Ухвала

від 31.08.2023 по справі 902/1290/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 902/1290/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В.(головуючої), Колос І. Б. та Малашенкової Т. М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Лучанка Люкс" (далі - Товариство)

на рішення господарського суду Вінницької області від 09.05.2023 та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2023

за позовом Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

до Товариства

про стягнення 432 201, 00 грн. пені, нарахованої в зв`язку з невиконанням рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції,

ВСТАНОВИВ:

Товариство 11.08.2023 (згідно з поштовою відміткою на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 09.05.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2023 зі справи № 902/1290/22 залишити в силі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.

Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у цій справі було подано у 2022 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2022" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року був визначений у розмірі 2 481,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення 432 201, 00 грн пені, нарахованої у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про накладення штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.

Звертаючись із касаційною скаргою, Товариство з посиланням на наявність виключної правової проблеми та необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у раніше ухвалених постановах щодо застосування приписів статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Наведене, на думку, скаржника підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.

Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

При цьому наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже скаржником не наведено обґрунтованих доводів та не надано жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Водночас посилання скаржника на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у раніше ухвалених постановах та врахованих судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови можуть бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 ГПК України, проте не підпадають під виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що дана справа містить виключну правову проблему і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться лише до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Отже, у касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення господарського суду Вінницької області від 09.05.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2023 у цій справі, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Лучанка Люкс" на рішення господарського суду Вінницької області від 09.05.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2023 зі справи № 902/1290/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова