Постанова

від 22.08.2023 по справі 907/860/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2023 р. Справа №907/860/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГалушко Н.А.

суддів Желіка М.Б.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання Олійник Н.Б.

за участю представників учасників справи:

від позивача Винницька Л.М.-прокурор

від відповідача Булаєнко Р.В.-представник

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнат 2020" №160322-1 від 16.03.2023 (вх.№01-05/856/23 від 21.03.2023)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 (повний текст рішення складено 23.09.2022, суддя Ушак І.Г.)

у справі №907/860/21

за позовом Берегівської окружної прокуратури Закарпатської області, м. Берегове в інтересах держави

в особі Берегівської міської ради, м. Берегове Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнат 2020", м. Ужгород

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , м. Рівне

про витребування земельної ділянки

ВСТАНОВЛЕНО

Короткий зміст позовних вимог.

Прокурор звернувся до суду з даним позовом про витребування від відповідача на користь позивача земельної ділянки кадастровий номер 2120489200:01:000:0029, площею 2 га, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Берегівської міської ради.

Прокурор позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем придбана земельна ділянка за договором купівлі-продажу № 616 від 02.04.2020 від ОСОБА_1 незаконно, всупереч приписів Земельного кодексу України, оскільки останній безпідставно повторно одержав у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 у справі №907/860/21 позов задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння ТОВ "Укрнат 2020" на користь держави в особі Берегівської міської ради земельну ділянку кадастровий номер 2120489200:01:000:0029, площею 2 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, вартістю 1093600,00 грн, що розташована за межами населеного пункту на території Берегівської міської ради. Стягнуто з ТОВ "Укрнат 2020" на користь Закарпатської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в розмірі 17 539, 00 грн .

Рішення суду мотивовано тим, що з огляду на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 2120489200:01:000:0029 вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, подальше її відчуження ОСОБА_1 та набуття у власність ТОВ «Укрнат 2020» відбулося з порушенням вимог ст.ст.328, 330 ЦК України, відтак, земельну ділянку належить витребувати у зазначеного товариства на користь держави в особі позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ТОВ "Укрнат 2020" подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що судом порушено норми матеріального права, не досліджено та не вірно встановлено обставини справи та не враховано надані відповідачем докази та аргументи.

Зокрема, скаржник зазначає, що Наказ Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області № 2022-сг від 02.09.2019 не скасований.

Скаржник також посилається на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011, у якій ЄСПЛ дійшов до правового висновку, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Скаржник вважає, що у цій справі суд першої інстанції не встановлював обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача, а натомість його добросовісність не поставив під сумнів. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування інших прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

На думку скаржника, задоволення віндикаційного позову і витребування у відповідача як добросовісного набувача спірного майна призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідач не зобов`язаний був перевіряти та проявляти будь-яку іншу розумну обачність щодо правомірності набуття особою ОСОБА_1 земельної ділянки у власність.

Скаржник зазначає, що на час укладення договору купівлі-продажу від 02 квітня 2020 року було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, то ж добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності переходу майна, або набуття права на нього, а може діяти, покладаючись на такі відомості.

Скаржник вважає, що Берегівська міська рада не впроваджувала та не дотримувалась своїх власних процедур, не реагувала на звернення прокуратури щодо можливого виявлення факту щодо неправомірного отримання ОСОБА_1 земельної ділянки, не подала позовної заяви та проявляла повну бездіяльність з цього приводу. Зобов`язавши відповідача повернути спірну земельну ділянку, суд цим самим, не дотримався принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірним майном, поклавши на відповідача надмірний індивідуальний тягар та не врахувавши неможливість отримати належну компенсацію від позивача.

Берегівська окружна прокуратура у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності та перейшла у приватну власність третьої особи на підставі повторно поданої ним заяви про надання у приватну власність земельної ділянки, що прямо суперечить нормам права ст. 116 Земельного кодексу України, щодо передачі державою земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим кодексом один раз. З огляду на вказане, суд правильно дійшов висновку, що волевиявлення держави на таке вибуття спірної земельної ділянки було здійснено через зловживання третьою особою своїм цивільним правом на отримання земельної ділянки.

Разом з цим, позивач зазначає, що реєстрацію права власності на земельні ділянки здійснено у стислі часові строки (07.05.2019 зареєстровано за третьою особою право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3523881300:02:000:5110; повторно - 20.09.2019 здійснена державна реєстрація на земельну ділянку, кадастровий номер 2120489200:01:000:0029), вказує на дії третьої особи, які вчинялися цілеспрямовано з метою незаконного отримання земельної ділянки та збагачення за рахунок державного майна, на шкоду держави і суспільства

Позивач вважає, що посилання відповідача на постанови Верховного Суду № 922/3537/17, № 610/1030/18, № 922/2416/17, № 925/1351/19 є безпідставними, оскільки справи стосуються різних правовідносин та об`єктів захисту, мають неоднакові обставини, отже висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих рішеннях, не можуть застосовуватися під час розгляду вказаного позову прокурора. Позовна заява Берегівської окружної прокуратури до суду в даних спірних правовідносинах була спрямована на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання, а саме додержання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке в даному випадку проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні у розпорядження органу місцевого самоврядування земельної ділянки, сприятиме реалізації функцій держави із забезпеченням рівних можливостей всіх громадян використати своє право на землю, що явно переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у неправомірному отриманні спірної земельної ділянки, який свідомо порушуючи вимоги ст. ст. 116, 118 та 121 ЗК України набув право власності на неї, а також приватний інтерес апелянта, оскільки останній на підставі договору купівлі продажу придбав спірну земельну ділянку у третьої особи, яка не мала права розпоряджатись вищевказаною земельною ділянкою. Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності ТОВ "Укрнат 2020" з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Львівська обласна прокуратура у письмових поясненнях зазначила, що враховуючи обставини справи та приписи законодавства доведеним є факт, що передача земельних ділянок безоплатно у власність ОСОБА_1 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, проведена двічі, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №2022-сг від 02.09.2019, яким вдруге безоплатно для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку державної власності, суперечить приписам ч. 4 ст. 16 ЗК України та принципам земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб територіальних громад та держави.

Враховуючи, що своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 вже використав раніше, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що подальше відчуження земельної ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 2120489200:01:000:0029 на користь ТОВ «Укрнат 2020» відбулось з порушенням вимог законодавства. Спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, тоді як видача Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області наказу N2022 - сг від 02.09.2019 не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність та недобросовісності дій заявника.

Прокуратура вважає, що посилання ТОВ «Укрнат 2020» на неприпустимість витребування майна із володіння добросовісного набувача, оскільки позбавлення ТзОВ «Укрнат 2020» права власності на спірну земельну ділянку є незаконним втручанням у мирне володіння майном є безпідставним. Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні у розпорядження органу місцевого самоврядування земельної ділянки, сприятиме реалізації функцій держави із забезпеченням рівних можливостей всіх громадян використати своє право на землю, що явно переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у неправомірному отриманні спірної земельної ділянки, який свідомо порушуючи вимоги сі. ст. 116, 118 та 121 ЗК України набув право власності на неї, а також приватний інтерес скаржника, оскільки останній на підставі договору купівлі-продажу придбав спірну земельну ділянку у третьої особи, яка не мала права розпоряджатись вищевказаною земельною ділянкою.

ТОВ «УКРНАТ 2020» у письмових поясненнях зазначає, що згідно матеріалів справи продаж спірної земельної ділянки відбувся 02.04.2020, тобто більше ніж через півроку після реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 . Зазначене підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріально округ Селехман О.А, зареєстрованого в реєстрі за номером 616. При поданні позовної заяви було подано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта. З інформаційної довідки вбачається, що реєстрація земельної ділянки, отриманої ОСОБА_1 згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та яку позивач вважає такою, що була передана йому вперше безоплатно, відбулась 07.05.2019.

Отже, скаржник вважає, що, починаючи від цієї дати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області мало можливість перевірити та надати належну оцінку дійсному волевиявленню громадянина ОСОБА_1 в отриманні спірної земельної ділянки, не допустити порушень вимог ч.4 ст.116 ЗК України, а отже, запобігти незаконному вибуттю земельної ділянки з державної власності. Чинним законодавством не передбачено обов`язку особи перевіряти правомірність дій органу щодо надання останнім земельної ділянки в аспекті її реального цільового призначення та дотримання порядку розпорядження нею.

Скаржник зазначає, що позиції Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та стала практика Європейського Суду свідчать про те, що при вирішенні подібних спорів надмірний тягар не може покладатися на особу, яка є добросовісним набувачем майна, набула його на підставі відплатного договору та не могла знати про те, що особа, яка таке майно продала, не мала на це законного права.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2023 справу №907/860/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Галушко Н.А., судді Желік М.Б., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 відкладено вирішення питання щодо залишення апеляційної скарги ТОВ "Укрнат 2020" без руху чи відкриття апеляційного провадження до надходження на адресу Західного апеляційного господарського суду матеріалів справи №907/860/21, витребувано у Господарського суду Закарпатської області матеріали даної справи.

04.04.2023 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №907/860/21.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.04.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнат 2020" залишено без руху для усунення встановлених недоліків, а саме: зобов`язано скаржника надати (надіслати) на адресу Західного апеляційного господарського суду докази надсилання копії апеляційної скарги позивачу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 у справі №907/860/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнат 2020" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 та призначено розгляд справи на 30.05.2023.

Ухвалами Західного апеляційного господарського суду відкладено розгляд справи №907/860/21 на 22.08.2023.

Сторонами в судовому засіданні викладено доводи та заперечення щодо вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 22.08.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.

Обставини справи.

На підставі п.4 наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 2022-сг від 02.09.2019 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельних ділянок ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку (кадастровий номер - 2120489200:01:000:0029) площею 2 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району.

20.09.2020 на підставі зазначеного пункту наказу реєстратором Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області Сіка Л.В. прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на вказану земельну ділянку, яку останній на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 616 від 02.04.2020 відчужив на користь ТОВ "Укрнат 2020" відповідача у справі, - що підтверджується долученою до матеріалів справи інформаційною довідкою № 273500149 від 06.09.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Разом з тим, встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області № 1845/14-19-сг від 26.04.2019 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3523881300:02:000:5110, площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Новомиргородського району Кіровоградської області і 07.05.2019 державним реєстратором Підлісненської сільської ради Смалиус В.В. прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на зазначену земельну ділянку.

Отже, ОСОБА_1 на час отримання спірної земельної ділянки уже було використано право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, тобто зазначеним громадянином фактично двічі реалізовано право на безоплатне отримання земельної ділянки одного виду цільового призначення.

Берегівською окружною прокуратурою було направлено до Берегівської міської ради лист №07-50-101-2280вих.21 від 18.08.2021, в якому вказувалось, що ОСОБА_1 повторно отримав безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га за кадастровим номером 2120489200:01:000:0029 на території Четфалвівської сільської ради, яка розташована в прикордонній смузі, а також просив повідомити окружну прокуратуру чи подавалась міською радою позовна заява до суду про повернення земельної ділянки площею 2 га за кадастровим номером 2120489200:01:000:0029 до комунальної власності.

Берегівська міська рада листом №1789/03-07 від 18.06.2021 повідомила прокуратуру, що ними жодні заходи не вживались, оскільки їм не було відомо про вказані порушення.

Також, Берегівська окружна прокуратура листом №07-50-101-2660вих.21 від 17.09.2021, направленим до Берегівської міської ради, повідомила про намір щодо пред`явлення позовної заяви в інтересах держави в особі Берегівської міської ради до ТОВ «Укрнат 2020», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки площею 2,0га для ведення особистого селянського господарства.

Відповідь на зазначений лист в матеріалах справи відсутня.

Вказані обставини зумовили звернення Берегівської окружної прокуратури Закарпатської області, м. Берегове в інтересах держави в особі Берегівської міської ради до ТОВ "Укрнат 2020", м. Ужгород, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , м. Рівне про витребування від відповідача на користь позивача земельної ділянки кадастровий номер 2120489200:01:000:0029, площею 2 га, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Берегівської міської ради.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Предметом позову у даній справі є витребування земельної ділянки на користь держави.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.3 ч. 1, ч.2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до абз. 1 та 2 ч.3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: 1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); 2)вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справи; 5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; 6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; 7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження (ч. 6 ст. 23 Закону України Про прокуратуру).

Таким чином, наведена вище норма закону передбачає різні форми представництва прокуратурою в суді, серед яких є, зокрема, така форма представництва як звернення до суду з позовом.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99. Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

У позовній заяві прокурор обґрунтовує наявність підстав для подання позову в інтересах держави в особі Берегівської міської ради порушенням інтересів держави, яке полягає в незаконному вибутті земельної ділянки (кадастровий номер - 2120489200:01:000:0029) площею 2 га з державної власності.

Статтями 13, 14 Конституції України, ст.ст. 1-3 ЗК України, ст. 324 ЦК України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до положень Закону України Про прокуратуру прокурор набуває право на представництво інтересів держави в суді, зокрема, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно, що виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень (він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається).

Як зазначалось вище Берегівською окружною прокуратурою направлялись листи на адресу Берегівської міської ради №07-50-101-2280вих.21 від 18.08.2021 та №07-50-101-2660вих.21 від 17.09.2021, в яких вказувалось, що ОСОБА_1 повторно отримав безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га за кадастровим номером 2120489200:01:000:0029 на території Четфалвівської сільської ради, яка розташована в прикордонній смузі, а також просив повідомити окружну прокуратуру чи подавалась міською радою позовна заява до суду про повернення земельної ділянки площею 2 га за кадастровим номером 2120489200:01:000:0029 до комунальної власності та повідомлялось про намір щодо пред`явлення позовної заяви в інтересах держави в особі Берегівської міської ради до ТОВ «Укрнат 2020», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки площею 2,0га для ведення особистого селянського господарства.

Берегівська міська рада листом №1789/03-07 від 18.06.2021 повідомила прокуратуру, що нею жодні заходи не вживались, оскільки не було відомо про вказані порушення.

Докази вжиття заходів Берегівською міською радою в матеріалах справи відсутні.

Тобто, усвідомлюючи порушення інтересів держави, уповноважений суб`єкт владних повноважень, котрий наділений відповідними повноваженнями у спірних правовідносинах не вчиняє жодних дій, спрямованих на здійснення відповідного захисту.

Таким чином, Берегівською окружною прокуратурою було повідомлено Берегівську міську раду про намір вжиття заходів представницького характеру в межах повноважень, наданих ст. ст.23, 24 Закону України Про прокуратуру.

З наведених положень процесуального законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в пункті 5.6 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (п.6.43) зазначає, що сам факт незвернення відповідного державного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції").

Водночас, є категорія справ, де Європейський суд з прав людини відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави (п.35).

Вищеописані обставини дають підстави для висновку, що, звертаючись до суду з позовом, прокурор відповідно до вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 53 ГПК України належним чином обгрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визнав у чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що прокурор правомірно звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Берегівської міської ради.

Положеннями ст. 81 Земельного Кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами ст. ст. 116,118,121 ЗК України.

Так, згідно з ч. 4 ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

За приписами ч. 3 ст. 22, ч. ч. 1, 3 ст. 116, ч. 6 ст. 118, ч. 4 ст. 122 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.

Як було зазначено вище, на підставі п.4 наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 2022-сг від 02.09.2019 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельних ділянок ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку (кадастровий номер - 2120489200:01:000:0029) площею 2 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району.

В подальшому державним реєстратором було здійснено державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 .

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області № 1845/14-19-сг від 26.04.2019 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3523881300:02:000:5110, площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Новомиргородського району Кіровоградської області і 07.05.2019 державним реєстратором Підлісненської сільської ради Смалиус В.В. прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на зазначену земельну ділянку.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 122 ЗК України, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно зі ст. 194 ЗК України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Відповідно до пп. 1, 3, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством; здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації.

Водночас, згідно пп. 1, 3, 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Основними завданнями Держгеокадастру є, зокрема, реалізація державної політики у сфері земельних відносин.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:

1. Організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах;

2. Розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Приписами ст.2,6,9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" унормовано, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з пп. 4, 5, 198, 199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

Надання відомостей з Державного земельного кадастру, передбачених пунктом 198 цього Порядку, здійснюється державними кадастровими реєстраторами відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр".

Як слідує зі змісту додатку 51, що визначає форму довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання), пошук інформації до вказаної довідки може здійснюватись за такими даними: кадастровий номер, власник (користувач): прізвище, ім`я по батькові/найменування, податковий номер/номер та серія паспорта фізичної особи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вищевказані законодавчі приписи та надані ними органам державної влади повноваження, зокрема, в частині ведення Державного земельного кадастру, свідчать про те, що ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області під час розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення не позбавлений можливості здійснювати перевірку наданих заявником документів та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення з метою додержання вимог частини четверто статті 116 Земельного кодексу України.

Водночас, при розгляді звернення ОСОБА_1 посадовими особами ГУ Держгеокадастру в Закарпатської області такі можливості не використано, внаслідок чого фізичній особі незаконно повторно у порядку безоплатної приватизації передано у власність земельну ділянку.

Таким чином, враховуючи наведені обставини справи та приписи законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що передачу земельних ділянок безоплатно у власність громадянина ОСОБА_1 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, проведено двічі, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №2022-сг від 02.09.2019 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки, яким вдруге для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку державної власності, суперечить приписам ч. 4 ст. 116 ЗК України та принципам земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, за змістом наведених норм законодавства передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу.

Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Враховуючи, що своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 вже використано раніше, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що безоплатне отримання земельної ділянки площею 2,0 га за кадастровим номером - 2120489200:01:000:0029 площею 2 га та подальше її відчуження на користь ТОВ Укрнат 2020" відбулось з порушенням вимог законодавства.

Відповідно до ст.ст. 318, 324 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Наведені обставини свідчать про те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, тоді як видача Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області наказу № 1845/14-19-сг від 26.04.2019 не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність.

При цьому, власник майна, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Водночас, позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

Посилання ТОВ «Укрнат 2020» на неприпустимість витребування майна із володіння добросовісного набувача, оскільки позбавлення останнього права власності на спірну земельну ділянку є незаконним втручанням у мирне володіння майном та прямим порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції судом не беруться до уваги з огляду на таке.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначено, що критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Таким чином, право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності ТзОВ "Укрнат 2020» з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Таким чином, з огляду на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 2120489200:01:000:0029 вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність ТОВ "Укрнат 2020» відбулось з порушенням вимог ст.ст. 328, 330 ЦК України, відтак, земельна ділянка підлягає витребуванню у ТОВ "Укрнат 2020» на користь держави в особі позивача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006) та у справі Трофимчук проти України (Рішення ЄСПЛ від 28.10.2010), в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі, суд вважає, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Скаржником всупереч вищенаведеним нормам права не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із ч.ч.1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 282- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнат 2020" №160322-1 від 16.03.2023 (вх.№01-05/856/23 від 21.03.2023) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 у справі №907/860/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.09.2023.

Головуючий суддяГалушко Н.А.

СуддяЖелік М.Б.

СуддяОрищин А. В.