Постанова

від 30.08.2023 по справі 520/3245/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2023 р. Справа № 520/3245/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Бартош Н.С. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2023, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, повний текст складено 24.01.23 по справі № 520/3245/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційно-маркетинговий центр "БУДІНВЕСТ"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ Інформаційно-маркетинговий центр "БУДІНВЕСТ" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України про скасування податкових повідомлень-рішень, в якому просило суд: скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.01.2022р. № 0009601817, видане Головним управлінням ДПС у Харківській області; скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.01.2022р. № 0009621817, видане Головним управлінням ДПС у Харківській області.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 р. адміністративний позов ТОВ Інформаційно-маркетинговий центр "БУДІНВЕСТ" задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.01.2022р. №0009601817, виданого Головним управлінням ДПС у Харківській області. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.01.2022р. №0009621817, виданого Головним управлінням ДПС у Харківській області. Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ Інформаційно-маркетинговий центр "БУДІНВЕСТ" сплачений судовий збір в сумі 1984 грн. 00 коп.

Головне управління ДПС у Харківській області , не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу , вважає рішення суду таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, з викладенням в ньому висновків, які не відповідають обставинам справи, суд першої інстанції невірно застосував приписи п. 57.1, п. 57.3 ст. 57, ст. 124 Податкового кодексу України Вказує , що особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Позивач систематично затримував сплату узгоджених податкових зобов`язань протягом декількох податкових періодів, що саме свідчить про невжиття позивачем достатніх заходів щодо дотримання норм ПКУ. Позивач, допускаючи бездіяльність, за що передбачена відповідальність, діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. Також зазначає, що позивачем у своїй позовній заяві жодним чином не спростовується протиправність дій щодо несвоєчасної сплати узгоджених податкових зобов`язань. Посилаючись на обставини та обґрунтування , викладені в апеляційній скарзі , просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2023, прийнявши у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і заявником не наведено достатніх мотивів для необхідності призначення справи до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення та довідками про доставку електронного листа.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що позивач подав до контролюючого органу податкові декларації, за якими самостійно визначив податкове зобов`язання зподатку на додану вартість, а саме:№9090826395 від 19.04.2021р., дата сплати 28.07.2021р.; №9369192128 від 18.01.2021р., дата сплати 07.07.2021р.; №9164727298 від 22.06.2021р., дата сплати 28.07.2021р.; №9054400188 від 16.03.2021р., дата сплати 07.07.2021р.; №9028620856 від 17.02.2021р., дата сплати 07.07.2021р.; №9302788101 від 16.11.2020р., дата сплати 11.12.2020р.; №9090826395 від 19.04.2021р., дата сплати 07.07.2021р.; №9132069894 від 20.05.2021р., дата сплати 28.07.2021р.; №9369192128 від 18.01.2021р., дата сплати 11.02.2021р.;

Фахівцями ГУ ДПС у Харківській області було проведено камеральну перевірку позивача з питань дотримання термінів сплати податкових зобов`язань з податку на додану , за наслідками якої було складеноАкт №20524/20-40-18-17-10/30358432 від 16.11.2021р., висновками якого встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, визначені у податкових деклараціях з податку на додану вартість за жовтень 2020 року, грудень 2020 року, січень-травень 2021 року, чим порушено пункт 57.1 та пункт 57.3 статті 57 Податкового кодексу України

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки відповідачем, з посиланням на п.п.124.2, 124.3 ст.124 ПК України, було прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.01.2022р.:

№0009601817, відповідно до якого в зв`язку з порушенням строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), визначеного п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, з посиланням на п. 124.2 ст. 124 Податкового кодексу України, до позивача застосовано штраф у розмірі 25 % від зобовязання;

№0009621817, відповідно до якого в зв`язку з порушенням строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), визначеного п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, з посиланням на п. 124.3 ст. 124 Податкового кодексу України, до позивача застосовано штраф у розмірі 50 % від зобов`язання;

Ухвалюючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган виходив з того, що факт узгодження грошового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Крім того, контролюючий орган взяв до уваги, що, на його думку, позивач не вживдостатніх заходів щодо дотримання правил та норм, визначених положеннями чинного законодавства, діяв недобросовісно, нерозумно, без належної обачності, затримуючи сплату узгоджених податкових зобов`язань тривалий час,що свідчить про невжиття ним достатніх заходів щодо дотримання норм Податкового кодексу України

Позивач , не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями , звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що оскаржувані в даній справі рішення є незаконними та необґрунтованими з огляду на невірне визначення вини платника податку та застосування до нього штрафної санкції у необґрунтованому розмірі, з урахуванням чого позовні вимоги про їх скасування підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасуванню.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України, закріплено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 31.1 ст.31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податковою обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений в порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Згідно з п. 54.1 ст.54 ПК України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених Кодексом.

Відповідно до п. 87.9 ст. 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з п. 124.1 ст. 124 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього па підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Зазначена норма, як виплаває з її змісту, є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення сплати узгодженого податкового зобов`язання незалежно від того, з яких причин платником податків було здійснено несвоєчасну сплату. Після фактичного погашення боргу платник податку повинен сплатити суму штрафу в розмірі, який залежить від терміну прострочення.

Відповідно до п. 124.2 ст. 124 ПК України діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 124.3 ст. 124 ПК України діяння, передбачені пунктом 124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Пунктами 124.2 та 124.3 статті 124 ПК України передбачено штрафні санкції за діяння, передбачені пунктом 124.1, але ті, що вчинені умисно.

Отже, юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує відповідальність у вигляді штрафу за п.п. 124.2 та 124.3 ст. 124 ПК України, є обов`язок доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме, - що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що актом перевірки встановлено порушення позивачем пункт 57.1 та пункт 57.3 статті 57 Податкового кодексу України , що полягало у несвоєчасній сплаті узгоджених суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, визначених у податкових деклараціях з податку на додану вартість за жовтень 2020 року, грудень 2020 року, січень-травень 2021 року.

При цьому, відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення, з яких вбачається, що на підставі п.124.2 ст.124 ПК України зобов`язано сплатити штраф у розмірі 25% від погашеної суми податкового боргу та на підставі п.124.3 ст.124 ПК України зобов`язано сплатити штраф у розмірі 50% від погашеної суми податкового боргу.

Колегія суддів зазначає, що положеннями п. 124.1 та п. 124.2 ПК України мають суттєві відмінність не лише у розмірі санкції, а і у характері вчиненого правопорушення (умисно вчинені або ні).

Так, надаючи правові оцінку правомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 1 ПК України порядок справляння податків і зборів їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, встановлюється цим Кодексом.

Законом України від 16.01.2020 №466-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (далі - Закон №466) внесено зміни до Кодексу, у тому числі, в частині кваліфікації податкового правопорушення саме як протиправного, винного (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Також, Законом №466 визначено, у яких випадках діяння вважається таким, що вчинене умисно, а також зазначено, що необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 Кодексу, є встановлення контролюючими органами вини особи.

Податковим правопорушенням, у відповідності із п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України, є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (у т. ч. осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п.112.1, п.112.2 ст.112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Отже, не вжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються не достатніми, платник податків вважається винною у вчиненні правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що ПК України не містить визначення поняття "вина", однак умови, за яких особа вважається винною, наведені у пунктах 112.1, 112.2 ст.112 ПК України та полягають у тому, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Таким чином, умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Кодексу є:

- встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання;

- доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення.

Таким чином, обов`язок доведення вини, ПК України покладено на контролюючий орган, без виконання якого, особу не можливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого, умовою є наявність вини.

Слід відмити, що згідно п.109.3 ст.109 Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, лише у випадках визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу.

У всіх інших випадках визначених Кодексом, за які передбачена фінансова відповідальність, обов`язок встановлення вини особи на контролюючі органи не покладений. Підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності є виключно не дотримання нею вимог Кодексу, за які така відповідальність встановлена.

Аналізуючи зазначені законодавчі положення, колегія суддів дійшла висновку, що юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує відповідальність у вигляді штрафу за п. 124.2 і п.124.3 ст. 124 ПК України, є обов`язок доведення контролюючим органом умислу платника податків, а саме, що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Натомість, акт камеральної перевірки не містить жодних обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм п.57.1 ст.57 ПК України.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Кодексу, матеріали перевірки це: акт (довідка) перевірки з інформативними додатками, які є його невід`ємною частиною; заперечення, надані платником податків до акта (довідки) перевірки (у разі їх наявності на час розгляду); пояснення та їх документальне підтвердження, які надані платником податків відповідно до підпункту 16.1.15 пункту 16.1 статті 16 та відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 розділу I Кодексу.

В акті перевірки в обов`язковому порядку зазначається можливість надання платником пояснень та додаткових документів у порядку визначеному статтею 86 Кодексу про вчинені ним податкові правопорушення.

Підставами для висновків під час проведення перевірок є наявні визначені статтею 83 Кодексу матеріали, зокрема це може бути наявні матеріали попередніх перевірок, що свідчать про здійснення платником податків аналогічного правопорушення з 01.01.2021 (з урахуванням строку давності застосування штрафів за вчинення податкового правопорушення - 1095 днів).

Проте, акт перевірки таких відомостей не містить, а містить лише посилання на податкові декларації, відомості щодо дати сплати зобов`язань по ним та граничний строк сплати таких зобов`язань.

Крім того, відповідно до пункту 73.3 статті 73 Кодексу контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків.

Отже, у разі виявлення фактів несвоєчасної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання контролюючий орган має право звернутися із запитом до платника податку.

У разі отримання пояснень та документів, матеріали передаються до підрозділів податкового аудиту для прийняття рішення щодо проведення документальної перевірки.

З огляду на вказане суд апеляційної інстанції не вбачав можливим установлення в межах камеральної перевірки обставини, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків, оскільки згідно з пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, та даних відповідних електронних систем, які об`єктивно не можуть підтвердити чи спростувати розумність, добросовісність і належну обачність платника податків, що є необхідним для встановлення його вини.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що факт не своєчасної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання є єдиним порушенням на яке посилається податковий орган, однак дані посилання не є доказом наявності умислу в діях позивача, а саме не є доказом наявності діяння, передбаченого п.124.2 і п. 124.3 цієї статті.

Оскільки відповідачем не доведено факт умислу в діяннях позивача, застосування п. 124.2 і п.124.3ст. 124ПК України є протиправним.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного суду від 03 серпня 2023 року у справі №520/22505/21.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові зазначеній вище.

Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.

З акту перевірки колегією суддів встановлено, що податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 57.1 ст. 57, п. 57.3 ст. 57 ПК України, що полягало у несвоєчасній сплаті протягом граничного строку узгоджених сум податкового зобов`язання з податку на додану вартість.Проте, акт перевірки відомостей про здійснення платником податків аналогічного правопорушення не містить, а містить лише посилання на податкові декларації, відомості щодо дати сплати зобов`язань по ним та граничний строк сплати таких зобов`язань.

Посилання скаржника на обізнаність позивача з термінами сплати узгодженої суми грошового зобов`язання колегія суддів вважає такими, що не свідчать про наявність умислу в його діях.

Слід зазначити, що в даному випадку до позивача застосована не та норма закону, а у суду відсутні повноваження застосовувати іншу норму закону для притягнення позивача до відповідальності, яку не застосував податковий орган під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

У даному випадку має місце не помилка в розрахунку застосованих до позивача санкцій, а помилка в застосуванні правової норми.

Як вже було зазначено вище та вбачається з оскаржуваного податкового повідомлення - рішення його прийнято на підставі п. 124.2і п.124.3 ст. 124ПК України.

Однак, відповідачем не доведено факт умислу в діяннях позивача, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування п. 124.2 і п. 124.3ст. 124ПКУ є протиправним.

Крім того, контролюючий орган, з врахуванням висновків суду, в порядку передбаченому законодавством, може переглянути свої висновки про необхідність нарахування штрафних санкцій за результатами проведеної камеральної перевірки підприємства позивача.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, колегія суддів дійшла висновку, що податковий орган неправомірно нарахував позивачу штраф у розмірі 25 % та у розмірі 50% від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем не доведено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган діяв на підставі, у межах та у спосіб, визначені чинним законодавством України.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправним та підлягають скасуванню у судовому порядку.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого обґрунтованого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи та не спростовують правильність висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2023 по справі № 520/3245/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош О.В. Присяжнюк