Постанова

від 05.09.2023 по справі 380/5073/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/5073/23 пров. № А/857/9824/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача: Судова-Хомюк Н.М.,

суддів: Обрізко І.М.,

Сеника Р.П.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2023 року у справі № 380/5073/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

суддя у І інстанції Чаплик І.Д.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області (надалі також ГУ ПФ України у Львівській області; ГУ ПФ України у Кіровоградській області), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області №134150004140 від 16.02.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 17 листопада 2022 року відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що з досягненням 63 років набув право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області №134150004140 від 16.02.2023 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з не зарахуванням періодів трудової діяльності в російській федерації з 01.01.1992 по 28.12.2003. Вважаючи таке рішення незаконним, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області №134150004140 від 16.02.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з 17 листопада 2022 року відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правових висновків, викладених у цьому рішенні суду.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що згідно Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР сторони Україна та росія вийшли з угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Апелянт зазначає, що угода про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 не діє на території України та росії, а тому до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.10.1992 по 28.12.2003, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 15.05.1980. Вказує, що враховуючи вищенаведене прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. Зазначає також, що оскільки в архівній довідці від 26.09.2020 № М-500/04-03 відсутня інформація про встановлений мінімум трудової діяльності у господарстві, а також є виданою на ім`я ОСОБА_1 , але в самій довідці зазначено прізвище та ініціали позивача, що суперечить п.26 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, тому період трудової діяльності у колгоспі «Заповіт Ілліча» в серпні 1981 року не зараховано до страхового стажу. Апелянт також вказує, що вимога позивача щодо зарахування до страхового стажу періоду з 01.04.2021 по 17.11.2022 є безпідставною. Вважає, що суд першої інстанції надав неналежну правову оцінку всім суттєвим обставинам справи та не повною мірою оцінив докази у справі, доводи відповідача, прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти аргументів відповідача та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 09.02.2023 із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком з 17 листопада 2022 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 4.2. розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1),за принципом екстериторіальності було визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області.

16.02.2023 рішенням №134150004140 Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, яка мотивована тим, що у позивача недостатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31 грудня 1991 року.

Вищевказані обставини встановлені матеріалами справи та не заперечуються сторонами по справі.

Позивач вважаючи, що відмова у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправною, звернувся до суду з вказаним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Суд першої інстанції зазначає, що питання врахування періодів роботи в російської федерації після 01 січня 1991 року до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та російською федерацією. Суд взяв до уваги те, що Відповідно до частини другої статті 6 Угоди Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Суд першої інстанції зазначає те, що аналіз норм зазначеної угоди дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації. Суд першої інстанції вказує, що оскільки відповідач розрахував страховий стаж позивача неповно, не взяв до уваги усі складові страхового стажу позивача, то суд, з метою дотримання принципу пропорційності, вважає за потрібне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянтів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Враховуючи вимоги частини 2статті 19 Конституції України та частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення (далі- Закон№ 1058-IV).

Стаття 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає умови призначення пенсії за віком.

Судом встановлено, що єдиною підставою для відмови позивачу при зарахуванні спірного періоду при призначенні пенсії є те, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31 грудня 1991 року.

В розумінні положень статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2статті 24 Закону № 1058-IV).

Згідно з частиною 4статті 24 Закону № 1058-IVперіоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788 «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) (який був чинним до 01.01.2004) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру і тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58).

Як вбачається із пункту 1.1. Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктами 2.6, 2.8 - 2.10 Інструкції № 58 передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Виправлені відомості про роботу мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

Як вбачається із трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач з 1989 по 2003 рік працював у РРФСР та у російській федерації.

Відповідно до статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на положеннях міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення). Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно з статтею 7 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасників Угоди та членів їх сімей здійснюються відповідно до законодавства держави, на території якого вони проживають.

Всі видатки, пов`язані з здійсненням пенсійного забезпечення за вказаною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми договорами (стаття 3 вказаної Угоди).

Згідно з статтею 6 зазначеної Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсії на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якого з держав-учасниць, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди. Нарахування пенсій відбувається з заробітку (доходу) за період роботи, який зараховується в трудовий стаж.

Відповідно до статті 8 Угоди органи, які здійснюють пенсійне забезпечення в державах-учасницях Угоди, співпрацюють один з одним в порядку, визначеному договором між їх центральними органами.

Основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб (далі працівники) і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності (далі роботодавці або наймачі) на території іншої держави Сторін відповідно до законодавства Сторони працевлаштування врегульовано Угодою про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994.

Відповідно до статті 9 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.

Згідно з положеннями статті 4 зазначеної Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.

Відповідно до статті 7 зазначеної Угоди оподаткування трудових доходів працівників Сторони працевлаштування здійснюється в порядку та розмірах, встановлених законодавством Сторони працевлаштування. Сторони не допускають подвійного оподаткування зароблених працівниками коштів.

Таким чином, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність та відповідно до наданих державами-учасницями міжнародних угод документів на підтвердження наявності відповідного стажу.

Відповідно до статті 22 Федерального закону №167-Ф3 від 15.12.2001«Про обов`язкове пенсійне страхування в Російській Федерації» передбачено, що страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території Російської Федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території Російської Федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян Російської Федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.

Пунктом 1 статті 11 Федерального закону №400-ФЗ від 28.12.2013 передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території Російської Федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в Пенсійний фонд Російської Федерації.

Отже, як законодавством України так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.

Щодо посилання апелянта на Закон України №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022, як основної підстави для зарахування до страхового стажу позивача лише період роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, то колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що положення Закону №2783-IXпідлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, щооскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що загальний стаж роботи позивача на території РРФСР та російської федерації на посаді штукатура-каменяра в Ремонтно-будівельному кооперативі «Механізатор» з 21.09.1989 по 28.12.2003 складає 14 років, 3 місяці, 8 днів.

Щодо зарахування до стажу роботи відпрацьованих днів у колгоспі «Заповіт Ілліча» у серпні 1981 року, то колегія суддів зазначає, що довідкою Об`єднаного трудового архіву №М-500/04-03 від 26.09.2020 підтверджено те, що позивач працював у колгоспі «Заповіт Ілліча» 28 днів у серпні 1981 року та отримав заробітну плату в розмірі 297,77 крб. Відповідач у рішенні №134150004140 жодним чином не обґрунтував правомірність не зарахування до загального стажу роботи вказані відпрацьовані дні в колгоспі «Заповіт Ілліча», а тому, враховуючи те, що даний факт є підтвердженим належними доказами, цей період підлягає зарахуванню до загального страхового стажу для призначення пенсії.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду догляду за особою з інвалідністю І групи варто зазначити наступне.

Пунктом 9 статті 11 Закону №1058-IV страхуванню підлягає один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленогостаттею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.

Враховуючи вищенаведене, підставами для зарахування періоду догляду за особою з інвалідністю до страхового стажу є такі умови: -людина є працездатною; -людина не працювала в період здійснення догляду за особою з інвалідністю; -людина отримувала в органах соцзахисту населення допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції враховує, те що відповідачем не було зараховано період нагляду позивачем за особою з інвалідністю І групи до страхового стажу і при цьому не було наведено обґрунтованих підстав цього не зарахування, хоча позивачем долучено до матеріалів справи такі документи на підтвердження здійснення нагляду за особою з інвалідністю І групи: довідку Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації №392 від 02.03.2023 позивач перебуває на обліку з 01.04.2021 як одержувач щомісячної грошової допомоги особі, яка здійснює догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; довідку серії 10 ААВ №876415 від 24.03.2015 Психіатричної МСЕК №1, про те, що гр. ОСОБА_2 має групу інвалідності 1 А з дитинства та потребує постійного стороннього догляду; довідки Управління соціального захисту населення Львівської РДА Львівської області №425, №426, №427 від 07 березня 2023 року, згідно яких позивач перебуває на обліку у УСЗН Львівської РДА та отримує допомогу на догляд за особою з інвалідністю І або ІІ групи.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що період догляду за особою з інвалідністю І групи, підгрупи «А», ОСОБА_2 , з 01.04.2021 по 17.11.2022 (1 рік, 7 місяців, 17 днів) підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач, відмовляючи в зарахуванні спірних періодів при призначенні пенсії позивачу, не надав жодної належної правової оцінки усім поданим на підтвердження страхового стажу документам. Також проігноровано приписи чинних міжнародних угод України в частині взаємного зарахування стажу роботи осіб, які працюють на території держав - учасниць.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що враховуючи правовий висновок Верховного Суду у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 про те, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду та те, що відповідач розрахував страховий стаж позивача неповно, не взяв до уваги усі складові страхового стажу позивача,то суд, з метою дотримання принципу пропорційності, вірним є задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області №134150004140 від 16.02.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з 17 листопада 2022 року відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правових висновків, викладених у цьому рішенні суду.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші зазначені відповідачами в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянтів та доводів, викладених у апеляційних скаргах, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2023 року у справі № 380/5073/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді І. М. Обрізко Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 05 вересня 2023 року