Рішення

від 08.04.2024 по справі 530/109/23

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/109/23

2/530/23/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

08.04.2024 року Зіньківський районнийсуд Полтавськоїобласті вскладі:головуючого -судді ДолжкоС.Р.,секретаря ТараненкоТ.І., представника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 адвоката Зінченка Г.В., представника відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ТОВ Полтаваекопродукт адвоката ІвановоїО.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваекопродукт-2", місце знаходження: м.Зіньків, 1-й пров.Гоголя, 10-Б, Полтавського району, Полтавської області про захист права власності та витребування земельної ділянки із незаконного користування, та зустрічною позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваекопродукт-2", місце знаходження: м.Зіньків, 1-й пров.Гоголя, 10-Б, Полтавського району, Полтавської області до ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 про відшкодування завданих збитків (неодержаного доходу),-

ВСТАНОВИВ:

01.02.2023 року до Зіньківського районного суду Полтавської області звернулася ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваекопродукт-2", місце знаходження: м.Зіньків, 1-й пров.Гоголя, 10-Б, Полтавського району, Полтавської області про захист права власності та витребування земельної ділянки із незаконного користування.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Зіньківського районного суду Полтавської області дану справу передано на розгляд судді Должко С.Р..

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 03.03.2023 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження. Сторонам по справі направлено ухвалу про відкриття провадження, відповідачу разом з копіями позовної заяви та доданими до неї документами та судові повістки про час дату та місце судового засідання, отримані відповідачем.

З позову вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2 га (кадастровий номер:5321310109:09:017:0004), яка знаходиться на території Зіньківської міської ради. В 2015 році між ОСОБА_1 та ТОВ "Полтаваекопродукт-2" було укладенодоговір орендиземлі від06.11.2015року наоренду вищезазначеноїземельної ділянки,строком діїна 7років до06.11.2022року. Листом від28червня 2022року позивачповідомила відповідачапро те,що післязакінчення строкудії договоруоренди вонамає наміробробляти належнуїй земельнуділянку самостійнота просилане оброблятиїї вподальшому післязакінчення строкудії договору. Умовами пункту38договору орендиземлі від06.11.2015року,окрім іншогопередбачено,що діядоговору орендиприпиняється уразі закінченнястроку,на якиййого укладено. Згідно пункту22договору орендиземлі від06.11.2015року,після припиненнядії договоруорендар повертаєорендодавцеві земельнуділянку устані негіршому порівняноз тиму якомувін одержавїї воренду. Однак,в порушенняумов пункту22договору післязакінчення строкудії договоруоренди,відповідач поданий часне повернувпозивачеві земельнуділянку. Згідно листа відповідача від05.10.2022року вих.№59,яким повідомляєпозивачку проте,що договіроренди землівід 06.11.2015року вважаєтьсяпоновленим безвідому табез волевиявленняорендодавця,з посиланнямна прийнятий24.03.2022року ЗаконУкраїни №2145-ІХ«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо створенняумов длязабезпечення продовольчоїбезпеки вумовах воєнногостану»,який булодоповнено пунктами7Розділ X«Перехідні положення»Земельного кодексуУкраїни. Позивач вважає таке твердженнявідповідача необгрунтованимі безпідставним,а такожвбачає порушеннявідповідачем умовдоговору орендиземлі,статей 31,34Закону України«Про орендуземлі»,ст.14Конституції Українита порушенняїї прававласності наземельну ділянку.Враховуючи зазначенепросить судухвалити рішення яким витребувати із незаконного користування відповідача належну позивачеві земельну ділянку площею 2 га, (кадастровий номер: 5321310109:09:017:0004), яка знаходиться на території Зіньківської міської ради та стягнути з відповідача суму понесених позивачем судових витрат в розмірі 19073,60 грн..

27.03.2023 року заяву представника позивача, адвоката Зінченка Г.В. про забезпечення позову задоволено. Заборонено товариству з обмеженою відповідальністю "Полтаваекопродукт-2" користуватися (обробляти і засівати) земельною ділянкою площею 2 га, кадастровий номер 5321310109:09:017:0004.

25.04.2023 року від відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваекопродукт-2" до суду надійшла зустрічна позовна заява з якої вбачається, що 06.11.2015року міжТОВ «Полтаваекопродукт-2»та ОСОБА_1 ,власником земельноїділянки закадастровим номером5321310109:09:017:0004,площею 2,0га,укладено договіроренди землі,та сторонисклали актприймання-передачіоб`єкта орендивід 06.11.2015р.,на підставіякого первіснийпозивач передаласпірну земельнуділянку уволодіння ТОВ«Полтаваекопродукт-2». У відповідностідо п.21Договору орендиземлі від06.11.2015р.,об`єкт орендиза договороморенди землівважається переданиморендодавцем орендаревіз моментудержавної реєстраціїправа оренди,якщо іншене передбаченозаконом,що підтверджуєтьсяактом приймання-передачіоб`єкта оренди. Згідно витягуз Державногореєстру речовихправ нанерухоме майнопро реєстраціюправ таїх обтяженьДоговір орендиземлі від06.11.2015р.зареєстровано тавчинено записпро іншеречове право№11929392від 06.11.2015р. Строк діїДоговору орендиземлі від06.11.2015закінчується 06.11.2023року. 04.04.2023р.товариством зобмеженою відповідальністю«ПОЛТАВАЕКОПРОДУКТ-2» отриманоухвалу Зіньківськогорайонного судуПолтавської областівід 27.03.2023р.у справі№530/109/23.У відповідностідо якоїзаборонено Товариствуз обмеженоювідповідальністю «ПОЛТАВАЕКОПРОДУКТ-2»користуватися (оброблятиі засівати)земельною ділянкоюплощею 2,00га,кадастровий номер5321310109:09:017:0004. Товариство зобмеженою відповідальністю«ПОЛТАВАЕКОПРОДУКТ-2»дізналось пропорушення правта законнихінтересів змоменту отриманняухвали Зіньківськогорайонного судуПолтавської областівід 27.03.2023р.у справі№530/109/23,а саместворення перешкод ОСОБА_1 укористуванні земельноюділянкою закадастровим номером5321310109:09:017:0004,площею 2,0га. Позивач (відповідачза первіснимпозовом)у повномуобсязі заперечуєщодо заявленогопозову ОСОБА_1 у зв`язкуіз безпідставністю. ТОВ «Полтаваекопродукт-2»на законнихпідставах користувавсяпереданою воренду земельноюділянкою,яка належитьвідповідачу зазустрічним позовом. Станом надень поданняпозову відповідачза зустрічнимпозовом ТОВ«Полтаваекопродукт-2»є користувачемземельної ділянкиза кадастровимномером 5321310109:09:017:0004на законнихпідставах тау відповідностідо діючогоДоговору орендиземлі від06.11.2015р.до 06.11.2023р. Внаслідок неправомірнихдій таневиконання умовДоговору орендиземлі від06.11.2015р.відповідач зазустрічним позовомстворив перешкодиу користуванніземельною ділянкоюза кадастровимномером 5321310109:09:017:0004площею 2,0га,чим іпорушив правата законніінтереси ТОВ«Полтаваекопродукт-2»,та внаслідокчого відповідачемза зустрічнимпозовом завданоТОВ «Полтаваекопродукт-2»збитків увигляді неодержаногодоходу.Приступити докористування земельноюділянкою закадастровим номером5321310109:09:017:0004,площею 2,0га ТОВ«Полтаваекопродукт-2»позбавлене будь-якоїможливості. Такимчином,збитки (недоодержанийдохід),який завданий ОСОБА_1 ,становить 84308,65грн..Враховуючи вищевикладенепросив судухвалити рішення,яким стягнутиз ОСОБА_1 на користьТовариства зобмеженою відповідальністю«Полтаваекопродукт-2» збитки(неодержанийдохід),у зв`язкуз порушеннямумов Договоруоренди землівід 06.11.2015р.у розмірі84308.65грн та судовий збір і витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн..

Ухвалою суду від 17.05.2023 року прийнято до провадження зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваекопродукт-2", місце знаходження: м. Зіньків, 1-й пров. Гоголя, 10-Б, Полтавського району, Полтавської області до ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 про відшкодування завданих збитків (неодержаного доходу) (т.1 а.с.151-152)

05.06.2023 року представником позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом адвокатом Зінченко Г.В. подано відзив на зустрічну позовну заяву у якому зазначено, що товариство зобмеженою відповідальністю"Полтаваекопродукт-2",майже удва рази завищив вартістьфуражної кукурудзив порівнянніз цінамитрейдерів вперіод з 25.05.2023року по01.06.2023року тапросив відмовитиу задоволеннізустрічного позовув повномуобсязі (т.1а.с.161-162).

Ухвалою суду від 09.10.2023 року призначено по справі судовий розгляд (т.1 а.с.241-242).

У судове засідання учасники справи: представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 не з`явилася, з`явився її представник адвокат Зінченко Г.В. первісні позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити, зустрічний позов не визнав, послався на відзив який приєднано до матеріалів справи, представник відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ТОВ Полтаваекопродукт адвокат Іванова О.І., з`явилася, первісні позовні вимоги не визнала, зустрічний позов підтримала в повному обсязі

Суд, зачитавши позовну заяву, зустрічну позовну заяву, заслухавши думку учасників справи та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддівУкраїнивирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як передбаченост. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно дост. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згіднозіст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно дост. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормоюст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу таЗакону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеногоОсновним Законом Українипринципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина першастатті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно достатті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно достатті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертоїстатті 8 ЦПКнорми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться впостанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Уст. 8 Конституції Українизазначено, щоКонституція Українимає найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй.

Статтями15,16 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно дост. 124 Конституції Україниправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зст. 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1ст. 2 Закону «Про судоустрій і статус суддів»визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно дост. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів»судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

відповідно до ст. 210 ЦПК України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2 га, (кадастровий номер: 5321310109:09:017:0004), яка знаходиться на території Зіньківської міської ради.

06.11.2015 року між ТОВ «Полтаваекопродукт-2» та ОСОБА_1 , власником земельної ділянки за кадастровим номером 5321310109:09:017:0004 площею 2,0 га, укладено Договір оренди землі, строком на сім років та сторони склали акт приймання-передачі об`єкта оренди від 06.11.2015 р., на підставі якого ОСОБА_1 передала спірну земельну ділянку у володіння ТОВ «Полтаваекопродукт-2» (т.1 а.с.12-13,62).

У відповідності до п. 21 Договору оренди землі від 06.11.2015 р., об`єкт оренди за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не передбачено законом, що підтверджується актом приймання-передачі об`єкта оренди.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень Договір оренди землі від 06.11.2015 р. зареєстровано та вчинено запис про інше речове право №11929392 від 06.11.2015 р. (т.1 а.с.63,64).

Строк дії Договору оренди землі від 06.11.2015 закінчується 06.11.2023 року.

Відповідно до заяви від 28 червня 2022 року ОСОБА_1 повідомила відповідача про те, що після закінчення строку дії договору оренди вона має намір обробляти належну їй земельну ділянку самостійно та просила не обробляти її в подальшому після закінчення строку дії договору (т.1 а.с.14).

Відповідно до листа від 05.10.2022 року вих.№59, ТОВ «Полтаваекопродукт-2» повідомив позивачку про те, що договір оренди землі від 06.11.2015 року вважається поновленим без відому та без волевиявлення орендодавця, з посиланням на прийнятий 24.03.2022 року Закон України №2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який було доповнено пунктами 7 Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (т.1 а.с.15).

Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк володіння та користування за плату.Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про оренду землі» № 161-XIV від 06.10.1998 року, зі змінами та доповненнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 33 вказаного Закону передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

Відповідно до п. 1-2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону України «Про оренду землі» укладення, виконання, зміна, поновлення і припинення договорів оренди землі та набуття права оренди, суборенди земельних ділянок в Україні або окремих її місцевостях, у яких введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням пунктів 27і28розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

Відповідно до пунктів 27 і 28 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, які набрали чинності 07 квітня 2022 року встановлено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування; б) приватної власності.

Законом України від 09 жовтня 2022 року № 2698-IX, який набрав чинності 19 листопада 2022 року, абзац перший підпункту 1 пункту 27 після слів «воєнного стану» доповнено словами «до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» (тобто цим Законом).

Аналіз наведених положень ЗК України дає підстави для висновку, що у період з 07 квітня 2022 року до 19 листопада 2022 року договори оренди земельної ділянки були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору, строк яких сплинув у цей проміжок часу.

Отже, законом прямо визначено юридичний факт, з яким закон пов`язує поновлення дії договорів оренди саме без волевиявлення сторін.

Така автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок діяла до 19 листопада 2022 року, тобто до моменту, коли набрав чинності Закон України№ 2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель».

Таким чином, з дня набрання чинності Законом України № 2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель», тобто з 19 листопада 2022 року, автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, укладених з фізичними особами, скасована.

Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 29 березня 2023 року по справі № 563/376/22-ц. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 29.03.2023 по справі № 536/376/22 (провадження № 61-47св23) дійшов висновку, що у період із 07 квітня 2022 року до 19 листопада 2022 рокудіяв пункт 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який передбачав, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану. Отже, законом прямо визначено юридичний факт, з яким закон пов`язує поновлення дії договорів оренди саме без волевиявлення сторін, а тому висновки апеляційного суду про те, що така автоматична пролонгація запроваджена законодавцем для спрощення оформлення договорів для сторін, які бажають продовжити ці правовідносини, не відповідає змісту наведених положень закону. Така автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок діяла до 19 листопада 2022 року, тобто до моменту, коли набрав чинності Закон України № 2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель».

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що з дня набрання чинності Законом України № 2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель», тобто з 19 листопада 2022 року, автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, укладених з фізичними особами, скасована.

Оскільки строк дії договору оренди землі, укладеного між сторонами, закінчувався 06.11.2022 року, тому, відповідно до пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, цей договір вважається поновленим на один рік без волевиявлення сторін, тобто до 06 листопада 2023 року.

Листом директора ТОВ "Полтаваекопродукт-2" від 05.10.2022, направленим ОСОБА_1 відповідач повідомляє позивача про зміни в законодавстві щодо продовження строку дії договору оренди та про те, що буде продовжувати обробіток земельних ділянок протягом наступного року (т.1 а.с. 71-72). Зі змісту вказаного листа не вбачається наміру відповідача скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

Враховуючи вищевикладене та введений в Україні з 24.02.2022 року воєнний стан та редакцію п.27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України чинну на час закінчення визначеного строку дії договору оренди землі, суд відхиляє доводи позивача щодо протиправного утримання земельної ділянки відповідачем, тому приходить до висновку, що у задоволенні первісного позову слід відмовити.

Що стосуєтьсязустрічних позовнихвимог товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваекопродукт-2" до ОСОБА_1 про відшкодування завданих збитків (неодержаного доходу), то суд зазначає наступне:

Стаття 28 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що орендар має право на відшкодування збитків, яких він зазнав унаслідок невиконання орендодавцем умов, визначених договором оренди землі. Збитками вважаються: фактичні втрати, яких орендар зазнав у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням умов договору орендодавцем, а також витрати, які орендар здійснив або повинен здійснити для відновлення свого порушеного права; доходи, які орендар міг би реально отримати в разі належного виконання орендодавцем умов договору. Розмір фактичних витрат орендаря визначається на підставі документально підтверджених даних.

Як зазначено у зустрічному позові внаслідок неправомірних дій та невиконання умов Договору оренди землі від 06.11.2015 р. відповідач за зустрічним позовом створив перешкоди у користуванні земельною ділянкою за кадастровим номером 5321310109:09:017:0004, площею 2,0 га, чим і порушив права та законні інтереси ТОВ «Полтаваекопродукт-2», та внаслідок чого відповідачем за зустрічним позовом завдано ТОВ «Полтаваекопродукт-2» збитків у вигляді неодержаного доходу. Приступити до користування земельною ділянкою за кадастровим номером 5321310109:09:017:0004 площею 2,0 га ТОВ «Полтаваекопродукт-2» позбавлене будь-якої можливості. Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтаваекопродукт-2» обробляє земельну ділянку за кадастровим номером 5321310109:09:017:0004, площею 2,0000 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства розташована на території Зіньківської міської ради Полтавського району Полтавської області неподалік населеного пункту с. Сиверинівка, внутрішня нумерація поля у межах підприємства - 3.1- 2кс.

Згідно довідки №28 від 20.04.2023 р. При вирощуванні ТОВ «Полтаваекопродукт-2» у 2022 році кукурудзи на загальній площі посіву 1374,71 га підприємством понесено витрати у розмірі 23567411,66 грн, з яких :

Статті витратРозмір витрат, грн.1. Прямі витрати: - насіння кукурудзи1820793,5-ПММ2652048,79- витрати на оплату праці2643532,08- витрати на ЗЗР1029030,91- добрива2008668,2- єдиний податок396070,46- єдиний соціальний внесок599960,832. Інші витрати: - оренда землі6064302,66- інші витрати73985,75- роботи та послуги4781385,26- ремонт(запчастини),матеріали366439,02- амортизація 031131194,20Усього:23 567 411,66

Розмір витрат підприємства при вирощуванні кукурудзи на 1 гектар за 2022 рік склав 17143,55 грн..

Збір кукурудзи здійснюється навесні 2023 року. Площа зібраного урожаю кукурудзи станом на 19.04.2023 р. склала 216,0 га. Валовий збір становить 18 252,0 ц. Урожайність зерна кукурудзи на зібраній площі становить - 84,5 ц/га.

Ціна реалізації 1 центнера кукурудзи по підприємству станом на 2022 рік складає 701,75 грн..

З урахуваннямвищезазначених сумздійснено розрахунокнедоодержаного доходу,який ТОВ«Полтаваекопродукт-2»могло одержатиіз земельноїділянки закадастровим номером5321310109:09:017:0004площею 2,0000га,але якийне зможеотримати внаслідокзаборони ТОВ«Полтаваекопродукт-2»користуватися (оброблятиі засівати)даною земельноюділянкою:2,0*(84,5ц/га*701,75грн./ц-17143,55грн.)=84308,65грн.. Таким чином, збитки (недоодержаний дохід), який завданий ОСОБА_1 , становить 84 308,65 грн., як вказує представник позивача за зустрічним позовом

Вказані витрати, пов`язані з обробітком спірної земельної ділянки, які позивач за зустрічним позовом начебто здійснив під час дії договору оренди та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження засіяння спірної земельної ділянки саме кукурудзою, оскільки до зустрічного позову не додано графіку сівозмін, довідки по спірній земельній ділянці за кадастровим номером 5321310109:09:017:0004 площею 2,0000 га, яка б підтверджувала, що саме на цій земельній ділянці планували засіяти кукурудзу. Відсутні докази, що вносилися мінеральні добрива, проводилося підживлення ділянки та її боронування. Так як відповідно до ухвали Зіньківського районного суду Полтавської області від 27.03.2023 року про забезпечення позову зазначено: "Заборони Товариствуз обмеженоювідповідальністю "Полтаваекопродукт-2"користуватися (оброблятиі засівати)земельнку ділянкуплощею 2га,кадастровий номер5321310109:09:017:0004",тобто взаборонах незазначено,що вонине маютьправа вноситимінеральні добрива,проводити підживлення,боронувати. Крім цього, з наданого суду реєстру товарно-транспортних накладних на прийняте зерно і насіння кукурудзи від 17.04.2023 року та 18.04.2023 року не можливо встановити з якого саме поля вивезено зерно, відстань км взагалі не зазначена (т.1 а.с.106,108,110). Позивач за зустрічним позовом не надав доказів придбання посівного матеріалу, паливно-мастильних матеріалів, добрив та гербіцидів, надані позивачем докази визначення врожайності та якості кукурудзи (озимої пшениці) є неналежними, не підтверджено факт вирощення на спірній земельній ділянці саме кукурудзи, а також відсутні докази збору урожаю. З довідки лабораторного аналізу середньодобового зразка не зазначено вологість кукурудзи, відсоток домішок.

Суд зазначає, що представником позивача за зустрічним позовом надано звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду за 2022 рік (а.с.75-98). Ухвала Зіньківського районного суду Полтавської області про забезпечення позову від 27.03.2023 року. Як вказав представник позивача в позовній заяві та було надано в судовому засіданні реєстр товаро-транспортних накладних за квітень 2023 року (а.с.106-11), в яких вказано за урожай 2022 року. Тобто на час винесення ухвали про забезпечення позову від 27.03.2023 року повинен був бути урожай 2022 року, але доказів що він там взагалі був, представником позивача за зустрічним позовом, не надано. З чого слідує, що урожаю, як вказано пшениці та кукурудзи, на полі, кадастровий номер 5321310109:09:017:0004 станом на 2023 рік не було.

Окрім вказаного, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обґрунтованості розміру неодержаного доходу у сумі 84308 грн. 65 коп..

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді реальних збитків та неодержаних доходів.

Згідно із ч.2 ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Пунктом «д» ч.1 ст.156 ЗК України встановлено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, в тому числі, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків та упущеної вигоди є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержавних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

До того ж, спеціальними законодавчими нормами, зокрема, ч.3 ст.157 ЗК України, встановлено, що порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам встановлюється КМУ, який 19.04.1993 року прийняв постанову за №284 «Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» (з наступними змінами).

Відповідно до пункту 1 Порядку, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Згідно з пунктом 3 Порядку, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатний стан для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи, згідно з пунктом 2 Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначаються комісіями, створеними Київською, Севастопольською міською, районною державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури.Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

При цьому, суд встановив, що розрахунок розміру збитків та упущеної вигоди позивач здійснив самостійно, не звертаючись до компетентного органу, передбаченого Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, тобто відповідної комісії, створеної РДА.

Таким чином, розмір збитків, заподіяних позивачу визначений не уповноваженим на це земельним законодавством органом, оскільки на підтвердження розміру збитків не надано відповідного акту комісії, створеної виконавчим комітетом міської ради , у зв`язку із чим суд вважає приведений позивачем розрахунок збитків та упущеної вигоди таким, що ґрунтується на припущеннях, абстрактним, який не підтверджено належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами, що унеможливлює встановлення фактичних обставин щодо заподіяння позивачеві шкоди відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об`єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Відтак, суд приходить до переконання, що права позивача відповідачем не порушені, тому відсутні підстави для судового захисту.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Щодо інших доводів сторін, то Європейський суд з прав людини неодноразово зазначає (Рішенням ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява № 4909/04, п. 58 Рішення)), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, п. 29).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про недоведеність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, а саме: наявності збитків, причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленими до стягнення збитками, а отже про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у вигляді неодержаного доходу, що є підставою для відмови у задоволенні вказаних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.

Що стосується стягнення витрат на користь позивача за професійну правничу допомогу то суд виходить з наступного: Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» п. 47, 48 також роз`яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями8,59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті133, статтях137,141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Також, відповідно до абз. 5 п. 3.1 та п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року (Справа N 1-23/2009) конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Відповідно дост. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 30 Законугонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Виходячи зі змісту положень частини третьоїстатті 27 Законудо договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Так, аналізуючи норми чинного законодавства та встановленні по справі обставини, враховуючи, що ОСОБА_1 скористався своїм правом, на правову допомогу, та уклала договір з адвокатом Зінченко Г.В. (Ордер серія ВІ №1116996) від 10.01.2023 року, в якому зазначено обсяг та форми надання правничої допомоги, розмір витрат на оплату такої допомоги з яким погодився позивач, обставини щодо сплати клієнтом адвокату коштів в розмірі 18000 гривень за професійну правничу допомогу.

В свою чергу ТОВ Полтаваекопродукт скористалося своїм правом, на правову допомогу, та представник уклав договір з адвокатом Івановою О.І. (Ордер серія ВІ №1137176) від 05.04.2024 року, в якому зазначено обсяг та форми надання правничої допомоги, розмір витрат на оплату такої допомоги з яким погодився позивач, обставини щодо сплати клієнтом адвокату коштів в розмірі 25000 гривень за професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 133ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до ч.3ст. 133 ЦПК Українидо витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема,: 1) на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною другоюстатті 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьоїстатті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертоїстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятоюстатті 137 ЦПКвстановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостоюстатті 137 ЦПКобов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

На підтвердження витрат на правову допомогу адвокатом Зінченко Г.В. подано: договір про надання правової допомоги від 10.01.2023 року, ордер, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

На підтвердження витрат на правову допомогу адвокатом по зустрічних вимогах ОСОБА_2 подано: ордер, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Тобто інформація, яка міститься в матеріалах справи, не містить в собі взагалі ніякого опису робіт виконаних адвокатами, не містить ані витрат часу, ані виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги, подання яких є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3статті 137 ЦПК України).

Отже, стороною позивача має бути надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та докази здійснення стороною таких витрат. Проте, всупереч вищезазначеному, суду не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, акту приймання правничої допомоги, подання яких є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, квитанції або іншого платіжного документу, який підтверджує про фактичну оплату професійної правничої допомоги адвоката.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані докази, вбачається, що сторонами в порядку, передбаченомуЦПК України, не надано суду належних та допустимих доказів про витрати, понесені на професійну правничу допомогу, а тому суд приходить до висновку про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі.

Враховуючи вище викладене, оскільки в задоволенні позовних вимог та зустрічних ввимог відмовлено в повному обсязі , тому судові витрати покладаються на позивача.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст.41 Конституції України, ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30,81,133, 134,137, 141,210,228-229,258,263-268,354 ЦПК України, ст. ст. 1,11,15,16, 202,207, 215,317,387, 626,627, 638,792 ЦК України, Земельним кодексом України, Законом України Про оренду землі, ЗУ "Про судовий збір", суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваекопродукт-2", місце знаходження: м.Зіньків, 1-й пров.Гоголя, 10-Б, Полтавського району, Полтавської області про захист права власності та витребування земельної ділянки із незаконного користування - відмовити в повному обсязі.

По зустрічних позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваекопродукт-2", місце знаходження: м.Зіньків, 1-й пров.Гоголя, 10-Б, Полтавського району, Полтавської області до ОСОБА_1 ,адреса проживання: АДРЕСА_1 про відшкодуваннязавданих збитків(неодержаногодоходу) відмовити в повному обсязі.

Заходи забезпечення позову застосовані ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 27.03.2023 року стосовно заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Полтаваекопродукт-2" користуватися (обробляти і засівати) земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 5321310109:09:017:0004 скасувати.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення складено 17 квітня 2024 року

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко