Постанова

від 21.01.2025 по справі 522/6820/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/613/25

Справа № 522/6820/19

Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Пересипка Д.В.,

учасники справи: позивач Одеська міська рада, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна, Державний реєстратор Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондар Олексій Миколайович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційні скарги Одеської міської радита ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_4

на рішення Приморського районногосуду м.Одеси від 24 серпня 2023 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Науменка А.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна, Державний реєстратор Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондар Олексій Миколайович про визнання спадщини відумерлою, визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна від добросовісного набувача,

в с т а н о в и в:

У вересні 2019 року позивач Одеська міська рада звернулася до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила:

Визнати відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_5 , що складається з однокімнатної квартири загальною площею 43,2 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 42724189 від 28.08.2018 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондарем О.М., на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

Скасувати рішення про державну реєстрацію змін до розділу про право власності, індексний номер рішення: 43201567 від 26.09.2018 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондарем О.М.;

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 тa ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрований в реєстрі за № 1804;

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43274119 від 01.10.2018 року, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру загальною площею - 43,2 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

Встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого після набрання ним законної сили це рішення є підставою для Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради для реєстрації за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради права власності на однокімнатну квартиру загальною площею 43,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову Одеська міська рада зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якого відкрилася спадщина, що складається з однокімнатної квартири загальною площею - 43,2 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02.08.2007 року № НОМЕР_1 , виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради.

З 26.01.2007 року по день смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вищезазначеній квартирі був зареєстрований та проживав тільки ОСОБА_5 , на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , разом із ним у спірній квартирі не було зареєстровано жодних осіб, в тому числі й спадкоємців, які могли б прийняти спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 14.02.2019 року № 55130996, інформація щодо спадкоємців у спадковому реєстрі відсутня, тобто спадкові справи після померлого ОСОБА_5 не заводились.

Позивач вважає, що оскільки упомерлого ОСОБА_5 відсутні спадкоємці,а тому спадщина увигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає визнанню відумерлою та передачі територіальній громаді в особі Одеської міської ради.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 тa ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрований в реєстрі за № 1804 позивач зазначив, що 23 серпня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондарем О.М. прийнято рішення (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2017 року у справі № 522/19432/17 (індексний номер рішення: 42724189).

26 вересня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондарем О.М. прийнято рішення про реєстрацію змін до розділу про право власності на вказану квартиру, індексний номер рішення: 43201567, а саме площу вищевказаного об`єкту нерухомого майна змінено з «43,2 кв.м» на «43 кв.м». Підставою для внесення відповідних змін стали наступні документи: технічний паспорт б/н від 21.09.2018 року та висновок щодо технічного стану об?єкту нерухомого майна від 21.09.2018 року, серія та номер 21-09-01с/2018, видані ПП «УКРЕЛТРАНС».

28 вересня 2018 року ОСОБА_2 відчужила вищезазначену квартиру на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрованого в реєстрі № 1804.

Того ж дня, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольгою Сергіївною право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 .

Згідно листа Одеської обласної прокуратури № 04/21-355-19 від 02.04.2019 року, що міститься в матеріалах справи вбачається, що в ході опрацювання Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2017 року у справі № 522/19432/17, яке надавалось ОСОБА_2 з метою реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , не стосується вказаної квартири.

Позивач вказує, що оскільки договір купівлі-продажу спірної квартири укладено на підставі підробленого рішення суду, а тому є недійсним відповідно до положень ч. 3 ст. 203 ЦК України та ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, а ОСОБА_1 , який придбав спірну квартиру через два дні після набуття права власності попереднім титульним володільцем, тобто знав або, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірна квартира вибула з володіння законного власника з порушенням вимог закону, територіальна громада міста Одеси, яка набула з часу відкриття спадщини речові права на відумерлу квартиру, зобов`язана витребувати наведене майно від добросовісного набувача відповідно до положень ч. 1 ст. 1277, п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

На підставі викладеного позивач просив позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 02 липня 2020 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_3 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 серпня 2023 року позовну заяву Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна, Державний реєстратор Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондар Олексій Миколайович про визнання спадщини відумерлою, визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна від добросовісного набувача задоволено частково.

Визнано відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_5 , що складається з однокімнатної квартири загальною площею 43,2 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Одеська міська рада вважає оскаржуване рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, та просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішень про державні реєстрації та витребування від ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради спірної квартири. В іншій частині рішення суду просить залишити без змін. Також просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Доводами апеляційної скарги є те, що висновоксуду першої інстанції про те, що Одеською міською радою не надано доказів, які можуть свідчити, що ОСОБА_1 знав або міг знати про те, що ОСОБА_2 зареєструвала право власності на підставі рішення суду, яке не стосується права власності на спірну квартиру, є необгрунтованим, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, зокрема, щодо відчуження ОСОБА_2 квартири на підставі довіреності через місяць після її набуття у власність, а тому ОСОБА_1 не мав перешкод для того, щоб враховуючи ці обставини проявити хоча б мінімальну обачність при укладенні спірного договору купівлі-продажу, а також суперечить висновкам Верховного Суду, який у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 640/23065/14 вказав на те, що встановлення очевидної незаконності переходу права власності за договором не потребувало спеціальних юридичних знань чи дослідження значного обсягу документів, а могло бути з`ясовано покупцем під час спілкування при огляді квартири із безпосередніми сусідами. Вважає, що судом проігноровано 3 критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, чим порушено право територіальної громади м. Одеси на витребування майна, яке цим судом вже визнано відумерлою спадщиною.

Вказує, що судом не було взято до уваги надані Одеською міською радою докази на підтвердження обставин щодо «пропорційності» та додержання «справедливого балансу» в питанні позбавлення майна ОСОБА_1 , а саме: інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 травня 2023 року, відповідно до якої станом на 11 травня 2023 року за ОСОБА_1 на праві власності зареєстровано 27 об`єктів нерухомого майна, а відтак витребування від ОСОБА_1 однокімнатної квартири не понесе «індивідуальний і надмірний тягар» для останнього та не порушить критерію пропорційності.

Суд залишив поза увагою те, що з огляду на характер спірних правовідносин, обставин справи, правові норми, втручання держави в право ОСОБА_1 на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, сформульованим в усталеній практиці ЄСПЛ.

Вважає, що витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності, оскільки здійснюється на підставі норм статей 387, 388 ЦК України у зв`язку з визнанням спірної квартири відумерлою спадщиною, єдиним правомірним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання спадщини відумерлою з подальшим витребуванням нерухомого майна у порядку, передбаченому наведеними нормами права, а залишення визнаного судом відумерлою спадщиною майна у приватній власності суперечить правовому значенню відумерлої спадщини та не призводить до поновлення порушених прав територіальної громади.

Судом при ухваленні оскаржуваного рішення не взято до уваги постанову Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 335/12292/19, про необхідність застосування висновків якої наголошувала представник Одеської міської ради в судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу Одеської міської ради Бишляга В.М. її доводи не визнав, вказавши, що відсутні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування за цим договором державної реєстрації, оскільки позивачем обрано невірний спосіб захисту, що відповідає висновкам Верховного Суду, зроблених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/15225/15-ц; також звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 02 листопада 2021 року по справі № 925/1351/19 щодо визначення добросовісності набувача спірного майна; зазначає про ненадання Одеською міською радою жодного доказу, підтверджуючого не існування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2017 року, клопотань про витребування матеріалів справи № 522/19432/17 Одеська міська рада не заявляла, рішення не надала та не довела факту його підроблення; вимога про скасування рішення державного реєстратора не є належним способом захисту порушеного права відповідно до усталеної практики Верховного Суду. Інші доводи відповідають доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає оскаржуване рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, та просить рішення суду скасувати в частині визнання відумерлою спадщини після смерті ОСОБА_5 та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити Одеській міській раді у задоволенні вимоги про визнання спадщини відумерлою.

Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що заява про визнання спадщини відумерлою подана з порушенням визначеного ч. 2 ст. 1277 ЦК України строку, що на думку, ОСОБА_1 порушує його право на справедливий суд у розумні строки; вказує, що суд не може визнати спадщину відумерлою, оскільки третя особа ОСОБА_3 вважає себе спадкоємцем ОСОБА_5 , що позбавляє Одеську міську раду права на звернення до суду із відповідною заявою без вказання спадкоємця відповідачем по справі; судом не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування положень ст. 1280 ЦК України, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, і відповідно до якої при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою та передачі її територіальній громаді задоволенню не підлягають, а отже Одеська міська рада, на думку скаржника, може вимагати тільки грошової компенсації вартості квартири у ОСОБА_2 ; також вказує, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову у частині вимоги про визнання спадщини відумерлою.

У відзиві на апеляційну скаргу Одеська міська рада її доводи не визнала, вказавши, що при поданні позову про визнання спадщини відумерлою радою дотримано вимоги ст. 335, 336 ЦК України, а чинним законодавством імперативно не визначено, що для подання відповідної заяви застосовуються загальні чи спеціальні строки позовної давності; ОСОБА_3 не є особою, яка прийняла спадщину відповідно до ст. 1272 ЦК України, оскільки не вчинила відповідних дій для прийняття спадщини, з позовом про захист свого порушеного права до суду не зверталась; стороною відповідача не заперечувалось право Одеської міської ради та визнання спадщини відумерлою; єдиним та правомірним способом захисту порушеного права є визнання спадщини відумерлою з подальшим витребуванням нерухомого майна у порядку передбаченому статтями 387-388 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В судовому засіданні представник позивача Одеської міської ради Срібна А.І. доводи скарги підтримала, просила її задовольнити, скаргу ОСОБА_1 просила залишити без задоволення, представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 доводи скарги ОСОБА_1 підтримала, просила її задовольнити, а скаргу Одеської міської ради просила залишити без задоволення.

Інші учасники справи, належно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися. Відповідач ОСОБА_1 та третя особа Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна, належним чиномповідомлені продату,час тамісце розглядусправи,що підтверджуєтьсярекомендованими повідомленнямипро врученняпоштового відправлення(а.с.135,136), відповідачка - ОСОБА_2 у відповідності до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки за зареєстрованою адресою повернулося поштове повідомлення з відміткою «адресат відсутній» (а.с.140-141), третя особа ОСОБА_3 та Державний реєстратор Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондар Олексій Миколайович, вважаються повідомленими у відповідності до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (повернення судової повістки-повідомлення з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою») (а.с. 138-139, 144-145).

Вказане відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу Одеської міської ради такою, що не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що квартира АДРЕСА_2 43,2 кв. м, належала на праві власності ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 02 серпня 2007 року, виданим Управлінням житлово-комнуального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради (т. 1, а. с. 21).

ОСОБА_5 приватизував спірну квартиру згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Свідоцтво про право власності на житло видане на підставі розпорядження від 02 серпня 2007 року за № НОМЕР_2 і зареєстроване Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 08.09.2007 року, про що свідчить Витяг серії ССЕ № 030284 (а.с. 20 т. 1).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 72 років. Документ, що підтверджує факт смерті Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть 00022129792 від 15 лоютого 2019 року, видане Одеським міським відділом РАДР цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одесбкій області (а.с. 16 т. 1).

Внесено відомості про видане свідоцтво про смерть 17 січня 2018 року серії НОМЕР_3 (а.с. 17 т. 1).

На час смерті ОСОБА_5 проживав один в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 26 т. 1).

Згідно відомостей Департаменту надання адміністративниї послуг Одеської міської ради від 20.02.2019 № 158/01-02-11 згідно по квартирної картки (форми Б), адресною картки особи, картки реєстрації особи та Додатку № 4, які надійшли від ОСББ «Шампанський 2/1», що здійснює управління будинком АДРЕСА_1 зареєстровані особи відсутні (а.с. 25 т. 1).

Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину ) за пошуковими параметрами ОСОБА_5 відомості відсутні (а.с. 30 т. 1).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, що складається з однокімнатної квартири загальною площею - 43,2 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02.08.2007 року № 8-20965, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради.

Докази прийняття у передбачений законом спосіб спадщини після його смерті відсутні.

Наявні у справі докази свідчать про те, що 23.08.2019 з індексним номером 42724189 від 28.08.2018 11:51:08 державним реєстратором Бондар Олексієм Миколайовичем, Комунальне підприємство Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації», Одеська обл. прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеса, справа № 522/19432/17, виданого 07.11.2017, за ОСОБА_2 (а.с. 32-33 т. 1).

26 вересня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондарем О.М. прийнято рішення про реєстрацію змін до розділу про право власності на вказану квартиру, індексний номер рішення: 43201567, а саме площу вищевказаного об`єкту нерухомого майна змінено з «43,2 кв.м.» на «43 кв.м.». Підставою для внесення відповідних змін стали наступні документи: технічний паспорт б/н від 21.09.2018 року та висновок щодо технічного стану об?єкту нерухомого майна від 21.09.2018 року, серія та номер 21-09-01с/2018, видані ПП «УКРЕЛТРАНС».

28 вересня 2018 року ОСОБА_2 відчужила вищезазначену квартиру на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрованого в реєстрі № 1804 (т. 1, а.с. 103-104).

Того ж дня, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольгою Сергіївною право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 110).

Окрім того, згідно листа Одеської обласної прокуратури № 04/21-355-19 від 02.04.2019 року, що міститься в матеріалах справи вбачається, що в ході опрацювання Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2017 року у справі № 522/19432/17, яке надавалось ОСОБА_2 з метою реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , не стосується вказаної квартири.

Перевіривши , судом встановлено, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2017 року у справі № 522/19432/17 стосується зняття арешту з нерухомого майна, та стороною даної справи не являється ОСОБА_2 .

Судом також встановлено, що спірний договір купівлі-продажу квартири був укладений 28 вересня 2018 року.

Станом на зазначену дату в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається із інформаційної довідки, наданої позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги Одеської міської ради про визнання спадщини відумерлою, суд виходив із того,що упомерлого ОСОБА_5 відсутні спадкоємці,а тому спадщина увигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає визнанню відумерлою та передачі територіальній громаді в особі Одеської міської ради.

Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суд виходив із того, що, особа не має обов`язком перевіряти всю історію набуття права власності на майно, яке бажає придбати, а може покладатись на дані реєстру, а позивачем не надано доказів, які можуть свідчити, що ОСОБА_1 знав або міг знати про те, шо ОСОБА_2 зареєструвала право власності на підставі рішення суду, яке не стосується права власності на спірну квартиру, враховуючи наявність такого рішення у ОСОБА_2 та в реєстрі.

Також судом зроблено висновки про те, що відсутні підстави стверджувати, що укладаючи договір купівлі-продажу № 1804 від 28.09.2018 року, ОСОБА_1 не мав на меті придбання квартири, а ОСОБА_2 , не хотіла її продати, а Одеська міська рада не надала суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх посилань щодо відсутності у сторін спірного договору купівлі-продажу вільного волевиявлення на укладення даного договору та відсутності бажання настання реальних наслідків його укладення, а тому суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , від 28.09.2018 року.

В той же час, суд зазначає, що оскільки вимоги Одеської міської ради про скасування рішень про державну реєстрацію є похідними від вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, та враховуючи що суд не вбачає підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору, такі вимоги також не підлягають задоволенню.

Також суд вказав, що позивачем була обрана конструкція захисту свого інтересу через витребування майна у добросовісного набувача, а тому враховуючі усталену практику Верховного Суду, в такому випадку зазначені вище вимоги є неефективним способом захисту.

При відчуженні спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача, територіальна громада має право лише на отримання грошової компенсації його вартості, а тому позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом із вимогою про витребування майна із володіння добросовісного набувача, обрав неналежний та неефективний спосіб захисту прав територіальної громади, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Переглядаючи вказані висновки суду за доводами апеляційних скарг, колегія суддів зазначає таке.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі- Конвенція) застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див.: mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див.: рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року(Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див.: постанову Великої Палати Верховного Судувід 14 листопада 2018 року у справі№ 183/1617/16,провадження №14-208цс18, пункт 100).Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

У справі № 754/446/22 в постанові від 09 грудня 2024 року щодо захисту інтересу територіальної громади на майно, яке за своїм статусом та у зв`язку з відсутністю спадкоємців померлої особи може бути визнане відумерлою спадщиною відповідно до положень статті 1277 ЦК України та глави 9 ЦПК України, Об`єднана палата Верховного Суду виснувала таке.

Правовідносини, що виникли між сторонами спору, у тому числі, регулюються главою 86 ЦК України про спадщину.

Зокрема, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша та друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Однак, положення зазначеної глави ЦК України передбачають також спадкування не тільки на підставі споріднення, а й за фактом спільного проживання (статті 1258-1265). Зокрема, за положеннями статті 1264 і 1265 ЦК України передбачається, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (п`ята черга спадкування), причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Відтак, законодавство про спадщину передбачає, що перехід прав на спадкове майно відбувається на підставі споріднення або факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини як член сім`ї спадкодавця. Правопідверджуючим документом на спадкове майно при цьому є свідоцтво про право на спадщину (стаття66 Закону України «Про нотаріат»). Відсутність таких спадкоємців та інших осіб, що спільно проживали зі спадкодавцем як члени сім`ї, свідчить про відсутність спадкоємців усіх п`яти черг, передбачених законом.

Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). Відтак у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади.

Зокрема, частини перша та друга статті 1277 ЦК України в редакції, чинній на час подання позову до суду, визначає, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням (частина третя статті 1277 ЦК України та частина перша статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час подання позову до суду).

Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.

Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов`язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України).

Також звертає на себе увагу, що за положеннями глави дев`ятої розділу IVЦПК України справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб.

За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.

Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі самі права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади.

Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Відтак, спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину.

Разом з тим, законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.

Цивільне право та цивільне законодавство передбачає за відсутності норми права, що регулює спірні правовідносини, які виникли між учасниками цивільного спору, застосування при розгляді таких спорів аналогію права або аналогію закону.

Зокрема, стаття 8 ЦК України передбачає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Отже, у цій справіпідлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань.

Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».

Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.

Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.

Саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно закон передбачає за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.

Захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а відтак з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20, на яку вірно послалися суди попередніх інстанцій, проте невірно застосували її висновки.

Аналогічні правові висновки, з посиланням на вищевказану постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц провадження № 14-190цс20, зроблено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 756/16117/21, провадження № 61-795св24, від якої Об`єднаній палаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду пропонується відступити.

Отже, у наведеній справі Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначає наступне.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм(див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, провадження № 61-550св22, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, провадження № 61-20968 сво21.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, провадження № 61-12101св23, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, провадження № 61-17779св18).

Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (див.: пункт 6.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див.: пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19, пункт 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, провадження № 12-44гс20).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див.: пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою (абзац 1 частини першої статі 1277 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 8 ЦК України).

Законодавець визначив порядок усунення прогалин в приватному праві. Приватні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в приватно-правових нормах безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом цивільно-правового регулювання (статті 1, 9 ЦК); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин (норми акту цивільного законодавства або договору); існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року в справі № 295/7291/20, провадження № 61-11106св21).

Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.

У теперішній справі встановлено, щоОдеська міська рада просила суд визнати спадщину (квартиру АДРЕСА_2 , яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 ) відумерлою,передати її у власність територіальної громади м. Одеси та витребувати від ОСОБА_1 як останнього її набувача на користь територіальної громади м. Одеси спірну квартиру, одночасно визнавши недійсним договір купівлі-продажу.

Суд вважав, що існують підстави для визнання спадщини відумерлою та передання її територіальній громаді, оскільки на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 спірна квартира належала спадкодавцю на праві власності, тобто, входила до складу спадщини. З огляду на відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказана квартира після спливу одного року з часу відкриття спадщини за заявою Одеської міської ради повинна бути визнана відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади міста Одеса. Окрім цього, встановивши, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, вважав, що відсутні підстави для витребування спірної квартири.

Разом з тим, суд не звернув уваги на те, що: територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації; закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем; з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.

Отже, за встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на компенсацію вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та передачу її територіальній громаді м. Одеса задоволенню не підлягають.

Крім того, суд не врахував, що саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, провадження № 14-247цс18; від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13). У цій справі суди встановили, що позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача.

Саме такі висновки про застосування відповідних норм права є обов`язковими для суду у відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи у відповідності до вимог п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 є обґрунтованими, рішення суду в частині щодо позовних вимог про визнання спадщини відумерлою підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в наведеній частині. Що стосується доводів апеляційної скарги Одеської міської ради, то вони не ґрунтуються на вимогах закону з огляду на вищенаведене, є помилковими та зводяться до власного помилкового тлумачення відповідних норм права та судової практики.

Згідно ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, то з Одеської міської радина користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір сплачений останнім за подання апеляційної скарги у розмірі 2881,50 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Одеської міської радизалишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Приморського районногосуду м.Одеси від 24 серпня 2023 року в частині щодо позовних вимог про визнання спадщини відумерлою скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна, Державний реєстратор Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Одеської області Бондар Олексій Миколайович про визнання спадщини відумерлою відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Одеської міської ради (ЄДРПОУ: 26597691, адреса: 65026, м. Одеса, Думська площа, 1) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 2881,50 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 24 січня 2025 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: О.Ю. Карташов

В.В. Кострицький