Ухвала

від 30.08.2023 по справі 530/109/23

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/109/23

Номер провадження 4-с/530/3/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2023 р. Зіньківський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І., представника скаржника адвоката Зінченка Г.В., старшого державного виконавця Зіньківського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції Битенко Н.В., представника боржника ТОВ Полтаваекопродукт-2 Іванової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Зіньків скаргу

ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 ; суб"єкт оскарження: старший державний виконавець Зіньківського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції Битенко Н.В., юридична адреса м. Зіньків, вулиця Воздвиженська ,64, Полтавського району Полтавської області, Зіньківський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, місце знаходження: м. Зіньків, вулиця Воздвиженська ,64, Полтавського району Полтавської області, управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, юридична адреса м.Полтава, вул. Героїв-пожежників,13, Полтавської області, Східне міжрегіональне управління міністерства юстиції, юридична адреса: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва,28, боржник ТОВ Полтаваекопродукт-2 ,юридична адреса: м. Зіньків, І- провулок Гоголя,10-Б, Полтавської області на дії та бездіяльність державного виконавця, -

ВСТАНОВИВ:

Скаржник, ОСОБА_1 звернулася до Зіньківського районного суду Полтавської області із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Зіньківського районного суду Полтавської області від 08.06.2023 року справу передано на розгляд судді Должку С.Р..

В судове засідання представник скаржника адвокат Зінченко Г.В. та представник відповідача за первинним позовом та позивача за зустрічним позовом, адвокат Іванова О.І., з`явилися. Інші учасники в судове засідання не з"явилися.

Зачитавши заяву скаржника, заслухавши представника скаржника, який пітримав скаргу, старшого державного виконавця Зіньківського РВ ДВС Північно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Битенко Н.В., яка просила відмовити по скарзі та додала, що вона закрила виконавче провадження зробивши телефоний дзвінок представнику товариства, а саме не виїздила на місце та не отримувала відповіді письмово, представника боржника ТОВ Полтаваекопродукт-2, яка просила відмовити по скарзі та дослідивши наявні матеріали справи суд приходить до висновку.

Відповідно дост.450ЦПК України,скарга розглядаєтьсяу десятиденнийстрок усудовому засіданніза участюстягувача,боржника ідержавного виконавцяабо іншоїпосадової особиоргану державноївиконавчої службичи приватноговиконавця,рішення,дія чибездіяльність якихоскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Судом встановлено, що на виконанні в Зіньківському відділі державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції України (м. Суми) перебувало згідно ухвали суду від 27.03.2023 року шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Полтаваекопродукт-2" користуватися (обробляти і засівати) земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 5321310109:09:017:0004.

Постановою старшого державного виконавця Зіньківського відідлу державної виконавчої служби у Полтавській області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції Битенко Н.В. від 18.04.2023 року про відкриття виконавчого провадження № 71593465 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання ухвали Зіньківського районного суду Полтавської облатсі від 27.03.2023 року у справі № 530/109/23 про заборону ТОВ "Полтаваекопродукт-2" користуватися( обробляти і засівати) земельну ділянку площею 2,00 га,( кадастровий номер 5321310109:09:017:0004).

Постановою старшого державного виконавця Зіньківського відідлу державної виконавчої служби у Полтавській області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції Битенко Н.В. від 17.05.2023 року про закінчення виконавчого провадження ВП№ 71593465 було закінчено виконавче провадження з примусового виконання ухвали Зіньківського районного суду Полтавської області від 27.03.2023 року у справі № 530/109/23 про заборону ТОВ "Полтаваекопродукт-2" користуватися (обробляти і засівати) земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 5321310109:09:017:0004 припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення, а копію постанови направлено сторонам та органу чи посадовій особі, що видав виконавчий документ.

У мотивуючій частині постанови державний виконавець зазначає Виконано. Керуючись вимогами п.9 частини 1 ст.39 ,ст.40 Закону України Про виконавче провадження.

Відповідно п.9 ч.1 ст.39 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

В даному випадку згідно з виконавчим документом, а саме ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 17.05.2023 року про забезпечення позову у справі № 530/109/23 за позовом ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваекопродукт-2", місце знаходження: м.Зіньків, 1-й пров.Гоголя, 10-Б, Полтавського району, Полтавської області про захист права власності та витребування земельної ділянки із незаконного користування, було накладено заборону ТОВ "Полтаваекопродукт-2", користуватися (обробляти і засівати) земельну ділянку площею 2,00 га (кадастровий номер 5321310109:09:017:0004).

Заходи забезпечення позову застосовані ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 17.05.2023 року про забезпечення позову у справі № 530/109/23 за позовом ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваекопродукт-2", місце знаходження: м.Зіньків, 1-й пров.Гоголя, 10-Б, Полтавського району, Полтавської області про захист права власності та витребування земельної ділянки із незаконного користування, судом не скасовувались і на даний час вищевказана справа по суті не вирішена та ніякого рішення судом ще не ухвалено.

Заборона на вчинення певних дій, а саме користуватися (обробляти і засівати) земельну ділянку прямо передбачає обмеження особи до якої їх було застосовано на вчинення таких дій у майбутньому і якщо станом на 17.05.2023 року таких дій не буде вчинено то в подальшому до припинення дії заходів забезпечення позову і стовідсотково гарантувати цього державний виконавець не може, а отже немає достатніх підстав вважати, що на момент винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження заходи забезпечення позову фактично вконані в повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Постанова старшого державного виконавця Зіньківського відділу державної виконавчої служби у Полтавській області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції Битенко Н.В. від 17.05. 2023 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 71593465 якою було закінчено виконавче провадження з примусового виконання ухвали Зіньківського районного суду Полтавської області від 27.03.2023 року припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення, а копію постанови направлено сторонам та органу чи посадовій особі, що видав виконавчий документ є протиправною і підлягає скасуванню, а виконавче провадження має бути поновленим.

Згідно скарги, скаржник ОСОБА_1 просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Зіньківського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Битенко Наталії Володимирівни від 17.05.2023 року про закінчення виконавчого провадження № 71593465 та зобов`язати відновити виконавче провадження. Визнати протиправними дії державного виконавця в частині зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження від 18.04.2023 року ВП № 71593465 , стягувач -держава та зобов`язати державного виконання замінити стягувача у виконавчому провадженні державу на належного стягувача громадянку ОСОБА_1 . Зобов`язати державного виконавця здійснювати контроль за станом виконання виконавчого документа протягом строку дії заходів забезпечення позову. Визнати протиправною бездіяльність начальника Зіньківського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, керівника управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ,керівника східного міжрегіонального управління міністерства юстиції ,щодо не здійснення належного контролю за порушеннями вимог закону вчинюваних державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа ухвали Зіньківського районного суду Полтавської області про забезпечення позову від 27.03.2023 у справі № 530/109/23 за позовом ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваекопродукт-2", місце знаходження: м.Зіньків, 1-й пров.Гоголя, 10-Б, Полтавського району, Полтавської області про захист права власності та витребування земельної ділянки із незаконного користування.

Статтею 19 Конституції України, передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 19 Конституції України, зобов`язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, юридичне поняття «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утворений в порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Юридичне поняття «У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, встановлених законами.

Юридичне поняття «У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом спосіб правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено, зокрема та не обмежуючись, Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону.

Завданням органів державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Виконавчі дії - це заходи примусового виконання, перелік яких міститься в ст. 10 названого Закону, а саме: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувану предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частин 1-2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження. їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Окрім наведеного, відповідно до частини 4 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. В свою чергу, ст. 18 Закону №606- XIV встановлювала, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Разом з тим, 05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. В свою чергу, ст. 18 Закону №606- XIV встановлювала, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Невиконання судового рішення протягом такого тривалого часу порушує основні засади виконавчого провадження - обов`язковості виконання рішень, розумності строків виконавчого провадження. Хоча закон і не містить поняття «розумності строків», проте зволікання у вчиненні виконавчих дій не свідчить про дотримання зазначеного вище принципу. Крім того, діяльність державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, це сукупність дій направлена на кінцевий результат - виконання судового рішення.

Ст. 48 Конституції України, передбачено, що кожен громадянин має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (частина 5 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження ») Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен періодично проводити перевірки з метою належного виконання рішення суду. Такі перевірки мають вчинятися державним виконавцем систематично, доказів дотримання та виконання даного пункту (вимоги законодавства) суду не надано.

Наведена правова позиція законодавця підтверджена судовою практикою, зокрема Постановою Верховного Суду від 23 серпня 2018 року у справі №911/167/17.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Глоба проти України» , №15729/07, від 05.07.2012).

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, такими засадами є - верховенство права, законність, справедливість, неупередженість та об`єктивність, гласність та відкритість виконавчого провадження. Разом з тим, порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження, в тому числі Позивача (скаржника).

При цьому здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Наведена правова позиція законодавця підтверджена судовою практикою, зокрема. Постановою Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №915/1294/13.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції»).

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України, встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII «Про виконавче провадження» та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства, наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішення.

Відповідно до пункту 6 Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5, під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом пунктів 9-11 інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5, вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов`язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання державному виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення. Вимога підписується виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв`язку або вручається виконавцем особі, яка зобов`язана вчинити дії. Доручення виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом щодо проведення окремих виконавчих дій органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами. Запит виконавця є письмовим документом, який є обов`язковим для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю інформації, документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень. Отримана інформація використовується органами державної виконавчої служби (приватним виконавцем) виключно із службовою метою.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України, передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З`ясувавши обставини справи, оцінивши надані суду докази, суд не вбачив підстав які б свідчили про неможливість виконання рішення суду.

За приписами частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 124 Конституції України, встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України. При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» від 29.06.2004 заява № 56849/00, «Горнсбі Проти Греції» від 19.03.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004 (заява № 18966/02) Високий суд нагадує практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00, § 40, ЄСПЛ 2002-ІП; «Ясіуньєне проти Латвії», заява № 41510/98, § 45, 6 березня 2003 року) - п. 53.

ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі «Фуклев проти України», заява № 71186/01 (рішення від 07.06.2005) ЄСПЛ вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

У пункті 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 р. по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд і водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 Конвенції як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 р. по справі «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з Прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Варто наголосити на тому, що положення статті 26 Закону України Про виконавче провадження, не передбачає строк для добровільного виконання рішення суду Боржником, а навпаки, зобов`язує, приступити до його примусового виконання як момент відкриття виконавчого провадження, так і одразу після такого відкриття.

В п.п. 51-53 рішення Європейського Суду з прав людини від 15.01.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» зазначено, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь - якій з сторін. Ефективний доступ до суду включає виконання судового рішення без невиправданих затримок. . У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно необгрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.

Відповідно до положеньст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 3статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», державному виконавцю надані широкі права та повноваження у процесі здійснення виконавчого провадження.

Суд вважає, що державний виконавець не в повному обсязі виконав роботу щодо виконання посадових прав та обов`язків, передбаченихст.18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки по справі триває судовий розгляд, рішення не прийнято, не належним чином виконала рішення суду ,а державний виконавець відповідно помилкового вважав рішення суду фактично виконаним.

Відповідно дост. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 82 цього Кодексу.

При цьому, державним виконавцем не надано суду доказів, щодо вживання всіх необхідних дій для здійснення примусового виконання рішення суду. Також державний виконавець не виконав належним чином рішення суду по виконавчому провадженню № 68546721.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Складовою справедливого судового розгляду згідно даної Конвенції та практики Європейського суду з прав людини є своєчасне та повне виконання судових рішень, з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченогост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд. Тобто постанова державного виконавця від 12.05.2022 року ВП № 685446721 про закінчення виконавчого провадження є неправомірною, оскільки органом державної виконавчої служби рішення суду фактично не виконано.

Згідност. 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Верховний Суд у Постанові від 16 квітня 2018 року у справі №12/57, зокрема зазначив, що відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини від 05.07.2012 у справі «Глоба проти України», Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-П, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-ІП, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84). Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, помилковим є твердження, що посадові особи органу примусового виконання мають право щодо вжиття або не вжиття заходів примусового виконання. Державні виконавці мають виключно обов`язок на здійснення та вжиття заходів примусового виконання наказу суду, котрий кореспондується із правом вибору здійснення необхідного заходу такого примусового виконання. Адже, в противному випадку, вибір одного заходу примусового виконання і повна відмові від іншого примусового виконання, не відповідала б та порушувала вказані вище як рішення Європейського Суду, так і рішень Конституційного та Верховного судів.

Адже, зокрема, згідно із правовою позицією, котра викладена зокрема в пункті 15 Постанови Верховного суду від 13 лютого 2018 року у справі №923/182/13-г, судом зазначено про те, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Поряд із цим, Позивач ( Скаржник) зазначає та просить врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, котра викладена у Постанові від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15, згідно якої господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень посилалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (пункт 7.43.)

Також, доречно зауважити те, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

В силу приписів норм Закону України Про виконавче провадження та Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5, перепон, вжити заходи примусового виконання, про котрі клопоче Стягувач, у органу ДВС не існує та не існувало й раніше.

За приписами частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Бездіяльність, посадовцями Зіньківського ВДВС Північно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) обмежила Позивача (скаржника) в праві користуватися соціальними благами.

Конституція - Основний Закон України.

Стаття 3 Конституції України вказує, що, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 8 Конституції України: в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Вказані неправомірні дії посадових осіб, наділених владними повноваженнями суперечать положенню ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ч.1 статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Також нормами статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Тобто відповідачі, в особі посадових осіб виконавчої служби обмежують права Позивача (Скаржника) відповідно до ст. ст. 24, 64 Конституції України.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Верховний Суд у Постанові від 16 квітня 2018 року у справі №12/57, зокрема зазначив, що відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини від 05.07.2012 у справі «Глоба проти України», Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-П, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-ІП, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84). Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Згідно із правовою позицією, котра викладена зокрема в пункті 15 Постанови Верховного суду від 13 лютого 2018 року у справі №923/182/13-г, судом зазначено про те, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, котра викладена у Постанові від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15, згідно котрої господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (пункт 7.43.)

Також доречно зауважити те, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц) .

Зіньківський ВДВС Північно-Східного МРУ Міністерства юстиції зобов`язаний в максимально короткі терміни довести до відома Стягувача про результати розгляду поданих ним клопотань, та/або невідкладно розмістити їх до Автоматизованої системи виконавчих проваджень (у випадку їх здійснення).

У відповідності до пункту 9.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» зі змінами внесеними Постановою від 29 травня 2013 року №9, котра на сьогодні є чинною, якщо обов`язок органу державної виконавчої служби вчинити певну дію прямо передбачено законом, але строк її вчинення не зазначений, то бездіяльність даного органу може бути оскаржена в будь-який час, коли скаржник дійде висновку про порушення у зв`язку із цією бездіяльністю його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки правопорушення є таким, що триває в часі.

Суд також бере до уваги, що скаржником не надано суду доказів, що отримавши постанову про відкриття виконавчого провадження вп 71593465 зверталась до виконачої служби чи суду про заміну сторони виконавчого провадження. Також не надано доказів, що скаржник звертався із скаргою на дії державного виконавця до вишестоящих керівників, а тому в цій частині скарги необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

На підставі наведеного та керуючись Законом України "Про виконавче провадження" ст. 247, 258-261,451 ЦПК України, суд, -

УХ ВА ЛИ В:

Скаргу ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 ; суб"єкт оскарження: старший державний виконавець Зіньківського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції Битенко Н.В., юридична адреса м. Зіньків, вулиця Воздвиженська ,64, Полтавського району Полтавської області, Зіньківський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, місце знаходження: м. Зіньків, вулиця Воздвиженська ,64, Полтавського району Полтавської області, управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, юридична адреса м.Полтава, вул. Героїв-пожежників,13, Полтавської області, Східне міжрегіональне управління міністерства юстиції, юридична адреса: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва,28, боржник ТОВ Полтаваекопродукт-2, юридична адреса: м. Зіньків, І- провулок Гоголя,10-Б, Полтавської області на дії та бездіяльність державного виконавця задоволити частково.

Скасувати постанову старшого державного виконавця Зіньківського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Битенко Наталії Володимирівни про закінчення виконавчого провадження від 17.05.2023 року ВП № 71593465 на підставі ухвали Зіньківського районного суду Полтавської області від 27.03.2023 року.

В іншій частині скарги ОСОБА_1 - відмовити.

Апеляційну скаргу на ухвалу суду може бути подано протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко