Постанова

від 31.08.2023 по справі 640/10507/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 року Справа № 640/10507/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - 1 - не з`явився;

відповідача-2 - Кучер Л.Г. (в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 березня 2023 року (повний текст складено 30.03.2023) у справі №640/10507/20 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області

до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області

про стягнення 1 206 718,22 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20 березня 2023 року у справі №640/10507/20 в задоволенні позову Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області та до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області про стягнення 1 206 718,22 грн, відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 у справі №640/10507/20 поновлено АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.03.2023 у справі №640/10507/20; розгляд апеляційної скарги призначено на 29.05.2023 об 11:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі №640/10507/20 зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.03.2023 у справі №640/10507/20 до закінчення розгляду Об`єднаною палатою Верховного Суду справи №916/3938/21. Зобов`язано сторін повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про результати розгляду Об`єднаною палатою Верховного Суду справи №916/3938/21.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 прийнято справу №640/10507/20 до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В., суддя Саврій В.А. Поновлено апеляційне провадження у справі №640/10507/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 березня 2023 року. Призначено справу №640/10507/20 до розгляду на 31 серпня 2023 року об 11:00 год.

Відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

31.08.2023 від позивача на адресу апеляційного суду надійшло клопотання, в якому з огляду на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у постанові від 09.06.2023 у справі №916/3938/21, звертає увагу на те, що він був позбавлений можливості скористатися процесуальним правом заміни неналежного відповідача на належного в суді першої інстанції та в силу закону на теперішній час не має права звертатися з цього питання до суду апеляційної інстанції. Вказує, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обгрунтування позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Вважає, що вказані порушення норм процесуального права призвели до ухвалення незаконного рішення. Також просить суд здійснювати розгляд справи без участі його представника.

В судове засідання представник відповідача-1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників позивача та відповідача-1.

Безпосередньо в судовому засіданні представник відповідача-2 підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача-2, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, в травні 2020 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області, Управління праці та соціального захисту населення виконкому Малинської міської ради Житомирської області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області в частині не передбачення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян при розробці місцевого бюджету міста Малин на 2019 рік;

- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення виконкому Малинської міської ради Житомирської області в частині не виконання вимог п. 6 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, а саме: не реєстрації за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 додаткових зобов`язань за фактично надані послуги пільгового проїзду за залізницею окремим категоріям громадян по місту Малин за цей же період та не надсилань інформації про додаткові зобов`язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області;

- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення виконкому Малинської міської ради Житомирської області на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 1206718,22 грн. шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю, у сумі витрат, які понесла залізниця на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2019 по 31.12.2019, та 22304,77 грн судових витрат.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2021 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна Залізниця" АТ "Українська залізниця" задоволено частково; рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2021 скасовано; провадження у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна Залізниця" АТ "Українська залізниця" до Виконавчого комітету Малинської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення виконкому Малинської міської ради Житомирської області про визнання протиправними дій - закрито.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2021 заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна Залізниця" АТ "Українська залізниця" про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено; справу за позовом Акціонерного товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна Залізниця" АТ "Українська залізниця" до Виконавчого комітету Малинської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення виконкому Малинської міської ради Житомирської області про визнання протиправними дій, передано до Господарського суду Житомирської області.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 08.02.2022 прийнято позовну заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна Залізниця" АТ "Українська залізниця" до розгляду та відкрито провадження у справі №640/10507/20; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

26 липня 2022 року на адресу Господарського суду Житомирської області від позивача надійшла позовна заява в новій редакції, яка по суті є заявою про зміну предмету позову, згідно якої останній просить суд: стягнути з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства" Українська залізниця" 1 206 718,22 грн витрат, які понесла залізниця на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2019 по 31.12.2019. Вказана заява ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.09.2022 у справі №640/10507/20прийнята до розгляду, і подальший розгляд справи здійснювався з урахуванням вказаної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерним товариством "Українська залізниця" (в територіальних межах виробничого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця") згідно діючого законодавства України щодо пільг, компенсацій і гарантій протягом 2019 року надавались послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян у приміському сполученні зі станції міста Малин, яка розташована у місті Малині.

Впродовж 2018 року Залізниця неодноразово зверталася до начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області з пропозицією укласти договір про відшкодування витрат на перевезення пільгової категорії громадян залізничним транспортом (зокрема лист №ДН-4-01-4/219с від 19.12.2018, т.1 а.с.66).

В лютому 2019 року Залізниця звернулася до голови Малинської міської ради Житомирської області, начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області з пропозицією щодо передбачення у місцевому бюджеті суми компенсацій за пільгові перевезення на 2019 рік у сумі 1 250 тис. грн. (лист №ДН-4-01-4/246 від 13.02.2018, т.1, а.с. 67-69).

Однак, договір про відшкодування витрат на перевезення пільгової категорії громадян залізничним транспортом укладений не був в зв`язку з недостатністю коштів у бюджеті на 2019 рік, суми компенсацій за пільгові перевезення на 2019 рік у сумі 1 250 тис. грн. у місцевому бюджеті Малинської міської ради передбачені не були (лист №382 від 01.02.2019, лист №353/03-10 від 05.03.2019, т.1, а.с. 75-76 ).

Впродовж 2019 року позивач неодноразово звертався до голови Малинської міської ради Житомирської області, начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області з листами, в яких повідомляв про наявність заборгованості за надані послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян за 2019 рік, та просив в добровільному порядку сплатити цю заборгованість (листи від 19.06.2019, 18.09.2019, 10.10.2018, т.1, а.с. 70-73). Вказані звернення залишені відповідачами без відповіді та належного реагування.

Позивач вказує, що витрати на перевезення пільгових категорій громадян в період з 01.01.2019 до 30.09.2019 по м. Малину склали 1 206 718,22 грн, на підтвердження чого надав облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян в приміському сполученні. Зазначені облікові форми, а також рахунки разом з актами звіряння взаєморозрахунків, направлялися позивачем відповідачу-2 для їх оплати.

Оскільки витрати за пільгові перевезення пасажирів за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області компенсовані не були, АТ "Українська залізниця" звернулось до суду з даним позовом про стягнення боргу за перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 в сумі 1 206 718,22 грн.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", предметом діяльності якого є, зокрема надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, зокрема небезпечних вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначені Законом України "Про залізничний транспорт".

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про залізничний транспорт", перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов`язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема: Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993, Законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Відповідно до ч.6 ст.9 Закону України "Про залізничний транспорт", для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Пунктом 6 "Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 №252, встановлено, що суб`єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.

Згідно з абз.3 ст.4 Закону України "Про залізничний транспорт" управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Як вбачається, причиною виникнення даного спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідачів витрат за пільгові перевезення громадян.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 167 ЦК України, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Як вже зазначалось, Товариство є суб`єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.

Таким чином, у Товариства виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.

Норми вище вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок Держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Відтак, обслуговуючи категорії громадян, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.

При цьому, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, Держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати збитки, понесені залізничним транспортом, за рахунок державного або місцевого бюджетів у залежності від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за №256 затверджено "Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок № 256), у якому було визначено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Станом на 01.01.2020 Порядок втратив чинність.

Як зазначалося вище, позивач просить стягнути з відповідача-2 витрати за пільгові перевезення громадян за період 01.01.2019 по 31.12.2019 на суму 1 206 718,22 грн. Отже, спірні правовідносини виникли у 2019 році.

Відповідно до ст.4 Бюджетного кодексу України, якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у Кодексі, застосовуються відповідні норми Кодексу.

Приписами ст.7 Бюджетного кодексу України закріплено, що місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленими за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Статтею 89 Бюджетного кодексу України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Так до 2017 року до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту "б" п.4 ч.1 ст.89 Бюджетного кодексу України).

Одночасно за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України (у редакції до 2017 року) до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Тобто законодавець розмежовував компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у межах реалізації державних програм соціального захисту від інших подібних видатків.

Також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у статті 102 БК України, за частиною першою якої видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (тобто, на державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Норми, викладені в абзаці 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України, як і статті 102 БК України, були виключені на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України", який набрав чинності 01.01.2017.

Однак це не означає автоматичного поширення випадків здійснення видатків за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України на видатки, які здійснювалися за вилученою нормою.

Як вже зазначалось вище, ч.6 ст.9 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачає, що збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів прийняття Малинською міською радою рішень щодо введення відповідних пільг. Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що місцевим бюджетом передбачені кошти на компенсацію витрат на пільгове перевезення громадян Залізницею. Навпаки, відповідачі стверджують зворотнє.

Крім того, суд звертає увагу на те, що ч.1 ст.91 Бюджетного кодексу України було доповнено пунктом 20-4 на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України".

Так, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним п.20-4 ч. 1 ст.91 Бюджетного кодексу України.

Тобто, стаття 91 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, які можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, але не в обов`язковому порядку.

Отже, кожен орган місцевого самоврядування самостійно вирішує, на що саме будуть витрачатись кошти місцевого бюджету з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема його статті 91. Вказані обставини є істотними для правильного вирішення спору.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.01.2022 у справі №904/138/21.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відшкодування витрат на перевезення пільговиків залізничним транспортом можливо за рахунок місцевих бюджетів на договірній основі. Це узгоджується із вимогами ч.1 ст.7 Закону України "Про залізничний транспорт", відповідно до якої відносини підприємств залізничного транспорту з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №904/94/19).

Однак, у даному випадку, матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами даної справи договору на компенсацію понесених витрат на пільгове перевезення громадян.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно підпункту "є" пункту 9 частини першої статті 87 БК України в чинній редакції до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є суверенною і незалежною демократичною, соціальною, правовою державою.

Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема, на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України "кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло" (стаття 48), "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом" (частина третя статті 46). Положення цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування (відповідні висновки викладені в пункті 2.1 Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 від 25.01.2012).

Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України у системному зв`язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Відповідно до частини шостої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки визначаються виключно законами України.

Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму

Статтею 17 цього Закону унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону).

За статтею 19 Закону "Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (частина перша статті 20 цього Закону).

Наведене свідчить про те, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Що ж до підпункту "ґ" пункту 1 частини першої статті 91 БК України, за яким до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів (місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування), належать компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, то зміни у його правозастосуванні з огляду на саме лише виключення статті 102 БК України відсутні.

Отже враховуючи те, що збитки залізничного транспорту загального користування у відповідності до вимог ч.6 ст.9 Закону України "Про залізничний транспорт" відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів - залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо запровадження відповідних пільг, колегія суддів вважає, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету, оскільки їх було введено органом державної влади.

Відтак, саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 у справі №916/3938/21.

Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з огляду на приписи чинного законодавства, задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а оскільки судами обох інстанцій не встановлено наявність відповідної державної програми, як і не встановлено, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту, враховуючи відсутність доказів укладення між сторонами даної справи договору на компенсацію понесених витрат на пільгове перевезення громадян між сторонами у справі, а також відсутність доказів того, що місцевим бюджетом передбачалися кошти на компенсацію витрат на пільгове перевезеня громадян залізничним транспортом, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 березня 2023 року у справі №640/10507/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20 березня 2023 року у справі №640/10507/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складений "05" вересня 2023 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.