Рішення

від 04.09.2023 по справі 904/4841/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2023м. ДніпроСправа № 904/4841/22 (904/2755/23)Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Владимиренко І.В. за участю секретаря судового засідання Сечиної Ю.Ю., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", Хмельницька область, Славутський район, село Крупець

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА", Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка

відповідача 2 Фермерське господарство «СТИМУЛ-ІІ», Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка

відповідача-3 Фізичної особи-підприємця Ребеко Світлани Юріївни, м. Дніпро

про визнання договорів недійсними

Представники:

від позивача представник Черкавський Ю.С. ордер ВА №1015523 від 04.09.23р.

від відповідачів 1,2,3 представники не з`явились

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА", відповідача 2 Фермерського господарства СТИМУЛ-ІІ, відповідача-3 Фізичної особи-підприємця Ребеко Світлани Юріївни, в якому просило суд:

Визнати недійсним Договір поставки №14/12 від 14.12.2018 між Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА".

Визнати недійсним Договір відступлення права вимоги від 03.06.2022 між Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ та Фізичною особою-підприємцем Ребеко Світланою Юріївною.

Ухвалю Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання, яке відбудеться 11.07.2023 р. о 11:00год. Викликано у підготовче засідання повноважних представників сторін, визнавши їх явку обов`язковою. В разі неможливості забезпечити участь в судовому засіданні повноважних представників сторін повідомити господарський суд Дніпропетровської області відповідним зверненням. До засідання подати: позивачу - протягом 10 календарних днів з дня отримання відзиву, надати відповідь на відзив; документальне і нормативне обґрунтування викладених доводів; оригінали документів, доданих до заяви (для огляду в судовому засіданні); повідомити відповідача про час і місце судового засідання, докази повідомлення надати суду. У випадку подання відповіді на відзив, направити її копію на адресу відповідачів-1,2,3 докази чого надати суду (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа). Відповідачам -1, 2,3 протягом 15 календарних днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву за правилами статті 165 Господарського процесуального кодексу України; заперечення на відповідь на відзив (протягом 10 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив), складене відповідно до вимог ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, документальне і нормативне обґрунтування викладених доводів; докази направлення копії заперечення позивачу. У випадку подання заперечень на відповідь на відзив, направити їх копію на адресу позивача, докази чого надати суду (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).

10.07.2023 представник позивача подав до суду заяву про відкладення підготовчого засідання у справі. Судом заява прийнята до розгляду.

В підготовче засідання 11.07.2023 представники сторін не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 заяву представника позивача про відкладення засідання у справі - задоволено. Відкладено судове засідання на 03.08.2023р. о 11:00 год. Викликано у судове засідання повноважних представників сторін, визнавши їх явку обов`язковою. В разі неможливості забезпечити участь в судовому засіданні повноважних представників сторін повідомити господарський суд Дніпропетровської області відповідним зверненням. До засідання подати: позивачу - протягом 10 календарних днів з дня отримання відзиву, надати відповідь на відзив; документальне і нормативне обґрунтування викладених доводів; оригінали документів, доданих до заяви (для огляду в судовому засіданні); повідомити відповідача про час і місце судового засідання, докази повідомлення надати суду. У випадку подання відповіді на відзив, направити її копію на адресу відповідачів-1,2,3 докази чого надати суду (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа). Відповідачам -1, 2, 3 протягом 15 календарних днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву за правилами статті 165 Господарського процесуального кодексу України; заперечення на відповідь на відзив (протягом 10 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив), складене відповідно до вимог ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, документальне і нормативне обґрунтування викладених доводів; докази направлення копії заперечення позивачу. У випадку подання заперечень на відповідь на відзив, направити їх копію на адресу позивача, докази чого надати суду (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа). сторонам: - належним чином засвідчені копії документів на підтвердження процесуальних повноважень їх представників відповідно до вимог, передбачених статтею 60 Господарського процесуального кодексу України (оригінали надати для огляду в судове засідання).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.09.2023 о 10:45год. Явку у судове засідання повноважних представників учасників судового процесу визнано обов`язковою.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 910/16409/15: свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду.

Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (у цьому випадку поза межами контролю суду).

Таким чином, враховуючи вищенаведені приписи процесуального законодавства та висновки викладені у постановах Верховного Суду, оскільки ухвали суду були надіслані на належну адресу відповідача, а її не отримання за вказаною адресою з відміткою поштової установи про закінчення терміну зберігання, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а тому господарський суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на позов не скористалися.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 04.09.2023 р. оголошені вступна та резолютивна частини судового рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

20.12.2022р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 30791393).

Ухвалою господарського суду від 25.01.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 30791393). Визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" в сумі 85 110,00 грн. - судові витрати та авансування витрат арбітражного керуючого (1 черга задоволення); 1 291 186,26грн. - основний борг, 48% річних та інфляційні збитки (4 черга задоволення). Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до вимог ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів. З метою виявлення кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, на офіційному веб-порталі судової влади України не пізніше наступного дня з дня постановлення ухвали суду про відкриття провадження у справі оприлюднити повідомлення про відкриття провадження у справі № 904/4841/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 30791393). Розпорядником майна ТОВ "УКРАЇНКА" призначено арбітражного керуючого Микитюка Анатолія Івановича (свідоцтво № 1335 від 19.07.2013р.; адреса офісу: 76009, м. Івано-Франківськ, вул. Максимовича, 15, оф. 59; адреса для кореспонденції: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Залізнична, 3/28; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ). Встановлено розмір основної винагороди розпоряднику майна Микитюку А.І. у розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника ТОВ "УКРАЇНКА" за останніх 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі, але не менше трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень. Вжити заходів щодо забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони боржнику та власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави. Зобов`язано розпорядника майна в строк до 07.03.2023р. подати до господарського суду відомостей про результати розгляду вимог кредиторів. Призначено попереднє засідання суду на 04.04.2023р. о 10:00год. Визнано обов`язковою явку в підготовче засідання представників ініціюючого кредитор, боржника, арбітражного керуючого Микитюка А.І. Зобов`язано розпорядника майна повідомити суди (загальні, господарські та адміністративні), які розглядають позовні вимоги конкурсних кредиторів, про опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство боржника. Зобов`язано розпорядника майна не рідше одного разу на місяць надавати господарському суду (комітету кредиторів) звіт про свою діяльність з моменту призначення господарським судом. Зобов`язано розпорядника майна в строк до 25.03.2023р. підготувати та надати господарському суду аналіз фінансово господарської діяльності, інвестиційного становища боржника та його становища на ринках разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію. Зобов`язано боржника надати розпоряднику майна необхідні документи на його вимогу для підготовки аналізу фінансово господарської діяльності, інвестиційного становища боржника та його становища на ринках. Зобов`язано боржника надати розпоряднику майна всі необхідні документи та представити майно для проведення інвентаризації на вимогу розпорядника майна. Зобов`язано розпорядника майна провести в строк до 25.03.2023р. інвентаризацію майна боржника та надати інвентаризаційні відомості господарському суду.

25.01.23р. на офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено повідомлення № 69941 про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 30791393).

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" є кредитором у справі №904/4841/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 30791393).

ТОВ "Суффле Агро Україна" (позивач) звернувся до господарського суду із цим позовом в межах провадженні у справі про банкрутство, в якому просило суд:

Визнати недійсним Договір поставки №14/12 від 14.12.2018 між Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА".

Визнати недійсним Договір відступлення права вимоги від 03.06.2022 між Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ та Фізичною особою-підприємцем Ребеко Світланою Юріївною.

З матеріалів справи вбачається, що 14.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" та Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ укладено договір поставки №14/12, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором передавати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором, прийняти та оплатити товар.

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що поставляється, його часткове співвідношення, а також вартість товару відображаються у видаткових накладних, актах приймання-передачі, специфікаціях, тощо (п. 1.2. договору).

Товар поставляється на умовах самовивозу зі складу постачальника. До того моменту, як покупець забере товар, то останній знаходиться на зберіганні постачальника. Постачальник приймає усні або письмові заявки покупця на поставку товару та відпускає покупцеві товар (п.п.2.1, 2.2., договору).

Згідно з п. 3.1. договору, розрахунки за цим договором здійснюється в національній валюті України шляхом банківського перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець оплачує товар за ціною, що вказується у рахунках, видаткових накладних, актах приймання передачі, специфікаціях тощо.

На виконання договору поставки №14/12 від 14.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" та Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ складено видаткову накладну №41 від 14.14.2018 на суму 285 000,00 грн.

Отже, загальна кількість поставленого товару за договором поставки №14/12 від 14.12.2018 - 38,00 т. (соняшник) на загальну вартість 285 000,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" не здійснило розрахунків за поставлений товар.

В подальшому, між Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Ребеко Світланою Юріївною (новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги від 30.06.2022 року, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає (передає) новому кредитору належні первісному кредитору право вимоги заборгованості за договором поставки №14/12 від 14.12.2018р. на загальну 285 000,00 грн., боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА".

Згідно з п. 1.2. договору, цей договір спрямований на врегулювання цивільних правовідносин, що виникають з приводу та у зв`язку з відступленням в порядку та на умовах, визначених цим Договором та законодавством України, Первісним кредитору Новому кредитору права вимоги, належного Первісному кредитору, в межах яких Новий кредитор стає кредитором за заборгованістю по Основному Договору укладеним між Фізичною особою-підприємцем Середою Денисом Володимировичем та відповідними юридичними особами, зазначеними в п. 1.1. даного Договору.

Відповідно до п. 1.3. договору, за цим договором до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від юридичних осіб, зазначених в п. 1.1. даного Договору, належного та реального виконання наступних обов`язків: повернення грошових коштів в загальному розмірі 285 000,00 грн., отриманих ними згідно з відповідними Основними договорами, укладеним між Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ та відповідними юридичними особами, зазначеними в п. 1.1. даного Договору.

Відповідно до п.п. 2.2.1 п. 2.2. договору, новий кредитор зобов`язаний перерахувати первісному кредитору відшкодування в розмірі 205 505,18 грн. впродовж п`ятдесяти років з дати підписання цього договору.

Позивач вважає, що Договір поставки №14/12 від 14.12.2018р. між Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА", Договір відступлення права вимоги від 03.06.2022 між Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ та Фізичною особою-підприємцем Ребеко Світланою Юріївною, підлягають визнанню недійсними з огляду на наступні обставини.

Між ФГ «Стимул-П» (надалі - Первісний кредитор) та ФОП Ребеко СЮ. (надалі -Новий кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги від 30/06/2022 року, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, «Первісний кредитор» відступає «Новому кредитору» належні «Первісному кредитору» права вимог заборгованості за спірними договорами у розмірі 285 000,00 грн.

Пунктом 2.2.1. Договору відступлення права вимоги передбачено, що «Новий кредитор» зобов`язаний перерахувати «Первісному кредитору» відшкодування в розмірі 285 000,00 грн. впродовж п`ятдесяти років з дати підписання цього Договору, тобто до 2072 року, тобто відступлення було вчинено безоплатно.

Щодо суб`єктного складу сторін оспорюваних договорів позивач зазначив, що кінцевими бенефіціарними власниками Боржника (відповідача-1), що підтверджується публічними даними ЄДР, є наступні особи: 43,0% Ребеко Світлана Юріївна (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) згідно бази даних YouControl є цивільною дружиною ОСОБА_1 на підставі його декларацій як депутата обласної ради (закриті для публічного доступу на час воєнного стану). Також ОСОБА_2 є засновником в ряді компаній Групи Кисіля: банкрутів ФГ "ДОБРОБУТ-АГРО" (40702630), ТОВ "УКРАЇНКА" (30791393), а також СФГ «РИТМ» (32501952), ТОВ "КОЗАЦЬКІ ЛАНИ" (37714472). ФОП Ребеко Світлана Юріївна є ініціюючим кредитором, у справах про банкрутства Групи Кисіля: № 904/4849/22 щодо ТОВ "ЛАН - СНАБ", № 904/4937/22 - щодо ТОВ "ПРАВДА", № 904/4847/22 щодо СТОВ "АФ "МАЯК".

Позивач зазначив, що ФГ "СТИМУЛ-ІІ" (24436825) знаходиться за тією ж адресою, що і Боржник ТОВ «Українка»: 52313, Дніпропетровська обл., Криничанський р-н, село Українка, вул. Шевченка, буд. 66. Відповідно до даних Ю-контрол та реєстру прав власності на нерухоме майно, у користуванні господарства перебуває лише одна земельна ділянка, площею 50,9 га, кадастровий номер 1222081000:01:001:0093. Статутний капітал господарства - 1000 грн. 27.09.2021 року у господарства анульовано статус платника ПДВ за рішенням контролюючого органу за ненадання декларацій протягом року.

Щодо нетипових умов договорів, позивач зазначив, що між ФГ «Стимул-ІІ» та Боржником було укладено Договір поставки № 14/12 від 14/12/2018 року. На виконання вимог вищевказаного Договору ФГ «Стимул-ІІ» нібито поставило Боржнику 38 тонн соняшнику на загальну вартість 285 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 41 від 14/12/2018 року. Боржник свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманого Товару не здійснив, а ФГ «Стимул-ІІ» із 2018 року не вчинило жодних дій на витребування боргу та безоплатно відступило право вимоги Відповідачу 3. Спірний договір не містить жодної істотної умови договору поставки: ні товару, його кількості та якості, ані ціни чи загальної вартості, договори навіть не деталізують умови поставки, зазначаючи лише про самовивіз зі складу, однак не ідентифікуючи ні самого складу, ані його місця. Предметом договору, як вбачається із доданих видаткових накладних, є соняшник. По-перше, такого товару як «соняшник» на ринку зерна України не існує, оскільки зерно - специфічний об`єкт власності, який поділяється на певні класи (категорії) в залежності від якісних характеристик. Отже, продати «соняшник» - все одно, що продати «зерно» чи «автомобіль». Очевидно, що будь-які учасники правомірної господарської угоди зацікавлені у чіткому зазначенні якісних характеристик предмету купівлі-продажу.

Стандарт ДСТУ 7011:2009 «Соняшник. Технічні умови» містить декілька видів насіння соняшника та різні класи: три класи насіння для виробництва олії, вид насіння для виробництва кондитерських виробів та інший вид для виробництва олеїнової кислоти, в залежності від якісних характеристик: олійна домішка, сміттєва домішка, масова частка олії у перерахунку на суху речовину, масова частка сирого протеїну у перерахунку на суху речовину, масова частка олеїнової кислоти в олії, кислотне число олії, маса 1000 насінин, зараженість шкідниками зерна тощо.

Отже, сторони взагалі не погодили чітких вимог до якості, що можна було б ідентифікувати зерно за відповідним видом та класом згідно чинних ДСТУ.

Крім того, відповідно до статті 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості... Регламент зберігання зерна та продуктів його переробки затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики... Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи. Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов`язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», зерновий склад є складом загального користування і зобов`язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов`язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб`єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Види складських документів на зерно передбачені ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»: Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня... Зерновий склад зобов`язаний виписувати окремо складські документи на зерно для партій зерна, що належать різним товарним класам, відповідно до нормативно-правових актів. Форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Як правило, на зерновому ринку України підприємства використовують складські квитанції на зерно.

Отже, якість такого товару як зерно (в т.ч. насіння соняшнику) має підтверджуватися аналізними картками зернового складу, які складаються сертифікованими лабораторіями. Сторони не лише не погодили якості зерна, але взагалі не мають жодної аналізної картки зерна, виданої сертифікованою лабораторією, яка б підтверджувала його якість.

Як вбачається із заяви із кредиторськими вимогами, доказами поставки товару є виключно видаткові накладні.

Дані документи є первинними бухгалтерськими документом в розумінні статгі 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». При цьому, стаття 1 вказаного ж Закону дає наступне визначення поняття господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, саме по собі оформлення первинних бухгалтерських документів та навіть відображення їх в обліку не свідчить про здійснення між сторонами господарської операції із поставки товарів, оскільки така господарська операція є дійсною за умови фактичної передачі товару.

Очевидно, що компанії, які всі та повністю контролюються бенефіціарним власником Кисілем С.В., мають всі можливості сформувати будь-які первинні бухгалтерські документи без фактичного руху активів (та без фактичного здійснення господарської операції) та, що важливіше, без фактичного наміру виконувати договір. Отже, суд зобов`язаний сприймати такі аргументи сторін критично та із підвищеним стандартом доказування, оскільки незаконні дії сторін за договорами можуть призвести до збитків кредиторів.

Між ФГ «Стимул-ІІ» (надалі - Первісний кредитор) та ФОП Ребеко СЮ. (надалі -Новий кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги від 30/06/2022 року, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, «Первісний кредитор» відступає «Новому кредитору» належні «Первісному кредитору» права вимог заборгованості за спірними договорами у розмірі 285 000,00 грн.

За змістом статей 512-514 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги) можливе за наявності наступних умов: - наявності дійсного зобов`язання, право вимоги за яким відступається; - зазначення у договорі відступлення права вимоги підстав та розміру зобов`язання, що відступається.

Відступлене прави вимоги не є дійсним, оскільки зазначені в Договорі господарські операції ніколи не вчинялися сторонами, а факт безоплатного відступлення (оскільки оплата протягом 50 років не відповідає звичаям ділового обороту) лише доводить фіктивний характер Договору відступлення.

Позивач зазначив, що всі кредиторські вимоги всі так звані конкурсні кредитори у справах про банкрутства підприємств Групи Кисіля придбали на умовах відстрочення оплати на 50 років, а це - кілька десятків різних кредиторів та первинних кредиторів, сотні договорів на кілька сотень мільйон гривень, всі вимоги за якими були відступлені абсолютно хаотичному та зрозумілому лише Кисілю порядку, коли одна компанія може і відступити право вимоги і отримати аналогічне від іншої. Очевидно, що це не може бути співпадінням та правдою і мати законну ділову мету.

Позивач зазначив, що у ФГ «Стимул-ІІ» відповідно до даних Ю-Контрол, існує 6 незавершених виконавчих проваджень відносно боржника - ФГ «Стимул-ІІ»: 17.11.2021; 20.05.2021; 25.02.2021; 18.02.2021; 13.04.2020; 23.12.2019. У цьому аспекті у відступленні вимог немає жодної законної ділової мети.

Позивач вважає, що спірні договори є фраудаторними. Зокрема, позивач зазначив, що якщо припустити, що вони дійсно вчинялися у 2018, 2022 роках, то вони очевидно вчинялися без наміру реального виконання, оскільки фізичного транспортування товару/надання послуг чи оплати ніколи не здійснювалося. Позивач також вважає, що ці правочини вчинялися завчасно для відкриття провадження у справі про банкрутство Відповідача 1, а подальше використання даних договорів у справі про банкрутство очевидно надає їм ознак фраудаторності.

Таким чином позивач вважає, що оскаржувані правочини не мали на меті настання реальних наслідків, а тому має бути визнаний недійним відповідно до положень частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України. На думку позивача, спірні договори порушують його права, як кредитора та інших кредиторів боржника.

Наявність кредиторських вимог, які ґрунтуються на спірному договорі, зменшує обсяг грошових коштів, які будуть направлені на погашення кредиторських вимог, у зв`язку з чим позивач просить суд:

Визнати недійсним Договір поставки №14/12 від 14.12.2018 між Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА".

Визнати недійсним Договір відступлення права вимоги від 03.06.2022 між Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ та Фізичною особою-підприємцем Ребеко Світланою Юріївною.

Відповідачі своїм правом на подання відзивів на позов не скористались.

Дослідивши матеріали справи, дослідивши подані сторонами докази, господарський суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.

Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Така мета не може бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, ухилення від сплати податків, привласнення коштів без належних підстав тощо.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Тобто, цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов`язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.

Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).

У постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після відкриття справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Господарський суд приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом б частини першої статті З ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин...

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основополооїсних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт б частини першої статті З ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання зловживання правом передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) використовувала/ використовували право на зло; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів /умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник мас уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.З, 76.5).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року№ 2-р(П)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку Індустріалбанк щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука а також зловживання правом в інших формах, що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку, Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв "язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають наметі стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення)...

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є вживанням права на зло. За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатиш договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог дружнього кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі,..

Також законодавством про банкрутство (частина перша статті 42 КУзПБ) кредитор у справі про банкрутство наділений повноваженнями на звернення до суду у справі про банкрутство про визнання недійсними окремих угод боржника, вчинених у підозрілий період (за три роки до моменту відкриття провадження у справі та під час процедури банкрутства). У такому випадку кредитор діє на захист прав боржника, маючи похідний інтерес (постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №761/45721/16-ц (провадженням 14-122цс20, пункт 78)) щодо задоволення грошових вимог у справі про банкрутство за рахунок активів боржника (якщо за наслідком укладення фраудаторного правочину було відчужено гроші, рухоме або нерухоме майно, яке підлягало включенню до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів боржника).

КУзПБ є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 ГПК України).

Особливістю провадження у справі про банкрутство є велика кількість учасників провадження, на відміну від позовного провадження, яке учасниками справи визнає сторін і третіх осіб (частина перша статті 41 ГПК України). Так, абзацами двадцять другим і двадцять четвертим частини першої статті 1 КУзПБ до учасників у справі про банкрутство віднесено сторін (конкурсних кредиторів (представника комітету кредиторів), забезпечених кредиторів, боржника (банкрута)), а також: арбітражного керуючого, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представника органу місцевого самоврядування, представника працівників боржника, уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інших учасників справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Відтак у справі про банкрутство воює в ході провадження можуть заявлятися (чи вибувати) нові учасники справи.

Також, частиною другою статті 7 КУзПБ визначено юрисдикційність господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник; спорів з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спорів про визнання недійсними результатів аукціону; спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спорів про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спорів про стягнення заробітної плати; спорів про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спорів щодо інших вимог до боржника.

Отже, законодавством про банкрутство розширено межі щодо можливості залучення до провадження у справі різних осіб (учасників провадження) задля досягнення процесуальної економії розгляду всіх спорів щодо активів боржника у межах єдиного провадження - провадження у справі про банкрутство та прискорення самого провадження у справі про банкрутство, яке часто зупинялося для розгляду спорів окремих учасників у різних провадженнях у судах різних юрисдикцій.

Боржник і кредитор у справі про банкрутство зазвичай виступають як протилежні сторони процесу. Однак у випадку, якщо кредитор звертається до суду з вимогою про визнання недійсними угод боржника, укладених за три роки до порушення справи про банкрутство або у процедурі банкрутства (підозрілі правочини), зазначаючи про недобросовісність дій боржника, кредитор фактично діє в інтересах боржника, оскільки його недобросовісний орган управління вчинив дії з відчуження активів боржника на шкоду всім кредиторам неплатоспроможного боржника (частина перша статті 42 КУзПБ). Такий позов є подібним до інституту похідного позову, характерного для позовного провадження (стаття 54 ГПК України).

Обмеживши строки процедури банкрутства, законодавець у той же час наділив кредитора боржника, як і арбітражного керуючого, спеціальними повноваженнями щодо визнання недійсними угод боржника, передбачивши при цьому настання спеціального наслідку визнання недійсними таких угод - обов`язок кредитора, який отримав майно боржника, повернути його до складу ліквідаційної маси, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент учинення правочину (частина третя статті 42 КУзПБ).

Отже, якщо багатосторонній правочин учинено за участю боржника з недобросовісною метою виведення його активів (майна) зі складу ліквідаційної маси для задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства, такий правочин може бути визнаний недійсним (фраудаторним) як із підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ, так і відповідно до статей 3,13 ЦК України.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Таким, чином враховуючи вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 по справі №910/16579/20 щодо визнання недійсним договору, вчиненого боржником без економічної мети, з метою створення "дружньої" кредиторської заборгованості, господарський суд вважає, що наведені позивачем у позовній заяві обставини, є достатньо обґрунтованими та такими, що вказують на фраудаторність оспорюваних правочинів.

Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов`язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов`язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").

Господарський суд приймає до уваги, що кінцевими бенефіціарними власниками Боржника (відповідача-1), що підтверджується публічними даними ЄДР, є: 43,0% ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) згідно бази даних YouControl є цивільною дружиною ОСОБА_1 на підставі його декларацій як депутата обласної ради (закриті для публічного доступу на час воєнного стану). Також ОСОБА_2 є засновником в ряді компаній Групи Кисіля: банкрутів ФГ "ДОБРОБУТ-АГРО." (40702630), ТОВ "УКРАЇНКА" (30791393), а також СФГ «РИТМ» (32501952), ТОВ "КОЗАЦЬКІ ЛАНИ" (37714472). ФОП Ребеко Світлана Юріївна є ініціюючим кредитором, у справах про банкрутства Групи Кисіля: № 904/4849/22 щодо ТОВ "ЛАН - СНАБ", № 904/4937/22 - щодо ТОВ "ПРАВДА", № 904/4847/22 щодо СТОВ "АФ "МАЯК".

Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов`язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов`язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").

Таким чином, господарський суд погоджується із твердженнями позивача, що ФОП Ребеко Світлана Юріївна, ТОВ «Українка» та ФГ «Стимул-ІІ», які є сторонами оспорюваних договорів, є заінтересованими та пов`язаними між собою особами.

Також, господарський суд погоджується з твердженнями позивача про те, що з великою вірогідністю оформлення поставок товару здійснювалося про людське око без фактичного руху товарів та грошових коштів, що відповідає результату цих безтоварних операцій - відсутності оплати заборгованості з боку ТОВ «Українка».

Також, господарський суд звертає увагу на правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі №910/14900/19, відповідно до яких, необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Господарський суд зазначає, що на підтвердження дійсності господарської операції за договором поставки №14/12 від 14.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" та Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ складено видаткову накладну №41 від 14.14.2018 на суму 285 000,00 грн., при цьому, ані в матеріалах даної справи, ані в матеріалах справи про банкрутство відсутні докази, які б підтверджували реальність господарської операції та її податковий облік, реальне переміщення товару, тощо. Сторонами таких доказів до суду не подано.

Видаткова накладна є первинним бухгалтерським документом в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». При цьому, стаття 1 вказаного ж Закону дає наступне визначення поняття господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Саме по собі оформлення первинних бухгалтерських документів та навіть відображення їх в обліку не свідчить про здійснення між сторонами господарської операції із поставки товарів, оскільки така господарська операція є дійсною за умови фактичної передачі товару.

Суд погоджується з висновком позивача, що договір поставки №14/12 від 14.12.2018 та договір відступлення права вимоги від 03.06.2022, вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, без наміру його реального виконання, виключно із метою формування штучної дружньої кредиторської заборгованості з метою здійснення в майбутньому контролю над комітетом кредиторів боржника у випадку відкриття провадження у справі про банкрутство щодо нього.

Таким чином, господарський суд приходить до висновку про обґрунтованість посилань позивача про те, що оспорювані договори є правочинами, щодо яких є заінтересованість та такими, що укладені з метою створення штучної кредиторської заборгованості.

Враховуючи наявність заінтересованості у вказаних правочинах та пов`язаність осіб, можна зробити висновок що сторони оспорюваних договорів були обізнані про фінансовий стан та наміри контрагентів, рішення про укладення договорів приймалось за обізнаності та на підставі волевиявлення спільних контролерів юридичних осіб.

Таким чином, враховуючи невиконання ТОВ «Українка» договору поставки №14/12 від 14.12.2018 у повному обсязі, при їх укладенні сторони заздалегідь усвідомлювали, що вказані договори в частині оплати ТОВ «Українка» виконаний не буде, укладали його за відсутності у ТОВ «Українка» наміру його виконувати.

З огляду на викладене, господарський суд вважає, що відповідачі діяли спільно, очевидно недобросовісно, умисно укладали договір поставки №14/12 від 14.12.2018, без мети їх реального виконання. Вказані дії хоча формально не порушували існуючих норм права, проте були спрямовані на завдання шкоди третім особам - реальним кредиторам ТОВ «Українка», що у розумінні норм ЦК України є зловживанням правом.

Вказані обставини доводять, що з моменту укладення договору поставки №14/12 від 14.12.2018, останні не були спрямовані на настання реальних наслідків - господарської операції. Невчинення кредитором будь-яких дій по стягненню заборгованості свідчить про цілеспрямоване використання сторонами укладеного раніше договору для протиправної мети та спрямованість зазначеного договору на формування штучної кредиторської заборгованості виключно для заявлення грошових в межах справи про банкрутство з метою подальшого здійснення впливу на комітет кредиторів та задоволення вимог кредиторів, які є очевидно пов`язаними із боржником, наслідком чого стане зменшення суми погашення кредиторської заборгованості реальних кредиторів.

Вказані обставини суперечать принципам цивільного обороту, свідчать про спрямованість та використання Договорів поставки №14/12 від 14.12.2018, відступлення права вимоги від 03.06.2022, на цілі, відмінні від отримання прибутку, доводять фраудаторність оспорюваного договору та наявність у діях відповідачів спільного умислу на створення штучної кредиторської заборгованості для подaльшого здійснення контролю над комітетом кредиторів боржника у разі відкриття провадження у справі про його банкрутство.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 названого Кодексу є підставою для визнання його недійсним.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Фраудаторним є правочин, який хоча формально і відповідає приписам законодавства, але вчинений з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого використання права на зло, коли формально законні права реалізуються з протиправними цілями.

Факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним, бо дуже часто фраудаторний правочин дійсно вчиняється із наміром його виконання, наприклад, у разі незаконного відчуження активів без оплати чи з оплатою нижче ринкових цін тощо. Тобто, для ідентифікації правочину як фраудаторного не важливо, чи його виконано, а важливо, чи виконано його без злого наміру на шкоду іншим особам. При цьому, фраудаторним правочином може бути і правочин, вчинений з порушенням частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, і фіктивний правочин, і правочин, який сторони не встигли виконати чи відклали виконання з якихось інших міркувань.

Фраудаторним може визнаватися правочин як на підставі спеціальних норм законодавства (у провадженнях про банкрутство чи виконавчих провадженнях тощо), так і з посиланням на загальні норми законодавства, зокрема статті З, 13, 203 ЦК України.

Оскільки способів незаконної діяльності особи всупереч принципів добросовісності та з метою використати право на зло для шкоди інтересів інших осіб може бути необмежена кількість (бо власне йде мова про протиправну поведінку в господарсько-правовому аспекті, що межує із кримінальними чи адміністративними правопорушеннями), то встановити вичерпний перелік формально виражених критеріїв, за якими можна було б ідентифікувати фраудаторний правочин - неможливо. Тому не виключено поєднання фраудаторного правочину із іншими самостійними підставами для визнання цього ж правочину недійсним. Наприклад, фраудаторний правочин може поєднуватися із п. 2 статті 203 ЦК, коли він вчиняється особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи під впливом обману (ст. 230 ЦКУ) чи насильства (ст. 231 ЦКУ). В наявності в одному правочині ознак і фраудаторності, і недійсності, що передбачена іншими підставами, немає внутрішньої суперечності.

За наведених обставин господарський суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними Договору поставки №14/12 від 14.12.2018 між Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА", Договору відступлення права вимоги від 03.06.2022 між Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ та Фізичною особою-підприємцем Ребеко Світланою Юріївною.

Також господарський суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 р. у справі № 917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на викладене всі інші доводи та міркування учасників судового процесу прийняті судом до уваги як такі, що не спростовують висновків суду.

З урахуванням наведеного, господарський суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів -1,2,3 у рівних частинах.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233,237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним Договір поставки №14/12 від 14.12.2018 між Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА".

Визнати недійсним Договір відступлення права вимоги від 03.06.2022 між Фермерським господарством СТИМУЛ-ІІ та Фізичною особою-підприємцем Ребеко Світланою Юріївною.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНКА" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 30791393) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, Хмельницька область, Славутський р-н, село Крупець, вул. Богдана Хмельницького, 43, код ЄДРПОУ 34863309) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1789,33 грн.

Стягнути з Фермерського господарства СТИМУЛ-ІІ (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, код ЄДРПОУ 24436825) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, Хмельницька область, Славутський р-н, село Крупець, вул. Богдана Хмельницького, 43, код ЄДРПОУ 34863309) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1789,33 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ребеко Світлани Юріївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, Хмельницька область, Славутський р-н, село Крупець, вул. Богдана Хмельницького, 43, код ЄДРПОУ 34863309) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1789,33 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст.241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 05.09.2023 р.

Суддя І.В. Владимиренко