Постанова

від 29.08.2023 по справі 922/977/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2023 року м. Харків Справа № 922/977/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Плахов О.В. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (вх. № 1316 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2023 у справі №922/977/23, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Погореловою О.В., повний текст складено 27.06.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу", м. Харків

до Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова" Харківської міської ради, м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу", звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова" Харківської міської ради, в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь 290 069,82 грн, з яких: 23 557,77 грн три проценти річних за період з 11.03.2022 по 11.09.2022 та 266512,05 грн інфляційні втрати за період з березня 2022 року по серпень 2022 року. Судові витрати позивач просив суд покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №12/Т22 від 18.01.2022 щодо своєчасної оплати одержаної теплової енергії.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.06.2023 у справі №922/977/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи у повному обсязі підтверджено надання відповідачу відповідних послуг з постачання теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання. Щодо нарахованих позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, з підстав прострочення сплати відповідачем заборгованості за отримані послуги в лютому 2022 (остаточний розрахунок здійснено 12.09.2022), суд першої інстанції зазначив, що підписанням додаткової угоди №1 від 31.03.2022, сторони визнали існування об`єктивних обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), що спричинило затримку фінансування витрат замовника з джерела фінансування, про що прямо зазначено у додатковій угоді. Також за результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що докази надані позивачем щодо своєчасного отримання відповідачем актів виконаних робіт, є менш вірогідними, ніж докази надані відповідачем на спростування цієї обставини. Враховуючи оплату відповідачем суми основної заборгованості у повному обсязі; відсутність вини відповідача у порушенні строків виконання зобов`язання через настання надзвичайних та невідворотних обставин, про які відповідач не міг знати та передбачити у момент укладання спірного договору; фінансування витрат відповідача за рахунок бюджетних коштів; виконання відповідачем важливої соціальної функції з надання медичної допомоги населенню м. Харкова та Харківській області, у тому числі пораненим від бойових дій; відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків та відсутність обставин, які б свідчили про неможливість досягнення позивачем як стороною спірного договору мети договору (отримання плати за поставлені енергоносії), суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим буде рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2023 у справі №922/977/23 та прийняти нове яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покласти на відповідача.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач не може погодитись із мотивами суду першої інстанції, які стали підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Апелянт вказав, що предметом позову є лише 3 % річних та інфляційне збільшення в період прострочення, що мають компенсаційний, а не штрафний характер. Пеня, що є неустойкою, має штрафний характер, передбачена умовами договору, але до стягнення в позові не заявлялась. Також позивач зазначив про недотримання відповідачем п. 8.2 договору щодо письмового повідомлення про неможливість виконання зобов`язань по оплаті у зв`язку із наявністю форс-мажорних обставин та про відсутність сертифікату ТПП України про наявність форс-мажорних обставин по договору від 18.01.2022р. Зазначене у договорі застереження про звільнення покупця від відповідальності за порушення строків оплати товару у разі затримки бюджетного фінансування, не звільняє позивача від відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки норма ч. 1 ст. 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов`язання. Позивач працював в умовах воєнного стану у м. Харкові в таких самих умовах, що й відповідач. За результатами аналізу всіх наявних у справі документів та доказів в їх сукупності, апелянт вважає, що докази, надані позивачем щодо своєчасного отримання відповідачем спірних актів, є достовірними та більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на спростування цієї обставини, а судом надана невірна оцінка доказів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2023, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (вх. № 1316 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2023 у справі №922/977/23; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться "29" серпня 2023 р. о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/977/23.

17.07.2023 матеріали справи №922/977/23 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

02.08.2023 до суду апеляційної інстанції від представника Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова" Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 9007), в якому представник просив апеляційну скаргу ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" (вх. № 1316 Х/2) залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказав, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що затримка оплати за надані послуги з боку лікарні сталася не з вини відповідача, а є наслідком настання обставин непереборної сили, про які лікарня не могла знати та передбачити в момент укладання Договору. Саме на позивача покладено обов`язок оформити первинні документи відповідно до правил бухгалтерського обліку та проставити на них обов`язкові реквізити, зокрема дату складання. В платіжних дорученнях №№ 1343, 47, 48, 86 у призначенні платежу є посилання на акти виконаних робіт та дати цих актів, позивачем було прийнято ці оплати як проведені належним чином, зміст призначення платежу з посиланням на акти саме з такими датами не заперечувався. Відповідач не отримував від позивача будь-яких звернень про те, що платіж проведено не належно та порушені будь-які правила бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Також відповідач вказав, що цілком правомірно судом першої інстанції при ухваленні рішення застосовано принцип contra proferentem, який витікає із засад справедливості. Відповідач також зазначив, що звертає увагу на обставини, які судом першої інстанції законно й обґрунтовано прийнято до уваги та покладено в основу винесення рішення, зокрема: - на дату подання позовної заяви не існувало заборгованості у КНП «МКЛШНМД ім. проф. 0.1. Мещанінова» ХМР перед ТОВ «Котельні лікарняного комплексу»; - відповідачем оплачено суму за надані послуги у повному обсязі та з урахуванням умов п. 4.4 Договору; - фінансування витрат відповідача за енергоносії та комунальні послуги здійснювалось за рахунок бюджетних коштів відповідно до Рішення 9 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 22.12.2021 № 205/21; - виконання відповідачем - неприбутковим підприємством - важливої соціальної функції з надання медичної допомоги населенню м. Харкова та Харківській області, у тому числі пораненим від бойових дій; - відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків та відсутність обставин, які б свідчили про неможливість досягнення позивачем як стороною спірного договору мети договору (отримання плати за поставлені енергоносії) та неотримання того, на що розраховував позивач укладаючи спірний договір.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 29.08.2023 розпочалось за участю представників обох сторін.

Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просив апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду повністю скасувати. Присутній представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, просив в задоволені апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 18.01.2022 між Комунальним некомерційним підприємством "Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. Проф. О.І. Мещанінова" Харківської міської ради (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (теплопостачальна організація, позивач) був укладений договір №12/Т22 про закупівлю послуг, відповідно до розділу 1 якого, за цим договором Теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання надати до 28.02.2022 Споживачеві послуги Пара, гаряча вода та пов`язана продукція (централізоване постачання теплової енергії та гарячої води), а Споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором. Найменування послуги: код ДК 021:2015: 09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція (централізоване постачання теплової енергії та гарячої води). Кількість послуги - 1871,388 Гкал. Строк надання послуг: з 01.01.2022 до 28.02.2022. Обсяги закупівлі послуг можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (а.с. 7-9).

У розділі 4 договору сторони погодили, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі, згідно з діючими тарифами на період постачання теплової енергії, затвердженими в установленому порядку, та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії, а при їх відсутності розрахунковим способом (п.4.2 Договору). Розрахунковим періодом є один календарний місяць (п.4.3 Договору).

Оплата послуг здійснюється Споживачем на підставі акту виконаних робіт шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації протягом 10 банківських днів з дати підписання акту. У разі затримки бюджетного фінансування, оплата за послуги здійснюється протягом 5 банківських днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок (п.4.4 Договору). Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію споживач здійснює до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (п.4.7 Договору). Датою сплати вважається дата отримання грошових коштів на поточний рахунок або рахунок із спеціальним режимом використання Теплопостачальній організації (п.4.8). Споживач зобов`язаний отримати від Теплопостачальної організації за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 117, тел.: 754-37-44, документи за розрахунковий період: рахунок; акт виконаних робіт; акт звіряння розрахунків (при необхідності). Обов`язок отримувати акти та рахунки покладається на Споживача з 5 по 10 число кожного місяця. При відсутності мотивованих заперечень на протязі 10 днів після закінчення календарного місяця розмір наданих послуг вважається погодженим з боку Споживача (п.4.10 Договору).

Пунктом 6.1.2 Договору передбачено, що споживач теплової енергії зобов`язується приймати поставлені послуги згідно з актом виконаних робіт, отримувати акти та рахунки.

Відповідно до п. 6.3.4 Договору теплопостачальна організація зобов`язана своєчасно надавати для отримання споживачем акти виконаних робіт (наданих послуг) та рахунки.

Відповідно до п. 8.1 Договору сторони погодили, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань, якщо воно є результатом дії обставин непереборної сили. Строк виконання зобов`язань за цим договором у такому разі відкладається на період дії таких обставин.

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що сторона, для якої виконання зобов`язань стало неможливим при наявності форм-мажорних обставин (у наслідок дії обставин непереборної сили), повинна негайно, не пізніше п`яти календарних днів, письмово повідомити іншу сторону про початок, можливий трок дії та про припинення дії таких обставин. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються компетентним органом, які відають контролем за виникнення таких обставин, а також закони та інші правові акти.

Відповідно до п. 10.1 договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє по 31 березня 2022 року.

31.03.2022 між сторонами була укладена додаткова угода №1 до договору про закупівлю послуг з "Пара, гаряча вода та пов`язана продукція" №12/Т22 від 18.01.2022, відповідно до якої, у зв`язку із веденням в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, та його продовженням Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, що Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчено як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), керуючись п.п. 3.3.3., 4.4., 8.1. Договору, Сторони уклали цю Додаткову угоду до Договору про закупівлю послуг з Пара, гаряча вода та пов`язана продукція № 12/Т22 від 18.01.2022 (далі - Договір) про наступне: у зв`язку із виникненням об`єктивних обставин непереборної сили, що спричинило затримку фінансування витрат Замовника з джерела фінансування, Сторони погодили продовжити строк дії Договору. У зв`язку з чим додати абзаци другий та третій до пункту 10.1 Розділу 10 Строк дії Договору наступного змісту: 10.1. Цей Договір вважається продовженим до 31.05.2022 р. Останнім днем дії Договору вважати 31.05.2022 р. В частині розрахунків цей Договір діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань по Договору.. Всі інші умови Договору залишаються незмінними, діють в раніше узгодженій Сторонами редакції, та Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання. Ця Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору про закупівлю послуг з Пара, гаряча вода та пов`язана продукція № 12/Т22 від 18.01.2022 р. Ця Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками Сторін. Ця Додаткова угода складена українською мовою у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної Сторони (а.с.50).

Згідно із договором позивач надав відповідачу теплову енергію для опалення та гарячого водопостачання як послуги з Пара, гаряча вода та пов`язана продукція та виконав свої обов`язки за договором, на підтвердження чого, позивач надав підписані сторонами акти виконаних робіт за період лютий 2022:

- № 46 від 10.02.2022 за надану теплову енергію на опалення за лютий 2022 року (з 01 по 10) на загальну суму 1 770 374,69 грн;

- № 105 від 01.03.2022 за надану теплову енергію на опалення за лютий 2022 року (з 11 по 20) на загальну суму 827 664,06 грн;

- №318 від 28.02.2022 за надану теплову енергію на опалення за лютий 2022 року (з 21 по 28) на загальну суму 901 721,68 грн.;

- №142 від 28.02.2022 за надану теплову енергію на гаряче водопостачання за лютий 2022 року на загальну суму 56 861,21 грн.

Позивач стверджує, що договірні зобов`язання відповідач належним чином не виконав, допустив прострочення при сплаті заборгованості, здійснивши остаточний розрахунок за отримані послуги лише 12.09.2022.

У зв`язку із простроченням оплати за договором, позивач звернувся у березні 2023 до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача 290069,82 грн, з них: 23557,77 грн 3% річних за період прострочення з 11.03.2022 по 11.09.2022 та інфляційні втрати за період прострочення з березня 2022 року по серпень 2022 року у розмірі 266 512,05 грн.

Відповідач з позовними вимогами не погодився та подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву з відповідними додатками. Відповідач у відзиві зазначив, що згідно з умовами п. 4.4. Договору з боку відповідача не було прострочення оплати. Якщо прострочення оплати наставало - це відбувалось не з вини відповідача (а.с.31-42). На підтвердження зазначених обставин надав до суду, зокрема, Додаткову угоду №1 від 31.03.2022 та акти виконаних робіт, зокрема:

- № 4 від 24.01.2022 за надану теплову енергію на опалення та гаряче водопостачання за січень 2022 року на загальну суму 2 968 784,68 грн;

- № 46 від 10.02.2022 за надану теплову енергію на опалення за лютий 2022 року (з 01 по 10) на загальну суму 1 770 374,69 грн;

- № 105 від 31.03.2022 за надану теплову енергію на опалення за лютий 2022 року (з 11 по 20) на загальну суму 827 664,06 грн;

- №142 від 26.07.2022 за надану теплову енергію на гаряче водопостачання за лютий 2022 року на загальну суму 56 861,21 грн.

- №318 від 25.08.2022 за надану теплову енергію на опалення за лютий 2022 року (з 21 по 28) на загальну суму 901 721,68 грн (а.с. 50-55).

На підтвердження здійснення оплати послуг з отримання теплової енергії на опалення та гаряче водопостачання, відповідачем надано до суду: платіжне доручення №7 від 26.01.2022 на суму оплати 2 962 402,78 грн, платіжні інструкції №1218 від 26.01.2022 на суму оплати 5 749,50 грн., №1219 на суму оплати 632,40 грн., платіжне доручення №11 від 21.02.2022 на суму оплати 1 710 081,64 грн, платіжні інструкції №1240 від 21.02.2022 на суму оплати 59 846,65 грн., №1267 від 23.02.2022 на суму оплати 446,40 грн., платіжне доручення №47 від 27.07.2022 на суму оплати 778 476,45 грн, платіжна інструкція №1343 від 25.05.2022 на суму оплати 49 187,61 грн., платіжне доручення №48 від 27.07.2022 на суму оплати 56 861,21 грн., платіжне доручення №86 від 30.08.2022 на суму оплати 901 721,68 грн.(а.с.56-63).

Позивач подав до суду першої інстанції відповідь на відзив та просив суд позов задовольнити, зазначив, що акти за лютий 2022 були надані та виготовлені своєчасно, привезені споживачу на початку березня 2022 особисто директором Тарасенко В.Г. на котельню по вул. Балакірєва, 3 та передані начальнику теплової дільниці Скорику В.І., який передав акти особисто Жибер С.Г., яка є заступником директора лікарні з технічних питань та вказана у п. 11.1 договору, як уповноважений представник. Додаткова угода №1 від 31.03.2022 до договору про закупівлю послуг з "Пара, гаряча вода та пов`язана продукція" №12/Т22 від 18.01.2022 не свідчить про форс-мажорні обставини, а лише продовжує дію договору, що надалі не знадобилось, оскільки був укладений новий договір від 22.04.2022 з початком дії з 01.03.2023. Обсяг отриманих послуг був відомий відповідачу із показань власних лічильників та повинен був сплачений за лютий 2022 до 10 березня 2022, а фактично отримані послуги були сплачені у вересні 2022.

Відповідач надавав до суду першої інстанції заперечення на відповідь на відзив, просив в задоволені позву відмовити, зазначив, що станом на момент подачі позову, грошове зобов`язання зі сплати отриманих послуг виконано відповідачем повністю. Обізнаність позивача із затримкою фінансування витрат замовника з джерела фінансування не викликає сумнівів, оскільки позивач підписав Додаткову угоду №1. Також відповідач надав до суду нотаріальну засвідчену заяву свідка ОСОБА_1 , відповідно якої заступник директора лікарні з технічних питань повідомила, що на початку березня 2022 представником Теплопостачальної організації, начальником теплової дільниці Скориком В.І., в приміщенні котельні по вул. Балакірєва, 3 не надавались акти виконаних робіт за лютий 2022, копії яких потім надані позивачем до суду.

20.06.2023 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову в задоволені позовних вимог повністю, з підстав зазначених вище у зазначеній постанові.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ст. 662 ЦК України).

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як передбачено ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, позивач на виконання умов договору №12/Т22 від 18.01.2022 надав відповідачу послуги з надання теплової енергії на опалення та гаряче водопостачання у січні-лютому 2022 року.

Відповідач за отримані у лютому 2022 послуги розрахувався повністю, проте, як стверджу апелянт, оплата послуг була здійснена частково із не дотримання строків оплати згідно умов п.п. 4.4, 4.7 договору, а саме: за актом № 318 від 28.02.2022 сплачено із затримкою 12.09.2022; за актом №142 від 28.08.2022 сплачено із затримкою 28.07.2022; за актом №105 від 01.03.2022 сплачено із затримкою 25.05.2022 та 28.07.2022.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому у пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Частиною 2 статті 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до Закону України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

У подальшому законами України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, від 21.04.2022 № 02212-ІХ, від 22.05.2022 № 2263-ІХ, від 15.08.2022 № 2500-IX, від 16.11.2022 № 2738- IX, від 07.02.2023 №2915-IX, від 02.05.2023 № 3057-IX, від 27.07.2023 року N 3275-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено відповідні укази Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 року N 451/2023, якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити, або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Таким чином, непереборна сила (форс-мажорні обставини) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.

Апелянт послався на недотримання відповідачем вимог договору (п. 8.1-8.3) стосовно повідомлення позивача про настання обставин непереборної сили, шляхом надсилання на адресу позивача відповідного повідомлення про настання форс-мажорних обставин із відповідним сертифікатом ТПП .

Колегія суддів звертає увагу, що місцезнаходження Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова" Харківської міської ради - місто Харків, де, починаючи з 24.02.2022 ведуться активні бойові дії та інтенсивні обстріли міста, які тривають по сьогоднішній день.

Так Харківська міська територіальна громада була внесена до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженому Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 року №75 та відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 року № 309, а саме у період із 24.02.2022 по 15.09.2022 Харківська міська територіальна громада відносилась до території активних бойових дій.

Позивач звернувся до суду із позовом з підстав несвоєчасної оплати відповідачем послуг з опалення за лютий 2022 за зобов`язаннями, які виникли саме після веденням в Україні воєнного стану.

Як встановлено судом першої інстанції та зазначалось апеляційним судом вище, між позивачем та відповідачем було укладено 31.03.2022 Додаткову угода №1 до договору про закупівлю послуг з "Пара, гаряча вода та пов`язана продукція" №12/Т22 від 18.01.2022.

Відповідно умов вказаної Додаткової угоди, сторони погодили, що у зв`язку із веденням в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, та його продовженням Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, що Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчено як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), керуючись п.п. 3.3.3., 4.4., 8.1. Договору, Сторони уклали цю Додаткову угоду до Договору про закупівлю послуг з Пара, гаряча вода та пов`язана продукція № 12/Т22 від 18.01.2022 (далі - Договір) про наступне: у зв`язку із виникненням об`єктивних обставин непереборної сили, що спричинило затримку фінансування витрат Замовника з джерела фінансування, Сторони погодили продовжити строк дії Договору. У зв`язку з чим додати абзаци другий та третій до пункту 10.1 Розділу 10 Строк дії Договору наступного змісту: 10.1. Цей Договір вважається продовженим до 31.05.2022 р. Останнім днем дії Договору вважати 31.05.2022 р. В частині розрахунків цей Договір діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань по Договору.. Всі інші умови Договору залишаються незмінними, діють в раніше узгодженій Сторонами редакції, та Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання. Ця Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору про закупівлю послуг з Пара, гаряча вода та пов`язана продукція № 12/Т22 від 18.01.2022 р. Ця Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками Сторін. Ця Додаткова угода складена українською мовою у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної Сторони.

Так, відповідно до 3.3 Договору істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків: продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі.

Відповідно до п. 4.4 Договору оплата послуг здійснюється Споживачем на підставі акту виконаних робіт шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації протягом 10 банківських днів з дати підписання акту. У разі затримки бюджетного фінансування, оплата за послуги здійснюється протягом 5 банківських днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Відповідно до п. 8.1 Договору сторони погодили, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань, якщо воно є результатом дії обставин непереборної сили. Строк виконання зобов`язань за цим договором у такому разі відкладається на період дії таких обставин.

Колегія суддів зазначає, що Лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин (вказана позиція наведена в постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 906/540/22).

Проте, уклавши Додаткову угоду №1 від 31.03.2022, сторони дійшли згоди, що введення воєнного стану в Україні, який Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчений як форс-мажорні обставини, є виникненням об`єктивних обставин непереборної сили.

Саме зазначені обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) у вигляді введення воєнного стану в Україні та, як наслідок, затримка фінансування витрат відповідача, як комунального некомерційного підприємства, стали підставою для продовження строку дії договору про закупівлю послуг з "Пара, гаряча вода та пов`язана продукція" №12/Т22 від 18.01.2022.

При цьому за отримані послуги у січені 2022 та першу половину лютого 2022 - до введення воєнного стану в Україні, відповідач здійснив відповідні оплати, що підтверджується актом №4 від 24.01.2023, актом № 46 від 10.02.2022, платіжним дорученням № 7 від 26.01.2022, платіжними інструкціями №1218 від 26.01.2022, №1219 від 27.01.2022, платіжним дорученням №11 від 21.02.2022, платіжною інструкцією №1240 від 21.02.2022, №1267 від 23.02.2022.

Погоджений сторонами зміст та підстави укладання Додаткової угоди №1 від 31.03.2022р. з посиланням п.п. 3.3.3., 4.4., 8.1. Договору, повністю спростовують доводи скаржника про те, що угода не змінює строки розрахунку по договору, а лише продовжує строк дії договору та проте, що лікарня не повідомляла позивача про наявність форс-мажорних обставин для виконання нею зобов`язань по договору та щодо відсутності сертифікату ТПП України.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Тобто, існування обставин непереборної сили повинно підтверджуватися також у сукупності з іншими доказами, наданими учасником провадження на підтвердження своїх вимог та заперечень. Навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про настання форс-мажорних обставин, суд повинен оцінювати цей доказ лише у сукупності з іншими.

Зазначення стороною у справі на наявність обставин непереборної сили та надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду, оскільки саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Дослідження таких обставин повинно відбуватись із дотриманням вимог частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного вище, враховуючи умови, зміст та підстави укладеної між сторонами Додаткової угоди № 1 від 31.03.2022, колегія суддів повністю погоджується із висновками суду першої інстанції, що неналежне виконання зобов`язань відповідачем в частині оплати за надані послуги, сталося не з вини відповідача, а виявилося неможливим внаслідок настання дії непереборної сили, про які відповідач не міг знати та передбачити в момент укладання договору.

Крім того, як зазначалось судом вище, звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на те, що акти виконаних робіт №105, №142 та №318 передавались відповідачу своєчасно та у строк, визначений договором. Оскільки представник споживача за актами своєчасно не приїхала, то акти за лютий 2022 року були привезені споживачу на початку березня 2022 року особисто директором ОСОБА_2 до котельні по вул. Балакірєва, 3, який передав їх начальнику теплової дільниці Скорику В.І., а начальник теплової дільниці Скорик В.І., у свою чергу, передав акти особисто ОСОБА_1 , яка є заступником директора лікарні з технічних питань та вказана у пункті 11.1. договору як уповноважений представник.

В апеляційній скарзі апелянт також наполягав, що зазначені акти підписані з боку відповідача та скріплені його печаткою без будь-яких зауважень та заперечень. Факт затримки у видачі актів нічим не підтверджений та спростовується оригіналами актів виконаних робіт, копії яких додані до позову, а також актами звіряння розрахунків.

Проте, відповідач в суді першої інстанції та у відзиві на апеляційну скаргу стверджує протилежне. Відповідач зазначив, що оригінали актів, копії яких позивач надав до суду, не були надані відповідачу вчасно.

Відповідачем до матеріалів справи надана заява свідка ОСОБА_1 , в якій остання повідомила про те, що як представник споживача за договором про закупівлю послуг з "Пара, гаряча вода та пов`язана продукція" від 18.01.2022 №12/Т22 на початку березня 2022 року представником теплопостачальної організації начальником теплової дільниці Скориком В.І. в приміщенні котельної за адресою: м. Харків, вул. Балакірєва, 3, їй не надавались оригінали тих актів виконаних робіт за лютий 2022 року, копії яких були потім надані позивачем до суду. Належним чином складені оригінали актів надались з порушенням строків з боку позивача.

Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції 06.06.2023, за клопотанням позивача, був допитаний свідок - ОСОБА_1 , яка підтвердила викладені у заяві свідка покази, а саме те, що спірні акти були отримані споживачем не у строк та зауважила, що у зв`язку зі складною ситуацією у місті Харкові вони постійно знаходились у підвалах у лікарні, оскільки пройшло більше року вона точно не пам`ятає коли саме отримала спірні акти, проте, точно не у строк.

Як вже зазначалось судом вище, відповідачем до матеріалів справи додані копії актів виконаних робіт, а саме: №4 від 24.01.2022 з відміткою УДКС України у м. Харкові Харківської області про реєстрацію та взяття на облік 24.01.2022, №46 від 10.02.2022 з відміткою УДКС України у м. Харкові Харківської області про реєстрацію та взяття на облік 15.02.2022, №105 від 31.03.2022 з відміткою УДКС України у м. Харкові Харківської області про реєстрацію та взяття на облік 26.05.2022, №142 від 26.07.2022 з відміткою УДКС України у м. Харкові Харківської області про реєстрацію та взяття на облік 27.07.2022, №318 від 25.08.2022 з відміткою УДКС України у м. Харкові Харківської області про реєстрацію та взяття на облік 25.08.2022.

Також відповідачем надані копії заявок на фінансування (за рахунок місцевого бюджету) станом на 24.01.2022, 09.02.2022, 20.05.2022, 19.08.2022 та копії виписок з рахунка УДКС України у м. Харкові Харківської області від 28.01.2022, 14.02.2022, 21.07.2022 та 29.08.2022 (а.с.64-31).

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 6.3.4 договору саме на позивача покладено обов`язок оформити відповідні акти виконаних робіт, отже в тому числі вказати на них обов`язкові реквізити, зокрема дату складання.

При цьому укладання 31.03.2022 Додаткової угоди №1 саме з підстав затримки фінансування витрат відповідача, саме по собі не може підтвердити доводи скаржника про своєчасне отримання відповідачем наданих них до матеріалів справи актів №105 від 01.03.2022, №142 від 28.02.2022 та №318 від 28.02.2022 на початку березня 2022 та відповідність дат їх складання.

Акт звірки взаємних розрахунків (а.с.107) також не підтверджує доводів апелянта щодо відповідності дат складання актів виконаних робіт № 105, 142, 318 та своєчасне їх отримання відповідачем, а свідчить лише про періоди здійсненних позивачем оплати за отримані послуги.

В даному випадку колегія суддів виходить із того, що:

- обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;

- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;

- із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів»;

- зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;

- іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;

- одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

- таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідні приписи ГПК України мають загальний, універсальний характер, так як вони є нормами господарського процесуального права, та є обов`язковими при вирішення спору судом незалежно від правовідносин, які виникли між учасниками процесу (вказані висновки наведені в постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 910/16718/20).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, а також, зокрема, і постанову від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд в постанові від 04 липня 2023 року у справі №910/1005/22 акцентував, що оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

На підставі викладеного, враховуючи факт укладання 31.03.2022 Додаткової угоди з підстав наявності обставин непереборної сили, які спричинили затримку фінансування витрат відповідача, а також розбіжність зазначення дат складання актів виконання робіт №105, 146, 318, які надані до суду обома сторонами, апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що за результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, докази надані позивачем щодо своєчасного отримання відповідачем спірних актів, є менш вірогідними, ніж докази надані на спростування цієї обставини.

З приводу доводів скаржника, що ст. 625 ЦК України визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання, незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальною, конкретизуючою і не передбачає жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 1 ст. 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Згідно ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

В межах даного спору позивачем не заявлялись до стягнення з відповідача кошти у порядку відшкодування збитків, штрафних санкції або оперативно-господарських санкцій.

Позивач нарахував та звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача саме 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну здійснену ним оплату за отримані у лютому 2022 послуги.

Як унормовано приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Отже, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц.

Як вже зазначалось судом вище, за умовами п. 8.1 Договору сторони погодили, що звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань, якщо воно є результатом дії обставин непереборної сили.

Також за умовами п. 8.1 Договору настання обставин непереборної сили призводять до того, що строк виконання зобов`язань за цим договором у такому разі відкладається на період дії таких обставин.

Уклавши Додаткову угоду №1 від 31.03.2022, сторони дійшли згоди, що введення воєнного стану в Україні (який Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчений як форс-мажорні обставини) є виникненням об`єктивних обставин непереборної сили, які спричинили затримку фінансування витрат Замовника з джерела фінансування.

При цьому колегія судів бере до уваги, що однієї констатації факту наявності форс-мажорних обставин недостатньо для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання. Обов`язковим елементом, необхідним для звільнення боржника від відповідальності з цієї підстави, є причинно-наслідковий зв`язок між такими обставинами та неможливістю виконати зобов`язання (вказані висновки наведені в постанові Верховного Суду від 24.07.2018 у справі №905/1722/17).

За таких обставин, враховуючи подані сторонами докази та оскільки неналежне виконання зобов`язань відповідачем в частині оплати за надані послуги, сталося не з вини відповідача, а виявилося неможливим внаслідок настання дії непереборної сили, про які відповідач не міг знати та передбачити в момент укладання договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

У справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004).

Оцінюючи фактичні обставини даної справи, які пов`язані із обставинами повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, враховуючи оплату відповідачем суми основної заборгованості у повному обсязі; відсутність вини відповідача у порушенні строків виконання зобов`язання через настання надзвичайних в невідворотних обставин, про які відповідач не міг знати та передбачити у момент укладання спірного договору; фінансування витрат відповідача за рахунок бюджетних коштів; виконання відповідачем важливої соціальної функції з надання медичної допомоги населенню м. Харкова та Харківській області, у тому числі пораненим від бойових дій; відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків та відсутність обставин, які б свідчили про неможливість досягнення позивачем як стороною спірного договору мети договору (отримання плати за поставлені енергоносії) та неотримання того, на що розраховував позивач укладаючи спірний договір, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим в межах даного спору застосування судом першої інстанції принципу справедливості та висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилання апелянта на постанови від 12.04.2017 у справі №913/869/14 та від 12.04.2017 у справі №906/1072/15 Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, не спростовують наведених висновків суду, оскільки стосується різних фактичних обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Частиною 5 ст. 269 ГПК України передбачено, що у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (вх. № 1316 Х/2) без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2023 у справі №922/977/23 без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (вх. № 1316 Х/2) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2023 у справі №922/977/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 04.09.2023.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.В. Плахов

Суддя О.В. Шевель