Постанова

від 31.08.2023 по справі 815/6158/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 815/6158/15

адміністративне провадження № К/9901/25009/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного як відокремлений підрозділ ДПС України, на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року (головуючий суддя Левчук О.А.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року (головуючий суддя - Кравченко К.В., судді: Лук`янчук О.В., Градовський Ю.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоіл Універсал Україна» до Головного управління ДПС в Одеській області, як відокремленого підрозділу ДПС України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Біоіл Універсал Україна» (надалі - позивач, Товариство, ТОВ «Біоіл Універсал Україна») звернулось до суду з позовом до Роздільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області, яку Верховним Судом замінено її правонаступником - Головним управлінням ДПС в Одеській області, утвореним як відокремлений підрозділ ДПС України (надалі - відповідач, ДПІ, скаржник), про визнання протиправними та скасування наступних податкових повідомлень-рішень ДПІ від 28 липня 2015 року:

- №0000112200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 13 511 146,00 грн., з яких 9 007 431,00 грн. - за основним платежем та 4 503 715,00 грн. - за штрафними санкціями;

- №0000122200, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість (далі - ПДВ) за грудень 2014 року на суму 112 101,00 грн.;

- №0000132200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 6859,25 грн., з яких 5487,40 грн. - за основним платежем та 1371,85 грн. - за штрафними санкціями.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначало про безпідставність висновків податкового органу, викладених в акті перевірки №99/15-24-22/34490471 від 01 липня 2015 року, оскільки останні, на його думку, зроблені без надання належної оцінки первинним документам, на підставі яких формувались показники бухгалтерського і податкового обліку й які, у свою чергу, підтверджують рух активів внаслідок господарських операцій, що відбулися у відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енокс» (далі - ТОВ «Енокс»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Улюс» (далі - TOB «Улюс»), Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Поліська Нива» (далі - СТОВ «Поліська Нива»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Агронат-Юг» (далі - TOB «Агронат-Юг»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Татра-Юг» (далі -ТОВ «Татра-Юг»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Персоніос» (далі - ТОВ «Персоніос»); разом з тим відповідач свою позицію ґрунтував виключно на інформації за наслідками податкового контролю діяльності контрагентів; твердження відповідача про нереальність спірних господарських операцій суперечать принципам презумпції правомірності правочинів та індивідуальної відповідальності платника податків, який не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства з боку його контрагентів: окрім того, висновки ДПІ про заниження суми орендної плати не відповідають дійсності, оскільки факт належного виконання грошового зобов`язання у цій частині підтверджується платіжними дорученнями.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року , залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 28 липня 2015 року № 0000112200 та № 0000122200 повністю, а також № 0000132200 - в частині збільшення суми грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 4703,49 грн та нарахованих штрафних санкцій у розмірі 1175, 87 грн; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, надавши правову оцінку обставинам справи з урахуванням наявних в її матеріалах доказів та норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшли переконання, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та належним чином документально оформлені; Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування даних податкового обліку; щодо правильності сплати позивачем плати за землю, суди констатували, що позивачем допущено арифметичну помилку при складанні уточненої податкової декларації з орендної плати за земельну ділянку за 2014 рік; доводи відповідача щодо заниження податкового зобов`язання з орендної плати за 2014 рік є обґрунтованими, але у сумі 783,91 грн., а не 5487,40 грн.; відтак, на думку судів, наявні підстави для скасування податкового-повідомлення-рішення № 0000132200 лише в частині, а щодо податкових повідомлень-рішень № 0000112200 та № 0000122200 - в повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові у повному обсязі.

У касаційній скарзі ДПІ зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій з контрагентами ТОВ «Енокс», TOB «Улюс», СТОВ «Поліська Нива», TOB «Агронат-Юг», ТОВ «Татра-Юг», ТОВ «Персоніос», на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх фактичного здійснення належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів. Також ДПІ вказувала про неналежне виконання грошового зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки, що мало наслідком недонарахування суми цієї плати.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Судами з`ясовано, що ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, за наслідками якої складено акт від 01 липня 2015 року №99/15-24-22/34490471, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що стало наслідком заниження у 2014 році податку на прибуток всього у розмірі 9 007 431 грн.;

- пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до завищення суми від`ємного значення податку на додану вартість у грудні 2014 року на 112 101 грн.;

- пункту 288.1, пункту 288.2, пункту 288.3 статті 288, пункту 286.2 статті 286 ПК України, внаслідок чого, протягом періоду з 15 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року занижено суми орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на 5487,40 грн.

Такі висновки контролюючого органу вмотивовані неправомірністю формування витрат та податкового кредиту за наслідком проведених господарських операцій з наступними постачальниками товарів та послуг: ТОВ «Енокс», ТОВ «Улюс», СТОВ «Поліська Нива», ТОВ «Агронат-Юг», ТОВ «Татра-Юг», ТОВ «Персоніос», які визнані такими, що реально не відбувались, з огляду на незнаходження деяких контрагентів за зареєстрованими адресами, відсутність необхідних виробничих потужностей, транспорту (вантажного та іншого спеціального призначення), недостатності трудових ресурсів, дефектністю товарно-транспортних накладних через незазначення в останніх деяких реквізитів, а також неповнотою сплати орендної плати позивачем згідно укладених з Роздільнянською міською радою договорів оренди.

За наслідками перевірки відповідачем 28 липня 2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0000112200, №0000122200, №0000132200.

Податкові повідомлення-рішення було оскаржено Товариством до вищестоячого органу - Головного управління ДФС в Одеській області, за результатами розгляду яким винесено рішення від 06 жовтня 2015 року № /10/15-32-10-02-07 про залишення без змін вищезазначених податкових повідомлень-рішень, а скарги позивача - без задоволення.

В подальшому, не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями, позивач скористався правом звернення до суду із цим позовом.

Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до правил формування витрат, передбачених у пунктах 138.2, 138.4 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За положенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду й відображають реальність таких операцій, повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Надання податковому органу документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Правові наслідки у виді виникнення права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суди встановили, що видами діяльності ТОВ «Біоіл Універсал Україна» згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №02-2/166 від 01 липня 2014 року є виробництво олії та тваринних жирів (КВЕД 10.41); оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (КВЕД 46.21); оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами (КВЕД 46.33).

Судами з`ясовано, що з метою ведення зазначених видів господарської діяльності ТОВ «Біоіл Універсал Україна» (покупець) було укладено з:

- ТОВ «Енокс» (продавець) договори купівлі-продажу товару №016-532 від 26 серпня 2014 року та №037-332 від 04 вересня 2014 року;

- ТОВ «Улюс» (продавець) договір купівлі-продажу №255-532 від 03 березня 2014 року;

- СТОВ «Поліська Нива» (продавець) договори купівлі-продажу №205-532 від 03 січня 2014 року та №208-532 від 04 лютого 2014 року;

- ТОВ «Агронат-Юг» (продавець) договір купівлі-продажу №127-532 від 18 жовтня 2013 року.

Відповідно до умов укладених договорів продавець передає у власність, а покупець приймає і сплачує Товар, вид, кількість, якість, ціна і вартість якого визначається відповідно до умов даного Договору. Товаром є - соняшник насипом, урожаю 2013, 2014 років, походження Україна. Поставка товару здійснюється на умовах СРТ (Incoterms 2000). Місцем фактичної передачі Товару у договорах зазначено Відкрите акціонерне товариство «Роздільнянський елеватор», яке в подальшому перейменовано на Приватне акціонерне товариство «Роздільнянський елеватор» (далі - ПрАТ «Роздільнянський елеватор»).

Окрім зазначених правочинів, між ТОВ «Біоіл Універсал Україна» та ТОВ «Татра-Юг» укладений договір купівлі-продажу №190-332 від 11 грудня 2014 року на покупку соняшнику насипом врожаю 2014 року, в якому зазначено, що прийом товару по кількості відбувається у фізичній вазі, яка вказана в електронних реєстрах ПрАТ «Роздільнянській елеватор» по прийнятому товару, а остаточна кількість товару визначається при перевантаженні транспортних засобів на підставі даних ваг ПрАТ «Роздільнянський елеватор».

В підтвердження виконання умов вищезазначених договорів Товариством надано видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, ТТН, довідки банку про рух коштів, банківські виписки, реєстри прийнятих вантажів тощо.

Водночас відносини між Товариством та ПрАТ «Роздільнянський елеватор» ґрунтувалися на договорах складського зберігання сільськогосподарської продукції (зернові, зернобобові, ефіроолійні та олійні культури) №5 від 25 червня 2013 року та №14 від 19 серпня 2014 року, відповідно до умов яких позивач поставляє зернові культури (соняшник, насіння ріпаку) на зберігання ПрАТ «Роздільнянський елеватор», а ПрАТ «Роздільнянський елеватор» - виконує обов`язки щодо приймання поставленого соняшнику та насіння ріпаку на зберігання, а також надає інші супутні послуги й, як встановили суди на підставі сукупності зібраних у справі матеріалів та зазначених договорів, а також, враховуючи лист №3/1 від 11 січня 2016 року, виданий ПрАТ «Роздільнянський елеватор», весь вантаж (соняшник), який надійшов на елеватор на користь ТОВ «Біоіл Універсал Україна» від TOB «Енокс», TOB «Улюс», СТОВ «Поліська Нива», TOB «Агронат-Юг», TOB «Татра-Юг», пройшов відповідні лабораторні дослідження на кількісно-якісні показники, був прийнятий на зберігання та відвантажений у виробництво Товариству у повному обсязі, що підтверджується відповідними реєстрами по відвантаженню соняшника у виробництво у 2013-2014 роках; під час зважування та прийняття на зберігання товару (соняшник) ПрАТ «Роздільнянський елеватор» складено реєстри прийнятого вантажу від TOB «Енокс», TOB «Улюс», СТОВ «Поліська Нива», TOB «Агронат-Юг», TOB «Татра-Юг» на квоту TOB «Біоіл Універсал Україна».

Також судами попередніх інстанцій встановлено факт укладення 25 листопада 2014 року між позивачем та ТОВ «Персоніос» (перевізник) договору перевезення вантажу автомобільним транспортом, згідно якого експедитор-перевізник зобов`язується надати замовнику послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом, а замовник - прийняти та оплатити належним чином послуги, виконані експедитором-перевізником власними транспортними засобами, так і з залученням транспортних засобів інших організацій та підприємств.

На підтвердження виконання умов договору перевезення позивачем подано видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт, ТТН, реєстр прийнятого вантажу.

Доводячи відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентами-постачальниками, податковий орган за змістом Акта перевірки №99/15-24-22/34490471 від 01 липня 2015 року посилався на відомості, отримані за результатами заходів податкового контролю, а саме -акти про неможливість проведення зустрічної звірки (СТОВ «Поліська нива», ТОВ «Агронат-Юг», ТОВ «Персоніос»), акт про результати документальної позапланової перевірки (ТОВ «Енокс»), узагальнену податкову інформацію (ТОВ «Енокс», ТОВ «Улюс», ТОВ «Поліська нива»), довідку про результати проведення зустрічної звірки (ТОВ «Татра-Юг»).

Разом з тим, суди визнали такі посилання контролюючого органу неприйнятними, оскільки сама по собі інформація за наслідками податкового контролю стосовно обставин діяльності вказаних контрагентів позивача не може бути належним доказом порушень позивачем вимог податкового законодавства та не може свідчити про нереальний характер спірних у цій справі господарських операцій. Суди також вказали, що крім посилань на податкову інформацію від інших податкових інспекцій, які проводили перевірочну роботу щодо вищезазначених контрагентів відповідач не надав судам належних доказів фіктивності задекларованих позивачем операцій з придбання товарів та послуг у цих юридичних осіб.

Стосовно ж твердження скаржника про окремі недоліки при складанні документів (у даному випадку - товарно-транспортних накладних), то за умови наявності податкових та видаткових накладних, документів, що засвідчують оплату, та інших документів, які підтверджують у своїй сукупності фактичну поставку відповідного товару і надання послуг, це не позбавляє господарські операції реального змісту та не може бути самостійною й достатньою підставою для висновку про допущення суб`єктом господарювання порушень правил та умов формування показників податкової звітності.

Верховний Суд, в контексті спірних правовідносин, вважає за необхідне звернути увагу й на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду сформувала загальні підходи, які повинні застосовуватися судами при вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав у платника податку для отримання певної податкової вигоди (формування витрат, що визначаються при визначенні об`єкта оподаткування, податкового кредиту тощо) за результатами здійснення певних господарських операцій.

Так, у пункті 63 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Колегія суддів у цій справі також звертає увагу, що фактичне постачання товарів в межах відповідної угоди повинне розглядатися судами як самостійний предмет дослідження, для чого слід детально досліджувати саму суть господарських операцій, встановити зміст договірних умов, фактичний порядок надання поставок, обсяги і зміст, мету придбання товару. В залежності від указаного, а також від змісту зауважень податкового органу, які відповідно до акта перевірки слугували підставою для висновку про порушення платником податків вимог податкового законодавства, слід визначитись із відповідним комплектом документів та інших доказів, які можуть підтвердити/спростувати обґрунтованість сформованих платником податків сум податкової вигоди у такому випадку.

Окрім зазначеного слід вказати й на те, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. А відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами ДПІ під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Що ж до правомірності складення відповідачем податкового повідомлення-рішення №0000132200, то судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Роздільнянською міською радою укладено договори оренди земельних ділянок від 09 січня 2014 року та від 15 вересня 2014 року, згідно з якими Товариству надано в оренду земельні ділянки площами 0,2530 га та 0,6821 га.

Отже, оскільки 15 вересня 2014 року позивачем був укладений новий договір оренди земельної ділянки, то, враховуючи дію договору від 09 січня 2014 року, розмір орендної плати з вересня 2014 року змінився в силу того, що збільшилась річна сума орендної плати, у зв`язку з чим позивачем до податкового органу подано уточнену податкову декларацію з орендної плати за земельну ділянку за 2014 рік.

У декларації від 22 січня 2014 року, з врахуванням уточнюючої декларації від 29 вересня 2014 року, зважаючи на умови вищезазначених договорів, позивачем самостійно визначено розмір плати за землю на 2014 рік у сумі 31 915,99 грн., сплата Товариством якої підтверджується завіреними належним чином платіжними дорученнями та карткою особового рахунку.

Відповідно пункту 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно пункту 287.3 статті 287 ПК України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Судами встановлено, що при заповненні граф 18, 19, 20, 21 в рядках 2.1, 2.2 уточнюючої податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік допущена арифметична помилка у вигляді зазначення сум необхідних до сплати.

Оскільки розмір річної суми орендної плати за договором від 15 вересня 2014 року складає 66422,90 грн., тобто по 5535,24 грн. щомісяця (6422,90 грн./12 міс.), то, як правильно визначено судами попередніх інстанцій, за першу половину вересня 2014 року необхідно сплатити відповідно до умов договору від 09 січня 2014 року, а починаючи з другої половини вересня і до кінця 2014 року - за умовами договору від 15 вересня 2014 року.

Виходячи з цього, суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків, що сума орендної плати за 2014 рік повинна складати 32699,90 грн.

При цьому суди слушно вважають необґрунтованими доводи відповідача щодо недекларування позивачем орендної плати в розмірі 4703,49 грн., оскільки різниця між сумою яка повинна бути задекларована (32 699,90 грн.) та фактично задекларованою та сплаченою позивачем (31 915,99 грн.), складає 783,91 грн.

Відтак, підтвердженість доводів скаржника щодо заниження податкового зобов`язання з орендної плати за 2014 рік знаходить своє відображення лише у сумі 783, 91 грн., а не 5487,40 грн., як було зазначено у податковому повідомленні-рішенні.

Враховуючи наведене та зважаючи на положення частини 1 статті 341 КАС України, яка передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд погоджується із висновкам судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги не впливають на правильність прийнятого судами рішень й не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, як відокремленого підрозділу ДПС України, залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.Я.Олендер