Рішення

від 21.08.2023 по справі 910/7513/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.08.2023Справа № 910/7513/23

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Ірком-Ект"доГоловного управління Національної поліції у м.Києві в особі Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києвіпроскасування арешту майнаСуддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Негеля Ю.М.

Представники сторін:

від позивача Басараб Н.В.;від відповідачаМатвієнко П.П.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Ірком-Ект" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у м.Києві в особі Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві, в якому просить суд скасувати арешт майна, накладений постановою т.в.о. начальника відділення розслідування економічних злочинів СВ Деснянського РУ ГУ МВС України в м.Києві Дерев`янко С.М. від 02.07.2012 в межах кримінальної справи №53-4139 на нежитлову будівлю, нежитлово-складську будівлю літер "СLХХІ", загальною площею 238,4 кв.м, нежитлову будівлю, нежитлово-офісну будівлю літер "СLХХІІ", загальною площею 469,5 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вулиця Червоноткацька, 69.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що вище перелічене майно належить йому на праві приватної власності, а оскільки арешт на вказане майно був накладений на підставі положень Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року в межах кримінальної справи №53-4139, яка на даний час закрита, то наявні підстави для вирішення питання про зняття арешту з майна позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 на підставі ст.174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Ірком-Ект" було залишено без руху.

Позивачем у строк, встановлений судом, усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2023 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/7513/23; вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 13.07.2023.

16.06.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив, зауваживши серед іншого про те, що слідчий Деснянського УП ГУНП у м.Києві в межах кримінальної справи №53-4139 стосовно накладення арешту на нежитлову будівлю, нежитлово-складську будівлю літер "СLХХІ", загальною площею 238,4 кв.м, нежитлову будівлю, нежитлово-офісну будівлю літер "СLХХІІ", загальною площею 469,5 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вулиця Червоноткацька, 69 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством, законних прав та інтересів позивача не порушив, а отже заявлені позовні вимоги є необґрунтованими.

Крім того, за твердженнями відповідача, обтяжувачем та належним відповідачем у вказаній справі є Деснянське районне управління Головного управління МВС України в м.Києві, яке відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є юридичною особою та не ліквідовано, а позивач звернувся з позовними вимогами до неналежного відповідача.

Разом з відзивом на позов від відповідача надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача належним, мотивоване тим, що Головне управління Національної поліції у м.Києві не є правонаступником Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, а належним відповідачем у вказаній справі є Деснянське районне управління Головного управління МВС України в м.Києві, яке відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є юридичною особою та не ліквідовано.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 02.08.2023, встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив до 20.07.2023, встановлено строк для подання відповідачем заперечень на відповідь на відзив до 01.08.2023.

20.07.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач проти тверджень відповідача, викладених у відзиві на позов заперечив, навівши додаткові обґрунтування заявлених позовних вимог.

24.07.2023 від слідчого відділу Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві надійшло повідомлення по справі.

31.07.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній вказав, що оскільки кримінальну справу №53-4139 закрито за малозначністю діяння, це формально свідчить про те, що в діях осіб, причетних до скоєння злочину, передбаченого ч.1, ч.4 ст.358 Кримінального кодексу України міститься склад кримінального правопорушення, що може спричинити у подальшому поновлення досудового розслідування та відповідно кримінального переслідування осіб причетних до злочину, а зняття арешту зумовить втрату речових доказів у кримінальній справі у випадку поновлення досудового розслідування і неможливість доведення вини причетних до скоєння злочину осіб.

У судовому засіданні 02.08.2023 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.08.2023.

Також, у судовому засіданні 02.08.2023, з урахуванням положень ст.48 Господарського процесуального кодексу України, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача належним, оскільки правом на звернення до суду з відповідним клопотанням наділений саме позивач у справі, що розглядається.

Представник позивача у судовому засіданні 21.08.2023 заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.08.2023 проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 21.08.2023 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03.02.2022 №297708832 за позивачем на праві приватної власності 15.12.2011 зареєстровано нежитлові будівлі: нежитлово-складська будівля (літ.СLХХІ), площею 238,4 кв.м та нежитлова-офісна будівля (літ.СLХХІІ), площею 469,5 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вулиця Червоноткацька, 69, підстава виникнення права власності: постанова Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.06.2011, реєстраційний номер майна 35526045.

Також у цій довідці наявна інформація про те, що 05.07.2012 на вище перелічене майно, яке знаходиться за адресою: м.Київ, вулиця Червоноткацька, 69 та належить позивачу на праві приватної власності накладено арешт (реєстраційні номери обтяження 12698116, 12698334), підставою для накладення арешту зазначено постанову про накладення заборони на відчуження нерухомого майна, 53-4139, 02.07.2012, т.в.о. начальника відділення розслідування економічних злочинів СВ Деснянського РУ ГУМВС України в м.Києві підполковника міліції Дерев`янко С.М. в межах кримінальної справи №53-4139.

Згідно з постановою т.в.о. начальника відділення розслідування економічних злочинів СВ Деснянського РУ ГУМВС України в м.Києві підполковника міліції Дерев`янка С.М. від 02.07.2012 цей арешт було накладено в межах кримінальної справи №53-4139.

Постановою начальника відділення розслідування економічних злочинів СВ Деснянського РУ ГУМВС України в м.Києві майора міліції Дерев`янка С.М. від 02.11.2012 закрито кримінальну справу №53-4139 порушену за ознаками злочину, передбаченого ч.1, ч.4 ст.358 Кримінального кодексу України за малозначністю. Зазначена постанова мотивована тим, що поняття злочин має містити обов`язкову ознаку - діяння має бути суспільно-небезпечним, а діяння невстановлених осіб хоча формально і містить ознаки складу злочину, передбаченого ч.1, ч.4 ст.358 Кримінального кодексу України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству і державі.

Листом від 25.11.2022 №269-А3 Деснянське управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві на звернення представника позивача щодо зняття арешту з майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Ірком-Ект" повідомило, що питання зняття арешту з нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Ірком-Ект" під час закриття кримінальної справи №53-4139 вирішено не було, а для вирішення зазначеного питання необхідно звернутися до слідчого судді в порядку Кримінального процесуального кодексу України.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що за твердженнями позивача, спірне майно належить йому на праві приватної власності, арешт на вказане майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, накладений на підставі положень Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року в межах кримінальної справи №53-4139, яка на даний час закрита, то, відповідно, є підстави для вирішення питання про зняття арешту з майна позивача у порядку господарського судочинства.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

У ст.15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення, а також право кожної особи на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а у ст.16 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 2).

Отже, ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Позивач як особа, яка подала позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

При цьому суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

У ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №199/8324/19).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (інтересу). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18).

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (п.71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Зміст ст.6 Конвенції свідчить, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до ст.13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права (інтересу) позивача, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №199/8324/19).

Згідно із ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 Цивільного кодексу України).

У ст.328 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності на майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Як встановлено судом, за позивачем на праві приватної власності зареєстровано нежитлові будівлі: нежитлово-складська будівля (літ.СLХХІ), площею 238,4 кв.м та нежитлова-офісна будівля (літ.СLХХІІ), площею 469,5 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вулиця Червоноткацька, 69, на які в межах кримінальної справи №53-4139 на підставі постанови т.в.о. начальника відділення розслідування економічних злочинів СВ Деснянського РУ ГУМВС України в м.Києві підполковника міліції Дерев`янка С.М. від 02.07.2012 накладено арешт (реєстраційні номери обтяження 12698116, 12698334), за процедурою, передбаченою положеннями Кримінально-процесуального кодексу України, 1960 року.

Після закриття кримінальної справи №53-4139 відповідно до постанови начальника відділення розслідування економічних злочинів СВ Деснянського РУ ГУМВС України в м.Києві майора міліції Дерев`янка С.М. від 02.11.2012, арешт зазначених нежитлових будівель скасовано не було.

Позивачем у справі, що розглядається, обрано такий спосіб захисту свого права стосовно нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності, як скасування арешту, накладеного постановою т.в.о. начальника відділення розслідування економічних злочинів СВ Деснянського РУ ГУМВС України в м.Києві підполковника міліції Дерев`янка С.М. від 02.07.2012 в межах кримінальної справи №53-4139 на нежитлові будівлі: нежитлово-складську будівлю (літ.СLХХІ), площею 238,4 кв.м та нежитлова-офісну будівлю (літ.СLХХІІ), площею 469,5 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вулиця Червоноткацька, 69.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного чи господарського судочинства у позовному провадженні залежно від суб`єктного складу сторін, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства (п.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/1247/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №727/2878/19 наведено правовий висновок, за змістом якого спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України, 1960 року, та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року. Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Такий висновок враховано судом у справі, що розглядається, а крім того суд зазначає, що вирішення зазначеного питання судом у порядку господарського судочинства не призведе до заміщення функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.

За змістом частин 1, 2 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/1247/18).

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у ст.41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом. Зазначений принцип відображено й конкретизовано в ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України.

Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, після закриття справи не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №727/2878/19).

З урахуванням наведеного, з огляду на наведені норми права та висновки Великої Палати Верховного Суду, арешт, накладений слідчим у межах кримінальної справи на належне позивачу на праві власності майно та не скасований після закриття кримінальної справи, позбавляє його власника права на власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, позивач позбавлений можливості захистити своє порушене право в інший спосіб, у зв`язку з чим наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про скасування арешту майна.

Наведеним вище також спростовуються твердження відповідача у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив стосовно правомірності дій слідчого щодо накладення арешту в межах кримінальної справи, оскільки господарський суд не оцінює правомірність таких дій, а лише констатує припинення кримінальних процесуальних правовідносин, і, як наслідок, необхідність захисту права власності позивача.

Також суд оцінює критично твердження відповідача щодо можливості поновлення досудового розслідування та відповідно кримінального переслідування осіб причетних до скоєння злочину, передбаченого ч.1, ч.4 ст.358 Кримінального кодексу України в рамках кримінальної справи №53-4139, оскільки з часу її закриття пройшло майже 11 років, а відповідачем не обґрунтовано та не підтверджено жодними доказами наявність такої можливості у майбутньому.

Щодо тверджень відповідача про те, що обтяжувачем та належним відповідачем у справі, що розглядається є Деснянське районне управління Головного управління МВС України в м.Києві, яке відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є юридичною особою та не ліквідовано, а позивач звернувся з позовними вимогами до неналежного відповідача, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 "Про створення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" утворено як юридичну особу публічного права - Головне управління Національної поліції у м.Києві та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, а саме Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Деснянське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві тощо.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому, обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права.

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 в справі №21-8а14, від 27.05.2014 в справі №21-108а14, від 28.10.2014 в справі №21- 484а14 сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. За таких обставин, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

У Законі України "Про Національну поліцію" чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції, а відтак, в даному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була.

Із метою встановлення факту публічного правонаступництва, у даному випадку, визначальним є наявність переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) первісного суб`єкта - Управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві та його структурних підрозділів після його припинення до Головного управління Національної поліції у місті Києві.

У постанові від 30.09.2020 в справі №826/6895/17 Верховним Судом вказано, що аналогічність завдань міліції та поліції встановлена ст.3 Закону України "Про міліцію" та ст.2 Закону України "Про Національну поліцію".

Ліквідація управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується.

До того ж; відповідно до наказу МВС України від 12.10.2017 №10 "Про фінансування відповідальних виконавцем бюджетних програм" фінансування установ, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", щодо яких проводяться заходи з ліквідації, здійснюється за рахунок асигнувань, затверджених для Національної поліції України.

Отже, ліквідація Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Кєві та його структурних підрозділів з одночасним створенням іншого органу ГУНП, який частково виконує повноваження (завдання) органу, що ліквідується, надає суду можливість дійти висновку про те, що ГУНП у м.Києві, з огляду на правовий статус і обсяг повноважень, є фактичним правонаступником ліквідованого Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві, а отже залучення його відповідачем до розгляду справи щодо відновлення порушених прав позивача відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Ірком-Ект" до Головного управління Національної поліції у м.Києві в особі Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві про скасування арешту майна.

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати арешт майна, накладений постановою т.в.о. начальника відділення розслідування економічних злочинів СВ Деснянського РУ ГУ МВС України в м.Києві Дерев`янко С.М. від 02.07.2012 в межах кримінальної справи №53-4139 на нежитлову будівлю, нежитлово-складську будівлю літер "СLХХІ", загальною площею 238,4 кв.м, нежитлову будівлю, нежитлово-офісну будівлю літер "СLХХІІ", загальною площею 469,5 кв.м, які знаходиться за адресою: м.Київ, вулиця Червоноткацька, 69.

3. Стягнути з Головного управління Національної поліції у м.Києві (01601, м.Київ, вул.Володимирська, 15, ідентифікаційний код 40108583) в особі Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві (02217, м.Київ, вул.Драйзера, 9Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Ірком-ЕКТ" (02105, м.Київ, вул.Павла Усенка, 8, ідентифікаційний код 21583365) 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 30.08.2023

Суддя Ю.М.Смирнова