Постанова

від 01.02.2024 по справі 757/8632/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/8632/23-ц Головуючий у І інстанції - Бусик О.Л.

апеляційне провадження №22-ц/824/837/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Гуля В.В.,

суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.

за участю секретаря судового засідання Ольшевського П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати право власності на транспортний засіб марки Ford Focus, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , за відповідачем ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частині за кожним право власності на земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частині за кожним право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; стягнути з ОСОБА_2 компенсацію за житлову недобудову у розмірі 409 550 грн, вартості витрат, пов`язаних із розглядом справи, а саме витрат по здійсненню робіт з незалежної оцінки майна, які здійснені відповідно до договору від 17 січня 2023 року №2071/23 у розмірі 3 500 грн, вартості судового збору у сумі 19 741,89 грн.

В обґрунтування позову зазначала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 лютого 2006 року.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року шлюб розірвано.

Від даного шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказувала, що за час перебування у шлюбі позивач та відповідач придбали наступне майно: земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , покупець земельної ділянки ОСОБА_1 ; автомобіль Ford Focus, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 , земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 . Покупцем зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_2 . На зазначеній земельній ділянці знаходиться садовий будинок, який позивач ремонтувала за власні кошти та об`єкт незавершеного будівництва - будинок, який зведений за рахунок спільних коштів позивачки та відповідача. Також була придбана квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу вказаної квартири 3645 від 17 грудня 2012 року покупцем є ОСОБА_1 .

При цьому, позивач посилалася на те, що відповідач з часу розірвання шлюбу проживає в указаній квартирі та змінив вхідні замки. Копії ключів та доступ до квартири відповідач відмовляється надавати позивачці. Станом на дату звернення з даним позовом, позивач змушена орендувати житло, що підтверджується договором оренди від 21 січня 2022 року.

Зазначала, що відповідач самовільно, без згоди позивача, забрав собі у користування також автомобіль Ford Focus, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , користується земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 та всіма об`єктами, розташованими на ній.

Відповідно до звіту оцінки майна №2071/23 - квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виданого ТОВ «Центр оцінки власності «Парето» вартість вказаної квартири становить 2 618 300 грн. Вартість автомобіля Ford Focus, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , складає 176 738 грн, що підтверджується висновком ТОВ «Центр оцінки власності «Парето». Вартість земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 становить 275 000 грн, а вартість недобудованого житлового будинку, розташованого на зазначеній земельній ділянці, складає 819 100 грн, що підтверджується звітом №2071/23-4 та висновком, складеним ТОВ «Центр оцінки власності «Парето». Оціночна вартість земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 складає 59 240 грн, що слідує зі звіту про експертну грошову оцінку №2071/23-3, виданого ТОВ «Центр оцінки власності «Парето».

На підставі викладеного просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2023 року позов задоволено частково.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_6 .

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_6 .

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частину транспортного засобу марки Ford Focus, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на частину транспортного засобу марки Ford Focus, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частині за кожним право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частині за кожним право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в розмірі 3 220,80 грн.

Не погоджуючись з указаним рішенням позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

У мотивування скарги зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову про встановлення за ОСОБА_1 права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та визнанні права власності на транспортний засіб марки Ford Focus, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , за відповідачем, стягнення з ОСОБА_2 компенсації за житлову недобудову у розмірі 409 550 грн, вартості витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме вартості витрат по здійсненню робіт з незалежної оцінки майна, здійсненої відповідно до договору від 17 січня 2023 року №2071/23 у розмірі 3 500 грн, фактично залишив невирішеним зазначений спір.

Вказує, що за даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_7 на праві власності зареєстровано за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Зауважує, що ОСОБА_2 не було надано жодного доказу, відповідно до якого останній приймав участь у придбанні квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Сам по собі факт підписання згоди на придбання нерухомого майна не є доказом того, що ОСОБА_2 надавав кошти на придбання квартири, оскільки саме нормами чинного законодавства передбачено порядок купівлі-продажу нерухомого майна.

Зауважує, що спільних коштів, зокрема у сумі 719 000 грн, які були витрачені на купівлю спірної квартири наприкінці 2012 року, подружжя не мало.

Також зазначає, що попередній договір купівлі-продажу квартири, наявний у матеріалах справи, вказує на фактичну вартість проданої позивачем квартири, що становить 84 000 доларів США.

Посилається на те, що суд першої інстанції при визнанні за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності по частині транспортного засобу марки Ford Focus, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , за кожним, не врахував те, що автомобіль відноситься до категорії рухомого майна та є неподільною річчю.

Звертає увагу суду, що відповідач з часу розірвання шлюбу користується всім спірним майном, доступу до земельної ділянки, де розташована недобудова, не надає, ОСОБА_1 позбавлена права користування зазначеним майном, у зв`язку з чим замовила консультаційний висновок №2071/23-5 щодо можливої ринкової вартості вказаної недобудови, в якому зазначено з яких саме матеріалів збудовано недобудову, ступінь будівельної готовності незавершеного житлового будинку та інше, оскільки позбавлена можливості проведення іншого способу оцінки витрачених будівельних матеріалів і конструктивних елементів.

Також уважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її вимог про стягнення з відповідача вартості витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат по здійсненню робіт з незалежної оцінки майна, які здійснені відповідно до договору від 17 січня 2023 року №2071/23 у розмірі 3 500 грн.

31 січня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_2 , в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що майно, яке є предметом спору, придбано у період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі, а тому є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації в сумі 409 500 грн. за житлову недобудову, що знаходиться на земельній ділянці, розташованій в АДРЕСА_3 суд виходив з того, що позивачем не надано доказів про ступінь готовності вказаної недобудови, тощо. Також не було зазначено, які будівельні матеріали чи обладнання були використані позивачкою, в зв`язку з чим зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню.

Позивачем не наведено належних та достовірних доказів того, що нею були вкладені особисті кошти на придбання квартири АДРЕСА_6 після продажу квартири АДРЕСА_8 .

Вказав, що оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачкою права особистої власності на квартиру АДРЕСА_6 , спірний автомобіль, у порядку статті 63 СК України, підлягає поділу з визначенням рівних часток, а саме: визнання за позивачкою та відповідачем по частки спірного автомобіля. Інших вимог щодо спірного автомобіля позивачка не пред`являла.

Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача витрат з оплати звітів про оцінку майна в сумі 3 500 грн, зазначив, що суд, здійснюючи поділ майна, виходив із рівності часток, про що було заявлено позивачкою у позовній заяві, а не із грошової суми, визначеною вказаними звітами про оцінку майна, у зв`язку з чим надані позивачкою звіти про оцінку спірного майна не були взяті судом до уваги для відновлення прав позивачки.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, колегія не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 10 лютого 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві 10 лютого 2006 року.

Від даного шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

У даній справі спір між сторонами виник щодо наступного майна:

- земельна ділянка 517, кадастровий номер 3220286600:20:064:0517, що знаходиться на території Садівської с/р в СТ «Мрія-3», Баришівського району Київської області, площею 0,06 га для ведення садівництва;

- автомобіль марки Ford Focus, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ;

- земельна ділянка, кадастровий номер 3221455300:02:007:1698, розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

- квартира АДРЕСА_6 .

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання.

Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням.

В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків.

При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо.

Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п.п. 23-25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною власністю чи особистою приватною власністю з`ясуванню підлягають, як підстави й час набуття такого майна, так і джерела його придбання.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що за час перебування сторін у шлюбі ними було придбано наступне майно: земельна ділянка НОМЕР_3 , кадастровий номер 3220286600:20:064:0517, що знаходиться на території Садівської с/р в СТ «Мрія-3», Баришівського району Київської області, площею 0,06 га для ведення садівництва; автомобіль марки Ford Focus, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ; земельна ділянка, кадастровий номер 3221455300:02:007:1698, розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; квартира АДРЕСА_6 .

Таким чином, указане майно, яке є предметом спору, придбано у період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі, а тому є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частині за кожним права власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_2 , та на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_3 .

В цій частині сторони не заперечували щодо поділу майна по частині кожному.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації в сумі 409 500 грн за житлову недобудову, що знаходиться на земельній ділянці, розташованій в АДРЕСА_3 .

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач ставила питання про стягнення з відповідача компенсації за житлову недобудову у розмірі 409 550 грн без її поділу, посилаючись на консультаційний висновок №2071/23-5 щодо можливої ринкової вартості вказаної недобудови.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна жодного будинку на земельній ділянці, кадастровий номер 3221455300:02:007:1698, цільове призначення: для колективного садівництва, за адресою: АДРЕСА_3 , не зареєстровано.

Згідно частини другої статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року №55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за №774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2019 року у справі №308/2695/16-ц звернув увагу, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком за своїм юридичним статусом, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Враховуючи ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва, можливості визначити окремі частини і за умови можливості довести до кінця будівництво об`єкта незавершеного будівництва, такий об`єкт незавершеного будівництва може бути поділеним між подружжям з визначенням часток кожного на такий об`єкт.

У постанові від 03 грудня 2018 року у справі №525/511/16-ц Верховним Судом указано, що за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Отже, об`єкт незавершеного будівництва може бути поділеним між подружжям до моменту введення його в експлуатацію, якщо його будівництво завершене або майже завершене, тобто коли можна побачити, що це є саме нерухомим майном, а не грудою будівельних матеріалів. Іншою умовою для поділу такого майна є можливість його поділу.

Якщо об`єкт незавершеного будівництва не може бути поділеним між подружжям, то подружжя може поділити будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або залишити такі матеріали одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд України у постановах від 18 листопада 2015 року справі №6-388цс15, від 27 травня 2015 року у справі №6-159цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Разом з тим, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, позивачем не надано жодних доказів про ступінь готовності вказаної недобудови, не зазначено, які будівельні матеріали чи обладнання були використані при будівництві вказаного спірного майна, не надано суду будь-яких квитанцій, чеків, які б підтверджували купівлю будівельних матеріалів та обладнання, розмір витрачених на це коштів, а також показів свідків на підтвердження зведення будинку саме подружжям, у зв`язку з чим зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.

Зважаючи на викладене доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу суду.

При цьому, посилання скаржника на відсутність доступу до вказаної недобудови, що позбавило її можливості проведення іншого способу оцінки витрачених будівельних матеріалів і конструктивних елементів, є необґрунтованими, оскільки у разі неможливості самостійно провести таку оцінку (експертизу) позивач мала процесуальне право на звернення до суду з клопотанням про призначення судової експерти або витребування необхідних доказів, яким під час розгляду справи не скористалась.

Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_6 та визнання за відповідачем ОСОБА_2 права власності на транспортний засіб марки Ford Focus, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

Звертаючись до суду з указаними позовними вимогами ОСОБА_1 посилалася на те, що їй на підставі договору дарування від 25 грудня 2000 року була подарована квартира АДРЕСА_8 , яка в подальшому була продана останньою під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 і кошти, отримані з продажу вказаної квартири, позивач вклала у придбання спірної квартири, а саме 84 000 доларів США, що становить 93,33 відсотка від всієї вартості, у зв`язку з чим вказана квартира хоч і придбана у період шлюбу, однак є її особистим майном.

У разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18)).

У разі придбання майна у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Отже, визнаючи право особистої приватної власності одного з подружжя на майно, суд повинен установити той факт, що джерелом його набуття були особисті кошти цієї особи. Такі обставини підлягають доведенню.

Як зазначено вище, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Проте, позивачем належними, допустимими та достатніми доказами не доведено, що нею були вкладені виключно її особисті кошти на придбання спірної квартири АДРЕСА_6 .

Доводи позивача про те, що на купівлю спірної квартири нею були витрачені особисті кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_8 , про що, на переконання позивача, свідчить попередній договір від 15 липня 2010 року, не заслуговують на увагу суду з огляду на наступне.

За умовами наданого попереднього договору сторони зобов`язувались до 04 серпня 2010 року включно підписати та нотаріально посвідчити основний договір купівлі-продажу квартири, а також здійснити державну реєстрацію в порядку, визначеному законодавством України.

Разом з тим, та з огляду на проміжок часу, що минув між відчуженням позивачкою квартири, яка належала їй на права особистої власності і придбанням спірної квартири (минуло два роки), не можна однозначно стверджувати, що на придбання квартири були витрачені саме кошти, отримані позивачем від продажу квартири АДРЕСА_8 , про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.

При цьому, безпідставними є посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 не було надано жодного доказу, відповідно до якого останній приймав участь у придбанні квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а також на те, що спільних коштів, зокрема у сумі 719 000 грн, які були витрачені на купівлю спірної квартири наприкінці 2012 року, подружжя не мало, оскільки такі доводи не підтверджуються жодними доказами, а тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, у даному випадку саме на позивача.

Таким чином, оскільки позивачкою не спростовано презумпцію спільності майна подружжя щодо вказаної квартири, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_6 , та в порядку поділу майна подружжя поділив вказану квартиру шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частині за кожним права власності на вказану квартиру.

Разом з тим, колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на транспортний засіб марки Ford Focus, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з огляду на наступне.

З позовної заяви вбачається, що позивач просила суд визнати за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб марки Ford Focus, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вказуючи, при цьому, на те, що відповідач фактично користується вказаним автомобілем, оціночна вартість якого становить 176 738 грн, що складає 6,75% від вартості квартири АДРЕСА_6 .

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права особистої власності на квартиру АДРЕСА_6 , суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний автомобіль у порядку статті 63 СК України підлягає поділу з визначенням рівних часток, а саме: визнання за позивачкою та відповідачем по частки спірного автомобіля, оскільки інших вимог щодо спірного автомобіля позивачка не пред`являла.

Разом з тим, колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).

Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу.

Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне.

Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (див. висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (близькі за змістом висновки висловлені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від3 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судувід 3 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19).

Спірний автомобіль марки Ford Focus, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , придбаний сторонами під час перебування у шлюбі та зареєстрований за ОСОБА_1 , а отже є спільним майном подружжя.

Згідно зі звітом про оцінку майна №2071/23-1 ринкова вартість транспортного засобу марки Ford Focus, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 176 738 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 зазначив, що транспортний засіб марки Ford Focus, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , є спільним майном подружжя, оскільки придбаний в період шлюбу та підлягає поділу з виплатою грошової компенсації одному із подружжя.

В апеляційній скарзі позивач посилалася на те, що судом фактично не вирішено спір щодо транспортного засобу через неможливість спільного ним користування з відповідачем.

Таким чином, зважаючи на те, що метою позивача є поділ спільного сумісного майна подружжя, яким, зокрема є неподільна річ - автомобіль, враховуючи, що як позивач, так і відповідач під час розгляду справи фактично не заперечували, що транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу, у тому числі, і шляхом визнання права власності на вказаний автомобіль за ОСОБА_2 , як таким, що безпосередньо користується ним, з виплатою компенсації позивачу, колегія суддів доходить висновку, що з метою найбільшої ефективності вирішення спору та вичерпання конфлікту шляхом ухвалення судового рішення та подальшого його реального виконання, позов у цій частині підлягає задоволенню частково шляхом визнання за відповідачем в порядку поділу майна подружжя права приватної власності на транспортний засіб автомобіль марки Ford Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з виплатою позивачу компенсації вартості 1/2 частки у спільній сумісній власності на вказаний транспортний засіб у розмірі 88 369 грн з припиненням права спільної сумісної власності подружжя на цей автомобіль.

Також суд першої інстанції правильно виходив з відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат з оплати звітів про оцінку майна у сумі 3 500 грн з огляду на те, що суд, здійснюючи поділ майна, виходив із рівності часток, про що було заявлено позивачкою у позовній заяві, а не із грошової суми, визначеною вказаними звітами про оцінку майна, у зв`язку з чим надані позивачкою звіти про оцінку спірного майна не були взяті судом до уваги для відновлення прав позивачки.

При цьому, апеляційний суд позбавлений можливості стягнути з відповідача на користь позивача частину вартості звіту щодо оцінки транспортного засобу, використаного при прийнятті рішення, оскільки позивачем не розмежовано вартість кожного звіту окремо.

Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Наведені вище порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду в частині вирішення позовних вимог про поділ транспортного засобу згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позову частково.

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2023 року в частині поділу транспортного засобу марки Ford Focus, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя право приватної власності на транспортний засіб автомобіль марки Ford Focus, 2007 року випуску, номер шасі: НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) в порядку поділу майна подружжя грошову компенсацію вартості 1/2 частки у спільній сумісній власності на транспортний засіб автомобіль марки Ford Focus, 2007 року випуску, номер шасі: НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , в сумі 88 369 (вісімдесят вісім тисяч триста шістдесят дев`ять) гривень 00 копійок.

Припинити право спільної сумісної власності подружжя на транспортний засіб автомобіль марки Ford Focus, 2007 року випуску, номер шасі: НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

В іншій частині рішення - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий В.В. Гуль

Судді Ю.О. Матвієнко

Я.С. Мельник