Постанова

від 01.09.2023 по справі 491/1301/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1431/23

Справа № 491/1301/18

Головуючий у першій інстанції Желясков О.О.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок» на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 12 травня 2021 року у цивільній справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок» до ОСОБА_1 про стягнення плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

До Ананьївського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСББ «Затишок» до ОСОБА_1 про стягнення плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» в 2005 році в АДРЕСА_1 створено ОСББ «Затишок», до якого увійшли власники квартир будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

В позовній заяві зазначено, що діяльність об`єднання регулюється, в тому числі, Статутом, який затверджено рішенням установчих зборів від 28 травня 2005 року та затверджено міськвиконкомом 15 серпня 2005 року. Державна реєстрація об`єднання, як юридичної особи, відбулася 16 серпня 2005 року і була поновлена 13 березня 2015 року.

Пунктом 2.2 Статуту завданням та предметом діяльності об`єднання є, зокрема, належне утримання будинку та прибудинкової території. Відповідно до пункту 2.3 Статуту об`єднання має право на встановлення розміру платежів за надані житлово-комунальні послуги.

Відповідач є власником квартири АДРЕСА_3 , на ім`я якого відкрито особовий рахунок, користується послугами з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій, які ОСББ «Затишок» надає в повному обсязі відповідно до взятих на себе обов`язків згідно статуту та умов Договору.

Проте, у зв`язку з систематичним ухиленням від сплати зазначених послуг з грудня місяця 2015 року у відповідача виникла заборгованість, яка станом на 1 грудня 2018 року склала 2616 гривень 18 копійок. 21 листопада 2011 року позивачем на адресу відповідача направлено лист з вимогою щодо сплати заборгованості, який ОСОБА_1 отримав, але оплати послуг не відбулося.

Позивач зазначав, що договір про надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій з ОСОБА_1 не укладено, оскільки з 2005 року по час звернення до суду з позовною заявою відповідач ігнорує пропозиції щодо його підписання. В той же час ОСОБА_1 разом з іншими мешканцями будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 послуги отримує, тому повинен вносити плату в розмірах, встановлених ОСББ «Затишок» згідно з калькуляціями на послуги відповідно до рішення загальних зборів ОСББ «Затишок» від 10 вересня 2005 року.

Позивач вважав, що ОСОБА_1 свідомо ухиляється від укладення договору та оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території, тому неодноразово спір з цього приводу розглядався судом. Останнє рішення Ананьївського районного суду Одеської області було ухвалено 2 лютого 2017 року, зазначене рішення по суті залишено в силі постановою Апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2018 року, але на момент звернення до суду з позовною заявою відповідачем не виконується.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду першої інстанції з даною позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на користь ОСББ «Затишок» плату за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розмірі 2616 гривень 18 копійок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 12 травня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСББ «Затишок» до ОСОБА_1 про стягнення плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій відмовлено в повному обсязі.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок» просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що квартира належить особам, вказаним в свідоцтві про право власності на житлове на праві спільної сумісної власності, оскільки часки власності не вказані, є хибним, оскільки лише відмітка в самому свідоцтві про право власності на житло щодо виду власності може мати правове значення. Більше того, скаржник вважає, що саме відповідач є уповноваженим власником квартири, оскільки саме на його ім`я відкрито особистий рахунок.

Короткий зміст та доводи відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу вказано на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України йдеться про те, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна позову у вказаній цивільній справі становить менш ніж сто розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а таким чином, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року до серпня 2022 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 01 вересня 2023 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач ОСББ «Затишок» звернулося до суду першої інстанції з позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача плату за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розмірі 2616 гривень 18 копійок.

Правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем регулюються Цивільним кодексом України, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (від 24 червня 2004 року №1875-IV), Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII), Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (29 листопада 2001 року № 2866-III) та іншими нормативними актами.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_3 .

При цьому, позивач також зазначає, що договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з ОСОБА_1 не укладено, оскільки з 2005 року по час звернення до суду з позовною заявою відповідач ігнорує пропозиції щодо його підписання. В той же час ОСОБА_1 разом з іншими мешканцями будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 послуги отримує, тому повинен вносити плату в розмірах, встановлених ОСББ «Затишок» згідно з калькуляціями на послуги відповідно до рішення загальних зборів ОСББ «Затишок» від 10 вересня 2005 року.

Так, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (від 24 червня 2004 року №1875-IV) (далі Закон №1875-IV), який втратив чинність лише 1 травня 2019 року, а отже регулював досліджуваний в даній справі час правовідносин між позивачем та відповідачем, згідно його преамбули визначалися основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Абзацом 2 частини 1 статті 1 Закону №1875-IV визначено, що житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до абзацу 8 частини 1 статті 1 Закону №1875-IV власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку.

Згідно абзацу 14 частини 1 статті 1 Закону №1875-IV споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Вказане узгоджується з положеннями частини 1 статті 316, частини 1 статті 317 ЦК України, відповідно до яких правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Абзацом 17 частини 1 статті 1 Закону №1875-IV визначено, що утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Частиною 1 статті 13 Закону №1875-IV визначено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Як вбачається з матеріалів, предметом спору є стягнення плати за комунальні послуги, передбачені п. 2 та п. 3, ч. 1 ст. 13 Закону №1875-IV.

Згідно частини 1 статті 19 Закону №1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно пункту 1 частини 3 Закону №1875-IV споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону №1875-IV й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону №1875-IV учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону №1875-IV).

У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

При цьому, в даному випадку слід звернути увагу на те, що з урахуванням положень частини 2 статті 19 Закону №1875-IV в даному випадку в разі відсутності укладеного договору про надання житлово-комунальних послуг, обов`язок зі сплати за користування ними, виникає в особи, як у власника житлового приміщення.

Саме з правом власності на житлове приміщення пов`язуються також норми Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Відносини власників приміщень і управителя регулюються договором між ними, який укладається на основі Типового договору, форму якого затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (стаття 13 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Відповідно до статті 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» власники квартир, приміщень зобов`язані укласти договір про обслуговування та оплату комунальних послуг з управителем незалежно від членства в об`єднанні. Відмова від укладення договору, від оплати рахунків або несплата рахунків не допускається. Такі дії є порушенням прав інших членів об`єднання і підставою для звернення до суду про стягнення заборгованості із плати за відповідними рахунками у примусовому порядку. Власники несуть відповідальність за своєчасність здійснення платежів на рахунок управителя незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інше не передбачено договором.

Вказане відповідає положенням частини 1 статті 322 ЦК України, якою визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Такий висновок також узгоджується з правовими висновками, висловленими в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц.

В даній справі факт відсутності укладеного договору про надання житлово-комунальних послуг між позивачем між відповідачем не оспорювався та підтверджувався обома сторонами у справі.

При цьому, відповідачем, разом з відзивом на позовну заяву надано суду копію свідоцтва про право власності на житло (а.с.48), виданого 30 квітня 1999 року Ананьївським міськвиконкомом, згідно якого квартира АДРЕСА_3 належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно частини 5 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Отже зазначене свідоцтво є документом, що підтверджує право власності, в даному випадку, на квартиру.

Згідно частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Частиною 2 статті 355 ЦК України визначено, що майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно частини 4 статті 355 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

У свідоцтві про право власності на житло (а.с.48), виданому 30 квітня 1999 року Ананьївським міськвиконкомом, частки власників не визначені, а отже квартира належить їм на праві спільної сумісної власності.

Частинами 1 та 2 статті 368 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Зі змісту наведених норм Конституції України та статей 322, 355, 368 ЦК України вбачається, що співвласники у спільній сумісній власності наділені рівними правами та обов`язками щодо предмета власності.

При цьому, як зазначалося, з урахуванням положень частини 2 статті 19 Закону №1875-IV в разі відсутності укладеного договору про надання житлово-комунальних послуг, обов`язок зі сплати за користування ними, виникає в особи, як у власника житлового приміщення.

Таким чином, з урахуванням відсутності укладеного договору про надання житлово-комунальних послуг відповідачами у справі на рівні з ОСОБА_1 мали б виступати інші співвласники квартири АДРЕСА_3 , які мають рівні з ОСОБА_1 права та обов`язки щодо неї, як об`єкта права власності.

При цьому, позивачем клопотань про заміну неналежного відповідача або залучення до участі у справі співвідповідачів до суду не надходило.

В свою чергу зі змісту частин 1 та 2 статті 51 ЦПК України вбачається, що суд позбавлений можливості залучити до участі у справі співвідповідачі з власної ініціативи.

Верховний Суд в постанові від 28 квітня 2021 року у справі №707/2-1006/2011 (провадження № 61-5425св20) зазначив, що якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом із тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутності визначенні процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСББ «Затишок» до ОСОБА_1 слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.

При виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин колегією суддів враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2023 року у справі №200/7595/18.

Крім того, колегія судді не бере до уваги посилання скаржника на те, що відповідач є уповноваженим власником квартири та саме з нього має стягуватись плата за надання житлово-комунальних послуг, оскільки дані висновки позивача суперечать зазначеним нормам права, зокрема, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок» залишити без задоволення.

Рішення на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 12 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 01 вересня 2023 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький