Постанова

від 12.12.2023 по справі 910/11973/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року

м. Київ

cправа №910/11973/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.

за участю секретаря судового засідання - Балли Л.М.,

представників учасників справи:

від позивача: Цигарьов О.О.,

від відповідача: Никипорець І.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО»

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді: Паламар П.І.

від 21.03.2023

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Гончаров С.А., Тищенко О.В., Тищенко А.І.

від 05.07.2023

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про визнання договору недійсним

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійним договору від 25.05.2020 №41434866/2020-001 про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеного між Позивачем та Відповідачем.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.05.2020 суперечить приписам статті 8 Закону України «Про залізничний транспорт», статей 5, 17 Статуту залізниць України, вимогам Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерством транспорту України №644 від 21.11.2000, оскільки форма та зміст договору не були затверджені в установленому порядку Міністерством інфраструктури України. Враховуючи вищевикладене, Позивач просив задовольнити позов та визнати цей договір недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі №910/11973/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023, у позові відмовлено.

4. Ухвалюючи вказані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що додаток 1 «Договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги» до пункту 2.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, - не є типовим договором, а є примірним договором та носить рекомендаційний характер в частині визначення умов договору щодо здійснення розрахунків між залізницею та платниками послуг.

5. Суди попередніх інстанцій вказали, що Міністерство транспорту України не наділене компетенцією затверджувати типові та примірні договори. Форма у наказі Міністерства транспорту України №644 від 21 листопада 2000 року - є примірною, від умов якої можна відступати, її умови є рекомендаційними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

6. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 у справі №910/11973/22.

7. Підставами касаційного оскарження Скаржник визначив пункти 1, 4 частини 2 статті Господарського процесуального кодексу України, а саме: 1) застосування судами першої та апеляційної інстанції статті 179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), пункту 2.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №914/873/17, від 30.01.2020 у справі №910/9794/18, від 12.03.2019 у справі №904/2258/18, від 23.12.2021 у справі №910/1515/21; 2) порушення судами норм процесуального права, зокрема статей 11, 13, 236 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), а саме - прийняття рішень без повного, об`єктивного, належного дослідження всіх обставин справи та надання їм належної правової оцінки, без дослідження зібраних у справі доказів.

8. Відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому скаргу просив залишити без задоволення.

Відзив обґрунтовано з посиланням на мотиви, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

9. 25 травня 2020 року на підставі заяви (акцепту) про прийняття пропозиції укладення договору (оферти) між Позивачем (замовник) та Відповідачем (перевізник) укладено договір №41434866/2020-001 про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

10. Предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги.

11. Згідно з пунктами 1.5., 1.6., 1.7. договору, договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані пільги.

12. Договір, з урахуванням змін до нього оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису.

13. Договір укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти договір (оферти) і прийняти в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами договору.

14. У червні 2020 року Відповідач в рамках вищевказаного договору запровадив нову/додаткову послугу перевезення вантажів з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника, виклавши договір у новій редакції з Додатком 1-8 до цього договору.

15. Згідно з пунктом 1 Додатку 1-8 до договору, замовлення-подане замовником перевізнику замовлення на надання власних вагонів перевізника для перевезення з узгодженими строками та обсягами на умовах договору та цього додатку до договору. Повідомлення про погодження замовлення-повідомлення, яке, за умови позитивного розгляду замовлення, перевізник направляє замовнику та яке містить номер та дату замовлення, строк надання послуги (кількість місяців дії замовлення), дату початку та кінця надання послуги, обсяг перевезень (у т.ч. вагонів щомісячно), рід рухомого складу, ставку плати за використання власного вагону перевізника, нормативну кількість діб нарахування плати для сплати неустойки, тощо.

16. 31 липня 2020 року Позивач підписав замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами №41434866/2020-00009.

17. 03 серпня 2020 року Відповідач погодив замовлення Позивача на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами.

18. Звертаючись до суду з даним позовом, Позивач посилається на те, що договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.05.2020 суперечить приписам статті 8 Закону України «Про залізничний транспорт», статей 5, 17 Статуту залізниць України, вимогам Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерством транспорту України №644 від 21.11.2000, оскільки форма та зміст договору не були затверджені в установленому порядку Міністерством інфраструктури України, тому просить визнати цей договір недійсним.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

19. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, й дійшов наступних висновків.

20. Щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

21. Наведена норма визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

22. Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: 1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; 2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

23. У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України та пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова «подібний» не завжди означає тотожність (пункт 28);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31).

24. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

25. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39).

26. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався Скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

27. Причиною виникнення спору у справі №910/1515/21 стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для укладення договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення у редакції позивача.

28. У цій справі позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх законних прав та інтересів як суб`єкта суміжних прав у зв`язку з відмовою відповідача від укладання договору з акредитованою організацією колективного управління (позивачем) у відповідній сфері - кабельна ретрансляція об`єктів авторського права і/або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення.

29. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольняючи позовні вимоги, встановили, що проєкт договору, запропонований позивачем, містить всі істотні умови для даного виду договорів і є обов`язковим для відповідача як користувача об`єктами авторського та суміжних прав за відповідною категорією.

30. Верховний Суд у своїй постанові від 23.12.2021 у справі №910/1515/21 погодився із зазначеними висновком судів попередніх інстанцій, лише змінивши дату укладення спірного договору, вказавши, що днем укладення договору вважається день набрання чинності рішенням суду у цій справі, та строк дії договору з урахуванням строку акредитації позивача.

31. Предметом спору у справі №914/873/17 є зобов`язання відповідача - ПАТ «Укрзалізниця» внести зміни до особового рахунку позивача, відкритого на підставі договору про надання послуг, шляхом відображення на ньому неправомірно списаних грошових коштів.

32. Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено, однак судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих мотивів, що вибраний позивачем спосіб захисту своїх інтересів - внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми, не передбачений статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України.

33. Верховний Суд у своїй постанові від 30.01.2018 у справі №914/873/17 визнав помилковим висновки суду апеляційної інстанції про неналежність обраного позивачем у даній справі способу захисту його майнових інтересів шляхом зобов`язання відповідача відновити запис на його особовому рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому незаконно списаної грошової суми, а тому постанову апеляційного суду скасував.

34. Предметом спору у справі №910/9794/18 є зобов`язання відповідача - ПАТ «Укрзалізниця» внести зміни до особового рахунку позивача, відкритого на підставі договору про надання послуг, шляхом відображення на ньому незаконно списаних грошових коштів.

35. Верховний Суд у постанові від 30.01.2020 у справі №910/9794/18 погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не доведено забезпечення позивача напіввагонами, які були задіяні у перевезеннях в межах цього спору, тому безпідставним та неправомірним є списання відповідачем грошових коштів з особового рахунку позивача за кожною залізничною накладною щодо користування спірними напіввагонами.

36. Спірні правовідносини у справі №904/2258/18 стосуються вимог про визнання недійсною додаткової угоди до договору про постачання електричної енергії, мотивованих порушенням умов типового договору в частині терміну дії договору.

37. Досліджуючи матеріали справи, суди встановили, що між сторонами було укладено договір на постачання електричної енергії, який відповідно до положень Правил користування електричною енергією укладається на основі типового договору.

38. Суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився Верховний Суд, задовольняючи позовні вимоги, підсумували, що спірною угодою безпідставно виключено з договору пункт стосовно пролонгації договору на наступний календарний рік за умови незаявлення жодною із сторін за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення, оскільки такі умови суперечать змісту типового договору на постачання електричної енергії.

39. Натомість, спірні правовідносини у даній справі виникли на підставі публічного договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеного на підставі заяви (акцепту) замовника про прийняття пропозиції перевізника, тобто шляхом приєднання Скаржника до договору з організації перевезення вантажів, оприлюдненого Відповідачем на його веб-сайті.

40. Отже, судові рішення Верховного Суду у справах, на які посилається Скаржник, та викладена у них правова позиція, стосуються зовсім іншого предмету, підстав позову та змісту позовних вимог, не є подібними з правовідносинами у цій справі, що є підставою для закриття касаційного провадження згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України у цій частині.

41. Щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

42. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

43. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

44. Аргументи скаржника щодо недослідження доказів у справі не знайшли свого підтвердження, оскільки судом першої інстанції та апеляційним судом надано оцінку доказів відповідно до положень статті 86 ГПК України. Фактично в цій частині доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів (визнання їх неналежними) і встановлених обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

46. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

47. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

48. Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Скаржника, вважає, що касаційне провадження у справі, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

49. Стосовно оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати

50. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника, оскільки касаційна скарга в частині залишається без задоволення, а в іншій частині Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО», відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОССОЙО» за пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 у справі №910/11973/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді Н. Губенко

І. Кондратова