Постанова

від 05.12.2023 по справі 199/973/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9336/23 Справа № 199/973/21 Суддя у 1-й інстанції - АВРАМЕНКО А. М. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.

суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Усик А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 54» про стягнення невиплаченої заборгованості із заробітної плати, індексу споживчих цін, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

-за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 54»

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2023 року, -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

04.02.2021 року до Амур-Нижньодніпровськогорайонного судум.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 54» про стягнення невиплаченої заборгованості із заробітної плати, індексу споживчих цін, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якому просила суд стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за період з 01 лютого 2017 року по 11 грудня 2017 року у розмірі 94990, 62 грн., індексацію споживчих цін 20257, 13 грн., середній заробіток під час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 395433, 48 грн., а всього загальну суму 510681, 23 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №54» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 32495279; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул.Висоцького, 4) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, за період з березня 2017 року по грудень 2017 року в загальному розмірі 82633,61 гривень, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в розмірі 2042,09 гривень, а всього 84675,7 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

23.09.2023року від відповідача надійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що Виписка банку з особового рахунку позивача не є первинним документом як зазначив суд, а відповідно не є і доказом. Це документ аналітичного рівня відповідно до Постанови НБУ від 18.02.2004 року № 56.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, за період з 1 кварталу 2017 року по 4 квартал 2017 року відповідачем було нараховано позивачу дохід (заробітну плату) за 2017 рік у розмірі 103156, 62 грн. і цей розмір доходу виплачено у повному обсязі. Сума утриманого податку склала 18568, 19 грн.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України не надходив.

В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Позивачка ОСОБА_1 , яка взяла участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:

Позивач з 15 квітня 2015 року по 11 грудня 2017 року перебувала у трудових відносинах із відповідачем КП «ЖЕП №54» ДМР, працюючи на посаді головного бухгалтера, будучи звільненою на підставі наказу від 11 грудня 2017 року №9 на підставі ст.40 ч.1 КЗпП України у зв`язку із реорганізацією підприємства. Викладені обставини підтверджуються копією трудової книжки, копіями наказів про прийняття на посаду та звільнення з посади, а також не заперечувались стороною відповідача.

Згідно копій листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 10 червня 2021 року та довідки про стан розрахунку з бюджетом станом на 09 червня 2021 року у відповідача, як платника податків, обліковується заборгованість перед бюджетом на загальну суму 371059,53 гривень, з яких 137192,3 гривень заборгованість за єдиним внеском, нарахованим на суми заробітної плати, винагороди за договорами ЦПХ, допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Відповідно до копії довідки від 11 грудня 2017 року за вих.№146, а також копії довідки про доходи (без номеру та дати), підписаних директором та головним бухгалтером відповідача КП «ЖЕП №54» ДМР, позивачу відповідачем була нарахована протягом 2017 року заробітна плата в загальному розмірі 103156,62 гривень, а за останні два місяці, що передували звільненню (жовтень та листопад 2017 року), в загальному розмірі 25765,2 гривень. Розмір заборгованості відповідача перед позивачем по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, становить за 2017 рік 94992,62 гривень.

Згідно відомостей Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про позивача, як застраховану особу) позивачу за час її роботи у відповідача у звітному 2017 році нараховано заробітну плату в загальному розмірі 103156,62 гривень, а за жовтень та листопад 2017 року в загальному розмірі 25765,2 гривень. При цьому відомості про сплату з цих коштів відповідних відрахувань (податків/зборів) до Пенсійного фонду України відсутні повністю. Дані обставини також підтверджуються копією витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В той же час, відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 16 лютого 2023 року та за період з 1 кварталу 2017 року по 4 квартал 2017 року відповідачем КП «ЖЕП №54» ДМР було нараховано позивачу дохід (заробітну плату) за 2017 рік в загальному розмірі 103156,62 гривень і цей же розмір доходу виплачено в повному обсязі, а сума утриманого податку з доходу склала в загальному розмірі 18568,19 гривень. Невиплачений дохід та/або неутриманий податок відсутні. При цьому вказані відомості містять примітку про те, що інформація потребує уточнення у податкових агентів (джерел доходів), тобто відповідача. Однак, відповідач в ході розгляду справи не подав жодних доказів того, яку суму доходу (заробітної плати) було ним виплачено позивачу фактично, посилаючись на відсутність відповідних документів, їх не передання при реорганізації підприємства.

Разом з тим, зі змісту листа Амур-Нижньодніпровського ВДВС у м. Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса) від 12 квітня 2023 року №15408, а також копій заяв про відкриття виконавчого провадження, копій постанов про відкриття виконавчого провадження, протоколів засідання комісії по трудовим спорам КП «ЖЕП №54» ДМР №16 від 30 травня 2017 року, №17 від 26 червня 2017 року, №20 від 14 вересня 2017 року, №22 від 20 жовтня 2017 року, №25 від 11 грудня 2017 року, посвідчень на примусове виконання рішення комісії по трудовим спорам №16 від 30 травня 2017 року, №17 від 26 червня 2017 року, №20 від 14 вересня 2017 року, №22 жовтня 2017 року, №25 від 11 грудня 2017 року судом встановлено, що питання про стягнення нарахованої, але не виплаченої відповідачем позивачу заробітної плати за серпень 2016 року жовтень 2017 року було предметом розгляду комісії по трудовим спорам КП «ЖЕП №54» ДМР протягом 2017 року. За наслідками розгляду означеного питання комісією по трудовим спорам було прийнято низку рішень на користь позивача, лише частина з яких за №9, 14 та 16, тобто про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з серпня 2016 року по лютий 2017 року, перебувала в подальшому на примусовому виконанні у відповідному територіальному органі державної виконавчої служби. За наслідками таких виконавчих проваджень з відповідача була стягнута відповідна заборгованість за період з серпня 2016 року по лютий 2017 року в повному обсязі та перерахована на картковий рахунок відповідача. Решту заборгованості по заробітній платі (за березень-жовтень 2017 року посвідчення на примусове виконання рішення комісії по трудовим спорам АДРЕСА_2 , 20, 22, 25) стягнуто з відповідача на користь позивача не було, оскільки вказані посвідчення комісії по трудовим спорам були повернуті державним виконавцем позивачу, як стягувачу, на підставі ст.37 ч.1 п.2 Закону України «Про виконавче провадження». Остання обставина підтверджується листом Амур-Нижньодніпровського ВДВС у м. Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса) від 30 травня 2023 року №22779, загальнодоступними відомостями автоматизованої системи виконавчих проваджень, копіями постанов державного виконавця.

Відповідно до виписки по особовому рахунку позивача за її платіжною карткою (на цю картку/рахунок позивач отримувала заробітну плату від відповідача у період трудових відносин з останнім) за період з 01 січня 2017 року по 24 травня 2023 року (охоплює період, за який позивач просить стягнути заборгованість по заробітній платі), позивачу відповідачем не було виплачено жодного разу нарахованої заробітної плати за 2017 рік, окрім як в рамках виконавчих проваджень в порядку примусового виконання вищевказаних посвідчень комісії по трудовим спорам № НОМЕР_2 , 14, АДРЕСА_3 , тобто заборгованість лише за період з серпня 2016 року по лютий 2017 року включно. Відтак, нарахованою та фактично не виплаченою відповідачем позивачу залишилась заробітна плата за період з березня 2017 року по день звільнення (11 грудня 2017 року), розмір якої відповідно до відомостей Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про позивача, як застраховану особу) та пояснень позивача становить 82633,61 гривень.

Вищевказана виписка по особовому рахунку відповідача має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5, а тому є належним доказом фактичної виплати чи невиплати відповідачем позивачу нарахованої заробітної плати за 2017 рік, у ній зазначені всі операції з часу за календарний 2017 рік, що відповідачем не спростовано, підтверджується і змістом п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75.

Позивач просить, стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітку плату, за період з лютого 2017 року по 11 грудня 2017 року в загальному розмірі 94990,62 гривень. В той же час, в ході розгляду справи з наданих позивачем документів судом встановлено, що питання стягнення нарахованої, але не виплаченої позивачу за період з січня по жовтень 2017 року заробітної плати було предметом розгляду комісії по трудовим спорам відповідача, а частина посвідчень такої комісії перебувала на примусовому виконанні у відповідному територіальному органі державної виконавчої служби, внаслідок чого на користь позивача було примусово стягнуто з відповідача заборгованість за січень-лютий 2017 року, решта заборгованості по заробітній платі за 2017 рік залишається не сплаченою, а на виконанні органів державної виконавчої служби/приватних виконавців не знаходиться жодних виконавчих проваджень з цього приводу. Відтак, позовні вимоги позивача про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за 2017 рік підлягають частковому задоволенню за період з березня по грудень 2017 року, тобто в розмірі 82633,61 гривень, який зазначено за вказаний період у відповідних відомостях Пенсійного фонду України та довідках про заробітну плату позивача, що наявні в матеріалах справи, з огляду на твердження позивача в її останніх письмових поясненнях (подані до суду 15 червня 2023 року) про сплату їй в рамках виконавчого провадження частини боргу за березень 2017 року в розмірі 4200,01 гривень.

Приймаючи рішення про можливість часткового задоволення позовних вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, суд першої інстанції спирався на доведеність факту наявності відповідної заборгованості відповідача перед позивачем та невиконання відповідачем свого передбаченого законом обов`язку зі здійснення остаточного розрахунку з позивачем при її звільненні. Встановлюючи дійсність заявленого позивачем означеного факту наявності у відповідача перед позивачем заборгованості по заробітній платі, суд враховує, що матеріали справи хоча і містять суперечливі один одному докази, однак дозволяють суду встановити відповідний факт боргу. Так, про факт дійсності боргу по заробітній платі свідчать відповідні відомості Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про позивача, як застраховану особу), згідно яких позивачу протягом 2017 року нараховувалась заробітна плата, однак відповідні обов`язкові податки/збори, які мали б бути утримані відповідачем із заробітної плати позивача перед її виплатою та спрямовані на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивача (для призначення і виплати пенсії в майбутньому), не утримувались, до відповідного фонду не перераховувались, що з огляду на зміст норм ст.ст.4, 9, 14, 15, 18, 31, 162-164, 168, п.16-1 підрозділу ХХ ПК України, ст.ст.7, 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» унеможливлює висновок про те, що заробітна плата відповідачем позивачу протягом березня-грудня 2017 року та в подальшому (в якості подальшого погашення боргу) дійсно виплачувалась, як стверджує відповідач. На підтвердження наявного боргу свідчить і часткове погашення його в рамках виконавчих проваджень, надана позивачем довідка про доходи, підписана посадовими особами відповідача, про наявність боргу по заробітній платі позивачем, а також документи з податкової служби про наявність у відповідача заборгованості перед бюджетом зокрема зі сплати податків/зборів, які утримуються із заробітної плати працівників.

Встановивши зазначені обставини суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати.

Але з такими висновками погоджується колегія суддів апеляційного суду погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 16 лютого 2023 року та за період з 1 кварталу 2017 року по 4 квартал 2017 року відповідачем КП «ЖЕП №54» ДМР було нараховано позивачу дохід (заробітну плату) за 2017 рік в загальному розмірі 103156,62 гривень і цей же розмір доходу виплачено в повному обсязі, а сума утриманого податку з доходу склала в загальному розмірі 18568,19 гривень. Невиплачений дохід та/або неутриманий податок відсутні (т.2 а.с.35).

Відповідно до копії довідки уповноваженої особи ГУ ДПС у Дніпропетровській області (т.1 а.с.109) КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 54» є заборгованість перед бюджетом у визначеному розмірі. Про існування заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у довідці не зазначено.

З форми ОК-5 Пенсійного фонду України (т.1 а.с.124-125) також вбачається, що позивачка у 2017 році отримувала заробітну плату, але єдиний соціальний внесок підприємством до фонду перерахований не був.

У матеріалах цивільної справи не має копії договору з будь-яким банком на обслуговування з заробітної плати (зарплатний проект), а тому виписка з особового рахунку позивачки, на яку посилається суд першої інстанції як на доказ, не є належним доказом, оскільки не має доказів того, що позивачка не мала інших рахунків в інших банках і саме на цей рахунок вона отримувала заробітну плату.

Колегія суддів апеляційного суду також не може враховувати посилання суду першої інстанції на виконавчі дії.

Відповідно до ч.1 ст.223 КЗпП України, комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік.

Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача в 2017 році на підприємстві працювало дві людини: генеральний директор та головний бухгалтер позивач по справі.

Таким чином створення комісії по трудовим спорам було не законно, а отже є незаконними результати всіх дій цієї фейкової комісії.

Таким чином, у справі відсутні докази на підтвердження позовних вимог, що позивачка не отримала заробітну плату у 2017 році.

При таких обставинах апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи, в оскаржуваному рішенні є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 54» задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2023 року скасувати в частині задоволених вимог.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 54» про стягнення невиплаченої заборгованості із заробітної плати залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 06.12.2023 року.

Судді: