Рішення

від 05.09.2023 по справі 300/3736/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2023 р. справа № 300/3736/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Каверін С.М. в інтересах ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України (надалі відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу підйомної допомоги у травні 2016 року, грошової допомоги на оздоровлення у вересні 2016 року, липні 2017 року відповідно, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, а також зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату підйомної допомоги у травні 2016 року, грошової допомоги на оздоровлення у вересні 2016 року, липні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, ураховуючи раніше виплачені суми.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно виплачував позивачу у 2016-2017 роках допомогу на оздоровлення та підйомну допомогу без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, яка носить постійний характер.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.06.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач через підсистему «Електронний Суд» скерував відзив на позовну заяву, у якому заперечив щодо задоволення позовних вимог. Зазначає, що винагорода, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 не є складовою місячного грошового забезпечення, з якого обраховуються одноразові грошові виплати військовослужбовцям, у тому числі допомога на оздоровлення та підйомна допомога. Вказує, що повний розрахунок з ОСОБА_1 на день звільнення здійснювався не Адміністрацією Державної прикордонної служби України, а Східним регіональним управління Державної прикордонної служби України. При цьому, підйомна допомога та грошова допомога на оздоровлення позивачу нараховувалась Азово-Чорноморським регіональним управлінням Державної прикордонної служби України, а не Адміністрацією Державної прикордонної служби України, у зв`язку із чим у діях відповідача відсутні ознаки протиправності. Із урахуванням викладеного, просить відмовити у задоволенні позову.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши та оцінивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.

Відповідно до витягу з послужного списку полковника ОСОБА_1 (П-001427), позивач з 02.04.2016 по 18.10.2017 проходив службу в Азово-Чорноморському регіональному управлінні Державної прикордонної служби України (а.с. 8).

Згідно із наказом Голови Державної прикордонної служби України від 07.05.2020 №418-ОС, полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту (а.с. 9).

Відповідно до витягу з наказу начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13.05.2020 №298-ОС, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 10).

Відомостями з карток грошового забезпечення підтверджується, що позивачу підйомна допомога у травні 2016 року та грошова допомога на оздоровлення у вересні 2016 року, липні 2017 року нарахована та виплачена без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

Вважаючи такі дії протиправними та такими, що порушують право позивача, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Визначення соціального захисту військовослужбовців міститься у статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та означає діяльність (функція) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

За змістом статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови №1294 встановлено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Пунктом 1 Постанови №889 встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Згідно з пунктом 2 Постанови №889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

На виконання Постанови №889 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 №73 затверджена Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, згідно з п. 8 якої винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

З врахуванням вказаних положень законодавства при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивача розмір щомісячної додаткової грошової винагороди не включався до розрахунку.

Між тим, зі змісту Постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

Отже, при визначені розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону. Таким чином, згідно положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення, тобто до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

З матеріалів справи вбачається, що виплата позивачеві додаткової грошової винагороди, що передбачена Постановою №889, мала постійний характер, нараховувалася та виплачувалася щомісяця, що не заперечувалося та не спростовувалося відповідачем. Відтак, на переконання суду, підстави вважати таку винагороду одноразовим та нерегулярним видом грошового забезпечення відсутні.

Аналогічного висновку дійшов й Верховний Суд у постанові від 09.07.2020 у справі №826/2807/18 та Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06.02.2019 у справі №522/2738/17, від 10.11.2021 у справі №825/997/17.

Суд критично оцінює посилання відповідача на положення Інструкції №73, за змістом яких винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, адже, застосовуючи вищезазначену Інструкцію, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Крім того, встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.

Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону №2011-XII та постанови №889, а не Інструкцій №73.

Відтак, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється підйомна допомога та грошова допомога на оздоровлення.

Вказані висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №825/997/17.

Щодо тверджень відповідача, що ним не вчинялося жодних протиправних дій щодо позивача, суд зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.02.2020 №43 «Про ліквідацію територіальних органів Адміністрації Державної прикордонної служби» (надалі Постанова №43) постановлено ліквідувати, у тому числі, Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України як юридичну особу публічного права територіальний орган Адміністрації Державної прикордонної служби України, а Адміністрації Державної прикордонної служби забезпечити здійснення функцій і повноважень територіальних органів, що ліквідується.

Як вбачається із відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України, код ЄДРПОУ 23311274, припинено.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У даному випадку, правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.04.2018 у справі № 815/1637/17 (№ 11-654апп18).

Таким чином, з 05.02.2020 (дата прийняття Постанови №43) Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України втратило повноваження державного органу, який згідно із законом виконує функції, тому відповідно, не може здійснювати права та виконувати обов`язки сторони у справі, а відтак, і відповідати за зобов`язання, які на нього покладені, в тому числі й судовими рішеннями, оскільки таке повноваження передано для виконання завдань і функцій іншому органу у зазначеній сфері, яким є Адміністрація Державної прикордонної служби України.

Вищевказані обставини є загальновідомими та не потребують доказування в силу частини третьої статті 78 КАС України.

Тобто, у спірних правовідносинах Адміністрація Державної прикордонної служби України є правонаступником Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України, отже саме на відповідача мають бути покладені обов`язки щодо відновлення порушених прав позивача.

Водночас, суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин саме Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувало та виплатило позивачу підйомну допомогу та грошову допомогу на оздоровлення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, отже такі дії підлягають визнанню протиправними.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та доплату належної позивачу підйомної допомоги у травні 2016 року, грошової допомоги на оздоровлення у вересні 2016 року, липні 2017 року відповідно із урахуванням в складі грошового забезпечення позивача щомісячної додаткової грошової допомоги, суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статті 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту для відновлення порушених прав та інтересів позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та доплату належних позивачу підйомної допомоги у травні 2016 року, грошової допомоги на оздоровлення у вересні 2016 року, липні 2017 року із урахуванням в складі грошового забезпечення позивача щомісячної додаткової грошової допомоги, встановленої постановою Кабінету міністрів України від 22.09.2010 за №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» з урахуванням виплачених сум.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

У відповідності до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати стягненню не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 00034039, вул. Володимирська, буд. 26, м. Київ, 01601) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підйомної допомоги у травні 2016 року, грошової допомоги на оздоровлення у вересні 2016 року, липні 2017 року без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та доплату належних ОСОБА_1 підйомної допомоги у травні 2016 року, грошової допомоги на оздоровлення у вересні 2016 року, липні 2017 року із урахуванням в складі грошового забезпечення ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової допомоги, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» із урахуванням виплачених сум.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.

Рішення складене в повному обсязі 05 вересня 2023 р.