Рішення

від 15.06.2023 по справі 199/973/21

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/973/21

(2/199/1242/23)

РІШЕННЯ

Іменем України

15.06.2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Хамула А.С.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Завертайного І.Б. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №54» Дніпровської міської ради про стягнення невиплаченої при звільненні заборгованості по заробітній платі, індексу споживчих цін, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

04 лютого 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач через свого представника із позовом до КП «ЖЕП №6» ДМР, в обґрунтування якого послалась на те, що вона з відповідачем КП «ЖЕП №54» ДМР, правонаступником якого є КП «ЖЕП №6» ДМР, перебувала у трудових відносинах, обіймаючи посаду головного бухгалтера з 15 квітня 2015 року, з якої 11 грудня 2017 року була звільнена. За період з лютого 2017 року по 11 грудня 2017 року роботодавцем було нараховано позивачу заробітну плату на загальну суму 94990,62 гривень, яку не виплачено дотепер. За таких обставин позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила суд стягнути означену суму заборгованості по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з лютого 2017 року по дату подання позову в розмірі 395433,48 гривень, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків її виплати в розмірі 20257,13 гривень, а всього 510681,23 гривень. Також позивач просила суд покласти на відповідача судові витрати по справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження із викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2021 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2021 року закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2021 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року позовну заяву на стадії після відкриття провадження у справі залишено без руху, надано стороні позивача відповідний строк для усунення недоліків позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2021 року у зв`язку із повним та своєчасним усуненням позивачем недоліків її позову продовжено розгляд цивільної справи.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2021 року за клопотанням представника позивача замінено первісного відповідача КП «ЖЕП №6» ДМР належним відповідачем КП «ЖЕП №54» ДМР.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, судом відмовлено у задоволенні низки тотожних клопотань сторони позивача про зупинення провадження у справі у зв`язку із мобілізацією представника позивача до лав Збройних Сил України.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2022 року позовну заяву залишено без розгляду на підставі ст.233 ч.5, ст.257 ч.1 п.3 ЦПК України, однак постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року вказану ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, судом за заявою позивача залишено без розгляду раніше подане представником позивача клопотання про витребування доказів.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити в редакції останніх наданих суду нею пояснень з викладених у позові та матеріалах справи підстав та обставин.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, надав суду відзив на позов, в якому послався на відсутність доказів наявності заборгованості з виплати заробітної плати, вказав, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, на нього розповсюджується строк позовної давності у три місяці, поважних причин пропуску якого позивачем не зазначено, а тому просив застосувати такі строки позовної давності до зазначених вимог.

Сторона позивача у відповіді на відзив просила суд задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на те, що строки позовної давності не розповсюджуються на вимоги про стягнення заробітної плати, наявний у справі лист ГУ ДПС в Дніпропетровській області від 10 червня 2021 року свідчить про наявність заборгованості відповідача з виплати єдиного внеску до бюджету, період роботи позивача та нарахована заробітна плата відповідачем не оспорюються, а навпаки підтверджуються наявними у справі доказами.

У своїх запереченнях на відповідь на відзив сторона відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, знову пославшись на відсутність доказів заборгованості по заробітній платі та просила застосувати тримісячні строки позовної давності.

01 березня 2023 року позивачем подано до суду письмові пояснення, в яких фактично уточнено заявлені позовні вимоги в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шляхом зазначення, що позивач просить стягнути такий середній заробіток за період з 01 лютого 2017 року по 20 вересня 2019 року в розмірі 395465,4 гривень. Решта вимог та заявлені до стягнення суми не змінились. Такі вимоги прийняті судом до розгляду.

02 травня 2023 року від сторони позивача знову надійшли письмові пояснення у справі, в яких позивачем фактично вдруге уточнено позовні вимоги в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шляхом зазначення нового періоду обрахунку середнього заробітку - з 12 грудня 2017 року по 15 липня 2020 року. Решта вимог та заявлені до стягнення суми не змінились. Такі вимоги прийняті судом до розгляду.

03 травня 2023 року від сторони позивача до суду надійшли письмові пояснення, в яких позивач вже втретє уточнює заявлені позовні вимоги в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шляхом зазначення нового періоду обрахунку середнього заробітку - з 01 лютого 2017 року по 20 вересня 2019 року (фактичне повернення до попередньої редакції). Решта вимог та заявлені до стягнення суми не змінились. Такі вимоги прийняті судом до розгляду.

15 червня 2023 року до суду від сторони позивача надійшли знову письмові пояснення, в яких позивач вже в четвертий раз намагається уточнити заявлені нею позовні вимоги, а саме: зменшує заявлений нею до стягнення розмір заборгованості по заробітній платі з 94990,62 гривень по 82633,61 гривень, визначаючи період боргу з березня 2017 року по 11 грудня 2017 року; зменшує пропорційно до зменшення першої вимоги вимогу про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків її виплати до 14379,77 гривень із заявлених раніше 20257,13 гривень; визначає новий період нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - з 12 грудня 2017 року по 15 липня 2020 року (повернення до періоду в третій редакції позовних вимог). При цьому розмір грошового виразу заявленого до стягнення середнього заробітку залишився без змін. Оцінюючи можливість вже четвертого уточнення позовних вимог на стадії розгляду справи по суті, приймаючи до уваги положення ст.44, ст.49 ч.2, ст.127 ЦПК України, суд прийшов до висновку про неможливість прийняття таких вкотре уточнених позовних вимог до розгляду з огляду на те, що такі дії позивача межують зі зловживанням нею своїми процесуальними правами. Таким чином позовні вимоги позивача підлягають розгляду судом в редакції позовних вимоги, уточнених позивачем її поясненнями, поданими до суду 03 травня 2023 року. При цьому, таке процесуальне рішення суду не виключає можливість долучення та подальшої оцінки судом самих пояснень (не нової редакції позовних вимог) та доданих до них письмових доказів з огляду на їх значення для об`єктивного, повного, всебічного з`ясування фактичних обставин спірних правовідносин сторін та вирішення спору по суті.

09 червня 2023 року стороною відповідача були подані суду письмові пояснення, в яких представник відповідача послався на те, що протоколи засідань комісії по трудових спорах, наданих стороною позивача суду, не є належними доказами у справі, оскільки комісія по трудових спорах відповідача не могла бути створена через те, що кількість працівників відповідача була меншою за 15 осіб. Надані стороною позивача постанови про відкриття ВП №53386606 від 13 лютого 2027 року, ВП №54773201 віл 25 вересня 2017 року на підставі посвідчень комісії по трудових спорах №9 від 30 грудня 2016 року, №20 від 14 вересня 2017 року, а також виписка про надходження на рахунок позивача сум в рамках вказаних виконавчих проваджень є ознаками незаконного привласнення коштів позивачем. В судовому засіданні представник відповідача повідомив про намір звернутись до правоохоронних органів з цього приводу.

Вислухавши учасників розгляду справи та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач з 15 квітня 2015 року по 11 грудня 2017 року перебувала у трудових відносинах із відповідачем КП «ЖЕП №54» ДМР, працюючи на посаді головного бухгалтера, будучи звільненою на підставі наказу від 11 грудня 2017 року №9 на підставі ст.40 ч.1 КЗпП України у зв`язку із реорганізацією підприємства. Викладені обставини підтверджуються копією трудової книжки, копіями наказів про прийняття на посаду та звільнення з посади, а також не заперечувались стороною відповідача.

Згідно копій листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 10 червня 2021 року та довідки про стан розрахунку з бюджетом станом на 09 червня 2021 року у відповідача, як платника податків, обліковується заборгованість перед бюджетом на загальну суму 371059,53 гривень, з яких 137192,3 гривень - заборгованість за єдиним внеском, нарахованим на суми заробітної плати, винагороди за договорами ЦПХ, допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Відповідно до копії довідки від 11 грудня 2017 року за вих.№146, а також копії довідки про доходи (без номеру та дати), підписаних директором та головним бухгалтером відповідача КП «ЖЕП №54» ДМР, позивачу відповідачем була нарахована протягом 2017 року заробітна плата в загальному розмірі 103156,62 гривень, а за останні два місяці, що передували звільненню (жовтень та листопад 2017 року), - в загальному розмірі 25765,2 гривень. Розмір заборгованості відповідача перед позивачем по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, становить за 2017 рік 94992,62 гривень.

Згідно відомостей Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про позивача, як застраховану особу) позивачу за час її роботи у відповідача у звітному 2017 році нараховано заробітну плату в загальному розмірі 103156,62 гривень, а за жовтень та листопад 2017 року - в загальному розмірі 25765,2 гривень. При цьому відомості про сплату з цих коштів відповідних відрахувань (податків/зборів) до Пенсійного фонду України відсутні повністю. Дані обставини також підтверджуються копією витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В той же час, відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 16 лютого 2023 року та за період з 1 кварталу 2017 року по 4 квартал 2017 року відповідачем КП «ЖЕП №54» ДМР було нараховано позивачу дохід (заробітну плату) за 2017 рік в загальному розмірі 103156,62 гривень і цей же розмір доходу виплачено в повному обсязі, а сума утриманого податку з доходу склала в загальному розмірі 18568,19 гривень. Невиплачений дохід та/або неутриманий податок відсутні. При цьому вказані відомості містять примітку про те, що інформація потребує уточнення у податкових агентів (джерел доходів), тобто відповідача. Однак, відповідач в ході розгляду справи не подав жодних доказів того, яку суму доходу (заробітної плати) було ним виплачено позивачу фактично, посилаючись на відсутність відповідних документів, їх не передання при реорганізації підприємства.

Разом з тим, зі змісту листа Амур-Нижньодніпровського ВДВС у м. Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса) від 12 квітня 2023 року №15408, а також копій заяв про відкриття виконавчого провадження, копій постанов про відкриття виконавчого провадження, протоколів засідання комісії по трудовим спорам КП «ЖЕП №54» ДМР №16 від 30 травня 2017 року, №17 від 26 червня 2017 року, №20 від 14 вересня 2017 року, №22 від 20 жовтня 2017 року, №25 від 11 грудня 2017 року, посвідчень на примусове виконання рішення комісії по трудовим спорам №16 від 30 травня 2017 року, №17 від 26 червня 2017 року, №20 від 14 вересня 2017 року, №22 жовтня 2017 року, №25 від 11 грудня 2017 року судом встановлено, що питання про стягнення нарахованої, але не виплаченої відповідачем позивачу заробітної плати за серпень 2016 року - жовтень 2017 року було предметом розгляду комісії по трудовим спорам КП «ЖЕП №54» ДМР протягом 2017 року. За наслідками розгляду означеного питання комісією по трудовим спорам було прийнято низку рішень на користь позивача, лише частина з яких за №9, 14 та 16, тобто про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з серпня 2016 року по лютий 2017 року, перебувала в подальшому на примусовому виконанні у відповідному територіальному органі державної виконавчої служби. За наслідками таких виконавчих проваджень з відповідача була стягнута відповідна заборгованість за період з серпня 2016 року по лютий 2017 року в повному обсязі та перерахована на картковий рахунок відповідача. Решту заборгованості по заробітній платі (за березень-жовтень 2017 року - посвідчення на примусове виконання рішення комісії по трудовим спорам №17, 20, 22, 25) стягнуто з відповідача на користь позивача не було, оскільки вказані посвідчення комісії по трудовим спорам були повернуті державним виконавцем позивачу, як стягувачу, на підставі ст.37 ч.1 п.2 Закону України «Про виконавче провадження». Остання обставина підтверджується листом Амур-Нижньодніпровського ВДВС у м. Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса) від 30 травня 2023 року №22779, загальнодоступними відомостями автоматизованої системи виконавчих проваджень, копіями постанов державного виконавця.

Більш того, відповідно до виписки по особовому рахунку позивача за її платіжною карткою (на цю картку/рахунок позивач отримувала заробітну плату від відповідача у період трудових відносин з останнім) за період з 01 січня 2017 року по 24 травня 2023 року (охоплює період, за який позивач просить стягнути заборгованість по заробітній платі), позивачу відповідачем не було виплачено жодного разу нарахованої заробітної плати за 2017 рік, окрім як в рамках виконавчих проваджень в порядку примусового виконання вищевказаних посвідчень комісії по трудовим спорам №9, 14, 16, тобто заборгованість лише за період з серпня 2016 року по лютий 2017 року включно. Відтак, нарахованою та фактично не виплаченою відповідачем позивачу залишилась заробітна плата за період з березня 2017 року по день звільнення (11 грудня 2017 року), розмір якої відповідно до відомостей Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про позивача, як застраховану особу) та пояснень позивача становить 82633,61 гривень.

Вищевказана виписка по особовому рахунку відповідача має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5, а тому є належним доказом фактичної виплати чи невиплати відповідачем позивачу нарахованої заробітної плати за 2017 рік, у ній зазначені всі операції з часу за календарний 2017 рік, що відповідачем не спростовано, підтверджується і змістом п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок), Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок проведення компенсації).

Так, відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. За змістом ст.ст.2, 221, 231, 232 КЗпП України працівник має право звернутися до суду для вирішення трудового спору, захисту свого порушеного права.

Відповідно до ст.43 ч.7 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці», ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Положеннями ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Нормою ст.15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Положеннями ст.47 КЗпП України передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічні норми містить ст.24 Закону України «Про відпустки».

В свою чергу, нормою ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Положеннями п.2 розділу ІІ Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Положеннями п.3 розділу ІІІ Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Положеннями п.8 розділу IV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

За змістом ст.ст.1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (01 січня 2001 року). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення). Аналогічні положення містять п.п.1-3 Порядку проведення компенсації.

Згідно норм ст.ст.3, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Аналогічні за змістом норми містять положення п.4, 5 Порядку проведення компенсації.

Відповідно до ст.233 КЗпП України (в редакції на момент подання позову до суду) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Окрім того, положеннями ст.238 КЗпП України визначено, що при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, враховуючи, що в судовому засіданні знайшли підтвердження належними та допустимими доказами заявлені позивачем факти її перебування у вказаний у позові період у трудових відносинах з відповідачем, нарахування відповідачем позивачу заробітної плати за 2017 рік у вказаному у позові та у відомостях Пенсійного фонду України розмірі, підтверджено звільнення позивача із займаної нею посади у відповідача без виконання останнім вимог трудового законодавства щодо здійснення повного розрахунку із працівником при звільненні шляхом виплати йому боргу по нарахованій заробітній платі, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, однак частково - в розмірі 82633,61 гривень за період з березня 2017 року по грудень 2017 року.

Частковість задоволення вищевказаних позовних вимог зумовлена тим, що, як і вказувалось вище, судом прийняті до розгляду позовні вимоги в редакції, що викладені у поясненнях позивача, поданих суду 03 травня 2023 року. В цій редакції позовних вимог позивач просить, окрім іншого, стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітку плату, за період з лютого 2017 року по 11 грудня 2017 року в загальному розмірі 94990,62 гривень. В той же час, в ході розгляду справи з наданих позивачем документів судом встановлено, що питання стягнення нарахованої, але не виплаченої позивачу за період з січня по жовтень 2017 року заробітної плати було предметом розгляду комісії по трудовим спорам відповідача, а частина посвідчень такої комісії перебувала на примусовому виконанні у відповідному територіальному органі державної виконавчої служби, внаслідок чого на користь позивача було примусово стягнуто з відповідача заборгованість за січень-лютий 2017 року, решта заборгованості по заробітній платі за 2017 рік залишається не сплаченою, а на виконанні органів державної виконавчої служби/приватних виконавців не знаходиться жодних виконавчих проваджень з цього приводу. Відтак, позовні вимоги позивача про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за 2017 рік підлягають частковому задоволенню - за період з березня по грудень 2017 року, тобто в розмірі 82633,61 гривень, який зазначено за вказаний період у відповідних відомостях Пенсійного фонду України та довідках про заробітну плату позивача, що наявні в матеріалах справи, з огляду на твердження позивача в її останніх письмових поясненнях (подані до суду 15 червня 2023 року) про сплату їй в рамках виконавчого провадження частини боргу за березень 2017 року в розмірі 4200,01 гривень.

Приймаючи рішення про можливість часткового задоволення позовних вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, суд спирається на доведеність факту наявності відповідної заборгованості відповідача перед позивачем та невиконання відповідачем свого передбаченого законом обов`язку зі здійснення остаточного розрахунку з позивачем при її звільненні. Встановлюючи дійсність заявленого позивачем означеного факту наявності у відповідача перед позивачем заборгованості по заробітній платі, суд враховує, що матеріали справи хоча і містять суперечливі один одному докази, однак дозволяють суду встановити відповідний факт боргу. Так, про факт дійсності боргу по заробітній платі свідчать відповідні відомості Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про позивача, як застраховану особу), згідно яких позивачу протягом 2017 року нараховувалась заробітна плата, однак відповідні обов`язкові податки/збори, які мали б бути утримані відповідачем із заробітної плати позивача перед її виплатою та спрямовані на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивача (для призначення і виплати пенсії в майбутньому), не утримувались, до відповідного фонду не перераховувались, що з огляду на зміст норм ст.ст.4, 9, 14, 15, 18, 31, 162-164, 168, п.16-1 підрозділу ХХ ПК України, ст.ст.7, 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» унеможливлює висновок про те, що заробітна плата відповідачем позивачу протягом березня-грудня 2017 року та в подальшому (в якості подальшого погашення боргу) дійсно виплачувалась, як стверджує відповідач. На підтвердження наявного боргу свідчить і часткове погашення його в рамках виконавчих проваджень, надана позивачем довідка про доходи, підписана посадовими особами відповідача, про наявність боргу по заробітній платі позивачем, а також документи з податкової служби про наявність у відповідача заборгованості перед бюджетом зокрема зі сплати податків/зборів, які утримуються із заробітної плати працівників.

Разом з тим, в ході розгляду справи суду були подані відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 16 лютого 2023 року та за період з 1 кварталу 2017 року по 4 квартал 2017 року, згідно яких відповідачем було нараховано та виплачено позивачу дохід (заробітну плату) за 2017 рік в повному обсязі. Однак, за переконанням суду, такі відомості не є беззаперечними з огляду на висновки та докази, оцінку яких викладено абзацом вище. Більш того, самі відомості містять примітку про те, що інформація потребує уточнення у податкових агентів (джерел доходів), тобто відповідача. Однак, відповідач в ході розгляду справи не подав жодних інших прямих та беззаперечних доказів того, яку суму доходу (заробітної плати) було ним виплачено позивачу фактично.

Крім того, достовірність інформації, зазначеної у вищевказаних відомостях з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків, фактично спростовується наданою позивачем суду виписку по її особовому рахунку за платіжною карткою (на цю картку/рахунок позивач отримувала заробітну плату від відповідача у період трудових відносин з останнім) за період з 01 січня 2017 року по 24 травня 2023 року. Згідно такої виписки по рахунку позивачу відповідачем не було виплачено жодного разу нарахованої заробітної плати за 2017 рік, окрім як в рамках виконавчих проваджень в порядку примусового виконання посвідчень комісії по трудовим спорам №9, 14, 16, тобто заборгованість лише за період з серпня 2016 року по лютий 2017 року включно. При цьому виписка по особовому рахунку відповідача має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5, а тому є належним доказом фактичної виплати чи невиплати відповідачем позивачу нарахованої заробітної плати за 2017 рік, у ній зазначені всі операції з часу за календарний 2017 рік, що відповідачем не спростовано, підтверджується і змістом п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75.

Таким чином, суд вважає встановленим і підтвердженим факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з березня 2017 року по грудень 2017 року в розмірі 82633,61 гривень, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в порядку часткового задоволення відповідної позовної вимоги. Заперечення відповідача проти цього суд оцінює критично і не приймає до уваги як необґрунтовані та бездоказові.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати позивачу боргу по заробітній платі, суд, як і вказувалось вище, виходить зі змісту позовних вимог в редакції письмових пояснень позивача, поданих суду 03 травня 2023 року. У цих вимогах позивач просить суд стягнути на її користь відповідну компенсацію в розмірі 20257,13 гривень, нараховану на заборгованість по заробітній платі в розмірі 94990,62 гривень (за період з лютого по грудень 2017 року).

За змістом ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», п.4 Порядку проведення компенсації та додатку до нього (приклад обчислення суми компенсації) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається, як і індекс споживчих цін у місяці, у якому проводиться виплата компенсації (вбачається зі змісту прикладу розрахунку, наведеного у додатку до Порядку проведення компенсації). Компенсації підлягають виключно суми, які були нараховані, проте своєчасно не виплачені.

Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 жовтня 2019 року по справі №500/5724/16-ц, від 13 листопада 2019 року по справі №201/913/16-ц, від 12 лютого 2020 року по справі №295/16796/15-ц, від 23 жовтня 2021 року по справі №363/554/18, від 26 листопада 2021 року по справі № 127/937/17, від 10 травня 2022 року по справі №369/3013/20.

Крім того, як вбачається зі змісту, характеру, мети та призначення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вони не можуть нараховуватись та стягуватись одночасно за один і той самий період часу на невиплачену заробітну плату. Відтак, до моменту звільнення позивача на розмір нарахованої, але не виплаченої їй заробітної плати підлягає нарахуванню відповідна компенсація, а після звільнення позивача у зв`язку і не проведенням із нею повного розрахунку підлягає нарахуванню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Такий правовий висновок суду узгоджується із висновками, яких дійшов Верховний Суд у постановах від 16 лютого 2022 року по справі №760/18090/20, від 24 квітня 2023 року по справі №205/8443/19.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що з огляду на підтвердження наявності у відповідача заборгованості перед позивачем по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період з березня по грудень 2017 року позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є правомірними та обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню, однак частково - в розмірі 2042,09 гривень, що є меншою від заявленої позивачем до стягнення сумою.

Частковість задоволення вищевказаної позовної вимоги про стягнення компенсації зумовлена тим, що розрахунок позивача не відповідає наведеним вище нормам законодавства та правовим висновкам суду щодо здійснення розрахунку такої компенсації, а тому суд вважає за необхідне навести власний розрахунок, який має наступний вигляд: 1) компенсація за невиплачений дохід за березень 2017 року: 4773,6 гривень (заробітна плата за березень 2017 року після утримання податків і обов`язкових платежів: ЄСВ 22%, ПДФО 18%, військовий збір 1,5%) х (109,35 (сукупний індекс інфляції/споживчих цін за квітень-листопад 2017 року) - 100) / 100 = 446,33 гривень; 2) компенсація за невиплачений дохід за квітень 2017 року: 5029,67 гривень (заробітна плата за квітень 2017 року після утримання податків і обов`язкових платежів: ЄСВ 22%, ПДФО 18%, військовий збір 1,5%) х (108,37 (сукупний індекс інфляції/споживчих цін за травень-листопад 2017 року) - 100) / 100 = 420,98 гривень; 3) компенсація за невиплачений дохід за травень 2017 року: 4521,8 гривень (заробітна плата за травень 2017 року після утримання податків і обов`язкових платежів: ЄСВ 22%, ПДФО 18%, військовий збір 1,5%) х (106,98 (сукупний індекс інфляції/споживчих цін за червень-листопад 2017 року) - 100) / 100 = 315,62 гривень; 4) компенсація за невиплачений дохід за червень 2017 року: 5024,21 гривень (заробітна плата за червень 2017 року після утримання податків і обов`язкових платежів: ЄСВ 22%, ПДФО 18%, військовий збір 1,5%) х (105,3 (сукупний індекс інфляції/споживчих цін за липень-листопад 2017 року) - 100) / 100 = 266,28 гривень; 5) компенсація за невиплачений дохід за липень 2017 року: 4784,97 гривень (заробітна плата за липень 2017 року після утримання податків і обов`язкових платежів: ЄСВ 22%, ПДФО 18%, військовий збір 1,5%) х (104,05 (сукупний індекс інфляції/споживчих цін за серпень-листопад 2017 року) - 100) / 100 = 193,79 гривень; 6) компенсація за невиплачений дохід за серпень 2017 року: 4893,6 гривень (заробітна плата за серпень 2017 року після утримання податків і обов`язкових платежів: ЄСВ 22%, ПДФО 18%, військовий збір 1,5%) х (104,15 (сукупний індекс інфляції/споживчих цін за вересень-листопад 2017 року) - 100) / 100 = 203,08 гривень; 7) компенсація за невиплачений дохід за вересень 2017 року: 5024,21 гривень (заробітна плата за вересень 2017 року після утримання податків і обов`язкових платежів: ЄСВ 22%, ПДФО 18%, військовий збір 1,5%) х (102,11 (сукупний індекс інфляції/споживчих цін за жовтень-листопад 2017 року) - 100) / 100 = 106,01 гривень; 8) компенсація за невиплачений дохід за жовтень 2017 року: 10048,43 гривень (заробітна плата за жовтень 2017 року після утримання податків і обов`язкових платежів: ЄСВ 22%, ПДФО 18%, військовий збір 1,5%) х (100,9 (індекс інфляції/споживчих цін за листопад 2017 року) - 100) / 100 = 90 гривень. Компенсація за листопад 2017 року визначенню не підлягає, оскільки індекс споживчих цін/індекс інфляції у місяці, за який виплачується дохід (в даному випадку за листопад 2017 року), до розрахунку не включається, а за грудень 2017 року індекс споживчих цін/індекс інфляції врахуванню не підлягає, оскільки саме у цей місяць (в день звільнення позивача) повинна була бути виплачена компенсація, а після дня звільнення застосуванню підлягають положення ст.117 КЗпП. Таким чином правильний загальний розмір компенсації, нарахований у зв`язку із невиплатою відповідачем позивачу заробітної плати, становить 2042,09 гривень замість заявленого позивачем до стягнення 20257,62 гривень.

Стосовно позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд так само виходить із редакції позовних вимог, викладених у письмових поясненнях позивача, наданих суду 03 травня 2023 року. Згідно такої редакції позовних вимог позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період з 01 лютого 2017 року по 20 вересня 2019 року в загальному розмірі 395465,4 гривень. Вирішуючи можливість задоволення таких позовних вимог, суд виходив з наступного.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює ст.117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Середній заробіток за ст.117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

Умовами застосування ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Правові висновки, аналогічні наведеним трьома абзацами вище, також містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, від 18 березня 2020 року по справі №711/4010/13, від 08 лютого 2022 року по справі №755/12623/19.

Як зазначалось вище, позивач пред`явила позовні вимоги про стягнення з відповідача на підставі ст.117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 395465,4 гривень за період з 01 лютого 2017 року по 20 вересня 2019 року. Відтак, враховуючи, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за правилами ст.117 КЗпП України нараховується з наступного дня після звільнення особи, а позивач була звільнена 11 грудня 2017 року, то розрахунок мав би бути здійснений за період з 12 грудня 2017 року по 20 вересня 2019 року (обраний позивачем останній день строку, від якого суд не може відступити з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства - ст.13 ЦПК України). Правильний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має наступний вигляд. Середньоденна заробітна плата позивача становить: 25765,2 гривень (сукупний розмір заробітної плати позивача за два місяці (жовтень та листопад 2017 року), що передували місяцю звільнення) / 43 (робочі дні у вказаних двох місяцях) = 599,19 гривень. Отже середній заробіток позивача за період з 12 грудня 2017 року по 20 вересня 2019 року становить: 599,19 гривень х 442 (робочі дні у періоді) = 264842,29 гривень замість заявлених до стягнення 395465,4 гривень. Таким чином позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правомірними, обґрунтованими, однак такими, що підлягали б задоволенню частково - на суму 264842,29 гривень.

В той же час, представником позивача заявлено про застосування строків позовної давності до вищевказаних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вирішуючи таку заяву представника відповідача, суд виходить з наступного.

Застосування позовної давність можливе лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. При цьому, розгляд заяви про застосування позовної давності та відмова у позові з підстав пропуску строків позовної давності, у випадку обґрунтованості вказаної заяви та відсутності підстав для поновлення цього строку, є обов`язком, а не правом суду. Схожий за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі №367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 28 листопада 2018 року по справі №504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року по справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року по справі №2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18, від 16 червня 2020 року по справі №372/266/15-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 07 липня 2020 по справі №712/8916/17, а також у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі №509/3589/16-ц, від 28 жовтня 2020 року по справі №686/7483/15-ц, від 11 листопада 2020 року по справі №359/3162/16-ц.

За змістом ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.267 ч.ч.3, 4 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Нормою ст.261 ч.1 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст.9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Разом з тим, відповідно до ст.233 КЗпП України (в редакції станом на час звернення позивача до суду) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Норма ст.233 КЗпП України (в редакції станом на час ухваленні рішення суду) визначає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року по справі №910/4518/16, від 18 березня 2020 року по справі №711/4010/13.

Звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №711/4010/13-ц, від 08 лютого 2022 року по справі №755/12623/19.

Отже, спираючись на наведені вище правові висновки, приймаючи до уваги період, за який позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також подану стороною відповідача заяву про застосування строків позовної давності до цієї частини позовних вимог, суд приходить до висновку, що визначений ст.233 КЗпП України тримісячний строк звернення позивача до суду із позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період по 20 вересня 2019 року сплив ще 20 грудня 2019 року, тоді як із даним позовом до суду позивач звернулась 04 лютого 2021 року. Поважних причин пропуску означеного строку позивачем не вказано, клопотання про його поновлення не заявлено. Відтак, у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід відмовити за спливом строку звернення до суду із даною вимогою.

Крім того, суд при вирішення спору сторін не приймає до уваги в якості належного, допустимого та достовірного доказу по справі копію передавального акту КП «ЖЕП №54» ДМР до правонаступника КП «ЖЕП №6» ДМР, оскільки цей акт не підписано в повному складі комісією, яка його приймала.

З огляду на наведену вище правову позицію, аргументацію та правові висновки суд критично оцінює та не приймає до уваги твердження сторін, які суперечать наведеним результатам розгляду спору сторін.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, а також положення ст.5 ч.1 п.1 Закону України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 124 Конституції України, ст.ст.9, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст.2, 47, 94, 115, 116, 117, 221, 231, 232, 233, 238 КЗпП України, ст.ст.1, 15, 21, 24, 34 Закону України «Про оплату праці», п.2 розділу ІІ, п.3 розділу ІІІ, п.8 розділу IV Порядку, ст.ст.1-4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», п.п.1-5 Порядку проведення компенсації, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №54» Дніпровської міської ради про стягнення невиплаченої при звільненні заборгованості по заробітній платі, індексу споживчих цін, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №54» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 32495279; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Висоцького, 4) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, за період з березня 2017 року по грудень 2017 року в загальному розмірі 82633,61 гривень, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в розмірі 2042,09 гривень, а всього 84675,7 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

У рахунок відшкодування судових витрат по справі стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №54» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 32495279; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Висоцького, 4) на користь держави судовий збір в розмірі 908 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко