Рішення

від 30.08.2023 по справі 910/6418/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.08.2023Справа № 910/6418/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна перспектива І К"

до Приватного підприємства "Хімтранссервіс"

про стягнення 4 664 278,25 грн.,

Представники сторін:

від позивача: Вдовиченко М.І. за ордером від 20.04.2023 року серії АВ № 1066770;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрна перспектива І К" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Хімтранссервіс" (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 4 664 278,25 грн., з яких: 3 045 406,00 грн. - попередня оплата, 432 447,65 грн. - пеня, 124 508,50 грн. - 3 % річних, 1 061 916,10 грн. - інфляційні втрати.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що 24.12.2021 року між ним та відповідачем було укладено договір поставки № 241221/ХС, за умовами якого Приватне підприємство "Хімтранссервіс" зобов`язалося поставити, а позивач - оплатити та прийняти товар. Проте відповідач у визначений цим правочином строк та у повному обсязі погоджений сторонами товар покупцеві не поставив, а також у добровільному порядку не повернув здійснену позивачем попередню оплату, у зв`язку з чим, за останнім утворилась заборгованість та виникли підстави для стягнення штрафних санкцій та компенсаційних виплат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.05.2023 року відкрито провадження у справі № 910/6418/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 31.05.2023 року. Крім того, цією ухвалою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення означеної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 31.05.2023 року суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 27.06.2023 року.

До початку підготовчого засідання 27.06.2023 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Приватного підприємства "Хімтранссервіс" (сформований у системі "Електронний суд" 26.06.2023 року), в якому відповідач заперечив проти задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна перспектива І К".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.06.2023 року відзив Приватного підприємства "Хімтранссервіс" на позовну заяву залишено без розгляду, продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/6418/23 на 30 днів, а також закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/6418/23 до судового розгляду по суті на 26.07.2023 року.

Проте судове засідання у вказаній справі, призначене на 26.07.2023 року, не відбулося, у зв`язку із оголошенням у місті Києві повітряної тривоги.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2023 року судове засідання у справі № 910/6418/23 призначено на 30.08.2023 року.

У судовому засіданні 30.08.2023 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні. Крім того, останній повідомив, що докази на підтвердження розміру понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрна перспектива І К" витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справі будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Відповідач про дату час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення № 0105494858831, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 30.08.2023 року не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань чи заяв на адресу суду не направив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзиву на позов, а поданий Приватним підприємством "Хімтранссервіс" з порушенням такого строку відзив на позовну заяву господарський суд міста Києва ухвалою від 27.06.2023 року залишив без розгляду, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Усі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 30.08.2023 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.12.2021 року між Приватним підприємством "Хімтранссервіс" (далі - постачальник, Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрна перспектива І К" (далі - покупець, Товариство) був укладений договір поставки № 241221/ХС (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався передавати у власність покупця товар, зазначений у специфікації (специфікаціях) до цього Договору, а покупець зобов`язався приймати товар та повністю оплатити вартість товару за цінами, встановленими відповідно до умов цього Договору та специфікацій до нього.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками зазначених суб`єктів господарювання.

Найменування, код УКТ ЗЕД, одиниця виміру, кількість товару, вид упаковки (якщо товар поставляється в упаковці) зазначаються у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Договору (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 Договору товар передається покупцеві окремими партіями (частинами). Кожна окрема партія товару передається в рамках цього Договору лише після попереднього письмового узгодження сторонами її асортименту, номенклатури, кількості, якості, ціни (вартості), умов та строків (термінів) її поставки (передачі у власність) у відповідних додатках до даного Договору (специфікаціях), оформлених на кожну партію товару, які з дати підписання сторонами є невід`ємними частинами цього Договору. В Специфікації повинні бути вказані наступні умови поставки товару: найменування, кількість, якість, ціна; пункт та базис поставки; період поставки; терміни та умови оплати. В Специфікації також можуть бути визначені інші умови поставки товару. В Специфікації на кожну партію товару повинні також міститися відомості про уповноважених представників покупця, відповідальних за приймання доставленого товару та підписання товарно-супровідних документів, та проведення звірки і звітування.

У Специфікації № 1 до Договору сторони погодили назву товару (аміак рідкий технічний, налив), його кількість (120,000 тон +/- 2%), ціну (37 700,00 грн./т з ПДВ), загальну вартість (4 524 000,00 грн.), базис та пункт поставки, а також період поставки (до 31.12.2021 року (включно)). Крім того, у цій Специфікації контрагенти зазначили, що покупець здійснює попередню оплату у розмірі 100 % на поточний рахунок постачальника. Датою (моментом) оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника. Строк оплати - протягом трьох банківських днів з моменту підписання Договору, але не пізніше 28.12.2021 року включно.

Пунктом 3.8 Договору встановлено, що постачальник не пізніше ніж за 2 (два) дні до дати поставки партії товару повідомляє покупця про можливість відвантаження (відпуску) обумовленої партії товару у визначеному в Додатку до цього Договору (Специфікації) пункті. Постачальник при наявності поважних причин повідомляє покупця про неможливість поставки вказаної в заявці (Транспортній інструкції) кількості товару протягом 1 календарного дня з моменту одержання заявки (Транспортної інструкції). В такому випадку постачальник звільняється від відповідальності за несвоєчасну поставку товару.

За умовами пункту 3.10 означеної угоди факт поставки кожної партії товару в рамках цього Договору може підтверджуватися накладними на переданий товар (видатковими накладними), підписаними уповноваженими представниками обох сторін та скріпленими печатками обох сторін. Датою поставки партії товару вважається дата, що вказана у накладній. Датою отримання товару вважається фактична дата отримання товару покупцем.

Перехід права власності на товар відбувається на умовах, визначених в Специфікаціях: після передачі партії товару покупцеві та підписання представником покупця відповідної видаткової та товаро-транспортної накладних, або після повної чи часткової оплати товару в межах та на умовах, визначених Специфікаціями до Договору (пункт 3.11 Договору).

У пункті 3.12 цієї угоди сторони погодили, що накладна на передану партію товару є документом, який засвідчує факт передачі партії товару, а також засвідчують узгоджені сторонами назву, кількість, якість та ціну (вартість) партії товару. Кожна накладна на передану партію товару є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з пунктом 3.16 Договору постачальник у разі неможливості, з об`єктивних причин, поставити (відвантажити) товар у строки, узгоджені сторонами в Додатку до цього Договору (Специфікації), повинен повідомити покупця за допомогою факсу та (або) електронної пошти. Після цього сторони мають письмово узгодити новий строк поставки товару. У випадку недосягнення згоди постачальник зобов`язується протягом 3 (трьох) банківських днів повернути покупцю сплачені за товар кошти.

Умовами пункту 5.8 Договору передбачено, що у разі, якщо після перерахування покупцем попередньої оплати за товар постачальник відмовився від поставки товару з будь-яких причин, постачальник зобов`язаний повернути отриману передоплату протягом 3 банківських днів на поточний рахунок покупця.

Згідно з пунктом 10.1 Договору останній набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31.12.2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору та положень Специфікації № 1 до нього, а також на підставі виставленого постачальником рахунку від 24.12.2021 року № 351, Товариство згідно з платіжними інструкціями від 24.12.2021 року № 1163 на суму 1 524 000,00 грн. та від 24.12.2021 року № 1164 на суму 3 000 000,00 грн. сплатило на користь Підприємства суму попередньої оплати за товар у розмірі 4 524 000,00 грн. (проведено банком 24.12.2021 року), що становить 100 % вартості означеного товару, погодженого у Специфікації № 1.

Про належне виконання покупцем своїх грошових зобов`язань з попередньої оплати товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Товариством своїх зобов`язань за Договором.

Проте з матеріалів справи вбачається, що передбачений Договором обов`язок з поставки позивачу товару за Специфікацією № 1 загальною вартістю 4 524 000,00 грн. у строк до 31.12.2021 року включно відповідач виконав неналежним чином, поставивши покупцю з простроченням товар за видатковими накладними: від 07.03.2022 року № 72 (аміак у кількості 18,56 тон) на суму 699 712,00 грн. та від 08.03.2022 року № 74 (аміак у кількості 20,66 тон) на суму 778 882,00 грн., та взагалі недопоставивши позивачу товар на загальну суму 3 045 406,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство посилалося на те, що листом від 18.04.2022 року № 3/04, направленим на електронну пошту відповідача, позивач звернувся до Підприємства з вимогою про повернення сплачених позивачем грошових коштів за непоставлений відповідачем за Специфікацією № 1 товар у сумі 3 045 406,00 грн. протягом 3 банківських днів.

Крім того, листом від 29.09.2022 року № 29/09 Товариство звернулося до відповідача з листом про відмову від поставки товару та повернення сплаченої передоплати в сумі 3 045 406,00 грн. протягом 3 робочих днів з дати отримання цієї претензії.

Зважаючи на те, що означені вимоги були залишені відповідачем без задоволення, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

З огляду на фактичні обставини справи та правову кваліфікацію правовідносин сторін, судом визначено правову природу сплаченої позивачем суми коштів у загальному розмірі 4 524 000,00 грн. саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх договірних зобов`язань.

Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. У разі настання такої умови (прострочення продавцем передачі товару) покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Як було вказано вище, обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство посилалося на те, що листом від 18.04.2022 року № 3/04, направленим на електронну пошту відповідача, позивач звернувся до Підприємства з вимогою про повернення сплачених позивачем грошових коштів за непоставлений відповідачем за Специфікацією № 1 товар у сумі 3 045 406,00 грн. протягом 3 банківських днів. На підтвердження направлення цієї вимоги на адресу Підприємства позивач надав суду скріншот сторінки кабінету електронної пошти.

Проте зі змісту означеного скріншоту суд позбавлений можливості встановити факт направлення позивачем на дійсну електронну адресу відповідача вимоги від 18.04.2022 року № 3/04 з огляду на відсутність належних відомостей про адресата цього листа, тоді як інших доказів на підтвердження відповідних обставин позивачем надано суду не було.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що 29.09.2022 року позивач звернувся до відповідача з вимогою від 29.09.2022 року № 29/09 про відмову від поставки товару за Договором та повернення сплаченої передоплати в сумі 3 045 406,00 грн. протягом 3 робочих днів з дати отримання цієї претензії.

Таким чином, зважаючи на виконання позивачем своїх зобов`язань з перерахування відповідачу попередньої оплати за Договором, а також беручи до уваги порушення Підприємством обов`язків щодо поставки погодженого сторонами товару в установленому Договором і Специфікацією обсязі та строки, суд дійшов висновку про те, що у позивача відповідно до частин 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати недопоставленого товару, яким він скористався, направивши відповідачу вимогу від 29.09.2022 року № 29/09.

Згідно з приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однак, згідно з наявними у матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 2100107983750 та витягу із сервісу відслідковування поштових відправлень Укрпошти, вищенаведене відправлення позивача Підприємству вручено не було, про що підприємством поштового зв`язку 20.10.2022 року було оформлено відповідне повідомлення.

Суд звертає увагу на те, що днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Враховуючи подані Товариством докази направлення Підприємству вимоги про відмову від поставки товару за Договором та повернення сплаченої передоплати в сумі 3 045 406,00 грн., зважаючи на відсутність у матеріалах справи належних документів, що свідчать про непред`явлення позивачем цієї вимоги, а також беручи до уваги дату оформлення підприємством поштового зв`язку повідомлення про неможливість вручення наведеного поштового відправлення відповідачу - 20.10.2022 року, суд дійшов висновку про те, що першим днем прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення позивачу передоплати за непоставлений товар у сумі 3 045 406,00 грн., у розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, є 28.10.2022 року, тобто дата закінчення семиденного строку, обрахованого починаючи від дня пред`явлення вимоги (яким у даному випадку є 20.10.2022 року).

Разом із тим, положення пункту 5.8 Договору щодо обов`язку постачальника повернути отриману передоплату протягом 3 банківських днів у разі відмови від поставки товару з будь-яких причин, у даному випадку застосуванню не підлягають, оскільки у матеріалах справи відсутні докази відмови відповідача від поставки товару, доведеної до відома покупця. При цьому, судом враховано факт поставки Підприємством у березні 2022 року на користь позивача частини погодженого сторонами у Специфікації № 1 товару на загальну суму 1 478 594,67 грн. та фактичного прийняття позивачем такого виконання без будь-яких заперечень.

Судом враховано, що на час розгляду спору відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження поставки ним товару позивачу на суму 3 045 406,00 грн., як і доказів, які свідчать про повернення ним Товариству означеної суми грошових коштів. Такі докази відсутні й у матеріалах справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що заявлена Товариством позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 3 045 406,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення з Підприємства пені в розмірі 432 447,65 грн., нарахованої з 21.04.2022 року по 30.06.2022 року на вартість непоставленого за Специфікацією № 1 товару в сумі 3 045 406,00 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Суд звертає увагу на те, що спеціальні норми Господарського кодексу України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами Цивільного кодексу України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 Цивільного кодексу України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми Господарського кодексу України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами Цивільного кодексу України, слід застосовувати правила, встановлені Цивільним кодексом України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб`єктів господарювання за порушення господарських зобов`язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання.

Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов`язання", "грошова сума".

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання, а не лише грошового.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у разі порушення термінів поставки товару за цим Договором покупець має право стягнути з постачальника пеню в розмірі 0,2 % від суми непоставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення.

Оскільки розмір нарахованої позивачем пені відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Товариства про стягнення з Підприємства цієї неустойки в сумі 432 447,65 грн., у зв`язку з чим, така вимога підлягає задоволенню.

Розглянувши заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 124 508,50 грн., нарахованих у період з 07.01.2022 року по 21.04.2023 року на відповідні суми неповернутої передоплати (з урахуванням часткової поставки Підприємством у березні 2022 року товару), а також інфляційних втрат в сумі 1 061 916,10 грн., нарахованих на означені суми передоплати протягом січня 2022 року - березня 2023 року, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 року в справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 року в справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувані позивачем з відповідача суми 3 % річних та інфляційних втрат від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування компенсаційних виплат на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року в справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року в справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та інших.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року в справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року в справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від протилежних висновків щодо застосування норми права (статті 625 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 року в справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14) та від 18.10.2017 року в справі № 910/8318/16 (провадження № 3-133гс17); у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2018 року в справі № 910/23585/16, від 14.03.2018 року в справі № 910/24853/13, від 26.10.2018 року в справі № 910/1775/18, від 20.11.2018 року в справі № 916/75/18, від 21.06.2019 року в справі № 910/9288/18, від 01.07.2019 року в справі № 910/5773/18, від 24.09.2019 року в справі № 922/1151/18, від 17.10.2018 року в справі № 923/1151/17, від 18.12.2019 року в справі № 906/190/19; у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.11.2018 року в справі № 745/26/16-ц (провадження № 61-14087св18).

Разом із тим, як було зазначено вище, документально підтверджене волевиявлення Товариства щодо обрання одного з вищенаведених варіантів поведінки (вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати) фактично було виражене у направленні 29.09.2022 року на адресу Підприємства вимоги від 29.09.2022 року № 29/09 про відмову від поставки товару за Договором та повернення сплаченої передоплати в сумі 3 045 406,00 грн.

Як було зазначено вище, першим днем прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення позивачу передоплати за непоставлений товар у сумі 3 045 406,00 грн., у розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, стало 28.10.2022 року, тобто дата закінчення семиденного строку, обрахованого починаючи від дня пред`явлення вимоги (яким у даному випадку є 20.10.2022 року).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що прострочення зобов`язання Підприємства щодо поставки товару трансформувалося у прострочене грошове зобов`язання з повернення позивачу сплачених останнім грошових коштів попередньої оплати такого товару саме з 28.10.2022 року.

Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за прострочення повернення Підприємством суми перерахованої Товариством попередньої оплати, є 3 % річних у сумі 44 054,09 грн., нараховані у період з 28.10.2022 року по 21.04.2023 року на суму основного боргу (попередньої оплати) в розмірі 3 045 406,00 грн.

Крім того, обґрунтованою сумою інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за прострочення повернення Підприємством суми перерахованої Товариством попередньої оплати, є інфляційні втрати в сумі 136 301,01 грн., нараховані протягом вищевказаного періоду на означену суму заборгованості (попередньої оплати).

За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Товариства підлягає 44 054,09 грн. 3 % річних та 136 301,01 грн. інфляційних втрат, тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 80 454,41 грн. 3 % річних та 925 615,09 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження сплати спірної суми заборгованості (попередньої оплати) або поставки погодженого сторонами товару в повному обсязі чи відсутності прострочення ним виконання своїх обов`язків зі своєчасної поставки товару та повернення попередньої оплати.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У судовому засіданні 30.08.2023 року представник позивача повідомив про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна перспектива І К" наміру подати докази на підтвердження розміру понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги у цій справі у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність призначення судового засідання у справі для вирішення питання про судові витрати позивача на оплату професійної правничої допомоги.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 221, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Хімтранссервіс" (04123, місто Київ, вулиця Западинська, будинок 9, корпус А; код ЄДРПОУ 42580543) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна перспектива І К" (21022, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Енергетична, будинок 7-Б; код ЄДРПОУ 39618351) 3 045 406 (три мільйони сорок п`ять тисяч чотириста шість) грн. 00 коп. попередньої оплати, 432 447 (чотириста тридцять дві тисячі чотириста сорок сім) грн. 65 коп. пені, 44 054 (сорок чотири тисячі п`ятдесят чотири) грн. 09 коп. 3 % річних, 136 301 (сто тридцять шість тисяч триста одну) грн. 01 коп. інфляційних втрат, а також 54 873 (п`ятдесят чотири тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 13 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Призначити судове засідання для вирішення питання про витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна перспектива І К" на професійну правничу допомогу на 20.09.2023 року о 17:00 год. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В, корпус Б, зал № 8.

6. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрна перспектива І К" протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду надати суду докази понесення ним заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу.

7. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 04.09.2023 року.

Суддя В.С. Ломака