Постанова

від 04.09.2023 по справі 490/10145/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

04.09.23

22-ц/812/948/23

Єдиний унікальний номер судової справи 490/10145/19

Номер провадження 22-ц/812/948/23

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

04 вересня 2023 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Центральним районним судом міста Миколаєва 04 липня 2023 року, під головуванням судді Черенкової Н.П., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «ВТБ Банк», Приватне підприємство Фірма «Нові часи», про припинення права вимоги та припинення іпотеки,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Поліс» (далі ТОВ «ФК «Поліс»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі АТ «ВТБ Банк»), Приватне підприємство Фірма «Нові часи» (далі ППФ «Нові Часи), про припинення права вимоги та припинення іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15 грудня 2005 року між Акціонерним комерційним банком «Мрія» (далі АКБ «Мрія»), правонаступником якого є АТ «ВТБ Банк», та ППФ «Нові часи» було укладено кредитний договір №31/2005, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 410000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22% річних, з кінцевим терміном повернення в строк 14 грудня 2008 року.

З метою забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору 15 грудня 2005 року між АКБ «Мрія» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В., зареєстрований в реєстрі за №4734, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належне йому нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

12 квітня 2007 року АКБ «Мрія» змінив назву на Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі ПАТ «ВТБ Банк»), правонаступником якого є АТ«ВТБ Банк», який у подальшому передав право вимоги ТОВ «ФК « Поліс».

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 19грудня2013 року у цивільній справі №2-2719/11 задоволено частково позов ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ППФ «Нові часи», про звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалено звернути стягнення на предмет іпотеки житловий будинок АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів у порядку та за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид нерухомості на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №31/2005 від 15 грудня 2005 року в загальній сумі 512077 грн. 14 коп.

На даний час судове рішення суду не виконано.

30 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О. прийнято рішення про державну реєстрацію права іпотеки на вищевказаний будинок за ТОВ «ФК «Поліс».

Постановою від 29 травня 2017 року державним виконавцем накладено арешт на вищевказаний житловий будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, у зв`язку із чим відкрилася спадщина, до складу спадкової маси увійшов і житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позивач, як дружина ОСОБА_2 , прийняла спадщину після смерті чоловіка.

Між тим, оскільки ОСОБА_1 не була обізнана про зміну кредитора у зобов`язанні, то про факт смерті боржника було повідомлено ПАТ«ВТБ Банк».

20 грудня 2018 року до державного реєстру внесено рішення про перебування в стані припинення юридичної особи ПАТ «ВТБ Банк».

У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину, проте нотаріусом їй роз`яснено, що у зв`язку із накладеним арештом на майно, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття такого арешту.

Позивач зазначає, що оскільки ОСОБА_2 не був боржником за кредитним договором, а був іпотекодавцем, то до неї, як до спадкоємця, перейшло у спадок виключно іпотечне зобов`язання, а тому на правовідносини між нею та новим кредитором поширюються строки, встановлені ст.1281 ЦК України.

Між тим, новий кредитор пропустив встановлений ст.1281 ЦК України присічний строк для пред`явлення вимоги до неї, як до спадкоємця іпотекодавця.

В той же час, позивач вважає, що оскільки Законом України «Про виконавче провадження» не передбачена заміна боржника фізичної особи у разі його смерті правонаступником, то до неї не перейшли його обов`язки з виконання рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 19грудня2013 року у цивільній справі № 2-2719/11.

Посилаючись навикладені обставини, ОСОБА_1 просила припинитиправо вимогиТОВ «ФК«Поліс» донеї наодержання задоволеннясвоїх вимогза рахунокпредмета іпотеки житловогобудинку АДРЕСА_1 , та припинити іпотеку вказаного будинку.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 04липня2023 року в задоволені позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майнового поручителя ОСОБА_2 , а норми ст.ст.1281,1282ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли між сторонами. Смерть майнового поручителя не впливає на обсяг та порядок виконання боржником основного зобов`язання. Банк реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки ще у квітні 2011 року, що підтверджується судовим рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 грудня 2013 року у справі за №2-2719/11. При цьому, доказів виконання основного зобов`язання за кредитним договором позивачем не надано.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Особи, які беруть участь у справі до апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що у справі є відповідні докази.

Особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ПП Фірма «Нові часи» були сповіщені повідомленнями про розгляд справи, які повернулись на адресу апеляційного суду з відміткою працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеною адресою. При цьому, заяв про зміну адреси місця проживання (перебування) або місцезнаходження від вказаних осіб до суду не надходило.

01 вересня 2023 року від ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, але відповідно до довідки суду від 01 вересня 2023 року при перевірці документа було виявлено, що кваліфікований електронний підпис відсутній.

Повідомлення апеляційним судом відповідача ТОВ «ФК «Поліс» та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору АТ«ВТББанк» про розгляд справи повернулись із відмітками працівників пошти про вручення адресатам поштових повідомлень.

Виходячи з положень ст.13ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі і правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Наявні у справі докази свідчать про належне повідомлення та обізнаність учасників справи про розгляд справи апеляційним судом.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», №16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (рішення ЄСПЛ від 20 січня 2011 року у справі «Мусієнко проти України», №26976/06).

Зважаючи на вимоги ст.ст.128,131, ч.2 ст.372ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належними, а неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає в повному обсязі.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов`язання передбачені статтями 599,601,604,609 ЦК України, зокрема ст.559 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Відсутність реального і своєчасного виконання зобов`язання не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч.1,2 ст.598 ЦК України).

Згідно ст.1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що боржник - це іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання.

Статтею 1Закон України«Про іпотеку» визначено, що іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч.1-3 ст.23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

З матеріалів справи убачається, що 15 грудня 2005 року між АКБ «Мрія», правонаступником якого є АТ «ВТБ Банк», та ППФ «Нові часи» було укладено кредитний договір №31/2005, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 410000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22% річних, з кінцевим терміном повернення в строк 14 грудня 2008 року (том1а.с.9а).

15 грудня 2005 року між АКБ «Мрія», правонаступником якого є АТ«ВТБ Банк», та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ФіліпенкоВ.В., зареєстрований в реєстрі за №4734, за умовами якого в забезпечення виконання позичальником зобов`язань в повному обсязі за кредитним договором №31/2005 від 15 грудня 2005 року, ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належне йому нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 (том 1 а.с.11-12).

У квітні 2011 року ПАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є АТ«ВТБ Банк», звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ППФ «Нові Часи», про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 19грудня2013 року у цивільній справі №2-2719/11 вищевказаний позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів у порядку та за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид нерухомості на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №31/2005 від 15грудня 2005 року в загальній сумі 512077 грн. 14 коп. (том 1 а.с.14-15).

18 листопада 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є АТ«ВТБ Банк», та ТОВ «ФК «Поліс» укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами №21Мб, а 30листопада 2015 року укладено договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, відповідно до якого останнє набуло право вимоги, зокрема, до ОСОБА_2 за іпотечним договором від 15грудня 2005 року (том 1 а.с.99-130,131-143).

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 19грудня2013 року не виконано (том 2 а.с.66-111).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (том 2 а.с.19).

За такого, боргові зобов`язання боржника ОСОБА_2 на момент його смерті припинені не були.

До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулась його дружина ОСОБА_1 (том 2 а.с.18).

Крім того, до нотаріальної контори із заявами про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 звернулись сини померлого ОСОБА_2 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (том 2 а.с.30,35).

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач посилалась на те, що ТОВ«ФК «Поліс» із вимогою про виконання умов іпотечного договору після смерті ОСОБА_4 протягом одного року від настання строку вимоги не зверталось до неї, як до спадкоємця іпотекодавця, відповідно до ст.ст.1281,1282ЦК України, наслідком чого є позбавлення кредитора права вимоги за вказаними зобов`язаннями у зв`язку із припиненням таких зобов`язань.

Приписи ст.ст.1281 і 1282 ЦК України (в редакції, який діяв на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) та ст.23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця; спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої підстави як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом ч.1 ст.1282 ЦК України та ч.1 ст.23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статусу іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника - іпотекодавця не припиняється.

Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються ст.ст.1281 і 1282 ЦК України. Тобто, ст.1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

При цьому, визначені ст.1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.

За змістом п.1 ч.1 ст.593 ЦК України та ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Сплив визначених ст.1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців боржника має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 334/9638/18 (провадження №61-15763св20).

За такого, встановивши, що іпотекодержатель реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки ще у 2011 році, районний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки норми статей1281,1282ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли між сторонами.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Тому, враховуючи те, що доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням позивача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається особа, яка подала апеляційну скаргу, у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 04липня2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 06 вересня 2023 року