткових доказів, які не були прийняті судом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про обмеження позивачки у доступі до правосуддя, порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості, що спричинило обмеження права на справедливий суд, є надуманими та необґрунтованими.

Позивачка та її представник були обізнані про відкриття провадження у справі та про призначення, як попереднього засідання, так і судових засідань. Позивачка на власний розсуд прийняла рішення виїхати за межі України у зв`язку із військовою агресією проти України, доручивши ведення даної справи адвокатському об`єднанню «Войченко і Дульський».

Адвокат Кучеренко О.В., як фахівець у галузі права, була обізнана, що введення військового стану в Україні не зупинило судовий розгляд справ, суд повідомляв її, як про дати попередніх, так і судових засідань, а представник позивачки на власний розсуд визначала пріоритетність справ, у яких вона приймає участь.

Неповідомлення адвоката Кучеренко О.В. про судове засідання, призначене на 26 липня 2022 року, не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки у зазначений день суд розгляд справи не проводив.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права при розгляді даної справи, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги, що описова частина рішення суду не містить повного викладу позиції позивачки, а його мотивувальна частина не містить належного нормативного обґрунтування та жодної оцінки аргументів та заперечень позивача, і рішення ухвалено без врахування доводів та міркувань щодо обставин справи, викладених позивачкою, колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно частини 3 статті 265 ЦПК України в описовій частині рішення зазначаються: стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

Отже, вказана процесуальна норма не зобов`язує суд викладати у рішенні повний текст позовної заяви та позиції позивача.

Оскаржуване рішення містить виклад позиції позивачки та відповідачки, що відповідає вимогам частини 3 статті 265 ЦПК України.

Також оскаржуване рішення містить виклад фактичних обставин, встановлених судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; на докази, які відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивовану оцінку доводам позивачки, посилання на норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

В апеляційній скарзі не зазначено, які саме аргументи та доводи позивачки та її представника не були враховані або оцінені судом.

Під час апеляційного розгляду не було встановлено, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та на підставі належним чином оцінених доказів, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з січня 2016 року по день його смерті, та про відсутність правових підстав для визнання позивачки спадкоємцем четвертої черги спадщини ОСОБА_3 .

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кучеренко Олени Вікторівни залишити без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.А. Семенюк