Постанова

від 28.08.2023 по справі 120/5982/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/5982/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

28 серпня 2023 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішенням 12 сесії 8 скликання Райгородської сільської ради від 19 травня 2021 року №633 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Райгородської сільської ради;

- зобов`язати Райгородську сільську раду повторно розглянути заяву клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив доводи апелянта та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, 16 березня 2021 року позивач звернувся до Райгородської сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0523086400:02:001:0304 орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства. До вказаного клопотання долучено усі необхідні документи.

Рішенням Райгородської сільської ради від 19 травня 2021 року №633 відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв`язку з відсутністю вільних земель запасу та резерву.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0523086400:02:001:0304, з частини якої позивач має намір отримати ділянку для ведення особистого селянського господарства, є сформованою, тому таку ділянку можливо отримати у власність на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо поділу ділянки з кадастровим номером 0523086400:02:001:0304, а не за розробленим та затвердженим проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 Земельного кодексу України (ЗК України), зокрема частиною 6 передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною 5 ст. 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно із ч.ч. 6, 7 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Частинами 9, 10 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

При цьому, ст. 1 Закону України «Про землеустрій» встановлено, що проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом;

технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Отже, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків формування їх шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Так, із матеріалів справи встановлено, що позивач, звертаючись до відповідача з клопотанням просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,2 га для ведення особистого селянського господарства на території Райгородської сільської ради .

Проте, в ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено та не спростовано сторонами, що земельна ділянка площею 2,0192 га, за рахунок якої позивач бажає отримати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 0523086400:02:001:0304, і така ділянка за основним цільовим призначенням належить до земель сільськогосподарського призначення, а за видом використання - до земель резервного фонду.

Відтак, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0523086400:02:001:0304, з частини якої позивач має намір отримати ділянку для ведення особистого селянського господарства, є сформованою, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що таку ділянку можливо отримати у власність на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо поділу ділянки з кадастровим номером 0523086400:02:001:0304, а не за розробленим та затвердженим проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Згідно з положеннями Земельного кодексу України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина 2 статті 79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Таким чином, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2020 у справі №802/1539/17-а, від 16.07.2020 року у справі № 802/1447/17-а, від 23.10.2020 у справі № 802/1535/17-а.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 6 статті 79-1 Земельного кодексу України, яка встановлює, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Крім того, погодження і затвердження документації із землеустрою відповідно до ст.30 Закону України "Про землеустрій" проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про землеустрій" визначено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

Згідно зі ст. 31 Закону України "Про землеустрій" зміни до документації із землеустрою вносяться особою, яка відповідно до вимог цього Закону може бути розробником документації із землеустрою за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою.

Погодження та затвердження змін до документації із землеустрою здійснюються в порядку, передбаченому для погодження та затвердження документації із землеустрою.

Водночас, Законом визначено обов`язок отримання від відповідного суб`єкта владних повноважень згоди на поділ земельної ділянки. Видача уповноваженим органом «дозволу» передбачена абзацом сьомим ст.50 Закону України "Про землеустрій" саме для проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а також абзац 12 ст. 55 зазначеного Закону для технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тобто для іншого виду документації із землеустрою.

Так, спірна земельна ділянка є сформованою, а тому, надавши дозвіл на розроблення проекту землеустрою, відповідач порушить Закон України "Про землеустрій", оскільки склад проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та склад технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними, що регламентується статтями 50 та 56 Закону України "Про землеустрій".

Враховуючи те, що об`єктом звернення позивача до відповідача було саме клопотання про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкт, а тому відповідач не мав правових підстав для задоволення такого клопотання позивача.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.