Постанова

від 20.06.2024 по справі 593/338/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

справа № 593/338/20

провадження № 61-6721св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молень Ростислав Богданович, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 березня 2024 рокуу складі колегії суддів: Хома М. В., Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради

(далі - КНП «БОДГС» ТОР) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі.

2. Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що із 20 жовтня 2004 року вона працювала в КНП «БОДГС» ТОР, останньою посадою перед звільненням була посада сестри медичного ізолятора.

3. Наказом від 19 грудня 2019 року № 86-К її звільнено з роботи

з 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

4. Із наказом про звільнення вона не погоджується, вважає його незаконним та таким, що порушує її трудові права, оскільки підставою звільнення було рішення Тернопільської обласної ради № 1430 від 17 вересня 2019 року «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю», яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі

№ 500/320/20.

5. Зважаючи на те, що наказ про її звільнення прийнято на підставі рішення Тернопільської обласної ради, яке визнано протиправним і скасоване судом, остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

визнати незаконним та скасувати наказ КНП «БОДГС» ТОР «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к

від 19 грудня 2019 року в частині її звільнення з роботи з посади медичної сестри ізолятора у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України

поновити її на роботі на посаді медичної сестри ізолятора КПН «БОДГС» ТОР.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області

від 23 серпня 2023 року у складі судді Німко Н. П.поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду із позовом. Позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ КНП «БОДГС» ТОР «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня

2019 року в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади медичної сестри ізолятора у зв`язку з ліквідацією підприємства. Поновлено ОСОБА_1 на роботі у КНП «БОДГС» ТОРна посаді медичної сестри ізолятора з 28 грудня 2019 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

7. Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав, що встановлений статтею 233 КЗпП України строк пропущений ОСОБА_1 з поважних причин.

8. Оскільки позивачку звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємства, однак в подальшому таку ліквідацію судовим рішенням було визнано незаконною, ОСОБА_1 набула право поновлення на роботі із дати звільнення на раніше займаній посаді.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

9. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 березня

2024 року апеляційну скаргу КНП «БОДГС» ТОР задоволено. Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 23 серпня

2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.

10. Відмовляючи у позові, апеляційний суд вказав, що вимоги ОСОБА_1

є обґрунтованими, оскільки у судовому порядку в справі № 500/320/20 було визнано незаконною ліквідацію підприємства, на якому вона працювала, проте позивачкою без поважних причин пропущений встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Молень Р. Б., просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати,

а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12. 01 травня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Молень Р. Б., подав касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 березня 2024 року.

13. Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які

у червні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц, Верховного Суду

від 07 жовтня 2021 року у справі № 450/2286/16-ц, від 04 серпня 2021 року

у справі № 185/446/18, Верховного Суду України від 22 березня 2017 року

у справі № 6-3063цс16, від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 233 КЗпП України та частини третьої статті 267 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а крім того вказує на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 06 квітня 2016 року справа № 6-409цс16 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

16. Звертає увагу, що відповідачем не було подано заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності.

17. Стверджує, що апеляційний суд безпідставно врахував пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада

1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», оскільки постанова Пленуму не є постановою Верховного Суду, в якій викладено висновок щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах.

У зв`язку з цим вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у відповідних постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, оскільки норми КЗпП України не містять положення про застосування строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України, незалежно від заяви сторін. Натомість позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі.

18. Вказує, що самостійне застосування судами наслідків пропуску позовної давності, за умови неподання повноважним представником відповідача заяви про їх застосування, суперечить висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі

№ 6-3063цс16, від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, які судами не були враховані.

19. Зауважує, що позивачка не мала можливості звернутися до суду

із розглядуваним позовом у визначений законом місячний строк, оскільки її було введено в оману щодо подальшої можливості продовжити працювати після проведення реорганізації КНП «БОДГС» ТОР. Крім того, на той час такий позов був би завідомо безпідставним, оскільки рішення обласної ради про ліквідацію підприємства, було чинним.

20. Поведінка відповідача є суперечливою, непослідовною та недобросовісною, у зв`язку з чим аргументи відповідача про застосування позовної давності не можуть бути враховані судом для відмови у позові

з підстав пропуску позовної давності, оскільки таку заяву може подати лише особа яка діяла добросовісно, а не перешкоджала недобросовісною поведінкою можливості позивача захищати свої права в суді.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи встановлені судами

21. ОСОБА_1 з 20 жовтня 2004 року працювала в КНП «БОДГС» ТОР на різних посадах, зокрема перед звільненням на посаді медичної сестри ізолятора.

22. Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «БОДГС» ТОР «Про звільнення працівників у зв`язку

з ліквідацією підприємства» від 19 грудня 2019 року № 86-к ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства.

23. Згідно з додатком до цього наказу у Списку працівників КНП «БОДГС» ТОР, що підлягають звільненню у зв`язку з ліквідацією підприємства, під № 6 зазначена «сестра медична ізолятора» ОСОБА_1 та у графі «дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його

копії» - проставлена дата 28 грудня 2019 року і особистий підпис.

24. Трудову книжку ОСОБА_1 отримала в день звільнення.

25. Підставою для прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради

№ 1430 від 17 вересня 2019 року «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю», яким передбачено припинення юридичної особи - КНП «БОДГС» ТОР шляхом ліквідації.

26. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду

від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради № 1430 від 17 вересня 2019 року «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю».

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

27. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

28. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

29. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

30. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

31. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

32. За змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (тут і далі положення КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін

в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

33. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

34. Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

35. У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі

№ 758/9773/15-ц вказано, що: «строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк… якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».

36. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

37. Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення (див. постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі

№ 243/9604/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 203/2276/19, від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18).

38. У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі

№ 263/6538/18 зазначено, що «у статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233

КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника

і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».

39. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

40. У розглядуваній справі апеляційний суд, надавши належну правову оцінку наданим доказам і доводам сторін, встановивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивачки

є незаконним, однак вона не довела наявності обставин, які б об`єктивно перешкоджали їй, як звільненому працівнику, в реалізації свого права на оскарження рішення роботодавця про звільнення у визначений статтею 233 КЗпП України строк для звернення до суду з відповідним позовом.

41. За таких обставин суд апеляційної інстанції, врахувавши, що ОСОБА_1 було звільнено з роботи 28 грудня 2019 року, копію наказу про звільнення

і трудову книжку вона отримала в день звільнення, а із розглядуваним позовом звернулась до суду 17 березня 2020 року, обґрунтовано відмовив

у позові у зв`язку з пропуском установленого статтею 233 КЗпП України строку, не встановивши поважних причин його пропуску.

42. Наведене повністю узгоджується з висновками Верховного Суду

у подібних справах, викладеними у постановах від 08 вересня 2023 року

у справі № 593/1156/21, від 18 грудня 2023 року у справі № 593/1171/21,

від 21 грудня 2023 року у справі № 593/1166/21, від 22 грудня 2023 року

у справі № 593/1167/21, від 20 березня 2024 року у справі № 593/321/20,

від 26 березня 2024 року у справі № 593/1158/21.

43. Також апеляційний суд правильно звернув увагу, що на момент звернення позивачки до суду 17 березня 2020 року ще не було ухвалено судове рішення про визнання незаконним та скасування рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430, а тому доводи позивачки про те, що вона не могла звернутися до суду до прийняття Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 є необґрунтованими.

44. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля,

а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

45. У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 5023/2756/11 Верховний Суд звертав увагу, строки передбачені статтею 233 КЗпП України не є строками позовної давності, що регулює ЦК України, і застосовуються судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони.

46. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України) (див., зокрема: постанови Верховного суду: від 02 грудня 2020 року

у справі № 751/1198/18, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20,

від 26 жовтня 2022 року у справі № 757/62971/19-ц, від 16 листопада

2022 року у справі № 240/19150/20, від 09 травня 2023 року у справі

№ 398/1985/22).

47. Судова практика щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах є сталою та сформованою, а колегією суддів не встановлено підстав для відступлення від вищенаведених висновків Верховного Суду/Верховного Суду України та передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду чи Великої Палати Верховного Суду.

48. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що встановлений законом строк звернення до суду із позовом про поновлення на роботі пропущений та відсутні поважні причини для його поновлення, обґрунтовано відмовив

у позові.

49. Доводи заявниці у касаційній скарзі про те, що висновки апеляційного суду суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, від 22 березня

2017 року у справі № 6-3063цс16, є безпідставними, оскільки ці висновки стосуються підстав та порядку застосування судами позовної давності (стаття 267 ЦК України), а отже не є релевантними до розглядуваної справи.

50. Твердження заявниці про відсутність правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є помилковими, оскільки судом апеляційної інстанції правильно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин, а Верховним Судом

в аналогічних справах (див. пункт 41 цієї постанови) вже неодноразово викладались висновки щодо застосування норм права.

51. Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам щодо неможливості діяти всупереч своїй попередній поведінці, викладеним

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року

у справі № 461/9578/15-ц, Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 450/2286/16-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18, на які заявниця посилається в касаційній скарзі.

52. Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають та за своїм змістом переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

53. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

54. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

55. Оскаржуване судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

56. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржене судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення,

а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молень Ростислав Богданович, залишити без задоволення.

2. Постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников