Рішення

від 31.08.2023 по справі 127/15302/22

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/15302/22

Провадження № 2/127/1938/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Іщук Т. П.,

за участю секретаря судового засідання Коваленко Д. І.,

позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Кобзіної А.С., відповідача ОСОБА_2 , її представника адвоката Путіліна Є. В., представника відповідача Вінницької міської ради Мичківсього І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Першої вінницької державної нотаріальної контори, Вінницької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування договору дарування, визнання незаконним та скасування п. 1.8 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23 вересня 2010 року №2061 «Про затвердження актів про прийняття в експлуатацію господарських будівель та споруд»,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Першої вінницької державної нотаріальної контори, Вінницької міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування договору дарування, визнання незаконним та скасування п. 1.8 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23 вересня 2010 року №2061 «Про затвердження актів про прийняття в експлуатацію господарських будівель та споруд».

Свої вимоги мотивує тим, що вона є власницею однокімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 серпня 2016 року, виданого державним нотаріусом Сьомої криворізької державної нотаріальної контори, зареєстрованим в реєстрі за №1-320. Власниками квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 вказаного житлового будинку є відповідачка ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_5 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 липня 2021 року №268320407 позивачка також є власницею земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:083:0065, площею 0,0029 га.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 29 травня 1997 року №422 у постійне спільне користування ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надано земельну ділянку площею 1000 кв. м, а земельну ділянку площею 1086 кв. м залишено у тимчасовому довгостроковому спільному користуванні строком на 10 років. Окрім того, 19 листопада 1997 року між співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_4 (тоді ще ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ) укладалася угода про порядок користування та розпорядження спільною земельною ділянкою.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 березня 2014 року у справі №127/18993/13-ц ОСОБА_2 виділено у натурі 67/100 частки будинковолодіння АДРЕСА_4 , двір цього будинку надано у спільне користування співвласників будинку.

Позивачу стало відомо, ознайомлюючись з цією справою, що 28 листопада 1991 року Виконавчим комітетом Вінницької міської ради народних депутатів прийняте рішення, яким дозволено житловим органам продати квартири у м. Вінниці, зокрема ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_5 , збудовану у 1917 році. 14 січня 1992 року між Виконавчим комітетом міської ради народних депутатів та ОСОБА_8 укладений договір №67 про продаж цієї квартири. Позивачка зауважує, що частка, яку складає зазначена квартира у будинку при укладенні договору визначена не була, а з наявного у матеріалах інвентаризаційної справи екземпляру слідує, що вочевидь розмір частки (67/100) був проставлений пізніше. Надалі 21 грудня 1992 року державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори було видане свідоцтво про право власності, відповідно до якого визначено частки у праві спільної сумісної власності подружжя, а саме по частки майна.

22 грудня 1992 року Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою був посвідчений договір дарування за яким ОСОБА_8 подарував ОСОБА_2 належні йому 67/200 частин будинку з відповідною часткою господарських будівель. Проте за цим договором про наявність такого об`єкту як квартира не йдеться, а частка виділяється із будинку та до них додана частка господарських споруд.

Натомість наявність статусу квартири в житловому приміщенні, яке належить відповідачці ОСОБА_2 , підтверджується, зокрема, рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 26 квітня 1984 року №202 за яким йдеться про заселення мешканців триквартирного житлового будинку АДРЕСА_4 .

Відтак позивачка вважає, що має місце часткове перепланування житлового будинку квартири АДРЕСА_5 , і безпідставне виникнення нового об`єкта 67/100 частки житлового будинку АДРЕСА_4 . Тобто відповідачка ОСОБА_2 та її чоловік змінили статус свого житла з квартири на частку в житловому будинку, хоча житло позивачки та третьої особи ОСОБА_5 так і залишилися квартирами.

Так позивачка зазначає, що відповідачкою незаконно проведено перепланування квартири, без дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів та згоди усіх співвласників квартир багатоквартирного будинку.

Окрім того, ОСОБА_1 зазначає, що таке незаконне переведення квартири АДРЕСА_2 в частку від житлового будинку значно змінює порядок надання земельної ділянки для власника такої частки і порушує право на отримання земельної ділянки позивачем. Наразі ОСОБА_2 фактично користується майже усією земельною ділянкою (оскільки тільки в її особисте користування було виділено 67/100 частики земельної ділянки), яка визначена для обслуговування багатоквартирного будинку та перешкоджає користуватися цією ділянкою позивачеві.

Позивачка вважає необхідним відновити свої порушені права шляхом визнання незаконними та скасування свідоцтва про право власності від 21 грудня 1992 року та договору дарування від 22 грудня 1992 року.

Також вказує, що пунктом 1.8 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23 вересня 2010 року №2061 «Про затвердження актів про прийняття в експлуатацію господарських будівель та споруд» (про яке їй також стало відомо з вказаної вище цивільної справи) був затверджений акт комісії про прийняття в експлуатацію господарських будівель та споруд, а саме: гараж літ. «Д», погріб літ. «п/Д», оглядова яма літ. «о/я», збудовані в 1995 році, гараж літ. «Д1», збудований в 2006 році, що розташовані по АДРЕСА_4 , забудовником яких є ОСОБА_2 . Проте це рішення вважає незаконним, яке підлягає скасуванню внаслідок відсутності згоди співвласників при поданні документів щодо прийняття в експлуатацію господарських будівель. Господарські будівлі, які таким чином були введені в експлуатацію, безпосередньо межують із земельною ділянкою, яка знаходиться в спільному користування усіх співвласників, а фактично територія, що знаходиться в спільному користуванні усіх співвласників наразі використовується лише ОСОБА_2 для обслуговування належних їй будівель. Таким чином використання земельної ділянки спільного користування для власних потреб позивача є неможливим.

Враховуючи викладене ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності, посвідчене державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори 21 грудня 1992 року та зареєстроване в реєстрі за №6-3283, визнати незаконним та скасувати договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори 22 грудня 1992 року та зареєстрований в реєстрі за №6-3377, визнати незаконним та скасувати п. 1.8 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23 вересня 2010 року №2061 «Про затвердження актів про прийняття в експлуатацію господарських будівель та споруд».

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 серпня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачу ОСОБА_5 .

Користуючись своїм правом, відповідачка ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість, а також сплив строків звернення до суду. Вважає, що позивачкою не доведено порушення її прав та зазначає, що ОСОБА_6 належала частка у будинку у розмірі 67/500 частки, що убачається із свідоцтва про право власності на житло від 25 лютого 1993 року. На підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 31 липня 1998 року №1036 ОСОБА_6 здійснена безоплатна приватизація земельної ділянки з урахуванням угоди про порядок використання земельної ділянки від 19 листопада 1997 року та плану розподілу, їй було видано державний акт на право приватної власності від 12 березня 2001 року, зареєстрований в книзі державних актів на право приватної власності на землю серії №1/1798. Однак незрозумілим є чому при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 грудня 2008 року ОСОБА_9 нотаріусом не була проставлена відповідна частка, як відповідно і під час видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 серпня 2016 року. В свою чергу позивачка не зазначає яким чином порушено її право видачею свідоцтва про право власності 21 грудня 1992 року та укладенням договору дарування від 22 грудня 1992 року, адже вказаними правовстановлюючими документами була визначена частка у спільному майні подружжя та відчужено одним із подружжя іншому свою частку, тоді як ОСОБА_1 стороною договору не є, на момент їх видачі та укладання взагалі не була співвласником будинковолодіння, а належна їй наразі квартира АДРЕСА_6 не увійшла до складу майна, на яке було видано вказане свідоцтво та укладений договір дарування. Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування п. 1.8 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23 вересня 2010 року №2061, то, як зазначає відповідачка, господарські будівлі, які приймалися в експлуатацію, знаходяться не на спільній земельній ділянці, а на земельній ділянці, що перебуває в приватній власності ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 25 грудня 1997 року №1416 та від 29 жовтня 1998 року №1399, на підставі яких 04 листопада 1998 року виданий державний акт на право приватної власності, зареєстрований в книзі державних актів серії ВН №1/1003, та рішення Вінницької міської ради від 10 листопада 2006 року №541, на підставі якого було видано державний акт від 20 червня 2007 року серії ЯБ №972079. При цьому ОСОБА_2 вказує, що позивачка стала власницею квартири у 2016 році, тоді як з позовом звернулася лише через шість років у 2022 році, тобто з пропуском строку позовної давності.

08 вересня 2022 року до суду надійшла відповідь на відзив від ОСОБА_1 . Так позивачка не погоджується із аргументами відзиву стосовно непорушення її прав, вважає, що такі є порушеними внаслідок зміни статусу квартири. У зв`язку із тим, що у документах на житло ОСОБА_2 зазначено про частку будинку, а не стверджується про квартиру, відповідно земельна ділянка приватизована відповідачкою згідно розміру своєї частки. Таким чином, зокрема у ОСОБА_1 , відпала можливість приватизувати земельну ділянку на рівних із відповідачкою умовах щодо усієї земельної ділянки. Щодо порушення прав рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради, то цим рішенням прийнято в експлуатацію господарські будівлі та споруди відповідачки ОСОБА_2 , зведені самочинно на земельній ділянці, що мала б перебувати у спільній власності усіх власників квартир. Внаслідок використання земельної ділянки під цими будівлями та спорудами ОСОБА_2 також одноосібно використовує земельні ділянки, що біля них знаходяться, тобто додаткові площі земельної ділянки, яка передана у спільне користування. Відповідно до акту від 02 вересня 2022 року на території загального користування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаходяться спільна хвіртка та ворота, що закриті на замок, а ключі має лише відповідачка. Територія загального користування знаходиться між будинком та клумбою і використовується під квітник; асфальтне покриття використовується для пішого проходу та проїзду автомобіля до трьох гаражів. На території будинковолодіння хоча фізично і наявні земельні ділянки, призначені для спільного користування усіма співвласниками, однак, фактично вони використовуються ОСОБА_2 , що унеможливлює їх використання позивачкою для відпочинку та в господарських цілях. Окрім того, у позивачки немає доступу до горища та підвальних приміщень, де знаходяться усі комунікації будинку. Також зазначає, що у матеріалах інвентаризаційної справи на будинок зазначений розрахунок частки квартири АДРЕСА_2 , яка належить відповідачці ОСОБА_2 , але на її думку такий є неправильним за нескладним математичним розрахунком. Звертає увагу, що з незрозумілих причин у технічному паспорті від 08 липня 2010 року, виготовленому КП «ВМБТІ», багатоквартирний будинок став садибним (індивідуальним) житловим будинком, хоча рішення щодо зміни статусу будинку не приймалося. Також вказує, що відповідно до свідоцтва про право власності від 21 грудня 1992 року спільна сумісна власність подружжя складає 67/100 частки житлового будинку, при тому, що відповідно до договору дарування від 22 грудня 1992 року ОСОБА_8 подарував ОСОБА_2 уже не належні йому 67/200 частки житлового будинку, а 67/200 частки будинку з відповідною часткою господарських будівель. Щодо строку звернення до суду, то позивачка не вважає такий пропущеним, адже лише у липні 2021 року після ознайомлення із матеріалами іншої цивільної справи їй стало відомо про оскаржувані в даний час правочини та рішення міської ради.

Відповідач ОСОБА_2 заперечень на відповідь на відзив не надала.

Інші учасники справи своїм правом на надання заяв по суті не скористалися.

Ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2022 року (із занесенням до протоколу судового засідання без винесення окремого процесуального документа) витребувано копію спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_8 , витребувано для огляду інвентаризаційну справу №1320 на житловий будинок АДРЕСА_4 , витребувано копію договору №67 про продаж квартири, посвідченого державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори 14 січня 1992 року, зареєстрований за №5-53, щодо продажу квартири АДРЕСА_5 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2022 року (із занесенням до протоколу судового засідання без винесення окремого процесуального документа) витребувано копії документів, які стали підставою для посвідчення 21 грудня 1992 року державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори свідоцтва про право власності, відповідно до якого було визначено частки по з майна в праві спільної сумісної власності подружжя, що складалося з 67/100 частки житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_4 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2023 року ( із занесенням до протоколу судового засідання без винесення окремого процесуального документа) витребувано з Відділу ДРАЦС у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) інформацію щодо смерті ОСОБА_10 , а також належним чином завірені докази на підтвердження такого факту (копію актового запису про смерть).

Ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2023 року (із занесенням до протоколу судового засідання без винесення окремого процесуального документа) витребувано копію спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_10 та відмовлено в задоволенні клопотання Першої вінницької державної нотаріальної контори як відповідача про виключення її зі складу відповідачів як неналежного з огляду на право сторони позивача визначати склад відповідачів.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 березня 2023 року (із занесенням до протоколу судового засідання без винесення окремого процесуального документа) клопотання представника позивачки про залучення до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_10 залишено без розгляду; витребувано з Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради та Управління державної міграційної служби у Вінницькій області інформацію про осіб, які були зареєстровані станом на 19 жовтня 2011 року за адресою: АДРЕСА_7 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2023 року (із занесенням до протоколу судового засідання без винесення окремого процесуального документа) залучено до участі у справі як співвідповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , її представник адвокат Кобзіна А. С., позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_2 , її представник адвокат Путілін Є. В., у судовому засіданні заперечували щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача Вінницької міської ради Мичківський І. П. заперечував щодо задоволення позову в частині оскарження рішення виконкому, щодо інших вимог покладався на думку суду. Щодо оскаржуваного рішення звертав увагу, що воно приймалося виконкомом Вінницької міської ради, споруди, які приймалися в експлуатацію, побудовані на приватній земельній ділянці, права позивачки не порушені, а також вказував на строки позовної давності.

Представник Першої вінницької державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, однак подав заяву про розгляд справи у відсутність їх представника.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені в порядку визначеному чинним законодавством.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, їх представників, суд дійшов наступного висновку.

Судом установлені наступні фактичні обставини справи.

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи №1320 на об`єкт нерухомого майна, що розміщений по АДРЕСА_4 , копія яких приєднана до матеріалів справи, слідує, що за рішення виконавчого комітету Вінницької міської Ради депутатів трудящих від 23 лютого 1952 року №7/215 100% домоволодіння по АДРЕСА_8 зараховані у списки муніципальних домів (т.1, а.с. 200).

02 червня 1952 року право державної власності на 100% вказаного домоволодіння зареєстровані за міською радою, домоуправління АДРЕСА_9 , записано в реєстрово-кадастрову книгу під №3479, інвентарна справа №4109 (т.1, а.с.201).

26 квітня 1984 року виконавчим комітетом Вінницької міської Ради народних депутатів прийняте рішення №202 про заселення мешканцями 3-квартирних житлових будинків, зокрема, по АДРЕСА_4 після проведення комплексного ремонту згідно додатку (т.1 а.с.33). Згідно додатку, зокрема до двокімнатної квартири АДРЕСА_5 заселені ОСОБА_11 та його дружина ОСОБА_12 (т. 1, а.с.33-35).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Вінницької міської Ради народних депутатів від 14 листопада 1985 року №594 на будинок, зокрема по АДРЕСА_4 визнано право державної власності за Вінницькою міською радою народних депутатів (т.2, а.с.65-67) та проведено реєстрацію права власності, про що свідчить реєстраційне свідоцтво від січня 1986 року, реєстрова книга №229 (т.1, а.с.205).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 11 вересня 1991 року №713, на підставі рішення виконавчого комітету міської Ради народних депутатів м. Вінниці від 23 серпня 1991 року №282, ОСОБА_13 була придбана займана нею квартира в будинку, що складає 49/250 частки будинку по АДРЕСА_10 (т.1, а.с.207). Реєстрація її права власності на 49/250 частки проведена 23 вересня 1991 року ВООБТІ в реєстровій книзі №229 (т.1 а.с.209).

28 листопада 1991 року рішенням виконавчого комітету Вінницької міської Ради народних депутатів №417 дозволено житловим органам продати квартири у АДРЕСА_11 , збудований у 1917 році, що складається з двох кімнат 1-3, 1-6, житловою площею 26,9 кв.м, сіней 1-1, коридору 1-2, санвузла 1-4, кухні 1-5, частини підвалу І, ІІ, ІІІ, IV, V, VI, сараю Е, гаражу Ж, загальною площею 55,0 кв.м, ОСОБА_8 , який прописаний та проживає в цій квартирі з 1988 року, склад сім`ї 2 особи, в т.ч. мати (т.1, а. с. 26-28).

Відповідно до цього рішення 14 січня 1992 року виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів та ОСОБА_8 укладений договір №67, за яким останній придбав займану ним квартиру, що складається з двох кімнат 1-3, 1-6, житловою площею 26,9 кв.м, сіней 1-1, коридору 1-2, санвузла 1-4, кухні 1-5, частини підвалу І, ІІ, ІІІ, IV, V, VI, сараю Е, гаражу Ж, загальною площею 55,0 кв.м, за адресою: АДРЕСА_11 , що складає 67/100 частин будинку (т.1, а.с. 28 зворот-29, 213-215).

Реєстрація його права власності на 67/100 частки цього будинку проведена ВООБТІ в реєстровій книзі №229 (т.1, а.с.215).

Згідно свідоцтва про право власності від 21 грудня 1992 року державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори на підставі заяви ОСОБА_8 та ОСОБА_2 засвідчено, що у спільному майні подружжя, набутому ними за час шлюбу право власності належить їм по частки кожному. Спільне сумісне майно подружжя, право власності на яке кожного з них завіряється у вказаних долях, складається з 67/100 часток житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_4 , зареєстрованих у ВООБТІ 15 січня 1992 року під №229 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 14 січня 1992 року за реєстром №5-53 на ім`я ОСОБА_8 . На земельній ділянці розміщені: будинок з прибудовою, цегляний, площею 49,7 кв.м, позначений на плані літерою «А», паркан №І, мощення І, гараж Ж, хліви Е, Д. Право власності ОСОБА_2 на 67/200 частки будинку зареєстроване Вінницьким обласним бюро технічної інвентаризації 21 грудня 1992 року за реєстром №229 (т.1, а.с.30, 216).

За даними довідки - характеристики від 21 грудня 1992 року №5493, яка була видана для отримання цього свідоцтва, власниками цього будинковолодіння є: ОСОБА_8 - 67/100, Вінницька міська рада 134/1000, співвласники - 49/250 (т.2, а.с.5).

22 грудня 1992 року ОСОБА_8 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, за яким ОСОБА_2 прийняла в дар 67/200 часток будинку з відповідною часткою господарських будівель, що знаходиться у АДРЕСА_4 . На земельній ділянці розташовані: будинок з прибудовою, цегляний, площею 49,7 кв.м, позначений на плані літерою «А», паркан №І, мощення І, гараж Ж, хліви Е, Д. Право власності ОСОБА_2 на 67/200 частин будинку зареєстроване Вінницьким обласним бюро технічної інвентаризації 24 грудня 1992 року за реєстром №229 (т.1, а.с.31-32).

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 25 лютого 1993 року, виданого на підставі рішення виконкому Вінницької міської Ради народних депутатів від 25 лютого 1993 року №106, квартира (приміщення спільного заселення, одноквартирний будинок), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_12 , належить ОСОБА_6 з відображенням долі вартості квартири (будинку) при спільній частковій власності 67/500 (т.1, а.с.15, 218). Реєстрація її права власності на 67/500 частки цього будинку проведена 04 квітня 1993 року ВООБТІ в реєстровій книзі №229 (т.1, а.с.219).

Після смерті ОСОБА_13 власником спадкового майна, яке складається з квартири АДРЕСА_13 , була ОСОБА_7 , право власності на цю частку зареєстроване ВООБТІ 17 вересня 1996 року за №229. До складу спадкової квартири входять: коридор 3-1, санвузол 3-2, кухня 3-4, кімната 3-3, жилою площею 12,6 кв.м, частина підвалу, площею 5,7 кв. м; загальна площа квартири 22,0 кв.м (свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05 вересня 1996 року, видане Першою вінницькою державною нотаріальною конторою, за реєстром №7-1942, т.1, а.с.220-221).

Згодом право власності на квартиру АДРЕСА_13 , 06 серпня 1998 року було зареєстроване ВООБТІ, реєстрова книга №16 за №229, за ОСОБА_14 на підставі договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курбатовою С. П. 23 липня 1998 року за реєстром №1864 (т.1, а.с. 222-223).

На підставі договору дарування кватири від 22 листопада 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Нідзельською І. Є., зареєстрованим в реєстрі за №1-1364, право власності на квартиру АДРЕСА_13 , зареєстроване ВООБТІ за ОСОБА_15 15 вересня 2006 року за реєстровим №229 (т.1, а.с.224-225).

За даними інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 01 грудня 2021 року №287742217 власником квартири АДРЕСА_14 , загальною площею 22 кв.м, житловою площею 12.6 кв. м, яка складається з: коридор 3-1, санвузол 3-2, кімната 3-3, кухня 3-4, частина підвалу площею 5,7 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 17 січня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Стеблюк Н. В., зареєстрованим за №39 є ОСОБА_5 (третя особа) (т.1, а.с.19).

В свою чергу, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухового майна від 19 серпня 2016 року №66203508 позивачка ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 18,2 кв.м, житловою площею 10,2 кв.м, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 серпня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-320 (т. 1, а. с. 13).

Згідно вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 серпня 2016 року вказана квартира розташована на першому поверсі одноповерхового житлового будинку, яка належала померлому ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17 грудня 2008 року за реєстровим №7-2425, зареєстрованого у КП «ВМБТІ» у реєстровій книзі №101, номер запису 229/1534 (т. 1, а.с. 12) після смерті його матері ОСОБА_6 .

Крім того, слід зазначити, що за свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17 грудня 2008 року відповідно до відомостей, викладених у витязі, виданому КП «ВМБТІ» 009 грудня 2008 року №21200103, квартира АДРЕСА_6 в цілому складається з: коридору 2-1, кухні 2-2, житлової кімнати 2-3, санвузла 2-4, частини підвалу під сарай площею 4,9 кв.м. (т.1, а.с.14).

23 вересня 2010 року рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №2061 затверджений акт комісії про прийняття в експлуатацію господарських будівель: гараж літ. «Д», погріб літ. «п/Д», оглядова яма літ. «о/я», збудовані в 1995 році, гараж літ. «Д1», збудований у 2006 році, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , забудовником яких є ОСОБА_2 (т.1 а.с. 24, 25).

ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_9 про виділ частки в натурі та заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 березня 2014 року в справі №127/18993/13-ц виділено ОСОБА_2 в натурі 67/100 частки будинковолодіння АДРЕСА_4 , згідно варіанту №1 (додатки №3 та №4) до висновку судової будівельно-технічної експертизи №903 складеного ТОВ «Експертно-юридичною фірмою «Соломон» від 19 лютого 2014 року, згідно з яким ОСОБА_2 виділяється по підвальному приміщенню літера «п/а»: коридор приміщення І площею 3,6 кв.м, підвальне приміщення ІІ площею 12,4 кв.м, підвальне приміщення ІІІ площею 8,4 кв.м, санвузол IV площею 4,3 кв.м, комора ІХ площею 11 кв.м, коридор Х площею 3 кв.м, гараж ХІ площею 14,1 кв. м, загальною площею 56,8 кв.м, по будинку під літерою «А» на першому поверсі: коридор 1-1 площею 4,9 кв.м, коридор 1-2 площею 10,8 кв.м, кімната 1-3 площею 14,9 кв.м, санвузол 1-4 площею 4,7 кв.м, кухня 1-5 площею 7,7 кв.м, кімната 1-6 площею 12 кв.м, загальною площею 55,0 кв.м; господарські будівлі: гараж «Д», гараж «Д1», погріб «п/Д», сарай «Е», оглядова яма «о/я», гараж «Ж», ганок. Огорожа №1 ворота №3 хвіртка №3 мостіння І залишаються в спільній частковій власності (т.1, а.с. 40-41).

Ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 14 травня 2014 року та від 16 червня 2014 року виправлені описки, допущені у цьому рішенні.

За даними інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 25 листопада 2021 року №286651897 відповідачка ОСОБА_2 на підставі рішення суду від 28 березня 2014 року у справі №127/18993/13-ц є власником 67/100 частки житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_4 . Крім того, відповідачка ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки площею 0,0166 га, кадастровий номер 0510100000:02:083:0097, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2014 року (т.1, а.с.16-18).

Судом також встановлено, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської Ради народних депутатів від 29 травня 1997 року №422 надано земельну ділянку площею 1000 кв.м по АДРЕСА_4 у постійне спільне користування ОСОБА_2 згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 21 грудня 1992 року № НОМЕР_1 та договором дарування від 22 грудня 1992 року №6-3377 за 67/100 частин житлового будинку, ОСОБА_6 згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 25 лютого 1993 року №106 за 67/500 частин житлового будинку, ОСОБА_7 згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 05 вересня 1996 року №7-1942 за 49/250 частин житлового будинку. Цим же рішенням земельну ділянку площею 1086 кв. м залишено в тимчасовому довгостроковому спільному користуванні строком на 10 років. (т.1, а.с.21)

Згідно угоди про порядок використання і розпорядження спільною земельною ділянкою між співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_4 від 19 листопада 1997 року ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , маючи в особистій власності житловий будинок за вказаною адресою, визначилися використовувати і розпоряджатися між собою спільною присадибною ділянкою загальною площею 2086 кв.м, яка зазначена в інвентаризаційній справі №229 за реєстром №5-53 на підстав рішення міськвиконкому від 29 травня 1997 року №422: ОСОБА_2 належить у приватну власність 67/100 ділянки, що становить 670,03 кв.м, в т.ч. під забудовою 83,53 кв.м, крім цього надано в тимчасове користування строком на 10 років 312,0 кв.м; ОСОБА_6 належить у приватну власність 67/500 ділянки, що становить 129,83 кв.м, в т.ч. під забудовою 16,20 кв.м, крім цього в тимчасове користування строком на 10 років 37,33 кв.м; ОСОБА_7 належить у приватну власність 49/250 ділянки, що становить 200,14 кв.м, в т.ч. під забудовою 24,90 кв.м, в тимчасове користування строком на 10 років 98,6 кв.м. При цьому зазначено, що ними визначені і встановлені межі вказаних земельних ділянок відповідно до схематичного плану, що додається (т.1, а.с.22).

25 грудня 1997 року рішенням виконавчого комітету Вінницької міської Ради народних депутатів №1416 (пункт №105) передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 земельну ділянку площею 670 кв.м і земельну ділянку площею 318 кв.м залишено у тимчасовому довгостроковому користуванні строком на 10 років згідно з інвентаризаційними даними та рішенням від 29 травня 1997 року №422 (т.1. а.с.107).

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 29 жовтня 1998 року №1399 рішення виконкому від 25 грудня 1997 року №1416 у пункті №105 викладено в новій редакції, за якою ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 передано земельну площею 670 кв.м, земельну ділянку площею 388 кв.м залишено в тимчасовому довгостроковому користуванні строком на 10 років, залишено двір площею 295 кв.м в постійному спільному користуванні співвласників домоволодіння згідно з даними матеріалів інвентаризації від 28 березня 1998 року (т.1 а.с.108).

На підставі вказаних рішень ОСОБА_2 виданий державний акт на право приватної власності на землю від 04 листопада 1998 року, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю ВН №1/1003 на земельну ділянку площею 0,670 га в межах згідно з планом для будівництва та обслуговування житлового будинку (т.1 а.с.109).

ОСОБА_6 на підставі рішення виконкому Вінницької міської Ради народних депутатів від 31 липня 1998 року №1036 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0130 га в межах згідно з планом для будівництва і обслуговування житлового будинку (державний акт про право приватної власності на землю від 12 березня 2001 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю ВН №1/1798, т.1, а.с.106).

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №972079 від 20 червня 2007 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010700100658, на підставі рішення Вінницької міської ради від 10 листопада 2006 року №541 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0388 га по АДРЕСА_4 , з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення садівництва (т.1, а.с.110).

Позивачка ОСОБА_1 згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 липня 2021 року №268320407 є власницею земельної ділянки площею 0,0029 га, кадастровий номер 0510100000:02:083:0065 на підставі рішення суду від 22 квітня 2021 року у справі №127/18504/20 (т. 1, а.с.20). Як слідує з інформації з ЄДРСР, за змістом судового рішення у цій справі, що також не заперечується позивачкою, земельна ділянка площею 0,0029 га - це частина земельної ділянки, яка була приватизована ОСОБА_6 та надалі відчужена останньою.

Згідно акту комітету мікрорайону «Центральний» від 02 вересня 2022 року був здійснений вихід за місцем проживання ОСОБА_1 АДРЕСА_12 та встановлено, що будинок АДРЕСА_4 перебуває у власності трьох осіб: кв. АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , кв. АДРЕСА_6 ОСОБА_1 , кв. АДРЕСА_3 ОСОБА_5 . Спільна хвіртка та ворота знаходяться на території загального користування ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Ворота закриті на замок, який встановиа ОСОБА_2 , ключі знаходяться у неї, хвіртка на замок не закривається, завжди відкрита. Ключі від воріт ОСОБА_1 не має. Зі слів ОСОБА_2 в 2014-2015 роках вона встановила новий парка, хвіртку та ворота, адже старий штахетник розвалився на території загального користування. На той час ОСОБА_1 не проживала за даною адресою. Територія загального користування знаходиться між будинком та клумбою і використовується під квітник. Асфальтне покриття використовується для пішого проходу та проїзду авто до трьох гаражів. (т.1 а.с.120).

Згідно акту від 04 червня 2020 року складеного головою комітету мікрорайону «Центральний» та ОСОБА_1 засвідчено, що за адресою АДРЕСА_12 у ОСОБА_1 доступу до горища немає. Будинок старої забудови, має шиферну покрівлю. При спілкуванні з власником кв. АДРЕСА_2 ОСОБА_2 доступ до горища є з боку АДРЕСА_4 , безпосередньо в шиферній покрівлі, яким і користується власниця кв. АДРЕСА_2 . При обстеженні назовні драбини для підняття на горищне приміщення немає, будинок високої забудови, був знятий з балансу ЖЕК відповідно до рішення виконавчого комітету міської ради від 27 серпня 2009 року №1945. (т.1, а.с.121).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

В той же час, передумовою для судового захисту порушеного права є наявність саме порушеного права та факт порушення даного права діями відповідача.

Звертаючись до суду із даним позовом та пред`являючи вимоги до ОСОБА_2 та правонаступників її померлого чоловіка ОСОБА_8 , ОСОБА_1 фактично вказується про те, що як їй, так ОСОБА_2 та ОСОБА_5 належить житло у триквартирному будинку саме у вигляді квартири. Натомість надалі, під час отримання відповідачкою свідоцтва про право власності від 21 грудня 1992 року та укладення із її померлим чоловіком ОСОБА_8 договору дарування об`єктом нерухомого майна є частка у будинку, а не квартира, що за твердженням позивачки є зміною статусу нерухомого майна.

Оцінюючи вказані обставини та правовідносини, що склалися між учасниками справи, суд виходить з наступних положень законодавства.

Цивільним кодексом України визначено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ч. 1 ст. 380); садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями (ч. 1 ст. 380); а квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (ч. 1 ст. 382).

Цим кодексом також визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (ч.ч. 1, 2, 4 ст. 355); власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356); майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється (ч.ч. 1 і 2 ст. 367).

Податковим кодексом України визначено, що житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень (п.п. 14.1.129.1. «а» п. 14.1. ст. 14); а квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (п.п. 14.1.129.1. «в» п. 14.1. ст. 14).

Інструкцією пропорядок проведеннятехнічної інвентаризаціїоб`єктівнерухомого майна,затвердженою наказомДержавного комітетубудівництва,архітектури тажитлової політикиУкраїни 24травня 2001року №127,зареєстрованого вМіністерстві юстиціїУкраїни 10липня 2001року за№ 582/5773,передбачені наступніположення: блоковані будинки - два та більше житлових (садибного типу, садові, дачні) будинків заввишки не більше чотирьох поверхів, у яких є хоча б одна спільна стіна, збудованих по межі окремих земельних ділянок за різними кадастровими номерами. Кожен блокований будинок є окремим об`єктом нерухомості і йому присвоюється окремий номер по вулиці (провулку тощо); будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень. Будинки садибного типу належать, як правило, до малоповерхової забудови; житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законами, іншими нормативно-правовими актами та нормативними документами, і призначена для постійного у ній проживання; квартира - сукупність житлових і допоміжних приміщень, які мають окремий вихід на сходову клітку, в коридор (площі загального користування) або на земельну ділянку або прилеглу територію(п. 2 розділу «I. Загальні положення»); до будинків садибного типу належать малоповерхові житлові будинки та домоволодіння, розташовані на присадибних ділянках у межах садибної забудови населених пунктів, одноквартирні житлові будинки, котеджі, особняки, блоковані. На присадибних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються допоміжні (господарські) будівлі (сараї, хліви, літні кухні, гаражі, майстерні, навіси, вбиральні тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо) (п.п.1 і 3 розділу «3. Будинки садибного типу»); будинок садибного типу може бути поділено на два або більше блокованих будинків шляхом реконструкції. За результатами поділу новоствореним будинкам з відповідними господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами присвоюються поштові адреси (п.п. 1 і 2 розділу «4. Особливості технічної інвентаризації будинків садибного типу в разі їх поділу на окремі об`єкти нерухомого майна»).

Відповідні положення щодо категорії будинків визначала й Інструкція по технічній паспортизації жилих будинків державного і громадського фонду та фонду житлово-будівельних кооперативів у міській і сільській місцевостях України, затверджена наказом Держжитлокомунгоспу України від 31 грудня 1991 N 136, чинна в період розпорядження власником об`єктом нерухомого майна.

Встановлені судом обставини, зокрема щодо продажу власником будинковолодіння часток у ньому їх мешканцям, відповідна реєстрація права власності, приватизації співвласниками земельної ділянки, яка могла бути реалізована лише власниками будинку садибного типу, та наведені вище положення законодавства свідчать про те, що об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_4 , на противагу доводів позивачки, є саме житловим будинком садибного типу за конструктивними рішеннями і складом приміщень та перебуває у спільній частковій власності позивачки, відповідачки ОСОБА_2 та третьої особи із визначенням часток кожного із них.

На переконання суду, наявність певних суперечностей у технічних та правовстановлюючих документах на цей будинок не є підставою вважати, що квартири у будинку у встановленому порядку були виділені як окремий об`єкт права власності, а сам будинок змінив свій статус на багатоквартирний будинок, в свою чергу частка у будинку є реальною та відповідає певній квартирі у ньому з господарськими будівлями.

В свою чергу, згідно наданих на виконання вимог ухвали суду від 16 листопада 2022 року Державним нотаріальним архівом Вінницької області, копії свідоцтва про право власності від 21 грудня 1992 року за реєстром №6-3283 та документів, на підставі який посвідчувалося дане свідоцтво убачається, що ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_8 вирішувалися майнові права подружжя на підставі ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР із визначення частки кожного із них у такому майні, а саме по частки із 67/100 частки житлового будинку по АДРЕСА_4 , що набута ними під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 14 січня 1992 року за реєстром №5-53 на ім`я ОСОБА_8 . За простим математичним розрахунком шляхом ділення навпіл 67/100 частки житлового будинку вочевидь убачається, що будь-якої зміни у сторону збільшення чи зменшення загальної їх частки у власності вищезазначеного житлового будинку проведено не було. Таким чином, стверджувати про порушення будь-яких прав позивачки внаслідок посвідчення вказаного свідоцтва не можна.

Щодо договору дарування, то такий укладений 22 грудня 1992 року отже, правовідносини між сторонами регулюються нормами чинного на час укладення договору ЦК УРСР 1963 року.

Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків (ст. 41 ЦК УРСР 1963 року).

Згідно зіст. 243 ЦК УРСР 1963 року (в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

За ст.244ЦК УРСР1963року (вредакції,що діялана моментукладення оспорюваногодоговору) договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений.

Як уже зазначалося ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Зі змісту вказаного договору дарування слідує, що ОСОБА_8 подаровано ОСОБА_2 належну йому внаслідок визначення часток у майні подружжя 67/200 частину будинку АДРЕСА_4 . Тобто ані власниця вказаного житлового будинку на час укладення цього договору ОСОБА_6 , ані тим більше ОСОБА_1 вочевидь не були сторонами оспореного договору або ж третіми особами, права яких внаслідок укладення оспореного договору може бути порушено. Будь-яким чином його укладення не встановлює,не змінює,не обмежуєабо припиняєправа абообов`язки,інтереси тасвободи позивачки.

Слід також зауважити, що статтею 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів та передбачена можливість їх захисту у інший спосіб, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Втім чинним законодавством такого способу захиступрава та інтересу, яквизнання незаконним та скасувати свідоцтва про право власності та договору не передбачено. Зважаючи на підстави позову та фактичні обставини, що мають місце між сторонами у справі, особа вправі реалізувати свої права в інший спосіб захисту.

При цьому слід звернути увагу позивачки, що заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 березня 2014 року вирішений спір у справі №127/18993/13-ц за позовом ОСОБА_2 щодо виділення їй в натурі 67/100 частки будинковолодіння АДРЕСА_4 , таке рішення є чинним та ніким не оспорювалося, зокрема і спадкодавцем позивачки ОСОБА_9 , який був відповідачем у цій справі.

Крім того, угодою про порядок використання і розпорядження спільною земельною ділянкою між співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_4 від 19 листопада 1997 року співвласники визначилися із порядком використання та розпорядження між собою земельною ділянкою за цією адресою, а надалі ними така приватизовувалася, про що свідчать наявні у матеріалах справи правовстановлюючі документи.

Також слід зазначити, що оспорюючи свідоцтво про право власності від 21 грудня 1992 року та договір дарування від 22 грудня 1992 року позивачкою визначено відповідачем Першу вінницьку державну нотаріальну контору, державними нотаріусами якої вони видавалися та посвідчувалися.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

При вчинені такої нотаріальної дії як, зокрема, посвідчення угоди нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між особами договору і не може порушувати цивільних прав, які є змістом цих відносин. Саме сторони угоди є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір, і основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня зацікавленість. Якщо особа вважає, що внаслідок укладання правочину було порушено її права чи інтереси самим фактом укладання правочину, то вона звертається з відповідним позовом до іншої сторони, яка є учасником цього правочину. Нотаріус, що посвідчував правочин, залучається до участі по справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, і не може бути відповідачем в такій категорій справ.

Зазначена позиція викладена у п. 26 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Тобто такі позовні вимоги позивачки, окрім іншого, пред`явлені до неналежного відповідача Першої вінницької державної нотаріальної контори.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування пункту 1.8 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23 вересня 2010 року №2061 «Про затвердження актів про прийняття в експлуатацію господарських будівель та споруд» слід зазначити наступне.

Так, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради - це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Виконавчі органи рад - це органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Розділом ІІ цього Закону передбачено компетенцію та повноваження органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, виконавчий комітет органу місцевого самоврядування є самостійним суб`єктом владних повноважень з визначеними на рівні закону повноваженнями.

В ході розгляду справи судами встановлено, що оскаржуване рішення прийняте виконавчим комітетом Вінницької міської ради. Рішення прийняте на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у межах повноваження виконавчих органів міських рад в галузі будівництва. В свою чергу, відповідачем у цій справі залучено міську раду, яка оскаржуваного рішення не приймала.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч.1 ст.42, ч.1 ст.48 ЦПК України).

Відповідно до частин 1-3 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такогоспіввідповідачачи заміну неналежного відповідача.

Таким чином, саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. Прицьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

З матеріалів справи слідує, що позивачем під час розгляду справи не заявлялись клопотання про заміну неналежного відповідача, хоча склад учасників справи було питанням підготовчого засідання.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (пункт 39), від 1 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункт 75).

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Таким чином, позивачка, оскаржуючи рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради, який є окремою юридичною особою та може бути відповідачем у суді, звернулася до неналежного відповідачаВінницької міської ради, яка оскаржуваного рішення не приймала, а тому суд з цих підстав вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині також задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суд дійшов висновку про недоведеність будь-яких порушень прав позивача, а відтак відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на цю обставину суд не вирішував питання щодо строків позовної давності.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Зважаючи, що в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Щодо витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем, то суд враховує, що відповідно до ст. 131 ЦПК України, судові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються в разі відмови в позові - на позивача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує ряд обставин, визначених ч.3 ст.141 ЦПК України.

Частиною 8ст.141ЦПКУкраїнивизначено,щорозмірвитрат,якісторонасплатила абомаєсплатитиу зв`язкузрозглядомсправи,встановлюєтьсясудомна підставіподанихсторонамидоказів (договорів,рахунківтощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Згідно з ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зізмістуч.4ст.137ЦПКУкраїнислідує,що розмірвитратна оплатупослугадвокатамає бутиспівмірниміз:1)складністюсправита виконанихадвокатомробіт(наданихпослуг); 2)часом,витраченимадвокатомна виконаннявідповіднихробіт(наданняпослуг); 3)обсягомнаданихадвокатом послугтавиконанихробіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України). У розумінні положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідачем ОСОБА_2 заявлено про врахування судових витрат понесених нею (професійна правнича допомога) при розподілі судових витрат між сторонами.

На підтвердження обставин понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано копія договору про надання правничої допомоги № 64 від 18 серпня 2022 року, укладеного між відповідачем ОСОБА_2 та адвокатом, детальний опис робіт №ПЄ-00001 від 10 липня 2023 року здачі-прийняття робіт ( надання послуг), та оригінал квитанції від №100732 від 10 липня 2023 року про сплату адвокату гонорару 5500,00 грн.

Надаючи оцінку вищезазначеним доказам суд вважає, що відповідачем доведено обставину отримання професійної правничої допомоги в межах даної цивільної справи, заявлений розмір витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та значення справи для сторони, клопотання про його зменшення не подане. За наведеного суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача 5500,00 грн витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 55 Конституції України, ст. 15, 16, 355, 356, 367, 380, 382 ЦК України, ст. 41 ,243, 244 ЦК Української РСР, Законами України «Про нотаріат», «Про місцеве самоврядування», Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за № 582/5773, ст. 4, 13, 49, 51, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Першої вінницької державної нотаріальної контори, Вінницької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування договору дарування, визнання незаконним та скасування п. 1.8 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23 вересня 2010 року №2061 «Про затвердження актів про прийняття в експлуатацію господарських будівель та споруд» - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5500,00 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_12 ,

Відповідачі:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 ,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 ,

Перша вінницька державна нотаріальна контора (код ЄДРПОУ 02885735, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, кім. 014),

Вінницька міська рада (код ЄДРПОУ 25512617, м. Вінниця, вул. Соборна, 59),

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:

ОСОБА_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_10 .

Повний текст рішення складений 06.09.2023.

Суддя: