Рішення

від 06.09.2023 по справі 404/5673/22

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 404/5673/22

Номер провадження 2-а/404/70/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

в складі: головуючого судді Мохонько В.В.,

за участі секретаря - Галушко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, за правилами спрощеного позовного провадження, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кропивницької митниці Державної митної служби України про скасування постанови в справі про порушення митних правил №0061/90100/22 від 30.09.2022 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Кропивницької митниці Державної митної служби України про скасування постанови в справі про порушення митних правил №0061/90100/22 від 30.09.2022 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що постановою в.о. начальника Кропивницької митниці Скібіцьким Є.Г. №0061/90100/22 від 30.09.2022 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення передбаченого статтею 485 МК України та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що складає 8 425,41 грн.

З постанови вбачається, що позивач, на думку митного органу, з метою неправомірного зменшення розміру митних платежів не включила плату за зберігання (Storage fee) транспортного засобу VIN: НОМЕР_1 у розмірі 240 доларів США, відомості про яку були наявні у графі 44 митної декларації типу ІМ40 ДЕ №UA901020/2022/005088 документ за кодом «9000» від 25.07.2022 року «Аукціон закриття торгів б/н», внаслідок чого розмір митних платежів було зменшено на 2808,47 грн., чим вчинила порушення митних правил передбачене ст.485 МК України.

Вважає постанову №0061/90100/22 від 30.09.2022 року незаконною, протиправною, винесеною з порушенням норм Митного кодексу України, а тому такою, що підлягає скасуванню.

Вказує, що для притягнення до відповідальності згідно статті 485 МК України необхідно доведення факту заявлення в митній декларації неправдивих відомостей та/або надання документів, що містять неправдиві відомості та наявність прямого умислу.

У поясненні від 22.09.2022 року позивач зазначала, що всі документи, які були підставою для митного оформлення названого транспортного засобу були надані ОСОБА_2 на виконання п. 2.2 договору-доручення № 473 від 15.07.2022 року.

Власник транспортного засобу ОСОБА_2 не сплачував кошти за зберігання автомобіля (Storage fee) у розмірі 240 доларів США, оскільки порушення термінів доставки автомобіля з аукціону на склад у порт сталося з вини компанії перевізника, яка і оплатила витрати за зберігання, що підтверджується листом-поясненням б/н від 26.07.2022 року. Крім того, вказані витрати не враховані у receipt від 20.12.2021 року №17967989. За таких умов у ОСОБА_1 не було підстав для виникнення сумніву щодо недостовірного визначення митної вартості у вказаних документах. Тому, вважає, що цілком обґрунтовано не включала до розрахунку митної вартості товару вищевказані витрати за зберігання автомобіля (Storage fee) у розмірі 240 доларів США.

Тому, митна вартість ввезеного транспортного засобу була визначена у розмірі 4203 долари США на підставі відомостей, які були надані позивачу, як митному брокеру ОСОБА_2 про ціну транспортного засобу, яка була фактично сплачена або підлягала сплаті продавцю такого товару або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до пункту 4.2.2 договору-доручення № 473 від 15.07.2022 року саме замовник несе відповідальність за достовірність і точність відомостей і документів, наданих брокеру для заповнення ВМД.

Разом із тим, ні в протоколі про порушення митних правил від 27.07.2022 року, ні в постанові у справі про порушення митних правил №0061/90100/22 від 30.09.2022 року не зазначено про встановлення недостовірності відомостей, заявлених декларантом у митній декларації, їх невідповідності товаросупровідним документам або приховування важливих для правильної класифікації товарів даних.

Більше того, наявність умислу на порушення митних правил не підтверджено жодними доказами, та відомості про це відсутні як у протоколі від 27.07.2022 року, так і в постанові у справі про порушення митних правил №0061/90100/22 від 30.09.2022 року. Зокрема, в цих документах не зазначено про форму вини (умисел чи необережність) щодо начебто вчиненого позивачем порушення митних правил, відсутні відомості про те, що діяння скоєно навмисно, що усвідомлювала протиправний характер своїх дій, передбачала шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Таким чином, викладені у спірній постанові висновки щодо заявлення позивачем в митній декларації неправдивих відомостей, необхідних для визначення митної вартості товару з метою зменшення розміру митних платежів та надання з цією метою митному органу документів, що містять недостовірні відомості, необхідні для визначення митної вартості товару, що призвело до зменшення розміру митних платежів є безпідставними.

При цьому, просила врахувати, що маючи на меті уникнути будь-яких неточностей чи порушень під час митного оформлення імпортованого товару його власником, після винесення Митницею картки відмови у прийнятті митної декларації, з підстав коригування митної вартості, ОСОБА_1 28.07.2022 року подала нову декларацію. Необхідні збори та податки по вже виправленій митній декларації, сплачені власником товару у повному обсязі. Відтак викладені у протоколі №0061/90100/22 доводи, що дії позивача стали підставою для зменшення розміру митних платежів у розмірі 2808,47 грн. спростовуються наведеними обставинами /а.с. 1-11/.

Відповідно до ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11.10.2022 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження, призначено судове засідання /а.с. 62-63/.

23.11.2022 року представник відповідача надала відзив на позовну заяву, по якому просила позовну заяву залишити без задоволення /а.с. 68-74/.

Представник позивача 07.12.2022 року надав відповідь на відзив, наполягав на задоволенні позовних вимог /а.с. 79-83/.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явились, подали заяву про розгляд справи у їх відсутності, підтримали позовні вимоги, посилаючись на підстави зазначені в позовній заяві та позиції викладеної у відповіді на відзив.

Представник відповідача Случ В.В. в судове засідання подала клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з перебуванням представника Шамшур Л.О. у щорічній відпустці та виробничою необхідністю.

Згідно ч. 3 ст.55 КАС України, юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Враховуючи, що сторона відповідача повідомлена про дату, час і місце судового засідання, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відповідача.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України - завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України.

У п. 20 ч. 1 ст. 4 МК України зазначено, що митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Відповідно до ст. 416 МК України митний брокер - це підприємство, що надає послуги з декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які переміщуються через митний кодон України.

Згідно з вимогами ст.417 МК України взаємовідносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються відповідним договором.

Судом встановлено, що за умовами договору-доручення № 473 від 15.07.2022 року на декларування товарів й іншого майна, що переміщуються через митний кордон України укладеного з ОСОБА_2 , останній (як Замовник), доручив ПП «Брокер-Термінал» (код ЄДРПОУ 43217660, м. Кропивницький, вул. Лавандова, 27-Б) вчинити дії по декларуванню належних вантажів (товарів і майна) в пунктах митного контролю /а.с. 33-34/.

25.07.2022 року декларантом ПП «Брокер-Термінал» ОСОБА_1 (митним брокером), уповноваженою вказаним вище договором до митного поста «Кропивницький» Кропивницької митниці подано електронну митну декларацію типу ІМ407ДЕ №UA901020/2022/005088, у якій заявлено товар - транспортний засіб марки «NISSAN» модель «ROUGE S», VIN: НОМЕР_2 , календарний рік виготовлення: 01.09.2015 року з пакетом товаросупровідних документів, серед яких рахунок-фактура А783745 від 09.12.2021 року, Мастер коносамент EBKG02542826 від 01.03.2022 року, Коносамент MEDUU429133 від 11.03.2022 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 02.12.2021 року, документ «Аукціон закриття торгів б/н» від 25.07.2022 року, згідно з якими фактурна вартість товару становила 4043 долари США, з яких 3043 долари США ціна автомобіля, а 1000 доларів США плата за доставку та обробку /а.с. 100-101/.

27.07.2022 року державним інспектором оперативного відділу управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Кропивницької митниці Небензя В.П. відносно ОСОБА_1 складений протокол №0061/90100/22 про порушення митних правил за статтею 485 МК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 494 МК України, про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена посадова особа митного органу, яка виявила таке порушення, невідкладно складає протокол за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Як зазначено у протоколі при здійсненні митного контролю за визначенням (розрахуванням) декларантом митної вартості товару, митницею скориговано митну вартість товару та визначено на рівні 4443,00 долари США (162474,29 грн. за курсом 1 дол. США дорівнює 36,5686 грн., станом на 25.07.2022), шляхом додавання до заявленої митної вартості плати за зберігання (Storage fee) розміром 240 доларів США, у зв`язку з чим винесено рішення про коригування митної вартості товарів від 26.07.2022 року №UA901000/2022/000023/2.

Відповідно до службової записки відділу митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД митниці від 26.07.2022 року №7.22-15/240, сума несплачених митних платежів становить еквівалент 76,8 доларів США (2808,47 грн. за курсом 1 дол. США дорівнює 36,5686 грн., станом на 25.07.2022 року) /а.с.95-97, 99/.

30.09.2022 року в.о. начальника Кропивницької митниці Скібіцьким Є.Г. винесено постанову №0061/90100/22, якою ОСОБА_1 визнано винною у порушенні митних правил, передбачених статтею 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у розмірі трьохсот відсотків несплаченої суми митних платежів, що складає 8 425,41 грн. /а.с. 92-94/.

Статтею 485 МК України (у редакції на час винесення оскарженої постанови) передбачено, що відповідальність за заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

Згідно з ч. 1 ст. 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Статтею 264 МК України визначено, що з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.

Частиною 4, 5 ст. 266 МК України передбачено, що у разі самостійного декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення декларантом передбачену цим Кодексом відповідальність за вчинення порушення митних правил у повному обсязі несе декларант. Особа, уповноважена на декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, має такі самі обов`язки, права і несе таку саму відповідальність, що й декларант.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності слугувало те, що з метою неправомірного зменшення розміру митних платежів не включила плату за зберігання (Storage fee) транспортного засрбу VIN: НОМЕР_1 у розмірі 240 доларів США, відомості про яку були наявні у графі 44 митної декларації типу ІМ40 ДЕ №UA901020/2022/005088 документ за кодом «9000» від 25.07.2022 року «Аукціон закриття торгів б/н», внаслідок чого розмір митних платежів було зменшено на 2808,47 грн.

Частиною 1 ст. 458 МК України передбачено, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Так, зі змісту диспозиції ст. 485 МК України випливає, що суб`єктивна сторона складу вказаного порушення обумовлює вчиненням декларантом умисних дій, спрямованих на неправомірне зменшення розміру митних платежів.

Тобто, особа при вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України повинна: усвідомлювати, що вона заявляє в митній декларації відомості, які є неправдивими чи надає неправдиві документи; усвідомлювати, що її дії призведуть до ухилення від сплати митних платежів; усвідомлювати, що таке ухилення від сплати митних платежів буде неправомірним; особа повинна бажати настання наслідків своїх дій, а саме зменшення розміру митних платежів чи ухилення від їх сплати, оскільки це випливає із мети правопорушення.

Усі ці ознаки характерні для умисної форми вини. Правопорушення, передбачене ст. 485 МК України не може бути вчинене з необережності.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 20.03.2018 у справі 640/7258/17, відповідно до якої для притягнення до відповідальності, згідно статті 485 МК України необхідно доведення факту заявлення в митній декларації, в даному випадку неправдивих відомостей та/або надання документів, що містять неправдиві відомості та наявність прямого умислу.

При цьому, статтею 485 МК України передбачено наявність спеціальної протиправної мети неправомірного звільнення від сплати чи зменшення розміру сплати митних платежів, що свідчить про те, що це правопорушення може бути вчинено тільки з умисною формою вини, оскільки необережно не можливо заявити неправдиві відомості.

Як встановлено судом, декларування товару позивачем здійснювалося у відповідності до вимог ст. ст. 257, 264 МК України, на підставі наявної у товаросупровідних документах інформації про товар.

Відповідно до «Інструкції про порядок заповнення митних декларації на бланку єдиного адміністративного документу», затвердженої наказом Міністерства фінансів України 30.05.2012 року № 651 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.08.2012 року за N 1372/21684) декларант зобов`язаний заявити точні відомості про товар у митній декларації.

У поясненні від 22.09.2022 року позивач зазначала, що всі документи, які були підставою для митного оформлення названого транспортного засобу були надані ОСОБА_2 на виконання п. 2.2 договору-доручення № 473 від 15.07.2022 року.

Власник транспортного засобу ОСОБА_2 не сплачував кошти за зберігання автомобіля (Storage fee) у розмірі 240 доларів США, оскільки порушення термінів доставки автомобіля з аукціону на склад у порт сталося з вини компанії перевізника, яка і оплатила витрати за зберігання, що підтверджується листом-поясненням б/н від 26.07.2022 року. Крім того, вказані витрати не враховані у receipt від 20.12.2021 року №17967989. За таких умов у ОСОБА_1 не було підстав для виникнення сумніву щодо недостовірного визначення митної вартості у вказаних документах. Тому, вважає, що цілком обґрунтовано не включала до розрахунку митної вартості товару вищевказані витрати за зберігання автомобіля (Storage fee) у розмірі 240 доларів США /а.с. 115/.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП постанову посадової особи про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим кодексом.

У відповідності до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з врахуванням процесуальних особливостей адміністративного судочинства, доведення факту неправомірності дій позивача, покладається на відповідача.

Згідно ст. 6 КАС України суд, при вирішенні справи керується, принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд вважає, що у матеріалах адміністративної справи відсутні докази на підтвердження того, що дії позивача були спрямовані саме на умисне зменшення розміру митних платежів у формі прямого умислу, а тому дії позивача не містять складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеної в постановах від 06.06.2018 у справі № 607/1866/17 та у справі № 607/2391/17, для притягнення до відповідальності, згідно зі статтею 485 МК України, необхідно доведення факту заявлення в митній декларації, в даному випадку неправдивих відомостей та/або надання документів, що містять неправдиві відомості та наявність прямого умислу.

Згідно зі статтею 531 МК України підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є: відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил; необ`єктивність або неповнота провадження у справі або необ`єктивність її розгляду: невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи; винесення постанови неправомочною особою, безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, а також інше обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду; неправильна або неповна кваліфікація вчиненого правопорушення; накладення стягнення, не передбаченого цим Кодексом.

Підставами для скасування чи зміни постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил можуть бути визнані й інші визначені законами обставини.

Крім того, доводи відповідача, що позивач заявила у митній декларації неправдиві відомості є необґрунтованими, оскільки не здобуто доказів прямого умислу на вчинення правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України позивачем, а відтак всі сумніви тлумачиться на користь особи, яку звинувачують у вчиненні неправомірних дій.

Таким чином, судом під час розгляду справи не встановлено у діях позивача як об`єктивної, так і суб`єктивної сторони правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України, тому оскаржувана постанова у справі про порушення митних правил є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 2 ст. 22 Конституції України визначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно ст. 8 Основного Закону Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ч. 2 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно п.п. 1, 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Суд,вирішуючи питаннящодо застосуваннядо позивачавідповідальності передбаченоїст.485МК Україниу розмірі300відсотків несплаченоїсуми митнихплатежів,враховує рішенняДругого сенатуКонституційного СудуУкраїни №4-р(II)/2022від 15.06.2022року, в якому зазначено, що за Основним Законом України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); «в Україні визнається і діє принцип верховенства права; «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8); «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга статті 22); «ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41); «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); виключно законами України визначаються: «права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; «засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них (пункти 1, 22 ч. 1 ст. 92).

Конституційний Суд України, розглядаючи питання притягнення осіб до адміністративної відповідальності, зазначав, зокрема: що сталою практикою Європейського суду з прав людини такі адміністративні стягнення, як адміністративний арешт і значні адміністративні штрафи, є співмірними з кримінальним покаранням [рішення у справа хandothers v. The Netherlands від 8 червня 1976 року (заяви №№ 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), Гурепка проти України від 6 вересня 2005 року (заява № 61406/00), Menarini Diagnostics S.R.L. v. Italy від 27 вересня 2011 року (заява № 43509/08).

Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та враховуючи, що санкція ст. 485 Кодексу у вигляді накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів є співмірною з кримінальним покаранням, Конституційний Суд України дійшов висновку, що попередньо сформульовані підходи до розуміння принципу індивідуалізації юридичної відповідальності під час призначення кримінального покарання є застосовними і в межах цього конституційного провадження.

З огляду на наведене принцип індивідуалізації юридичної відповідальності у процедурі притягнення особи до адміністративної відповідальності на підставі статті 485 Кодексу має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність.

При обмеженні права власності в інтересах суспільства необхідними є не будь-які менш обтяжливі для прав і свобод осіб заходи, а ті з них, які здатні досягти легітимної мети на тому самому якісному рівні. Тобто законодавець зобов`язаний обирати той вид адміністративного стягнення, який менш обтяжливий для прав і свобод особи у конкретному випадку, і насамперед має визначити адекватну міру адміністративної відповідальності для досягнення її мети, тоді як суди забезпечують індивідуалізацію такої відповідальності залежно від обставин справи у межах законодавчо визначеної санкції [абзац перший підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21 липня 2021 року № 3-р(II)/2021].

Європейський суд з прав людини вказав, що для того, щоб відповідати вимозі домірності, суворість санкцій має відповідати тяжкості правопорушень, за які їх призначають . Принцип домірності (пропорційності) має бути дотриманий не лише при визначенні норм, які стосуються суворості санкції, а й при оцінці тих факторів, що їх має бути взято до уваги при визначенні санкції [рішення у справі v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14), § 84].

Крім того, на думку Європейського суду з прав людини, стаття 1Першого протоколу до Конвенції вимагає, щоб будь-яке втручання обґрунтовано відповідало [правомірній] меті. Іншими словами, потрібно досягти «справедливого балансу між вимогами загальних потреб суспільства і вимогами захисту фундаментальних прав людини. Цього балансу не буде досягнуто, якщо особі або особам, яких це стосується, доведеться нести особистий і надмірний тягар [див., зокрема, рішення у справах Former Kingof Greece and Others v. Greece [GC] від 28 листопада 2002 року (заява № 25701/94), ECHR 2000-XII, § 79, § 82;and Others v. Germany [GC] від 30 червня 2005 року (заяви №№ 46720/99, 72203/01, 72552/01), ECHR 2005-VI, § 81-94; and Others v. Georgiавід 12 травня 2015 року (заява № 36862/05), § 97].

У рішенні у справі «Краєва проти України» від 13 січня 2022 року (заява № 72858/13) Європейський суд з прав людини, констатувавши, що сума штрафу, накладеного на заявницю за порушення митних правил (ч. 1 ст. 483 Кодексу), становила надмірне втручання в її право власності всупереч вимогам статті 1Першого протоколу до Конвенції, зазначив, зокрема, що: - накладення штрафу як таке становитиме втручання у право, гарантоване абзацом першим статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки воно позбавляє відповідну особу майна, а саме суми, яку необхідно сплатити (§ 23); - щоб відповідати статті 1Першого протоколу до Конвенції, захід [втручання] має відповідати трьом умовам: він має бути правомірним [ґрунтуватись на приписі права], переслідувати правомірну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й фундаментальними правами особи (§ 24); - відповідно до частини першої статті 483 Кодексу, згідно з якою заявницю було визнано винною, штраф у розмірі, що дорівнює вартості товару, - що є дуже великою сумою, - та конфіскація товару були обов`язковими заходами без жодних винятків; відсутність дискреції стосовно цього не дала українським судам можливості врахувати індивідуальні обставини, що позбавляє сенсу будь-яку оцінку; Європейський суд з прав людини вже зазначав, що подібна жорстка система не здатна забезпечити потрібний справедливий баланс між вимогами загального інтересу та захистом права особи на власність (§ 31).

Абзац другий ст. 485 Кодексу в контексті створення ним передумов для недопущення надмірного втручання у право власності особи з метою забезпечення справедливого балансу між вимогами публічного інтересу в захисті митних інтересів та митної безпеки України, з одного боку, та захистом права власності особи - з іншого, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зазначений припис ст. 485 Кодексу не забезпечує бажаної гнучкості в діях та рішеннях органу державної влади під час визначення розміру штрафу щодо правопорушника з урахуванням усіх обставин справи.

Тому внаслідок застосування оспорюваного припису ст. 485 Кодексу не забезпечується справедливий баланс між вимогами публічного інтересу та захистом права власності особи, а сам цей припис є нормативним підґрунтям для надмірного втручання в гарантоване Основним Законом України право власності.

За наведених обставин абзац другий статті 485 Кодексу суперечить частинам першій, четвертій ст. 41 Конституції України та рішенням Конституційного суду України № 4-р(II)/2022 від 15.06.2022 року справа № 3-321/2019(7780/19, 91/21) абзац другий ст. 485 Митного кодексу України визнаний неконституційним.

Статтею 147 Конституції України встановлено, що Конституційний Суд України вирішує питання, зокрема про відповідність Конституції України законів України.

Відповідно до ст. 151-2 Конституції України, рішення, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

За статтею 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України вказав, що враховує те, що визнання неконституційним абзацу другого статті 485 МК України унеможливить притягнення до відповідальності осіб за дії та (або) бездіяльність, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також інші протиправні діяння, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів.

З огляду на викладене, Конституційний Суд України вважав за доцільне з метою недопущення порушення митних інтересів та митної безпеки України відтермінувати втрату чинності абзацом другим статті 485 МК України на шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

КСУ зазначив, що Верховна Рада України з дня ухвалення цього Рішення, але не пізніше шести місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, має привести нормативне регулювання, встановлене абзацом другим статті 485 МК України, що визнаний неконституційним, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

Таким чином зазначене рішення Конституційного Суду України від 15.06.2022 набрало законної сили та є обов`язковим.

Зважаючи на викладене у зазначеному рішенні Конституційного Суду України, суд зауважує, що в контексті справи, що розглядається, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі норми МК України, яка суперечить Основному Закону України.

Тому, накладення на позивача санкції у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів становить надмірне втручання в гарантоване Основним Законом України право власності, яке не забезпечує справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й фундаментальними правами позивача захисту права власності, тому постанова в справі про порушення митних правил № 0061/90100/22 від 30.09.2022 року підлягає скасуванню.

Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Враховуючи той факт, що судове рішення ухвалене на користь позивача та дотримуючись вимог статті 139 КАС України, суд вирішив стягнути на користь позивача судовий збір в сумі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Кропивницької митниці Державної митної служби України.

Також, просив стягнути з відповідача 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч. 1 ст.132КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч. 3 ст.132КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст.134КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, яким передбачено, що за винятком особливих обставин, що сторона, яка виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За приписами ч. 3 ст.134КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст.134КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому в силу положень ч. 5 ст.134КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 ст.134КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.5 ст. 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15 вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20), від 25 травня 2021 року (справа № 910/7586/19),від 19 вересня 2019 року (справа № 810/2760/17), 07 вересня 2021 року (справа № 910/5998/20).

Частиною 9 статті 139КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З огляду на положення ч. 3 ст.134КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

У Рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (пункт 3.2) від 30 вересня 2009 року передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з положеннями п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що згідно з договором про надання правової (правничої) допомоги від 20.09.2022 року адвокатським об`єднанням «Адвокатська фірма «Ромаданова і партнери»: адвокат Прибора Іван Іванович взяв на себе зобов`язання здійснювати представництво клієнта- Чепурної Олени Вікторівни на умовах і в порядку, о визначені цим договором, а клієнт зобов`язалась оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Пунктом.3 договору визначено, що за погодженням сторін оплата послуг та робіт адвоката з приводу здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової допомоги здійснюється на умовах, передбачених в додатку до цього Договору.

Згідно додатку до договору про надання правової допомоги від 20.09.2022 року сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання адвокатом правової допомоги вказаної в договорі і визначеної дорученням у розмірі 8 000 грн., з яких 5 000 грн. в суді першої інстанції та 3 000 грн. в суді апеляційної інстанції.

У відповідності із розрахунком суми гонорару за надану професійну правничу (правову) допомогу адвокатом Приборою І.І., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КР №000266, виданого 11.02.2019 року радою адвокатів Кіровоградської області, Черурній О.В., відповідно до договору про надання правової допомоги від 20.09.2022 року, по справі за позовом до Кропивницької митниці Держмитслужби про скасування постанови в.о. начальника Кропивницької митниці Скібіцького Є. Г. №0061/90100/22 від 30.09.2022 року надано професійну правничу допомогу наступного характеру: 07.10.2022 року аналіз постанови про порушення митних правил в розмірі 500,00 грн., 07.10.2022 року підготовка та подання до суду позовної заяви в розмірі 2 000,00 грн., 02.12.2022 року ознайомлення з матеріалами справи в розмірі 500,00 грн., 07.12.2022 року підготовка та подання до суду відповіді на відзив на позовну заяву в розмірі 1 000,00 грн., 13.12.2022 року та 15.03.2023 року представництво інтересів клієнта в суді (безпосередня участь адвоката у судовому засіданні на виконання доручення клієнта) в розмірі 1 000,00 грн., фактично оплачено 20.09.2022 року 5 000,00 грн.

Кодексом адміністративногосудочинства України запроваджено процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Суд враховує, що Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 у справі №280/2635/20 вказав, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Надаючи оцінку наданим представником позивача доказам на підтвердження розміру судових витрат суд у відповідності з ч. 9 ст.139КАС України виходить з наступного.

Зміст договору про надання правової (правничої) допомоги від 20.09.2022 року, додаток до договору про надання правової допомоги від 20.09.2022 року та розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу (правову) допомогу свідчать про безпосередню пов`язаність з розглядом справи.

Суд зазначає, що в розрахунку наведено найменування наданих послуг та остаточну суму гонорару за надані послуги.

Проаналізувавши обсяг наданої адвокатом правничої допомоги, суд приходить до висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, складності справи, витраченого адвокатом часу на надання правничої допомоги в суді та значенню даної справи для позивача.

Кропивницька митниця Державної митної служби України своїм правом на подання до суду клопотання про зменшення розміру судових витрат не скористалась.

Частиною першою ст.139КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Згідно з п. 10 ч.3 ст.2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Враховуючи, що у даній справі судове рішення по суті ухвалено на користь позивача судові витрати позивача мають бути відшкодовані у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, які відповідно до ч.5 ст.242КАС України є обов`язковими для суду, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства та вимоги законодавства України, суд приходить до висновку щодо стягнення на корить позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Кропивницької митниці Державної митної служби України.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 19, 72, 77, 79, 80, 204, 246, 250, 271, 272, 286, 297 КАС України, ст. 485 МК України,.

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Кропивницької митниці Державної митної служби України про скасування постанови в справі про порушення митних правил №0061/90100/22 від 30.09.2022 року задовольнити.

Скасувати постанову в.о. начальника Кропивницької митниці Скібіцького Євгена Георгійовича №0061/90100/22 від 30.09.2022 року про визнання ОСОБА_1 винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України і накладення на адміністративного стягнення у вигляді штрафу розміром 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що складає 8 425,41 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40грн. та витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Кропивницької митниці Державної митної служби України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч.1 розділу VII Перехідних положень КАС України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Кіровський районний суд м. Кіровограда).

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ;

відповідач: Кропивницька митниця Державної митної служби України, місцезнаходження: вул. Лавандова, 27-Б, м. Кропивницький, код ЄДРПОУ 44005668.

Повне судове рішення складено 06.09.2023 року.

Суддя

Кіровського районного суду

м. Кіровограда В.В. Мохонько