Рішення

від 25.07.2023 по справі 488/4270/21

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/4270/21

Провадження № 2/488/415/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25.07.2023 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі - судді Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання Кралі В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївський ліцей №40 Миколаївської міської ради Миколаївської області, Управління освіти Миколаївської міської ради Миколаївської області про визнання наказу таким, що суперечить статті 46 КЗпП України, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

15.11.2021 позивач ОСОБА_2 звернулася в Корабельний районний суд м. Миколаєва з позовною заявою до відповідачів, в якій просила суд визнати наказ № 190-к від 08 листопада 2021 року директора Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 40 Миколаївської міської ради Миколаївської області про відсторонення мене, ОСОБА_3 , від роботи, таким, який виданий з порушенням чинного законодавства, а саме статті 46 КЗпП України; поновити позивача на роботі вчителем початкових класів Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 40 Миколаївської міської ради Миколаївської області з 08 листопада 2021 року; стягнути з Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 40 Миколаївської міської ради Миколаївської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 р. до дня поновлення на роботі.

Від позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди з Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 40 Миколаївської міської ради Миколаївської області у розмірі 1000,00 гривень за кожен день відсторонення від роботи, позивач відмовилася до постановлення ухвали про відкриття провадження.

Вимоги позовної заяви мотивувала тим, що вона працювала вчителем початкових класів Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №40 Миколаївської міської ради Миколаївської області з 16 серпня 1993 року.

Наказом № 190-к від "08" листопада 2021р. вона була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі статей 46, 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти Covid-19.

Відсторонення від роботи вважала незаконним.

Вказала, що про обов`язковість вакцинації від Covid-19 на законодавчому рівні не вказано.

МОЗ лише визначив перелік професій та організацій, працівники яких підлягають профілактичним щепленням від Covid-19. При цьому не звернувшись до уповноважених осіб, які мають право на прийняття рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах.

Тому щеплення від Covid - 19 станом на 08 листопада 2021 року за цими законами не є обов`язковим. Примусове ж вакцинування навіть певних категорій працівників (педагогів, медиків, водіїв громадського транспорту, інших категорій працівників) є незаконним та дискримінаційним.

Посилаючись на безпідставність та незаконні дії з боку роботодавця, він був змушений звернутися в суд за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 29.11.2021 року провадження у справі було відкрито та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомлення) сторін. Ухвала суду була невідкладно направлена сторонам по справі, а також відразу розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Корабельного районного суду м. Миколаєва, тобто ухвала суду була доступною для ознайомлення відповідачу.

Позивач в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги з урахуванням уточнень щодо відмови від позовних вимог про стягнення моральної шкоди з відповідача підтримала та просила в іншій частині позов задовольнити.

Представник відповідача Миколаївського ліцею № 40 в судове засідання не з`явилася,про дату, час та місце слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином. Надав суду відзив на позовну заяву, в якому не погодився із заявленими вимогами позивача та просив відмовити у їх задоволенні.

Представник відповідача Управління освіти ММР в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про слухання справи у відсутності представника, надав суду клопотання, в якому вважав, що Управління освіти ММР не є належним відповідачем у даній справі через те, що усі заклади освіти у м. Миколаєві є окремими юридичними особами основним видом діяльності яких є освітня діяльність.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).

Згідно з ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ОСОБА_3 прийнята на роботу до Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 40 Миколаївської міської ради Миколаївської області на посаду вчителя початкових класів з 16.08.1993 року на підставі наказу № 262 від 16.08.1993 р.

05.11.2021 р. директором МЗШ І-ІІІ № 40 ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 було складено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти Сovid-19.

Наказом директора МЗШ І-ІІІ № 40 від 08.11.2021 р. За № 190-к "Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 " на підставі ст. 46, 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України "Про оплату праці", ст. 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", частини 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000 № 1645-111, наказу Міністерства охорони здоров`я "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням" від 04.10.2021 № 2153, пункту 416 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Сovid-19, спричиненої короновірусом SAR-СоV-2" у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 , вчитель початкових класів, станом на 08.11.2021 відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти Сovid-19, не надав медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти Сovid-19, який виданий закладом охорони здоров`я, вирішив відсторонити від роботи (виконання робіт) ОСОБА_3 з 08.11.2021 без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення.

06.12.2021 р. позивачем ОСОБА_3 було складено заяву на ім`я директора МЗШ № 40 про поновлення її на роботі з 07.12.2021 р. у зв`язку з виконанням умов, встановлених наказом МОЗ України щодо вакцинування та надано довідку про щеплення від 06.12.2021 р.

Наказом № 219-к від 06.12.2021 р. ОСОБА_3 , вчителя початкових класів, допущено до роботи з 07.12.2021 р.

У зв`язку з тим, що під час судового розгляду справи та на підставі заяви і довідки про проведення вакцинації позивача ОСОБА_3 було поновлено на роботі, позивач судовому засіданні відмовилася від позовної вимоги щодо поновлення її на роботі через виконання такої вимоги відповідачем у зв`язку з здійсненням щеплення позивачем.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України Про запобігання корупції, а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КзпП України).

Згідно з ст. 51 КзпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 04 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивача, підпадають під дію статті 8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції є такі:

1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля);

2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті;

3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 статті 8 мети.

Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Статтею 2 вказаного Кодексу визначено поняття права громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, що забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Випадки відсторонення працівників від роботи визначені частиною першою статті 46 КЗпП України, згідно якої відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному у значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України, (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості врегульовані Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» № 2801-ХІІ від 19.11.1992 року.

Відповідно до ст. 1 Закону № 2801-ХІІ, законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Згідно пунктів «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб № 1645-ІІІ від 06.04.2000 року, протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього ж Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою cтатті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Постановою КМУ № 267 від 25.03.2015 року було затверджено Положення про Міністерство охорони здоров`я України (з подальшими змінами), відповідно до якого Міністерство охорони здоров`я є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вищеказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави»(із відповідними змінами) затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, Державне підприємство «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП».

Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності з 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно доУказу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону № 1645-ІІІта частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КзпП України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

В подальшому, постановою КМУ від 26 березня 2022 року № 372 були внесені зміни до постанови КМУ № 1236, зокрема, на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови№ 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Вказане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Такий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 р. у справі № 130/3548/21 провадження № 14-82цс22.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).

Між тим, в оспорюваному позивачем наказі відсутнє посилання на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи.

В оскаржуваномупозивачеві наказі№ 190-квід 08.11.2021р.«Про відстороненнявід роботи ОСОБА_3 »жодним чиномне обґрунтовановідсторонення відроботи самепозивача,ймовірність загрози,яку вінпотенційно моженести завідсутності відповіднихщеплень,кількість йогосоціальних контактівна робочомумісці,умови йогоорганізації праці,а такожнагальність потребиу йоговідстороненні відроботи тощо.При цьомувідповідач незміг переконливодовести,що обмежувальнийзахід,до якоговін вдавсяі якиймав дляпозивача негативнінаслідки,сприяв досягненнюзаявленої державнимиорганами метизапобіганню зараженнюна COVID-19.

З оглядуна викладене,суд знаходитьвимогу позивачапро визнаннянезаконним таскасування наказу № 190-квід 08.11.2021р.«Про відстороненнявід роботи ОСОБА_3 »в частинівідсторонення йоговід роботи,обґрунтованою ітакою,що підлягаєзадоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.

Кодексом законів про працю України не врегульовано питання про відновлення становища, яке існувало до порушення права особи у зв`язку з незаконним відстороненням його від роботи.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, з урахуванням принципу верховенства права та правової визначеності, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, виконуючи завдання цивільного судочинства щодо справедливого вирішення справ по суті, суд в даній ситуації за аналогією закону вважає можливим застосувати положення ст. 235 КзпП України.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КзпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КзпП ).

За змістом ч. 2 ст. 235 КзпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок).

Суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу його незаконного відсторонення від роботи, тобто з 08 листопада 2021 року до 06 грудня 2021 року (дата, що передує початку допуску до роботи у зв`язку з проведеною вакцинацією).

З наданої суду Довідки Централізованої бухгалтерії Управління освіти Миколаївської міської ради № 1902 від 10.11.2021 р. вбачається, що середній заробіток ОСОБА_3 складає 15 905,98.

Слід зазначити, що до позовної заяви позивачем був наданий розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з відстороненням, згідно з яким позивач вказала, що сума її середнього заробітку станом на жовтень 2021 р. складає 17 008,71 грн., проте доказів на підтвердження таких обставин суду не надала, у зв`язку з чим до такого розрахунку позивача суд ставиться критично.

Беручи до уваги надану суду Довідку централізованої бухгалтерії № 1902 від 10.11.2021 р. суд робить власний розрахунок на підставі вимог чинного законодавства.

За такого, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становитиме 11 134,20 грн. (530,20 грн. середній заробітокза одинробочий день х 21 робочий день за період вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до 06 грудня 2021 року).

При ухваленні рішення суд враховує доводи Управління освіти Миколаївської міської ради Миколаївської області щодо того, що Миколаївський ліцей № 40 Миколаївської Миколаївської області є окремою юридичною особою, зареєстрованою в установленому законом порядку, відомості про яку внесені до Єдиного Державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основними повноваженнями управління освіти Миколаївської міської ради є створення умов для забезпечення доступності здобуття повної загальної середньої освіти у закладах, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, у межах наданих управлінню повноважень.

Відповідно до установчих документів керівництво ліцеєм здійснює директор, повноваження якого визначаються законом, Статутом та трудовим договором. Директор має право діяти від імені ліцею без довіреності та представляти ліцей у відносинах з іншими особами, призначати на посаду, переводити на іншу посаду та звільняти з посади працівник їхні посадові обов`язки, заохочувати та притягати відповідальності, а також вирішувати інші питання, пов`язані з трудовими відносинами, відповідно до вимог законодавства.

Статтею 26 Закону України «Про освіту» визначено, що керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти, організовує діяльність закладу освіти, вирішує питання фінансово-господарської діяльності закладу освіти, призначає на посаду та звільняє з посади працівників, визначає їх функціональні обов`язки.

У зв`язку з викладеним, суд вважає за необхідне стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з відповідача Миколаївський ліцей № 40 Миколаївської міської ради Миколаївської області.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача Миколаївський ліцей № 40 на користь позивача належить стягнути 1 816,00 грн. судового збору

Відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та присудження йому виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись ст.ст.2,4,10,259,263,264,265,268,351-355 ЦПКУкраїни,суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до Миколаївський ліцей №40 Миколаївської міської ради Миколаївської області, Управління освіти Миколаївської міської ради Миколаївської області про визнання наказу таким, що суперечить статті 46 КЗпП України, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 40 Миколаївської міської ради Миколаївської області № 190-к від 08.11.2021 р. в частині відсторонення від роботи ОСОБА_3 з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати.

Стягнути з Миколаївського ліцею № 40 Миколаївської міської ради Миколаївської області (код ЄДРПОУ: 24779991, адреса: м. Миколаїв, вул. Металургів, 97/1) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 11 134,20 грн. (без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Стягнути з Миколаївського ліцею № 40 Миколаївської міської ради Миколаївської області (код ЄДРПОУ: 24779991, адреса: м. Миколаїв, вул. Металургів, 97/1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 806,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони у справі:

Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач Миколаївський ліцей № 40 Миколаївської міської ради Миколаївської області, код ЄДРПОУ: 24779991, адреса: м. Миколаїв, вул. Металургів, 97/1;

Відповідач - Управління освіти Миколаївської міської ради Миколаївської області, ЄДРПОУ: 02145010, адреса: м. Миколаїв, вул. Інженерна, З.

Суддя Я.А. Чернявська