Рішення

від 22.08.2023 по справі 757/8632/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8632/23-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань - Рябошапці М.О.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позову вказує, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 лютого 2006 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року шлюб розірвано. Від даного шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час перебування у шлюбі позивач та відповідач придбали наступне майно: земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , покупець земельної ділянки ОСОБА_2 ; автомобіль Ford Focus, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_2 , земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Покупцем зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_3 . На зазначеній земельній ділянці знаходиться садовий будинок, який позивач ремонтувала за власні кошти та об`єкт незавершеного будівництва - будинок, який зведений за рахунок спільних коштів позивачки та відповідача. Також була придбана квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до договору купівлі - продажу вказаної квартири 3645 від 17 грудня 2012 року покупцем є ОСОБА_2 .

При цьому, представник позивачки зазначає, що відповідач з часу розірвання шлюбу проживає у вказаній квартирі та змінив вхідні замки. Копії ключів та доступ до квартири відповідач відмовляється надавати позивачці. Станом на дату звернення з даним позовом, позивач змушена орендувати житло, що підтверджується договором оренди від 21 січня 2022 року.

Вказує, що відповідач самовільно, без згоди позивача, забрав собі у користування також автомобіль Ford Focus, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , користується земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 та всіма об`єктами, розташованими на ній.

Відповідно до звіту оцінки майна №2071/23 - квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , виданого ТОВ «Центр оцінки власності «Парето» вартість вказаної квартири становить 2 618 300 грн. Вартість автомобіля Ford Focus, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , складає 176 738 грн., що підтверджується висновком ТОВ «Центр оцінки власності «Парето». Вартість земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 становить 275 000 грн., вартість недобудованого житлового будинку, розташованого на зазначеній земельній ділянці складає 819 100 грн, що підтверджується звітом №2071/23-4 та висновком, складеним ТОВ «Центр оцінки власності «Парето». Оціночна вартість земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 складає 59 240 грн, що слідує із звіту про експертну грошову оцінку №2071/23-3, виданого ТОВ «Центр оцінки власності «Парето».

Посилаючись на викладене, представник позивача просила задовольнити позов та визнати за позивачкою ОСОБА_2 право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , визнати право власності на транспортний засіб марки Ford Focus, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , за відповідачем ОСОБА_3 , визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по частині за кожним право власності на земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по частині за кожним право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 компенсацію за житлову недобудову в розмірі 409 550 грн., вартості витрат, пов`язаних із розглядом справи, а саме витрат по здійсненню робіт з незалежної оцінки майна, які здійснені відповідно до договору від 17.01.2023 року №2071/23 у розмірі 3500 грн., вартості судового збору в сумі 19 741 грн. 89 коп.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 березня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розстрочення сплати судового збору - відмовлено, позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 14 березня 2023 року відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання з повідомленням сторін.

19 червня 2023 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог.

Вказує, що квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 була придбана 17 грудня 2012 року, за час перебування у шлюбі з позивачкою, а тому вона повинна бути визнана спільним майном подружжя і підлягає поділу із визнанням права власності на частини квартири за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому, зазначав, що позивачкою не надано належних та достовірних доказів того, що на купівлю зазначеної квартири були надані її особисті кошти. Наданий позивачкою попередній договір, є договором про сплату завдатку на продаж вказаної квартири, і жодним чином не підтверджує продаж квартири АДРЕСА_4 . Також вказував, що сам факт продажу зазначеної квартири відбувся в липні 2010 року не може підтверджувати факт вкладення коштів на купівлю квартири АДРЕСА_5 17 грудня 2012 року, тобто фактично через два роки.

Вважає, що транспортний засіб марки Ford Focus, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 є спільним майном подружжя, оскільки придбаний в період шлюбу та підлягає поділу із виплатою грошової компенсації одному із подружжя. Також вважає, що вартість земельної ділянки АДРЕСА_6 , садове товариства масиву «Левада», визначеної в сумі 59 240 грн. є штучно завищеною.

Щодо стягнення компенсації в сумі 409 550 грн. за житлову недобудову, що знаходиться на земельній ділянці, розташованій у АДРЕСА_2 , то вказана недобудова не може бути предметом поділу спільного майна, оскільки не зареєстрована в установленому законом порядку.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити з викладених у позові підстав.

Відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав заяву про відкладення судового засідання, яка не може бути прийнята судом до уваги, оскільки є аналогічною за змістом заяви про відкладення судового засідання, поданої 08 серпня 2023 року, а причини неявки, зазначені відповідачем, не можуть бути визнані судом поважними.

Суд, у порядку загального позовного провадження, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи слідує, що 10 лютого 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено шлюб (а.с.16). Від даного шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано (а.с.17-18).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права (п.1).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Зазначені вище норми встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п.п. 23-25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною власністю чи особистою приватною власністю з`ясуванню підлягають, як підстави й час набуття такого майна, так і джерела його придбання.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Судом встановлено, що за час перебування сторін у шлюбі було придбано наступне майно: земельна ділянка НОМЕР_2 , кадастровий номер 3220286600:20:064:0517, що знаходиться на території Садівської с/р в СТ «Мрія-3», Баришівського району Київської області, площею 0,06 га для ведення садівництва, автомобіль Ford Focus, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , земельна ділянка, кадастровий номер 3221455300:02:007:1698, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , квартира АДРЕСА_5 . Тобто, вказане майно, яке є предметом спору, придбано у період перебування сторін у шлюбі, а тому є спільним сумісним майном подружжя, та підлягає поділу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по частині за кожним право власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_2 .

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації в сумі 409 500 грн. за житлову недобудову, що знаходиться на земельній ділянці, розташованій в АДРЕСА_2 то такі вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року (справа №215/4928/20) зазначено, що у частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22) та ін.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд України у постановах від 18 листопада 2015 року справі № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, тому підстав для відступу від таких висновків немає.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна жодного будинку на земельній ділянці, кадастровий номер 3221455300:02:007:1698, цільове призначення: для колективного садівництва, за адресою: АДРЕСА_2 , не зареєстровано.

Згідно частин першої-третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивачка ставила питання про стягнення з відповідача компенсації за житлову недобудову в розмірі 409 550 грн., без її поділу, проте не надано доказів про ступінь готовності вказаної недобудови, тощо. Також не було зазначено, які будівельні матеріали чи обладнання були використані позивачкою, в зв`язку з чим зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню.

В позовній заяві позивачка також ставила питання про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_5 , посилаючись на те, що ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 25.12.2000 року була подарована квартира АДРЕСА_4 , яка в подальшому була продана останньою під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 і кошти отримані з продажу вказаної квартири позивач вклала в придбання спірної квартири, а саме 84 000 доларів США, що становить 93,33 відсотка від всієї вартості, в зв`язку з чим вказана квартира хоч і придбана у період шлюбу, однак є її особистим майном.

У разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18)).

Тобто той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Презумція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

У разі придбання майна у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Отже, визнаючи право особистої приватної власності одного з подружжя на майно, суд повинен установити той факт, що джерелом його набуття були особисті кошти цієї особи. Такі обставини підлягають доведенню.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Разом з тим, позивачкою не наведено належних та достовірних доказів того, що нею були вкладені особисті кошти на придбання квартири АДРЕСА_5 після продажу квартири АДРЕСА_4 .

Посилання позивачки, на те, що на купівлю спірної квартири, нею були вкладені особисті кошти, отримані з продажу квартири АДРЕСА_4 , свідчить попередній договір від 15 липня 2010 року, не заслуговують на увагу.

За правилом ч.ч.1,3 ст. 635 ЦК України, в редакції, чинній на день укладення попереднього договору, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

За умовами наданого попереднього договору сторони зобов`язувались до 04 серпня 2010 року включно підписати та нотаріально посвідчити основний договір купівлі-продажу квартири, а також здійснити державну реєстрацію в порядку, визначеному законодавством України.

Разом з тим, та з огляду на проміжок часу, що минув між відчуженням позивачкою квартири, яка належала їй на права особистої власності і придбанням спірної квартири (минуло два роки) не можна однозначно стверджувати, що на придбання квартири були витрачені саме кошти отримані від продажу квартири АДРЕСА_4 .

Оскільки позивачкою не спростовано презумпцію спільності майна подружжя щодо вказаної квартири, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачкою права власності на квартиру АДРЕСА_5 , та вважає за можливе в порядку поділу майна подружжя, поділити вказану квартиру шляхом визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по частині за кожним права власності на вказану квартиру.

Також позивачка просила визнати за ОСОБА_3 право власності на транспортний засіб марки Ford Focus, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вказуючи, при цьому, на те, що відповідач фактично користується вказаним автомобілем, оціночна вартість якого складає 176 738 грн, що складає 6,75% від вартості квартири АДРЕСА_5 .

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 статті 71 СК України).

Вказаний автомобіль було придбано за час перебування сторін у шлюбі, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується сторонами, а отже, є спільною сумісною власністю подружжя та предметом поділу.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачкою права особистої власності на квартиру АДРЕСА_5 , спірний автомобіль, у порядку ст. 63 СК України, підлягає поділу з визначенням рівних часток, а саме: визнання за позивачкою та відповідачем по частки спірного автомобіля. Інших вимог щодо спірного автомобіля позивачка не пред`являла.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Також позивачка просила стягнути з відповідача на її користь вартості витрат, пов`язаних із розглядом справи, а саме витрат по здійсненню робіт з незалежної оцінки майна, які здійснені відповідно до договору від 17.01.2023 року №2071/23 у розмірі 3500 грн., вартості судового збору в сумі 19 741 грн. 89 коп.

Згідно з вимогами ч.ч. 1 та 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (пункт 2).

За правилом ч.ч.1,2 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу (ст. 110 ЦПК України).

У наданих позивачкою звітах про оцінку майна, була визначена вартість спірного майна, що підлягає поділу, в грошовому еквіваленті.

Як вже було зазначено, що при розгляді даної суд прийшов до часткового задоволення позову, а саме щодо визнання за позивачкою та відповідачем по частині з право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_7 та визнання по частині за позивачкою та відповідачем право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому, суд, здійснюючи поділ майна, виходив із рівності часток, про що було заявлено позивачкою у позовній заяві, а не із грошової суми, визначеною вказаними звітами про оцінку майна, в зв`язку з чим надані позивачкою звіти про оцінку спірного майна не були взяті судом до уваги для відновлення прав позивачки.

За таких обставин відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки витрат з оплати звітів про оцінку майна в сумі 3 500 грн.

Відповідно до вимог ч.1, п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачкою був сплачений судовий збір у сумі 8052 грн.

Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в сумі 3220 грн. 80 коп.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_5 .

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на частину квартири АДРЕСА_5 .

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на частину транспортного засобу марки Ford Focus, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на частину транспортного засобу марки Ford Focus, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по частині за кожним право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по частині за кожним право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати з оплати судового збору в розмірі 3220 грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Повний текст рішення суду складено 01 вересня 2023 року.

Суддя О.Л. Бусик