Рішення

від 24.08.2023 по справі 522/6820/19

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/6820/19

Провадження 2/522/2642/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

24 серпня 2023 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання - Звонецької І.М.,

розглянувши у загальному позовному порядку цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна, Державний реєстратор Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондар Олексій Миколайович про визнання спадщини відумерлою, визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна від добросовісного набувача,-

В С Т А Н О В И В:

Одеська міська рада звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту відповідач 1), ОСОБА_2 (далі по тексту відповідач 2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна, Державний реєстратор Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондар Олексій Миколайович про визнання спадщини відумерлою, визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна від добросовісного набувача, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:

1. Визнати відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_4 , що складається з однокімнатної квартири загальною площею 43,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 42724189 від 28.08.2018 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондарем О.М., на підставі якого за ОСОБА_2 (РНОКТП: НОМЕР_1 ) зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Скасувати рішення про державну реєстрацію змін до розділу про право власності, індексний номер рішення: 43201567 від 26.09.2018 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондарем О.М.

4. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 тa ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрований в реєстрі за № 1804.

5. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43274119 від 01.10.2018 року, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. на підставі якого за ОСОБА_1 (РНОКТІ: НОМЕР_2 ) зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

6. Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру загальною площею - 43,2 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

7. Встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого після набрання ним законної сили це рішення є підставою для Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради для реєстрації за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради права власності на однокімнатну квартиру загальною площею - 43,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 19 квітня 2019 року провадження у справі відкрито та призначено розгляд справи в загальному позовному порядку.

Ухвалою від 02.07.2020 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 01 жовтня 2020 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 522/2301/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання, визнання спадкоємцем та визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 січня 2023 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2021 року по справі 522/2301/19 про залишення без розгляду позовної заяви залишено без змін.

Ухвалою суду від 07 лютого 2023 року відновлено провадження у справі та призначено судове засідання.

Протокольною ухвалою від 21.06.2023 року задоволено заяву Одеської міської ради про уточнення позовних вимог.

17 липня 2023 року від представника відповідача 1 до суду надійшов відзив на уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 21 червня 2023 року закрито підготовче засідання у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник Позивача в судове засідання з`явилась, позов підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача - 1 у судове засідання з`явилась, проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити у позові в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві. Заявила з посиланням на практику Верховного Суду, що позивач звернувся до суду з неефективним способом захисту.

Відповідач -2 та треті особи в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином, причин неявки не повідомили.

Заслухавши думки сторін, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що у книзі реєстрації актів цивільного стану про смерть зроблено відповідний актовий запис від 17.01.2018 року № 592.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, що складається з однокімнатної квартири загальною площею - 43,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02.08.2007 року № 8-20965 , виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради.

23.08.2018 року державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондарем О.М. прийнято рішення (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2017 року у справі №° 522/19432/17 (індексний номер рішення: 42724189).

26.09.2018 року державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондарем О.М. прийнято рішення про реєстрацію змін до розділу про право власності на вказану квартиру, індексний номер рішення: 43201567, а саме площу вищевказаного об`єкту нерухомого майна змінено з «43,2 кв.м.» на «43 кв.м.». Підставою для внесення відповідних змін стали наступні документи: технічний паспорт б/н від 21.09.2018 року та висновок щодо технічного стану об?єкту нерухомого майна від 21.09.2018 року, серія та номер 21-09-01с/2018, видані ПП «УКРЕЛТРАНС».

28.09.2018 року ОСОБА_2 відчужила вищезазначену квартиру на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., заресстрованого в ресстрі № 1804.

Того ж дня, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольгою Сергіївною право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. 1218ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 1277ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

За приписами ст. 338 ЦПК України встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, суд ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Судом встановлено, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на час смерті ОСОБА_4 належала йому на праві власності на підставі свідоцтва про право на житло № 204519 , виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради 02.08.2007 року.

Зазначена квартира увійшла до складу спадщини, яка відкрилась після смерті спадкодавця, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Судом встановлено, що відповідно до листа Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 20.02.2019 року № 158/01-02- 11 та поквартирної картки (форма Б), адресної картки особи, картки реєстрації особи (форма А), які надійшли від ОСББ «Шампанський 2/1», що здійснює управління будинком АДРЕСА_2 , з 26.01.2007 року по день смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вищезазначеній квартирі був зареєстрований та проживав тільки ОСОБА_4 .

Таким чином, вбачається, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним у спірній квартирі не було зареєстровано жодних осіб, в тому числі й спадкоємців, які могли б прийняти спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Також, судом досліджено Інформаційну довідку зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 14.02.2019 року №° 55130996, з якої вбачається, що інформація щодо спадкоємців у спадковому реєстрі відсутня, тобто спадкові справи після померлого ОСОБА_4 не заводились.

Окрім того, згідно листа Одеської обласної прокуратури № 04/21-355-19 від 02.04.2019 року, що міститься в матеріалах справи вбачається, що в ході опрацювання Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2017 року у справі №522/19432/17, яке надавалось ОСОБА_2 з метою реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 не стосується вказаної квартири.

Перевіривши судом встановлено, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2017 року у справі № 522/19432/17 стосується зняття арешту з нерухомого майна, та стороною даної справи не являється ОСОБА_2 .

Отож, ОСОБА_2 не є спадкоємицею ОСОБА_4 та не набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані обставини свідчать про відсутність спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , як за заповітом так і за законом.

Отже, враховуючи той факт, що у померлого ОСОБА_4 відсутні спадкоємці, спадщина у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає визнанню відумерлою та передачі територіальній громаді в особі Одеської міської ради.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 тa ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрований в реєстрі за № 1804 суд дійшов наступних висновків:

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1, 2 та 3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частинами 2, 3 статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що спірний договір купівлі-продажу квартири був укладений 28.09.2018 року.

Станом на зазначену дату в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається із інформаційної довідки, наданої позивачем.

В той же час, згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Отже, особа не має обов`язком перевіряти всю історію набуття права власності на майно, яке бажає придбати, а може покладатись на дані реєстру.

Аналогічна позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі № 610/1030/18, від 23.10.2019 року по справі № 922/3537/17, від 02.11.2021 року по справі № 925/1351/19.

Позивачем не надано доказів, які можуть свідчити, що ОСОБА_1 знав або міг знати про те, шо ОСОБА_2 зареєструвала право власності на підставі рішення суду, яке не стосується права власності на спірну квартиру, враховуючи наявність такого рішення у ОСОБА_2 та в реєстрі.

Добросовісний набувач - набувач, який не знав і не міг знати, що він придбав майно у особи, яка не мала права це майно відчужувати.

Враховуючи всі викладені обставини, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 набув права власності на спірну квартиру на підставі відплатного договору купівлі-продажу, який було нотаріально посвідчено, а тому є добросовісним набувачем.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина другастатті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Як слідує з норми статті 330 ЦК України, виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року (провадження № 6-2776цс16) зроблено правовий висновок щодо застосування статті 388 ЦК України, згідно з яким втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), зазначено, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3, ч. 5 та ч. 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу № 1804 від 28.09.2018 року відповідає усім вимогам ст. 215 ЦК України - зміст даного договору не суперечить нормам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави та суспільства, його моральним засадам; у продавця на час підписання договору купівлі-продажу було наявне зареєстроване в установленому законом порядку право власності на квартиру та наявні всі необхідні документи; сторони даного договору були вільними у своєму волевиявленні щодо продажу та придбання спірної квартири; договір купівлі-продажу був спрямований на реальний перехід у власність ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 ; правочин вчинений повнолітніми особами, продаж вчинено за 515988,00 грн.

У своїй позовній заяві Одеська міська рада просить визнати недійсним договір купівлі-продажу на підставі ч. 3 ст. 203 ЦК України та ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України.

Тому основним юридичним фактом, який суд повинен встановити в такому випадку, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме. (постанова Верховного Суду від 14.11.2012 року у справі № 6-133цс12 та від 07.09.2016 року у справі № 6-102цс16)

Однак під час дослідження матеріалів справи та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов до висновку що відсутні підстави стверджувати, що укладаючи договір купівлі-продажу № 1804 від 28.09.2018 року ОСОБА_1 не мав на меті придбання квартиру, а ОСОБА_2 , не хотіла її продати.

Більше того, істотні умови договору виконані, ОСОБА_1 оплатив грошові кошти за квартиру, а ОСОБА_2 передала квартиру у володіння Відповідача-1.

Варто зазначити, що Одеська міська рада не заперечує того факту, що ОСОБА_1 дійсно мав намір придбати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та здійснював такі дії за вільного волевиявлення, що вже виключає можливість визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним на підставі порушення ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Окрім того, Одеська міська рада не надала суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх посилань щодо відсутності у сторін спірного договору купівлі-продажу вільного волевиявлення на укладення даного договору та відсутності бажання настання реальних наслідків його укладення.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи наведені обставини суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , від 28.09.2018 року.

В той же час, суд зазначає, що оскільки вимоги Одеської міської ради про скасування рішень про державну реєстрацію є похідними від вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, та враховуючи що суд не вбачає підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору, такі вимоги також не підлягають задоволенню.

Також суд вказує, що позивачем була обрана конструкція захисту свого інтересу через витребування майна у добросовісного набувача, а тому враховуючі усталену практику Верховного Суду, в такому випадку зазначені вище вимоги є неефективним способом захисту.

Щодо вимоги про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_1 , суд дійшов до наступних висновків.

За змістом ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) вказано, що «спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов`язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України). … орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу. Разом з тим законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством».

Таким чином, інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».

Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.

Статтею 1280 ЦК України передбачено, якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А тому, застосовуючи аналогію закону, територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації. Закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.

Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеної у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 760/3709/18-ц.

Таким чином, суд вважає, що оскільки при відчуженні спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача, територіальна громада має право лише на отримання грошової компенсації його вартості, позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом із вимогою про витребування майна із володіння добросовісного набувача, обрав неналежний та неефективний спосіб захисту прав територіальної громади, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги щодо витребування майна з незаконного володіння Відповідача 2.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна, Державний реєстратор Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондар Олексій Миколайович про визнання спадщини відумерлою, визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна від добросовісного набувача - задовольнити частково.

Визнати відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_4 , що складається з однокімнатної квартири загальною площею - 43,2 кв. м., яка розташована за адресо: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 01.09.2023 року.

Суддя А.В. Науменко

24.08.23