Ухвала

від 23.08.2023 по справі 910/19774/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/19774/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуючої, Берднік І. С., Міщенка І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт парк" - Лукомський П. В.,

Міністерства юстиції України - Бахур А. С.,

Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку "Проспект Валерія Лобановського 4-В" - Мельниченко С. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023

(судді Козир Т. П., Кравчук Г. А., Коробенко Г. П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт парк"

до Міністерства юстиції України та Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку "Проспект Валерія Лобановського 4-В",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черток Ірина Володимирівна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - ОСОБА_1 ,

про визнання протиправним та скасування наказу.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Арт парк" (далі - ТОВ "Арт парк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України та Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку "Проспект Валерія Лобановського 4-В" (далі - ОСББ), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст) від 15.11.2021 № 4087/5 "Про задоволення скарги".

1.1. Позовні вимоги обґрунтував тим, що спірний наказ порушує його права та законні інтереси як законного власника об`єкта нерухомого майна та прийнятий з порушенням норм законодавства, а саме: у скарзі ОСББ не зазначена дата її складання; скарга не містить жодних аргументів порушення прав скаржника та копії документу, що підтвердив би факт порушення його прав; до скарги не додана довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження осіб, які її підписали від імені ОСББ; щодо окремих оскаржуваних рішень закінчився встановлений законом строк оскарження; Мін`юст мав залишити скаргу без розгляду, оскільки ОСББ перед її розглядом подало заяву про відкликання скарги; Мін`юст порушив строки розгляду скарги та двічі безпідставно повертав скаргу на повторний розгляд.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 21.09.2022 відмовив у задоволенні позову, оскільки позовні вимоги є недоведеними і необґрунтованими.

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 11.04.2023 скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов частково: визнав протиправним та скасував наказ Мін`юсту від 15.11.2021 № 4087/5 в частині пунктів 2 та 4 щодо скасування рішення від 27.04.2021 № 57923371, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черток Іриною Володимирівною; закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту від 15.11.2021 № 4087/5 в частині пунктів 3 та 5; відмовив у позові в іншій частині.

2.3. Зазначив, що Мін`юст під час розгляду скарги діяло всупереч встановленій законодавством процедурі розгляду відповідних скарг у сфері державної реєстрації прав, що призвело до прийняття протиправного наказу, і встановлені порушення є достатньою підставою для скасування спірного наказу в частині пунктів 2 та 4 (щодо скасування рішення від 27.04.2021 № 57923371), оскільки вони порушують права позивача.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування, позиція сторін

3.1. 30.05.2023 Мін`юст подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 (повний текст складений 10.05.2023), в якій просить:

- скасувати оскаржувану постанову в частині пунктів 3, 4 резолютивної частини, якою позов задоволено частково та визнано протиправним і скасовано наказ Мін`юсту від 15.11.2021 № 4087/5 в частині пунктів 2 та 4 щодо скасування рішення від 27.04.2021 № 57923371, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черток Іриною Володимирівною;

- прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту від 15.11.2021 № 4087/5 в частині пунктів 2 та 4 щодо скасування рішення від 27.04.2021 № 57923371, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черток Іриною Володимирівною.

3.2. На обґрунтування випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанцій застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме висновків Верховного Суду:

- про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Під час дослідження судом обставин існування в особи права власності необхідним є, перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (суд безпідставно зробив висновок про те, що спірний наказ вирішує питання про права (законні сподівання) позивача на вільне володіння нерухомим майном) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, постанови Верховного Суду від 28.08.2019 у справі №752/8287/18, від 24.01.2021 у справі №910/10987/18,

- щодо принципу змагальності сторін (судом прийняв докази, надані позивачем, в той час як докази, надані відповідачем, не було досліджено) (постанови Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 20.08.2020 у справі №914/1680/18);

- щодо оцінки судом доказів (суд не дотримав принципу оцінки доказів, оскільки оцінив лише докази, надані позивачем, оцінку доказів, поданих відповідачем, суд не здійснив) (постанови Верховного Суду від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19);

- щодо преюдиціального значення рішення суду (суд зазначив про те, що рішення у справі № 910/21303/21 має преюдиціальне значення для розгляду цієї справи, однак таке рішення на час прийняття рішення у справі № 910/21303/21 судом першої інстанції не набрало законної сили, а встановлені обставини в цьому рішенні не є релевантними до обставин справи № 910/19774/21, крім того, сторони у справі №910/21303/21 є відмінними від сторін у справі №910/19774/21) (постанови Верховного Суду від 06.09.2022 у справі №640/10625/21, від 06.02.2023 у справі №922/5787/15, від 20.08.2020 у справі №914/1680/18, від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 08.07.2019 у справі №908/156/18, від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18, від 11.12.2019 у справі №320/4938/17, від 28.01.2020 у справі №917/31335/18, від 20.03.2020 у справі №910/2360/19).

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Арт парк" просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін як законну та обґрунтовану.

3.4. В судовому засіданні представники сторін свої доводи, викладені у касаційній скарзі та, відповідно, відзиві на касаційну скаргу підтримали.

4. Мотивувальна частина

4.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

4.2. Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.3. Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

4.4. При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.5. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

4.6. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

4.7. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

4.8. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

4.9. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

4.10. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

4.11. При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

4.12. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

4.13. Як вже зазначалось, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із прийняттям Мін`юстом за результатами розгляду скарги рішення в порядку частини шостої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" про скасування рішення приватного нотаріуса про вчинення реєстраційної дії, а предметом позову є визнання протиправним та скасування наказу Мін`юста як такого, що прийнятий з порушенням норм Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128

4.14. Поряд із цим, у жодній із наведених скаржником постанов Верховного Суду, висновки у яких, на його думку, не були враховані судом апеляційної інстанції, предмети та підстави позову не є подібними до цієї справи, зокрема, у справах, що розглядались Великою Палатою Верховного Суду №752/8287/18, №910/10987/18, №911/3594/17 предметом позову було скасування рішення державного реєстратора і жодне з цих рішень Мін`юстом не переглядалось.

4.15. До того ж у наведених справах суди вирішували спір про право між особами, які вважали себе власниками майна, і з`ясовували обставини та підстави набуття такого права кожною зі сторін спору. Однак у справі, що розглядається, оскаржується наказ Мін`юсту, яким скасована первинна державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за позивачем, доводи та докази про існування спору щодо речових прав на це майно, порушення права позивача набуттям іншою особою книжного володіння нерухомим майном за принципом реєстраційного підтвердження такого володіння, у матеріалах справи відсутні.

4.16. Вказане свідчить про те, що правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що розглядається, не є подібними.

4.17. Крім того, скаржник послався на низку постанов, в яких, на його думку, Верховний Суд робив висновки щодо "принципу змагальності сторін", "оцінки судом доказів", "преюдиціального значення рішення суду", разом із цим касаційне провадження у цій справі відкрито саме на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України (неврахування висновку Верховного Суду), а не з підстав, передбачених пунктом 4 цієї статті (порушення норм процесуального права).

4.18. Загалом скаржник послався на висновки Верховного Суду виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.

4.19. Водночас колегія суддів звертає увагу, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

4.20. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

4.21. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

4.22. Верховний Суд також бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

4.23. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

4.24. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

4.25. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

4.26. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

4.27. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, касаційне провадження за касаційною скаргою Мін`юста підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

4.28. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі № 910/19774/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді І. Берднік

І. Міщенко