Постанова

від 30.08.2023 по справі 314/911/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 30.08.2023 Справа № 314/911/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 314/911/19 Головуючий у 1-й інстанції: Мануйлова Н.Ю.

Провадження №22-ц/807/13/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Смокотіної В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на рішення Вільнянського районногосуду Запорізькоїобласті від07червня 2021року у справі за позовом ОСОБА_1 ,правонаступниками якоїє ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до Вільнянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , начальник ТОВ «Козацькі землі» Меркулова Анна Валеріївна про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, скасування державної реєстрації права власності,-,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 , правонаступниками якоїє ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулась до суду з позовом до Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання витини певні дії, стягнення моральної шкоди.

У травні 2019 року ОСОБА_1 , звернулась до суду з уточненою позовною заявою до Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , начальник ТЗОВ Козацькі Землі Меркулова А.В.

В обгрунтування позову зазначає, що 13 грудня 2018 року рішенням Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області № 31 протиправно було вирішено питання про приведення права приватної власності на земельну ділянку у відповідність до вимог чинного законодавства ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , розміром 0,4390 га, яка належала ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.06.2010 року №1023. Зазначену земельну ділянку було розподілено та віднесено до земель житлової та громадської забудови розміром 0,25000га та до земель сільськогосподарського призначення розміром 0, 1890 га.

Зазначає, що сільська рада не перевірила правових підстав звернення осіб з вказаною заявою від 22 листопада 2018 року вхідний 19/02/03-15, що в подальшому призвело до протиправного виготовлення ТОВ Козацькі Землі проекту землеустрою, незаконного затвердження технічної документації, передання у власність громадянці Туреччини ОСОБА_5 земельної ділянки для особистого селянського господарства та реєстрації права власності у державному реєстрі речових прав. В реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_5 від 19 червня 2010 року №1019 в графі господарчі будівлі та споруди зазначено №3- колодязь. Але колодязь є власністю колгоспного двору позивача, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_2 , розташований біля межі земельної ділянки та був споруджений за кошти та силами її сім`ї. Зазначає, що для здійснення погодження меж позивач просила сільську раду повідомити її рекомендованим листом, проте, відповідачем було проігноровано звернення позивача, що зумовило звернення до суду.

З огляду на зазначене просить визнати протиправним та скасувати рішення Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 13.12.2018 року про приведення права власності на земельну ділянку у відповідність до вимог чинного законодавства ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , за адресою АДРЕСА_1 , передачу у власність громадянці Туреччини - ОСОБА_5 земельної ділянки для особистого селянського господарства; визнати протиправним рішення про затвердження технічної документації громадянці Туреччини ОСОБА_5 земельної ділянки для особистого селянського господарства площею 0,189 га;скасувати реєстрацію права власності №1023 ОСОБА_5 в реєстрі речових прав на нерухоме майно, передачу у власність громадянці Туреччини - ОСОБА_5 земельної ділянки для особистого селянського господарства площею 0.189 га;скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_5 в реєстрі речових прав на нерухоме майно №1019 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.06.2010 року №1019 в графі господарчі будівлі та споруди №3 - колодязь зазначити частина, визнати за ОСОБА_1 право власності на частину колодязя питної води; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо направлення до межі земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та 98, представника сільської ради інженера землевпорядника для контролю складання акту погодження меж земельних ділянок;зобов`язати відповідача вчинити дії щодо направлення до межі земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , представника сільської ради інженера землевпорядника для контролю складання акту погодження меж; зобов`язати відповідача вчинити дії щодо подання регресного позову сільської ради до ОСОБА_7 про неналежне виконання своїх службових обов`язків, чим завдала сільраді матеріальних збитків по справі 22/207/07;стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 100000 грн.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Вільнянського районногосуду Запорізькоїобласті від07червня 2021рокута ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неправильно вказав про недоведеність того, що позивач є власником будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки спірна земельна ділянка перебуває у користуванні з часів колгоспу ім. Дзержинського, що зазначено в погосподарській книзі сільської ради. Стверджує, що при складанні відповідачами землевпорядної документації без дозволу позивача було порушено межі земельних ділянок, всі прийняті рішення і документи порушують межу і тому підлягають скасуванню.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2022 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 червня 2021 року зупинено до залучення у справі правонаступників позивачки ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 251 ЦПК України у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.3 а.с.67-70).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04 серпня 2023 року провадження у справі поновлено. Залучено до участі у справі в якості правонаступників ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 : сина ОСОБА_2 , доньку ОСОБА_3 до позовних вимог, які допускають правонаступництво. (т.3 а.с.138-141).

Учасники справи, Вільнянська міська рада, начальник ТЗОВ «Козацькі Землі» Меркулова А.В., будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи розпискою про вручення судової повістки до апеляційного суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надали.

Правонаступника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 який є також третьою особою, ОСОБА_3 було повідомлено про виклик до суду шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті Судової влади України (т.3 а.с.149-150).

Відповідно до довідки Міністерства соціальної політики № 22-ц\807/13/23 від 28 квітня 2023 року, яка була направлена на адресу апеляційного суду вбачається, що станом на 11 травня 2023 року ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 з 08 серпня 2022 року ( т. 3 а.с. 107).

Судова повістка ОСОБА_2 була направлена на адресу: АДРЕСА_3 ( т. 3 а.с. 166-167 ) проте повернулась з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно доп.3)ч.8ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день постановлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітку про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому,колегія суддівзауважує,що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи позивач ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України),апеляційний судвважає запотрібне розглянутисправу вданому судовомузасіданні.

При цьому, колегія суддів зауважує, що справа в провадженні апеляційного суду перебуває досить тривалий час з 23 вересня 2021 року.

В силу ч. 2 ст. 247ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Рішеннясуду першоїінстанції мотивованотим,що позивачемне доведеноіснування заадресою: АДРЕСА_1 ,сформованої земельноїділянки якоб`єктацивільних прав(звизначенням їїмеж,цільового призначення,конфігурації)та наявностіу неї речовихправ наземельну ділянкуза цієюадресою. У зв`язку із цим суд дійшов висновку про відсутність у позивачки правових підстав стверджувати, що оскаржуваними у цій справі актами органу місцевого самоврядування будь-яким чином були порушені її права як власника або користувача земельної ділянки. Це виключає можливість задоволення позовних вимог про скасування рішення Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізькоїобласті від 13 грудня 2018 року № 31 в частині приведення права приватної власності на зазначену земельну ділянку у відповідності до вимог земельного законодавства ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .. Оскільки інші позовні вимоги, заявлені у цій справі, є похідними від вказаних вище позовних вимог щодо оскарження актів органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні таких похідних вимог.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що згідно із по-господарською книгою № 10 «а» Любимівської сільської Ради станом на 1968-1970 роки ОСОБА_8 значилася головою сім`ї, особистий рахунок № НОМЕР_1 (т.1 а.с.10-11). Список членів сім`ї складали: ОСОБА_8 голова сім`ї, ОСОБА_9 чоловік, ОСОБА_2 син, ОСОБА_10 - дочка, ОСОБА_11 син ( т. 1 а.с. 112).

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серія ЗП, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №275 від 10.08.1995 року, ОСОБА_12 на праві приватної власності належала земельна ділянка, кадастровий номер 2321582500:08:001:0010 загальною площею 0,4390 га, розташована за адресою АДРЕСА_1 , яка була надана для ведення особистого підсобного господарства (т.1, а.с.37).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.06.2010, зареєстрованого в реєстрі за №1023, спадкоємцем права на земельну ділянку кадастровий номер 2321582500:08:001:0010 загальною площею 0,4390 га, розташована за адресою АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю ОСОБА_12 , є його син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.40).

Постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 03.11.2010 року у справі № 2-а-89/2010 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області про скасування рішення сільської ради № 11 від 21 січня 2010 року "Про відмову в виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2 » - відмовлено.

Зазначене рішення мотивовано недоведеністю позивачем того, що на території с. Грізне Любимівської сільської ради є землі сільськогосподарського призначення, які можуть бути надані для ведення особистого селянського господарства. Таким чином, суд вважав рішення Любимівської сільської ради про відмову позивачу в наданні такої ділянки законним і обґрунтованим.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2010 року у справі № 2-287/2010 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Любимівської сільської радиВільнянськогорайону Запорізької області про визнання права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та на земельну ділянку відмовлено.

Зазначене рішення мотивоване тим, що позивач не довела суду факт набуття нею права власності на зазначений в позові будинок, а та обставина, що вона зазначена як колишній мешканець спірного житлового будинку у по-господарчій книзі с. Грізне та у домовій книзі, само по собі не надає їй права власності на цей будинок або земельну ділянку під ним.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 02 березня 2011 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішенняВільнянськогорайонного суду Запорізької області від 02 грудня 2010 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2011 року касаційні скарги ОСОБА_11 та ОСОБА_1 відхилено. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2010 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 21 січня 2011 року, апеляційного суду Запорізької області від 02 березня 2011 року залишено без змін.

Постановою Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області Запорізької області від 02 лютого 2012 року у справі № 811/78/2012 задоволено вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Суд першої інстанції постановив зобов`язати Любимівську сільську раду Вільнянського району Запорізької області частково скасувати рішення № 9 від 07.09.2006 року, яким затверджено технічну документацію з грошової оцінки земель населених пунктів Любимівської сільради, яка розроблена в 2005 році ДП "Запорізький наукового дослідний та проектний інститут землеустрою"та схему с. Грізне, яка складена в порушення норм Земельного кодексуУкраїни в частині порушення прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

Зобов`язано Любимівську сільську раду зазначити в схемі с. Грізне вільними земельні ділянки під №№ 1,65,70,72 між №100 і №70 №74 і 86, біля №5, № 630а і № 16-б. Зобов`язано Любимівську сільську раду внести зміни в схему села та земельно-кадастрову документацію та відобразити в схемі і документації земельну ділянку колгоспного двору, який зберігся по АДРЕСА_2 площею 2,0 га розміром 100х200 м.

Визнано протиправною дію відповідача по заміні номеру колгоспного двору по АДРЕСА_2 на АДРЕСА_4 та виключенню ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з членів господарства по АДРЕСА_2 та зобов`язано відповідача відновити запис в погосподарському обліку в погосподарській книзі Любимівської сільської ради «Сільрадівський облік Ф-1», затвердженій ЦС У СРСР 21.11.1984 року наказом № 634, членів господарства ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та повернути номер №98 господарству.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2012 року у справі № 811/78/2012 постанову Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 02 лютого 2012 року скасовано та в задоволенні позову відмовлено. Відмова в задоволені позову мотивована тим, що посилання на порушення прав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спростовані рішеннями Вільнянського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2010 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в позові до Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області про визнання права власності на житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_2 та земельну ділянку, площею 2 га, а також постановою Вільнянського району Запорізької області від 03.11.2010 р., яким ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову до Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області про скасування рішення про відмову у виділенні земельної ділянки.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2014 року Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2012 року залишена без змін (том 1, арк.с.230-231).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 20.09.2016 року (т.1, а.с.39).

Згідно з інформаційної довідки із Спадкового реєстру вбачається, що після смерті ОСОБА_5 заведена спадкова справа № 3 від 10 січня 2017 року, номер у спадковому реєстрі 60084943.

Судом встановлено та заперечується сторонами, що спадкоємцями, які прийняли спадщину піся смерті ОСОБА_5 померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

У матеріалах справи міститься копія паспорту громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серії НОМЕР_3 виданого Жовтневим РВ УМВС України в Запорізькій області 04.08.1999 року, що спростовує твердження позивача про передачу у власність, затвердження технічної документації та реєстрацію права власності на земельну ділянку для особистого селянського господарства громадянці Туреччини - ОСОБА_5 (т.1, а.с.30-33).

22 листопада 2018 року відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулися до сільського голови із заявами про приведення у відповідність права власності на земельну ділянку надану для ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер 2321582500:08:001:0010, загальною площею 0,439 га, яка належала їхньому батькові ОСОБА_5 на піставі свідоцтва на право на спадщину за законом від 19 червня 2010 року та увійшла до складу спадщини після його смерті, просили здійснити розподіл земельної ділянки загальною площею 0,439 га відповідно до даних державного земельного кадастру за площею: для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства 0,189 га за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а. с.29,33).

Відповідно до рішення Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 13.12.2018 за № 31 вирішено привести право власності на вказану вище земельну ділянку у відповідність до вимог чинного законодавства та віднести вказану земельну ділянку до земель житлової та громадської забудови та до земель сільськогосподарського призначення шляхом подальшого розподілу. Вказаним рішенням було встановлено цільове призначення земельних ділянок відповідно до даних державного земельного кадастру за площею: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства 0,1890 га (т.1,а.с.28).

Відповідно до Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки від 23.09.2019 року № 768/о/92-19-ДК/1367/АП/09/01/-19 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Запорізькій області головним спеціалістом відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Мізерною О.А. проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства стосовно земельної ділянки комунальної власності орієнтовною площею 0,24 га, кадастровий номер відсутній, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: землі запасу, категорія земель не визначена (використовується в якості земель сільськогосподарського призначення).

За результатами перевірки встановлено, що зазначена земельна ділянка самовільно зайнята, а у діях ОСОБА_2 вбачаються ознаки правопорушення, що кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки та є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України, відповідальність за яке передбачена п. «б» ст. 211 Земельного кодексу України та ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ст. 197-1 Кримінального кодексу України (т.1 а.с.233-234).

Відповідно до Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки від 23.09.2019 року № 768/о/92-19-ДК/1365/АП/09/01/-19 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Запорізькій області головним спеціалістом відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Мізерною О.А. проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства стосовно земельної ділянки комунальної власності орієнтованою площею 0,25 га, кадастровий номер відсутній, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , цільове призначення: землі запасу, категорія земель не визначена (використовується в якості земель житлової та громадської забудови).

За результатами перевірки встановлено, що зазначена земельна ділянка самовільно зайнята, а у діях ОСОБА_2 вбачаються ознаки правопорушення, що кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки та є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України, відповідальність за яке передбачена п. «б» ст. 211 Земельного кодексу України та ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ст. 197-1 Кримінального кодексу України (т.1 а.с.235-236).

Відповідно до Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки від 23.09.2019 року № 768/о/92-19-ДК/1364/АП/09/01/-19 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Запорізькій області головним спеціалістом відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Мізерною О.А. проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства стосовно земельної ділянки, яка знаходиться на території Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області (за межами населених пунктів) орієнтовною площею 0,85 га, кадастровий номер відсутній, відноситься до земель, що належали СП «Таврія» на підставі колективної власності, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель землі сільськогосподарського призначення.

За результатами перевірки встановлено, що зазначена земельна ділянка самовільно зайнята, а у діях ОСОБА_2 вбачаються ознаки правопорушення, що кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки та є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України, відповідальність за яке передбачена п. «б» ст. 211 Земельного кодексу України та ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ст. 197-1 Кримінального кодексу України (т.1 а.с.237-238).

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2020 року по справі №280/4097/19, відповідно до якого, позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправними дії Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області щодо виключення ОСОБА_1 з облікової картки суб`єкта погосподарського обліку домогосподарства за адресою АДРЕСА_1 ; зобов`язано сільську раду внести до облікової картки суб`єкта погосподарського обліку домогосподарства за адресою АДРЕСА_1 відомості про власника /користувача ОСОБА_1 , а в іншій частині позову відмовлено (т.2, а.с.59-65).

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2020 року по справі №280/4097/19 в частині задоволених позовних вимог скасовано та прийнято нову постанову в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду мотивована тим, що позовні вимоги щодо: зобов`язання відповідача відновити погосподарський облік сільської ради, а саме, особистого рахунку № НОМЕР_1 двору по АДРЕСА_1 ,зобов`язання відповідача відновити запис погосподарського обліку членів господарства ОСОБА_1 , інваліда 2-гр., ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , визнання протиправними дій відповідача по зміні номеру господарства по АДРЕСА_1 , є фактично вирішеними та згідно статті 82 ЦПК України такі позовні вимоги не доказуються при розгляді даної справи.

Так, у зазначеній постанові суд послався на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2012 року, яка набрала законної сили, про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 31 травня 2021 року за заявою ОСОБА_1 касаційну скаргу на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 у справі № 280/4097/19 повернуто без розгляду.

ОСОБА_1 , звертаючись у лютому 2019 року із позовом до Вільнянського районного суду Запорізької області, на підтвердження факту володіння або користування суміжною з відповідачами земельною ділянкою, надала копію рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року по справі №280/4097/19 (т.2, а.с.59-65).

Отже, судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, в тому числі із численних судових рішень, які набрали законної сили, що позивачка ОСОБА_1 відповідно до вимог земельного законодавства не є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , ні її користувачем, та не є власником житлового будинку за вказаною адресою.

Крім того, в матеріалах справи міститься Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки від 23.09.2019 року № 768/о/92-19-ДК/1364/АП/09/01/-19 з якого вбачається, що вищезазначена земельна ділянка зайнята самовільно ОСОБА_2 ..

Відповідно достатті 4 ЦПК України,статті 15 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правачи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі N 912/1856/16, від 24 грудня 2019 року у справі N 902/377/19).

Відсутність порушеного правачи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі N 910/1972/17, від 23 травня 2019 року у справі N 920/301/18, від 25 червня 2019 року у справі N 922/1500/18, від 24 грудня 2019 року у справі N 902/377/19.

Об`єднана палата касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі N 910/12787/17 зазначила, що порушенням розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2021 року у справі N 917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Згідно з статтею 391ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 21ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частина перша статті 393 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 152ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частин третя статті 152 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 155ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже підставами для визнання акта органу місцевого самоврядування недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав власності відповідної особи.

Відповідно до частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанцій встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування сформованої присадибної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та виникнення у неї речового права на цю земельну ділянку.

Стверджуючи про набуття у постійне користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , позивачка та її правонаступники не надали жодного належного та допустимого доказу, який посвідчував би наявність у неї речових прав на таку земельну ділянку.

Узв`язкуіз тим,що позивачемне набутоправо користуваннячи власностіна вищезазначенуземельну ділянку заадресою: АДРЕСА_1 , якамежує іззмельною ділянкоювідповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , колегіясуддів погоджуєтьсяіз висновкамисуду першоїінстанції про те, що позивачем не доведено порушення її прав з боку відповідачів, в тому й числі прийнятим рішенням Любимівської сільської ради Вільнянського району, Запорізької області від 13 грудня 2018 року № 31.

Крім того, рішенням Любимівської сільської ради Вільнянського району, Запорізької області від 13 грудня 2018 року № 31 земельну ділянку площею 0, 439 га, що розташована на території Любимівської сільської ради, АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі Державнго акту на право приватної власності на землю Серії ЗА за реєстраційним номером № 275 від 10 серпня 1995 року, та яка була передбачена для ведення особистого підсобного господарства,спадкоємцем якого є ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 червня 2010 року, а після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 спадкоємцями зазначеної земельної ділянки є відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було віднесено до земельль житлової та господарської забудови та до земель особистого селянського господарство, а саме для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,2500 га, для ведення особистого селянського господарства 01890 га, що не суперенчить положенням статті 121 Земельного Кодексу України.

Посилання в апеляційній скарзі на положення Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» як на підставу набуття права власності на житловий будинок та земельну ділянку, не приймаються апеляційним судом відповідно до статті 367 ЦПК України, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем не вказувались такі підстави на обґрунтування позовних вимог, та відповідно не розглядались судом першої інстанції.

Разом з тим, безпідставним є твердження апелянта про те, що вона є власником і користувачем спірного майна відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18.12.2013 року у справі № 6-137цс13, оскільки ані позивач, ані її правонаступники не є сторонами даної справи.

Доводи, наведені у апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Оскільки правильне застосовування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а апеляційна скарга є необґрунтованою, тому у її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

При цьому слід зауважити, що відповідно до частини першої, третьої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишення позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обгрунтоване рішення, смерть фізичної особи- сторони у спорі чи припинення юридичної особи сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

Оскільки в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди спірні правовідносини не допускають правонаступництво, проте враховуючи, що ОСОБА_13 померла ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), тобто після ухвалення судового рішення (від 07 червня 2021 року), яке апеляційним судом залишено без змін як законне та обгрунтоване в частині позовних вимог ОСОБА_1 , які допускають правонаступництво, тому не має підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, які не допускають правонаступництва на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України, у зв`язку із застосуванням ч. 3 ст. 377 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

З огляду на наведене, колегія суддів Запорізького апеляційного суду визнає апеляційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, ч. 3 ст. 377,381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районногосуду Запорізькоїобласті від07червня 2021рокуу цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повна постанова складена 01 вересня 2023року.

Головуючий, суддя СуддяСуддяПодліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.