Постанова

від 05.07.2023 по справі 910/11973/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2023 р. Справа№ 910/11973/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тищенко О.В.

Тищенко А.І.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінській О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 05.07.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 (повний текст складено 31.03.2023)

у справі № 910/11973/22 (суддя - Паламар П.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 02.05.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) Товариство з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі № 910/11973/22, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі №910/11973/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання недійсним договору.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.05.2020 суперечить приписам ст. 8 Закону України "Про залізничний транспорт", ст.ст. 5, 17 Статуту залізниць України, вимогам Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерством транспорту України № 644 від 21.11.2000, оскільки форма та зміст договору не були затверджені в установленому порядку Міністерством інфраструктури України

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11973/22 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО"на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

29.05.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/11973/22.

Суддя Тищенко О.В. з 17.05.2023 по 02.06.2023 перебувала у відрядженні, та 05.06.2023 перебувала у відпустці.

Суддя Тищенко А.І. з 29.05.2023 по 11.06.2023 перебувала у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/11973/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО". Призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі № 910/11973/22 до розгляду на 05.07.2023.

05.07.2023 (згідно дати звернення до канцелярії суду) від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі №910/11973/22 без змін.

В судове засіданні 05.07.2023 з`явились представник позивача та представник відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.05.2020 на підставі заяви (акцепту) про прийняття пропозиції укладення договору (оферти) між ним (замовник) та відповідачем (перевізник) укладено договір № 41434866/2020-001 про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

Предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги.

Згідно п.п. 1.5., 1.6., 1.7. договору, він є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані пільги.

Договір, з урахуванням змін до нього оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису.

Договір укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти договір (оферти) і прийняти в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами договору.

У червні 2020 року відповідач в рамках вищевказаного договору запровадив нову/додаткову послугу перевезення вантажів з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника, виклавши договір у новій редакції з Додатком 1-8 до цього договору.

Згідно п. 1 Додатку 1-8 до договору, замовлення - подане замовником перевізнику замовлення на надання власних вагонів перевізника для перевезення з узгодженими строками та обсягами на умовах договору та цього додатку до договору. Повідомлення про погодження замовлення - повідомлення, яке, за умови позитивного розгляду замовлення, перевізник направляє замовнику та яке містить номер та дату замовлення, строк надання послуги (кількість місяців дії замовлення), дату початку та кінця надання послуги, обсяг перевезень (у т.ч. вагонів щомісячно), рід рухомого складу, ставку плати за використання власного вагону перевізника, нормативну кількість діб нарахування плати для сплати неустойки, тощо.

31.07.2020 позивач підписав замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № 41434866/2020-00009.

03.08.2020 відповідач погодив замовлення позивача на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами.

У вересні 2020 відповідач на сайті філії Центр транспортної логістики АТ "Українська залізниця" оприлюднив нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом із оновленими (зміненими) ставками плати, коефіцієнтами та умовними платежами за використання власних вагонів перевізника, яким було введено поетапне зниження базової загальної ставки за використання вагону-зерновозу перевізника, яку у листопаді 2020 відповідач повторно зменшив.

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями вищезгаданого договору, заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 41434866/2020-001 від 31.03.2020, повідомленням про погодження замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № УЗ-41434866/2020-00012 від 03.08.2020.

Разом з цим, відповідачем не було здійснено перегляд ставки за перевезення вантажу за довгостроковими контрактами з узгодженими строками та обсягами.

Вказував, що після зміни відповідачем ставок у червні 2020 року він не мав можливості здійснювати відправлення за новими тарифами, оскільки вказані зміни з узгодженими строками та обсягами були збитковими для нього.

У зв`язку з невиконанням ним своїх обов`язків щодо замовлення вагонів-зерновозів у погодженій кількості, відповідач звернувся в суд з позовом про стягнення з нього передбаченої п. 7.2. Додатку № 1-8 до договору пені.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідальність за порушення умов додатку 1-8 до договору та відповідальність, передбачена п. 4.1., 4.3. 4.4 додатку 1 до правил розрахунків за перевезення вантажів (форма договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за надані послуги) - є різною за своєю природою та підставами.

Відповідно до норм ст. 920 ЦК України: у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 2 ст. 230 ГК України)

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг):

за порушення строків виконання зобов`язання стягується неня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення нопад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (ч. 2 ст. 231 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бутті встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із ч. 5 ст. 231 ГК України, у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бутті вирішений в судовому порядку мі заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Якщо Замовник не згоден з внесеними перевізником змінами, він має право ініціювати внесення змін до договору в порядку передбаченому п. 9.3. договору або з власної ініціативи припинити дію договору у відносинах з ним. Замовлення та/або отримання послуг та/або їх оплата за договором засвідчує повну згоду замовника з договором та змінами до нього (ч. 4. 5 п. 9.4 договору).

Позивач після оприлюднення договору в редакції доповненій додатком 1-8 не ініціював внесення змін до договору в порядку передбаченому п. 9.3. договору та не припиняв дію договору.

Також, ч. 5 ст. 307 ГК України передбачено умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Серед наведених позивачем положень нормативно-правових актів відсутні такі, які б обмежували право залізниці чи забороняли їй встановлення у договорі додаткової відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань, пов`язане з наданням послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника.

Відповідно до ч. ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Водночас відповідно до ч. З ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Питання суперечності змісту правочину актам цивільного законодавства повинно вирішуватися із врахуванням вимог ч. 3 ст. 6 ЦК України.

При цьому, будь-якого відступу сторін від положень актів цивільного законодавства недостатньо для визнання правочину недійсним (адже па це сторони мають право відповідно до абз. 1 ст. 6 ЦК України). Необхідно також визначити, щоб такий відступ був прямо заборонений актами цивільного законодавства, або імперативність актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, не будь-яка суперечність змісту правочину актам цивільного законодавства може бути підставою для визнання його недійсним. Виходячи із ст.. 6, 203 ЦК України такою підставою є лише така суперечність, яка порушує абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, відповідно до якої сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Оскільки нормами законодавства не встановлено заборони сторонам договору про перевезення вантажів залізничним транспортом встановлювати додаткову відповідальність в частині надання залізницею додаткових послуг (в т.ч. по Додатку І-8 до договору) - сторони можуть за власним волевиявленням встановити таку додаткову відповідальність.

Таким чином доводи апелянта, що розмір неустойки, встановлений Додатком 1-8 до договору за порушення замовником зобов`язань за таким додатком має відповідати розміру відповідальності, передбаченої п.п. 4.1, 4.3. 4.4 Додатку і до правил розрахунків за перевезення вантажів (форма договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за надані послуги) є необґрунтованими.

Відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати па свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати па зміні його змісту.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 8 Закону України «Про залізничний транспорт», па яку посилається Позивач, перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов`язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.

Умови та порядок організації перевезень, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.

Зазначена норма не передбачає необхідності укладення договору про організацію перевезень залізничним транспортом на підставі типового договору, вказане не передбачено і положеннями Статуту.

Додаток 1 "Договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги" до пункту 2.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, - не є типовим договором, а є примірним договором та носить рекомендаційний характер в частині визначення умов договору щодо здійснення розрахунків між залізницею та платниками послуг.

Аналогічні висновки викладені Господарським судом міста Києва у рішенні від 30.05.2022 по справі 910/17474/21.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В свою чергу, Міністерство транспорту України не наділене компетенцією затверджувати типові та примірні договори. Форма у наказі Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 - є примірною, від умов якої можна відступати, її умови є рекомендаційними.

Згідно ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Посилання позивача на завищення обсягу відповідальності Залізниці у Додатку 1-8 не спростовує правомірності всього правочину з підстав, заявлених у позові.

Доказів невідповідності спірних умов договору іншим вимогам чинного законодавства також не надано.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні і позову відповідно до вимог ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі № 910/11973/22 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі № 910/11973/22 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО".

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 21.08.2023 враховуючи перебування судді Тищенко О.В. з 08.07.2023 по 16.07.2023 у відряджені та з 17.07.2023 по 02.08.2023 у відпустці, судді Тищенко А.І. з 31.07.2023 по 18.08.2023 у відпустці та судді Гончарова С.А. з 10.08.2023 по 18.08.2023 на лікарняному.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді О.В. Тищенко

А.І. Тищенко