Рішення

від 04.09.2023 по справі 910/9466/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2023Справа № 910/9466/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алего» (01001 м. Київ, вул. Хрещатик, 27-А)

про стягнення 153 289,15 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алего» про стягнення 153 289,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва для розміщення рекламного засобу №594/19 від 10.09.2019, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у період з 01.02.2022 по 01.05.2023 у розмірі 94 632,67 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 15 530,13 грн, штраф у розмірі 14 194,90 грн, 3% річних у розмірі 3 391,22 грн та інфляційні втрати у розмірі 25 540,23 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/9466/23 та вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

30.06.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого, останній заперечував проти задоволення вимог позивача у повному обсязі, посилаючись на відсутність у нього заборгованості перед позивачем.

11.07.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої, позивач не погодився із обставинами викладеними відповідачем у відзиві на позов та надав свої пояснення щодо обставин виникнення заборгованості відповідача.

01.08.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив із додатками до нього та доказами направлення заперечень позивачу.

04.08.2023 через загальний відділ діловодства Господарського суду від позивача надійшли пояснення до позовної заяви із доказами направлення їх відповідачу.

14.08.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

17.08.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд зазначає таке.

В обґрунтування поданого клопотання про зупинення провадження у справі № 910/9466/23 до моменту вирішення (набрання законної сили рішення суду) справи № 910/18204/21 що розглядається Господарським судом міста Києва, відповідач посилається на положення п.5 ч.1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.

Суд розглянувши дане клопотання зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках:

1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;

2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи;

3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;

4) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді;

5) об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За приписами ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що провадження по справі відкрито ухвалою 20.06.2023 року, клопотання про зупинення провадження подано відповідачем 14.08.2023 року, тобто на стадії розгляду справи по суті.

За приписами ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі на стадії розгляду по суті зупиняється лише з підстав, встановлених пп. 1-3 ч. 1 ст. 227 та п. 1 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, тоді як відповідач посилався на п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №910/9466/23 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України підлягає залишенню без розгляду.

За приписами ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Поряд із цим, у зв`язку з перебуванням судді Пукшин Л.Г. у щорічній відпустці у період з 07.08.2023 по 01.09.2023, повний текст складений та підписаний у перший робочий день після виходу судді з відпустки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

На підставі розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 16.01.2020 № 39, від 19.01.2021 № 40, від 27.01.2021 № 95, від 29.01.2020 № 139, від 04.03.2020 № 396, від 14.05.2020 № 724, від 29.05.2020 № 763, від 22.09.2020 № 1475, від 30.09.2020 № 1518, від 30.09.2020 № 1521, від 19.10.2020 № 1638, від 19.10.2020 № 1642, від 23.11.2020 № 1836, від 22.12.2020 № 2051, від 25.01.2021 № 76, від 27.01.2021 № 94, від 28.01.2021 № 120, від 16.02.2021 № 272, від 23.02.2021 № 363, від 10.06.2021 № 1324 Товариству з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» було продовжено дозволи на розміщення рекламних засобів № 42408-14, № 12479-06-П-2, № 09939-05-П-1, № 28714-11-П-1, № 28715-11-П-1, № 28716-11-П-1, № 28718-11-П-1, № 28719-11-П-1, № 28721-11-П-1, № 29573-12, № 29546-12, № 29578-12, № 29580-12, № 29581-12, № 29582-12, № 29584-12, № 29585-12, № 31259-12, № 09943-05-П-1, № 12478-06-П-1, № 12480-06-П-1, № 12737-06-П-2, № 12738-06-П-2, № 15765-07-П-1, № 29575-12, № 31260-12, № 39668-14, № 39669-14, № 39671-14, № 39672-14, № 39844-14, № 39845-14, № 40053-14, № 40189-14, № 40446-14, № 42403-14, № 42406-14, № 42407-14, № 42409-14, № 42410-14, № 42411-14, № 42412-14, № 42413-14, № 42414-14, № 42415-14, № 42416-14, № 42417-14, № 42473-14, № 42475-14, № 42476-14, № 42478-14, № 42662-14, № 42751-14, № 42752-14, № 42964-14, № 42987-14, № 42989-14, № 42990-14, № 42991-14, № 42992-14, № 43432-15, № 74592-19, № 75359-19, № 77541-20, № 77667-20, № 77676-20, № 77677-20, а між позивачем та відповідачем було підписано Адресні переліки, які є невід`ємною частиною договору, згідно яких Товариству з обмеженою відповідальністю «АЛЕГО» надано право тимчасового користування місцями.

10.09.2019 між позивачем (робочий орган) та відповідачем (рекламорозповсюджувач) було укладено договір тимчасового користування місцем, що перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламного засобу № 594/19, відповідно до умов якого на підставі відповідного наказу Робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідачу надається право тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, виключно для розміщення та експлуатації рекламного засобу (пункт 1.1. Договору).

За умовами пункту 1.2. договору Відповідач зобов`язується прийняти в платне користування місце та користуватись наданим, йому місцем добросовісно та розумно відповідно до загальних вимог законодавства України, правил щодо благоустрою населених пунктів, умов цього Договору та Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.02.2019 №207, зареєстрованого в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 25.02.2019 за № 34/2211 (далі -, Порядок), своєчасно та у повному обсязі відповідно до Договору здійснювати оплату за тимчасове користування місцем, сумлінно виконувати усі свої обов`язки за цим Договором, самостійно нести відповідальність за технічний стан рекламного засобу (далі - РЗ), порушення вимог техніки безпеки під час розташування та експлуатації РЗ, утримання місця у, належному санітарному стані відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 5.2.3. договору відповідач зобов`язалось не пізніше 20-го числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за тимчасове користування місцем, у тому числі в разі встановлення/продовження пріоритету.

У пункті 6.1. договору сторони домовились, що ціною цього Договору є плата за тимчасове користування, розмір якої відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України визначається та розраховується на підставі рішень Київської міської ради або розпоряджень її виконавчого органу залежно від встановлених за відповідачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних переліках.

Відповідно до пункту 6.2. Договору плата за тимчасове користування місцем нараховується, зараховується та використовується позивачем у порядку, визначеному рішеннями Київської міської ради або її виконавчого органу.

За пунктом 6.3. Договору підставою для нарахування плати за тимчасове користування місцями та внесення відповідачем плати є рішення позивача про встановлення/продовження пріоритету, рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської місткої державної адміністрації) про надання/продовження дозволу, інші юридичні факти (вчинки відповідача щодо фактичного користування місцем для розміщення РЗ) відповідно до п.4 ст.11 Цивільного кодексу України, цей Договір.

Пунктами 6.4., 6.5. та 6.6 Договору встановлено, що плата щомісячно перераховується відповідачем до бюджету міста Києва відповідно до умов Договору. У разі прострочення термінів сплати, визначених Договором, розмір несплаченої суми плати коригується з урахуванням штрафів, пені та індексу інфляції, відповідно до умов Договору та законодавства. Відповідач не звільняється від плати при відсутності рекламного засобу на місці щодо якого виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення про надання/продовження дозволу. Плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету, надання дозволу. При продовженні строку дії пріоритету, продовження строку дії дозволу плата нараховується з дати, з якої продовжено строк дії пріоритету або дозволу.

Розрахунковим періодом надання місця в тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць (пункт 6.13. Договору).

Пунктом 6.14. Договору передбачено, що плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується позивачем щомісячно та переказуються відповідачем не пізніше 20-го числа поточного місяця, виключно на казначейський рахунок № 31517938026001 МФО 899998 у Головному управлінні Державної казначейської служби України у м. Києві (отримувач: ГУК у м. Києві/м. Київ/50110005 код ЄДРПОУ 37993783) для зарахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва, у розмірах, зазначених у рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє відповідача від здійснення плати.

Відповідно до пункту 6.15. Договору, акт користування місцем, що перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламного засобу до договору із наведеним в ньому розрахунком плати за тимчасове користування місцем підтверджує факт повної оплати за тимчасове користування цим місцем у відповідному розрахунковому періоді. Акт користування до договору надається на дату повної оплати за тимчасове користування місцем.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками й діє щодо кожного місця розміщення рекламного засобу протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу, а також протягом строку фактичного користування місцем. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення рекламного засобу у разі наявності у відповідача інших чинних пріоритетів та/або дозволів не тягне за собою припинення цього договору в цілому (пункт 8.1. Договору).

Згідно з пунктами 8.2., 8.3. Договору, цей Договір припиняється внаслідок: анулювання (припинення) усіх дозволів, наданих відповідачу, втрати (скасування) пріоритету на місце розміщення рекламних засобів, у разі, якщо на інші місця пріоритет надано не було; не переоформлення дозволу в установлених законодавством випадках та порядку; в інших випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством. Закінчення строку дії договору, його припинення, розірвання, відмова від Договору не звільняє відповідача від виконання обов`язків, що залишилися ним невиконані ним протягом строку дії Договору, в тому числі зобов`язання зі сплати заборгованості та заходів відповідальності, визначених Договором.

За твердженням позивача на виконання умов укладеного Договору, відповідачу було виставлено рахунок від 15.02.2022 № 84798, проте відповідач не здійснив оплату за вказаним рахунком, у зв`язку із чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 94 632,67 грн, яка заявлена позивачем до стягнення.

Відповідач проти позову заперечував посилаючись на відсутність заборгованості перед позивачем з огляду на здійснення ним оплати у розмірі 115 326,41 грн, що підтверджується випискою по рахунку відповідача за 23.02.2022 та платіжною інструкцією № 1893 від 23.02.2022.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, в обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 15.02.2022 позивачем було виставлено рахунок № 84798 до Договору тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва для розміщення рекламного засобу №594/19 від 10.09.2019, однак відповідачем в порушення умов договору проведено оплату такого рахунку протягом періоду з 01.02.2022 по 01.05.2023, а тому у відповідача наявна заборгованість у розмірі 94 632,67 грн.

Так, у відповіді на відзив, позивач вказує, що уклавши Договір №594/19 тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламного засобу від 10.09.2019, відповідач серед іншого, взяв на себе зобов`язання своєчасно та в повному обсязі вносити плату за користування місцями для розміщення рекламних засобів.

Пунктом 6.4. Договору передбачено, що плата щомісячно перераховується Рекламорозповсюджувачем до бюджету міста Києва відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 6.13 Договору розрахунковим періодом надання місця у тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць.

Згідно з п. 6.14. Договору плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується Робочим органом щомісячно та переказуються Рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця, виключно на казначейський рахунок у Головному управлінні Державної казначейської служби України у м. Києві для зарахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва, в розмірах, зазначених у рахунках.

Отже, умовами Договору сторонами погоджено щомісячну систему сплати платежів за користування місцями для розміщення рекламних засобів.

Пунктом 6.16 Договору передбачено, що у разі недостатності суми проведення платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: у першу чергу - основна сума боргу; у другу чергу - пеня та штрафи.

Отже на думку позивача, пунктом 6.16. Договору, Сторони встановили та погодили умови погашення заборгованості, відповідно до яких першочергове погашення вимог за грошовим зобов`язанням є погашення основної суми боргу, що виник у найдавніший період, а друге - погашення пені та штрафів, з огляду на що у разі наявності заборгованості платежі мають вноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку:починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

У відповіді на відзив, позивачем наведено додаткові обставини, зокрема, що відповідачем були порушенні договірні зобов`язання за Договором щодо сплати коштів за право тимчасового користування місцями для розміщення РЗ і, відповідно, була наявна заборгованість, що виникла раніше за наступними рахунками: №65306 від 29.07.2021, №65304 від 27.07.2021, №65294 від 27.07.2021, №65289 від 29.07.2021, №65286 від 29.07.2021, №65284 від 29.07.2021, а тому згідно із платіжною інструкцією від 23.02.2022 № 1893 позивачем вказані кошти було направлено на погашення заборгованості, яка виникла у найдавніший період згідно п. 6.16 Договору.

Поряд із цим, суд зазначає, що згідно приписів частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15.

Предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмету позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2021 у справі №910/10954/19.

Судом встановлено, що позивачем не було дотримано вимоги частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі, щодо подання заяви про зміну підстав позову, у зв`язку із чим, предметом даного спору є наявна та не погашена на думку позивача заборгованість у розмірі 94 632,67 грн, яка виникла згідно виставленого рахунку № 84798 від 15.02.2022 за Договором тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва для розміщення рекламного засобу №594/19 від 10.09.2019.

Поряд із цим, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.02.2022 відповідачем було здійснено плату за тимчасове користування місцями за лютий 2022, що підтверджується платіжною інструкцією від 23.02.2023 № 1893, із зазначенням призначення платежу: "Плата за тимч. викор.місця для розміщ. ОЗР за лютий 2022, згідно рахунку № 84798 від 15.02.2022".

З наданих відповідачем пояснень та наявних у матеріалах справи доказів, судом також встановлено, що коригуючий акт №84799 було виписано з урахуванням рішень КМР №4035/4076 від 16.12.2021 та №25/25 від 24.12.2020 року, тобто з урахуванням знижки у розмірі 30% у зв`язку з пандемією в Україні, з огляду на що рахунок №84798 на суму 164 751,86 грн зменшився до 115 326,41 грн, який і був оплачений відповідачем 23.02.2023.

У зв`язку із введенням в Україні 24.02.2022 воєнного стану, було прийнято рішення КМР №4551/4592 від 30.03.2022, згідно якого з 24.02.2022 року вводиться нульовий коефіцієнт у нарахуваннях через військовий стан, як форс-мажорна обставина, з огляду на що, був створений коригуючий акт №86395 на суму 20 593,96 грн (зменшення), окрім якого також сформовано коригуючий акт №100155 (який врахував зменшення площі рекламної поверхні конструкції за дозволом 39672-14, а відповідно і зменшилось нарахування за ним) на 99,8 грн. Отже, з урахуванням актів №86395 та №100155, які не були враховані при оплаті рахунку №84798, відбулася переплата відповідачем на рахунок позивача у сумі 20 693,76грн.

Враховуючи зазначене, а також надання відповідачем доказів оплати за тимчасове користування місцями за лютий 2022, у розмірі більшому ніж було вказано позивачем у рахунках за лютий 2022 з урахуванням актів коригування та відповідних рахунків за лютий 2022, відсутність у матеріалах справи доказів існування заборгованості за спірий період, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Судом також не беруться до уваги додаткові докази подані позивачем на підтвердження наявності заявленої заборгованості, як такі, що подані з порушенням строку на їх подання та не були заявлені у позовній заяві.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17, від 31.03.2021 у справі N 923/875/19).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та виходячи з наведених вище норм процесуального законодавства, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідачем не було виконано обов`язку щодо оплати тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва для розміщення реклами за на суму 94632,67 грн, згідно виставленого рахунку № 84798 від 15.02.2022, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 94 632,67 грн задоволенню не підлягає.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення суми основного боргу, тому вимоги про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та трьох процентів річних також не підлягають задоволенню як похідні.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові, речові і електронні докази.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та виходячи з наведених вище норм процесуального законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості є безпідставними, недоведеними, а отже, задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 8, 42, 43, 132, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04.09.2023

Суддя Л. Г. Пукшин