Рішення

від 23.08.2023 по справі 593/338/20

БЕРЕЖАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/593/8/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Бережанський районний суд Тернопільської області

"23" серпня 2023 р.

У складі:

Головуючого судді Німко Н.П.

При секретарі судового засідання Олексів О.Б.

З участю:

Представника позивача Моленя Р.Б.

Позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бережани Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради про визнання незаконним наказу Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку із ліквідацією підприємства» №-86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з роботи позивачки, його скасування у цій частині та поновлення позивачки на роботі,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 17 березня 2020 року звернулася до суду із позовною заявою до відповідача Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (далі - Бережанський санаторій, відповідач) із вимогами визнати незаконним наказ Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 і поновити позивачку на роботі на посаді медичної сестри; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. У подальшому позовні вимоги було уточнено і викладено у такій редакції:

-Визнати незаконним наказ Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади сестри медичної ізолятора;

- Скасувати наказ Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 і поновити позивачку на роботі на посаді сестри медичної ізолятора комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради;

- Вирішити питання про стягнення судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог загалом зазначено, що оскаржуваний наказ відповідача від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з 28 грудня 2019 року позивачки прийнятий на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства. Рішення про таку ліквідацію, як вбачається із преамбули оскаржуваного наказу, нібито було прийняте на сесії Тернопільської обласної ради (№-1430 від 17 вересня 2019 року). Однак, як стверджує позивачка, сесія Тернопільської обласної ради фактично рішення про ліквідацію Бережанського санаторію не приймала; посилання відповідача в оскаржуваному наказі на згадане рішення сесії вважає безпідставним. Як вважає сторона позивача, оскільки незаконною є підстава прийняття оскаржуваного наказу відповідача, то й такий наказ є незаконним і також підлягає скасуванню. Решта позовних вимог - поновлення позивачки на роботі є похідними вимогами від вищезгаданої.

У судовому засіданні представник позивачки адвокат Молень Р.Б. згадані уточнені позовні вимоги підтримав й просив задовольнити їх у цілому; уточнив, що просить поновити позивачку на вказаній посаді з 28 грудня 2019 року ( дата звільнення, отримання позивачкою трудової книжки та ознайомлення із наказом про звільнення). В обґрунтування заявлених вимог дав пояснення, які за своїм зміст о аналогічні поданим стороною позивача заявам по суті справи.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання по розгляду цієї справи не з`явилася, подала письмову заяву у якій просила суд розглядати справу за її позовом без її участі, позов підтримує, її інтереси представляє адвокат Молень Р. ( а.с. 58, 184) .

Щодо строків звернення до суду із заявленими позовними вимогами стороною позивача також подано суду письмові пояснення та письмові заперечення на заяву відповідача про застосування у цій справі строків позовної давності, у яких викладено прохання визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду із заявленими (а.с. 141-142, 149-152).

У таких заявах (поясненнях та запереченнях) сторона позивача фактично просить суд визнати причини пропуску звернення позивачки до суду (позовної давності) із цим позовом, поважними. В обґрунтування такої вимоги насамперед зазначено, що ознайомившись 28 грудня 2019 року із оскаржуваним наказом про звільнення, позивачка із ним не погодилася, вважаючи, що оскільки він прийнятий на підставі незаконного рішення № 1430 від 19 вересня 2019 року Тернопільської обласної ради, то і сам наказ по своїй суті також є незаконним. Саме тоді всі працівники Бережанського санаторію, у тому числі й позивачка вважали, що єдиним способом захистити своє порушене трудове право є звернення до суду із позовом про скасування згаданого рішення Тернопільської обласної ради. І вже, за результатами судового розгляду такого позову, далі мав бути поданий позов про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. Це була одностайна думка трудового колективу і за згоди звільнених працівників, й у тому числі позивачки, такий позов було подано двома працівниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Однак, перед цим фактично була спроба досудового врегулювання такого питання і зазначені працівники 27 грудня 2019 року звернулися із листом до голови Тернопільської обласної ради про перегляд згаданого рішення №-1430 від 17 вересня 2019 року. На що отримали 27 січня 2020 року відповідь, у якій було лише роз`яснено про порядок прийняття таких рішень на сесії обласної ради. І саме 27 січня 2020 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з відома та за усним дорученням звільнених працівників санаторію, було подано до Тернопільського окружного адміністративного суду згаданий позов про оскарження рішення Тернопільської обласної ради №-1430 від 17 вересня 2019 року. І після цього, 17 березня 2020 року, позивачка самостійно звернулася до суду із цим позовом. На думку сторони позивача, відсутність рішення адміністративного суду про скасування рішення №-1430 від 17 вересня 2019 року унеможливлювало посилання позивачки на обставини його незаконності, оскільки в протилежному випадку, позов набув би ознак завідомо безпідставного, що прямо заборонено нормою ЦПК України.

В обґрунтування поважності причин пропуску звернення до суду із позовом також зазначено, що керівник санаторію Лужна Н.М. після прийняття згаданого рішення обласної ради, спочатку переконувала працівників санаторію, що це не ліквідація, а реорганізація, а у подальшому повідомила, що це таки ліквідація. При цьому Лужна Н.М. , як керівник санаторію запевнила, що всі звільнені працівники будуть прийняті у новостворений заклад і забезпечені у ньому роботою. Про таке прийняття звільнених працівників у новостворений структурний підрозділ Лужна Н.М. повідомила й під час інтерв`ю 05 листопада 2019 року журналісту Інтернет-видання «Терміново». Як стверджує сторона позивача, такими діями Лужної Н.М. позивачку було введено в оману щодо фактичних наслідків звільнення, - відсутності підстав обов`язкового її працевлаштування у заклад, який мав бути створений замість ліквідованого санаторію, а тому вона й не вбачала підстав звернення до суду для поновлення на роботі. Як вважає сторона позивача, у даному випадку представник відповідача і керівник санаторію Лужна Н.М. діяла недобросовісно, оскільки її теперішні дії у виді подання до суду заяви про застосування строків позовної давності до вимоги позивачки про поновлення на роботі, суперечать її попередній поведінці, - запевненню звільнених працівників (у тому числі й позивачки) про першочергове працевлаштування звільнених внаслідок ліквідації санаторію працівників у новоствореному (на його базі) закладі. За таких обставин вважає, що представник відповідача Лужна Н.М. позбавлена права просити суд відмовити у задоволенні позову внаслідок пропуску позивачкою строку позовної давності із зверненням до суду із заявленими вимогами, оскільки своїми недобросовісними діями сама сприяла пропуску позивачкою такого строку. Остаточно переконавшись у тому, що санаторій ліквідовано і запевнення представника відповідача Лужної Н.М. про обов`язковість працевлаштування позивачки й інших звільнених працівників санаторію не відповідають дійсності, окремими звільненими працівниками санаторію 27 січня 2020 року ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) подано позов до Тернопільського окружного адміністративного суду про визнання незаконним і скасування згаданого рішення Тернопільської обласної ради на підставі і на виконання якого й було прийнято оскаржуваний наказ відповідача. У подальшому, 11 березня 2021 року судом апеляційної інстанції такий позов було задоволено й вказане рішення скасоване, як незаконне.

Як стверджує сторона позивача, з огляду на такі обставини, у визначений законом місячний строк з дня вручення позивачці наказу про звільнення, до 28 січня 2020 року, вона не мала можливості звернутися до суду із згаданими позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним.

Просить суд врахувати такі обставини й визнати поважними вищевказані причини, які фактично перешкодили їй подати до суду цей позов у визначений законом строк.

Загалом сторона позивача просить суд прийняти до уваги ті обґрунтування заявлених вимог, які є викладеними у згаданих заявах та письмових поясненнях, письмовому запереченні на заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Представник відповідача Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомленим про час та місце його проведення, відзиву на позов не подав. Поряд з цим стороною відповідача подано заяви про застосування до заявлених позовних вимог строків позовної давності із вимогою відмовити у задоволенні позову з підстав пропущення строку позовної давності.

В обґрунтування заяви загалом зазначено, що із оскаржуваним наказом позивачка ознайомлена 28 грудня 2019 року і цього ж дня отримала наказ «на руки» і саме з цієї дати почав спливати місячний строк звернення до суду із позовом про визнання такого наказу незаконним та поновлення позивачки на роботі. Однак із такими вимогами позивачка звернулася до суду лише 17 березня 2020 року. А тому сторона відповідача вважає, що позивачка без поважних причин пропустила строк звернення до суду із згаданими позовними вимогами.

Також у цій же заяві зазначено, що позивачка своєчасно (не пізніше як за два місяці до звільнення) персонально була повідомлена про наступне вивільнення; про це ж було повідомлено й голову профспілкової організації санаторію у термін, визначений законом. З приводу решти, вказаних у позові обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги по суті, у такій заяві сторона відповідача своєї позиції про визнання чи заперечення, не вказала; зокрема і щодо позиції щодо зазначеної позивачкою поважної причини пропуску строку звернення до суду - залежності обґрунтованості заявлених позовних вимог від законності рішення обласної ради на підставі якого було прийнято оскаржуваний наказ про звільнення.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 дала пояснення, які за своїм змістом фактично є аналогічними поясненням позивачки щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду із заявленим позовними вимогами.

Заслухавши представника позивачки, ознайомившись із письмовими поясненнями їх сторони, вивчивши подані учасникам справи заяви, допитавши свідка ОСОБА_3 , дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази на предмет належності, допустимості та достатності у їх логічному взаємозв`язку, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено такі факти й обставини:

Позивачка ОСОБА_1 з березня 2005 року працювала на посаді сестри медичної ізолятора у Комунальному некомерційному підприємстві «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради( а.с.26).

Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії відповідача Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року позивачка звільнена з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства (відповідача).

Як вбачається із додатку до цього наказу у виді Списку працівників КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» ТОР, що підлягають звільненню у зв`язку з ліквідацією підприємства, у ньому під порядковим номером 6 зазначено «сестра медична ізолятора» ОСОБА_1 й проставлено рукописний текст в графі « дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії» - 28 грудня 2019 та особистий підпис (а.с.29).

Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення позивачки було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради №1430 від 17.09.2019 Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю з якого слідує, що юридичну особу - Комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (код ЄДРПОУ 02000406) припинено шляхом ліквідації.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі №500/320/20 та ухвалено нове рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» №1430 від 17 вересня 2019 року. Це рішення суду має законну силу і є чинним, відомостей про зупинення його дії чи виконання суду не надано.

Із особової картки позивачки вбачається, що вона звільнена із вище вказаного місця роботи 28 грудня 2019 року на підставі ч.1 ст.40 КЗпПУ, наказ №86-к від 19 грудня 2019 року. Трудову книжку позивачка отримала, про що свідчить її підпис.

Вказані факти й обставини не заперечені учасниками справи.

Підстави незаконності звільнення позивачки стороною відповідача фактично не заперечені, стороною відповідача подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскільки позивачка була звільнена з роботи саме у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію, після визнання судовим рішенням такої ліквідації незаконною і відновлення роботи організації, вона набула право поновлення із дати звільнення на раніше займаній посаді у цьому підприємстві.

Як вважає суд, такі встановлені обставини свідчать про обґрунтованість вимог позивачки щодо її незаконного звільнення і наявності підстав для поновлення на роботі.

У частині застосування строків звернення до суду у цій справі суд зазначає таке.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, …

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Положеннями статті 233 КЗпП України встановлено строки звернення за вирішенням трудових спорів до суду, згідно якої у справах про звільнення працівник може звернутися до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Порушення вказаного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 234 КЗпПУ у разі пропуску з поважних причин строків установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору і такий строк, у разі його пропуску з поважних причин, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити. Поряд з цим , вказаною нормою трудового законодавства не визначено переліку причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору та їх поважності, оскільки така обставина визначається в кожному випадку окремо, залежно від конкретних обставин.

Поряд з цим, безумовним є те, що поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, слід визнавати ті причини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення особи до суду та які підтверджені належними й допустимими доказами, достатніми у їх сукупності та логічному взаємозв`язку .

Отже, підстави пропуску строку, визначеного ст. 233 КЗпПУ можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність таких об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Як вважає суд, поважність причин у цьому випадку також означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які зобов`язують оточуючих, органи державної влади та інших суб`єктів, з урахуванням моралі, виявити повагу та обґрунтовану поблажливість до пропуску такою особою визначених законом строків, тим більш, що застосування таких строків не є безапеляційним.

Таким чином, для судового захисту в разі пропущення процесуального строку необхідно, щоб позивач заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду і щоб суд визнав строк пропущеним з поважних причин та поновив його.

Таке клопотання стороною позивача фактично подане, як і подана заява стороною відповідача про відмову у задоволенні позовних вимог саме з підстав пропуску позивачкою строку, встановленого ст. 233 КЗпПУ.

Також суд звертає увагу, що встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Заявивши клопотання про визнання поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовом та фактичне його поновлення, сторона позивача, як зазначено вище, загалом посилається на те, що у визначений законом місячний строк з дня вручення позивачці наказу про звільнення, до 28 січня 2020 року, вона не мала можливості звернутися до суду із згаданими позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого цей наказ був прийнятим, на той час було чинним і законним. Просив суд врахувати такі обставини й визнати поважними вищевказані причини, які фактично перешкодили їй подати до суду цей позов у визначений законом строк.

У цій частині судом встановлено, що з відома та згоди позивачки, її співробітниця ОСОБА_3 (також звільнена оскаржуваним наказом відповідача), діючи в інтересах звільнених працівників санаторію й у тому числі позивачки, в переддень ознайомлення із наказом про звільнення, намагалася запобігти такому звільненню працівників закладу, надіславши 27 грудня 2019 року голові Тернопільської обласної ради Овчаруку В.В. звернення із проханням негайно переглянути згадане рішення №-1430 від 17 вересня 2019 року для запобігання припиненню діяльності санаторію і як наслідок - звільненню його працівників.

Тобто, позивачка фактично звернулася за захистом своїх прав не до суду, а до іншого, на її думку, повноважного органу, який повинен був це право поновити, шляхом усунення причин, які стали підставою для її звільнення.

Поряд з цим, оскаржуваним наказом відповідача від 19 грудня 2019 року №-86к, позивачка та інші працівники санаторію 28 грудня 2019 року були звільнені з роботи, ознайомившись цього ж дня із змістом наказу й отримавши трудові книжки «на руки» .

І лише 24 січня 2020 року голова Тернопільської обласної ради Овчарук В.В. надав відповідь на згадане звернення ОСОБА_3 , фактично лише вказавши у ньому про порядок підписання рішень місцевих рад, а також, що рішення №-1430 від 17 вересня 2019 року прийняте шляхом поіменного голосування депутатів та з урахуванням рекомендацій відповідної постійної комісії (про що у зверненні не запитувалося) й тим самим фактично не надав відповіді вже звільненим на той час працівникам Бережанського санаторію по суті вказаного звернення.

Отримавши 27 січня 2020 року таку відповідь власника санаторію, звільнені працівники санаторію ( й у тому числі позивачка) зрозуміли, що способи позасудового порядку відновлення їх права право на працю вичерпані. А тому, цього дня, 27 січня 2020 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , знову ж таки, з відома позивачки та за її згодою, саме з метою визнання незаконним такого рішення обласної ради, подали відповідний позов до Тернопільського окружного адміністративного суду.

З метою уникнення зайвих фінансових витрат у виді сплати судового збору та на правову допомогу адвоката, решта звільнених працівників санаторію, у тому числі й позивачка, із аналогічними вимогами до суду не зверталися, оскільки судове рішення у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поширювалося б на усіх звільнених працівників, у тому числі й позивачку.

Із позовом, який є предметом цього судового розгляду, позивачка звернулася до суду 17 березня 2020 року і, обґрунтовуючи свої вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення, зазначала про незаконність згаданого рішення обласної ради, хоча та той час воно ще було чинним, але його законність вже була предметом розгляду адміністративного суду ( зазначено вище).

Оскільки оскаржуваний позивачкою наказ про звільнення прийнятий на підставі рішення Тернопільської обласної ради №-1430 від 17 вересня 2019 року, то й обґрунтованість позовних вимог, які є предметом цього позову беззаперечно залежала від визнання (невизнання) законності вказаного рішення обласної ради, була безпосередньо з цим пов`язана і поставлена у залежність від рішення адміністративного суду.

Лише 11 березня 2021 року було прийняте судове рішення, яким визнано незаконність і скасовано рішення Тернопільської обласної ради №-1430 від 17 вересня 2019 року й фактично з цієї дати, підстави для ліквідації Бережанського санаторію й відповідно підстави для звільнення позивачки, набули ознак незаконності.

Враховуючи такі обставини, суд приходить до висновку, що не будучи фахівцем у галузі права, позивачка доступними та відомими їй засобами активно реалізовувала своє право на доведення незаконності свого звільнення та поновлення на роботі, проявляла зацікавленість у відновленні свого права на працю; не ставилася зневажливо до питання захисту своїх прав.

У цьому контексті суд також вважає за доцільне зазначити, що стороною відповідача не надано суду відомостей про роз`яснення позивачці її права на оскарження її звільнення й тривалість строку, упродовж якого вона може реалізувати таке своє право.

Хоча такий обов`язок роботодавця законом прямо й не передбачено, однак зважаючи на юридичну необізнаність позивачки, явний дисбаланс поінформованості позивачки та сторони відповідача у галузі трудового законодавства, на думку суду, сторона відповідача, з урахуванням норм моралі, діючи справедливо та добросовісно, з виявом поваги до працівника, повинна була б довести до відома позивачки, як звільненого працівника відомості про можливість та визначений законом порядок оскарження її звільнення та строк, у який вона може реалізувати своє право.

Розділ I. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначає : "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..."

У своєму рішенні по справі "Golder v. The United Kingdom", заява N 4451/70, рішення від 21.02.75. пункти 35 - 36, Європейський Суд з прав Людини ( далі - ЄСПЛ) зазначив, що було б немислимим, щоб стаття 6 пункт перший Конвенції містила детальний опис наданих сторонам процесуальних гарантій у цивільних справах і не захищала би в першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями - доступу до суду. Такі характеристики процесу, як справедливість, публічність, динамізм, позбавляються сенсу, якщо немає самого судового розгляду. Все вищенаведене свідчить про те, що право доступу до правосуддя є одним із невід`ємних складових права, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (постанова КГС ВС від 14.03.2018 у справі N 41/131).

У справі "Мушта проти України", заява N 8863/06, рішення від 18.11.2010, пункти 37 - 38, ЄСПЛ нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (постанова КГС ВС від 16.04.2018 у справі N 915/1265/15).

Суд констатує, що чинним законодавством не визначено конкретний перелік підстав, за яких причини пропуску строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами слід вважати поважними.

А тому, суд вважає, що поважність таких причин слід визначати із врахуванням усіх істотних обставин по справу, у їх сукупності; з врахування поведінки, як сторони позивача, так і відповідача щодо предмету спору; гарантування права особи на справедливий суд з використанням нею доступних їй засобів на поновлення свого порушеного права.

Виходячи із вищенаведених фактичних встановлених у справі обставин, суд вважає доведеними стороною позивача у судовому засіданні обставини, які свідчать про наявність перешкод, що об`єктивно перешкоджали позивачці, як звільненому працівнику в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця щодо такого її звільнення у місячний строк, а відтак і поновленню її на роботі, як незаконно звільненої.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачкою з поважних на те причин пропущено встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі і такий строк підлягає поновленню.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення її на роботі підлягають до повного задоволення.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 233, 234 КЗпП України, статтями 19, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Поновити позивачці ОСОБА_1 строк на звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Визнати незаконним та скасувати наказ Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку із ліквідацією підприємства» №-86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з роботи позивачки ОСОБА_1 з посади сестри медичного ізолятора.

Поновити ОСОБА_1 на роботі у Комунальному некомерційному підприємстві «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради на посаді сестри медичного ізолятора з 28 грудня 2019 року.

Стягнути на користь держави із відповідача Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради судові витрати у виді судового збору в розмірі 840 ( вісімсот сорок) гривень 80 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допустити до негайного виконання.

Сторони по справі:

Позивачка: ОСОБА_1 : місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Представник позивачки: адвокат Молень Ростислав Богданович, 46003. вул. За Рудкою, 33, оф. 705, м. Тернопіль.

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради, місце знаходження: вул. Шевченка, 30, м. Бережани Тернопільської області, 47501. ЄДРПОУ 02000406.

У зв`язку із складністю даної справи, у відповідності до ч.6 ст. 259 ЦПК України, повне рішення суду складено 25 серпня 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається суду апеляційної інстанції - Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд Тернопільської області.

Суддя Бережанського районного суду

Тернопільської області Н.П.Німко