Постанова
від 05.09.2023 по справі 910/1807/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2023 р. Справа№ 910/1807/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 05.09.2023 у справі №910/1807/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВК-Системи»

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023

у справі № 910/1807/23 (суддя Балац С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Білд Лайф»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВК-Системи»

про стягнення 595 422,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати в сумі 595 422,72 грн., перерахованої на підставі укладеного між сторонами у спрощеній формі договору купівлі-продажу. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що сторонами не було визначено строк поставки товару, а відтак, за відсутності належних доказів які б свідчили про направлення позивачем та отримання відповідачем вимоги про поставку товару, договір поставки не є припиненим, а у відповідача відсутні підстави виконувати вимогу позивача про повернення коштів, так як відповідно до положень ст. 693 ЦК України такій вимозі має перебувати вимога про поставлення товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/1807/23 позов задоволено повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено заборгованість в сумі 595 422,72 грн., витрати на правову допомогу в сумі 15 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 8 931,34 грн.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що:

- позивачем належним чином доведений як факт перерахування відповідачу грошових коштів на заявлену до стягнення суму, так і факт непоставки останнім товарів, що дає позивачу право вимагати від відповідача повернення вказаної суми попередньої оплати;

- позивач звертався до відповідача з листом-вимогою № 1411/1/22 від 14.11.2022 про поставку товару на суму 663 282,84 грн., а також з листом-вимогою № б/н від 13.01.2023 про повернення попередньої оплати в сумі 663 282,84 грн. і після отримання останнього відповідачем здійснено часткове повернення коштів позивачу в сумі 67 860,12 грн.;

- жодного підтвердження факту поставки відповідачем товару або повернення на користь позивача грошових коштів в сумі 595 422,72 грн. сторонами спору до суду не подано, а відтак позовні вимоги про стягнення вказаної суми є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Також суд першої інстанції, встановивши, що наданими позивачем доказами підтверджується обґрунтованість його вимог про стягнення 15 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, та що відповідачем не подано суду клопотання про зменшення витрат на оплату правової допомоги позивача, з огляду на задоволення позовних вимог у повному обсязі, вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу також задовольнив повністю в сумі 15 000,00 грн..

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОВК-Системи» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/1807/23 та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийняте без належного дослідження обставин справи, позиція суду першої інстанції не ґрунтується на нормах чинного цивільного та господарського законодавства.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому, що матеріли справи не містять доказів отримання відповідачем листа-вимоги № 1411/1/22 від 14.11.2022 про поставку товару на суму 663 282,84 грн., а тому правові підстави для задоволення позову відсутні;

- позивач приховав від суду те, що станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом відповідач вже частково повернув позивачу кошти, а саме 25.01.2023 перерахував позивачу 67 860,12 грн. (вказана сума була врахована позивачем при визначені розміру позовних вимог - примітка суду). Після відкриття провадження у цій справі відповідач повернув позивачу 45 630,00 грн. (14.02.2023) та 61 993,00 грн. (02.03.2023).

До апеляційної скарги апелянтом додані додаткові докази, а саме копії платіжних інструкцій № 1344 від 25.01.2023 на суму 67 860,12 грн., № 1530 від 14.02.2023 на суму 45 630,81 грн. та № 656 від 02.03.2023 на суму 61 993,74 грн.

Колегія суддів зазначає про те, що копія платіжної інструкції № 1344 від 25.01.2023 на суму 67 860,12 грн. вже наявна у матеріалах справи, а відтак такий доказ не є додатковим.

Крім того у апеляційній скарзі апелянт просив поновити йому строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 року у справі № 910/1807/23.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2023, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВК-Системи» у судовій справі № 910/1807/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 зобов`язано Господарський суд міста Києва направити до Північного апеляційного господарського суду матеріали справи № 910/1807/23.

31.05.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/1807/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1807/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВК-Системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023, учасників повідомлено, що розгляд справи № 910/1807/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВК-Системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 відбудеться 04.07.2023 о 15 год. 00 хв.

26.06.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що:

- ним надано належні та достатні докази направлення як листа-вимога № 1411/1/22 від 14.11.2022 про поставку товару на суму 663 282,84 грн., так і листа-вимоги № б/н від 13.01.2023 про повернення попередньої оплати в сумі 663 282,84 грн.;

- оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, він може здійснити своє право будь-яким шляхом - як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову;

- станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом загальна сума неповернутої передоплати становила 595 422,72 грн.;

- у поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву відповідач не повідомив про часткове повернення ним спірних коштів, доказів на підтвердження вказаних фактів не надав, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі;

- відповідачем не заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, що унеможливлює прийняття їх судом апеляційної інстанції,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач зауважив на тому, що відповідно до положень ч. 3 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» у заяві про примусове виконання рішення стягувач, серед іншого, зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати, а ч. 4 ст. 19 вказаного закону зобов`язує сторін невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.

03.07.2023 до суду від апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 задоволено клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено, сторін повідомлено, що наступне судове засідання у справі № 910/1807/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВК-Системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 відбудеться 18.07.2023 о 14:00 год.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.07.2023 суддю Північного апеляційного господарського суду Чорногуза М.Г. звільнено у відставку, у зв`язку з чим розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 09.1-07/496/23 від 17.07.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/1807/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВК-Системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 по справі № 910/1807/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Станік С.Р., розгляд апеляційної скарги призначено на 05.09.2023 о 10:45 год.

28.08.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВК-Системи» надійшла заява, в якій він просить надати йому можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon». Ухвалою від 29.08.2023 вказану заяву задоволено.

Щодо доданих відповідачем до апеляційної скарги доказів, колегія суддів зазначає про таке.

Копія платіжної інструкції № 1344 від 25.01.2023 на суму 67 860,12 грн. вже наявна у матеріалах справи, а відтак такий доказ не є додатковим.

Щодо інших доказів, а саме копій платіжних інструкцій № 1530 від 14.02.2023 на суму 45 630,81 грн. та № 656 від 02.03.2023 на суму 61 993,74 грн., слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданих відповідачем в суді апеляційної інстанції копій платіжних інструкцій № 1530 від 14.02.2023 на суму 45 630,81 грн. та № 656 від 02.03.2023 на суму 61 993,74 грн..

Станом на 05.09.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи відповідач апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню, з наступних підстав.

Відповідачем виставлено позивачу рахунки на загальну суму 3 648 384,24 грн., а саме № 777 від 19.01.2022 на суму 1 513 836,95 грн. та № 778 від 19.01.2022 на суму 2 134 547,29 грн., які позивачем платіжною інструкцією № 11133 від 21.01.2022 на суму 1 211 069,56 грн. та платіжними дорученнями № 11134 від 21.01.2022 на суму 1 707 637,83 грн. та № 11474 від 15.02.2022 на суму 200 000,00 грн. оплачені частково у загальній сумі сумі 3 118 707,39 грн.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З огляду на обставини справи та враховуючи викладені вище приписи ЦК України, фактично, між позивачем та відповідачем шляхом оформлення вищевказаних рахунків та їх часткової оплати вчинено двосторонні правочини, за яким відповідач зобов`язався поставити товар, а позивач - прийняти його та оплатити.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки, до яких за своєю правовою природою відносяться укладені між позивачем та відповідачем договори, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи слідує, що на виконання спірних правочинів позивачем здійснено часткову поставку товару на загальну суму 2 503 599,75 грн., що підтверджується наданими позивачем копіями видаткових накладних № 527 від 14.02.2022 на суму 293 464,00 грн., № 1343 від 18.08.2022 на суму 510 255,78 грн., № 1417 від 26.08.2022 на суму 110 064,00 грн., № 1448 від 31.08.2022 на суму 68 652,42 грн., № 526 від 14.02.2022 на суму 437 265,23 грн., № 607 від 17.02.2022 на суму 79 414,32 грн., № 1370 від 18.08.2022 на суму 571 674,00 грн., № 1416 від 26.08.2022 на суму 173 124,00 грн., № 1447 від 31.08.2022 на суму 259 686,00 грн.

Також позивачем здійснено повернення відповідачу а останнім прийнято таке повернення товару, відповідно до накладної на повернення № 4 від 19.08.2022 на суму 48 175,20 грн.

Таким чином вартість оплаченого позивачем, але непоставленого відповідачем товару станом на 31.10.2022 становила 663 282,84 грн. (3 118 707,39-2 503 599,75+48 175,20).

Розмір вказаної заборгованості також підтверджений підписаними сторонами актом звіряння взаємних розрахунків в період з 01.01.2022 по 31.10.2022.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З матеріалів справи слідує, що сторони не дійшли згоди щодо строків поставки товару, а відтак, при визначені такого строку слід керуватись положеннями ч. 2 ст. 530 ЦК України, яка встановлює, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, виходячи з умов спірних договорів та положень чинного законодавства відповідач зобов`язаний поставити товару у семиденний строк від дня пред`явлення позивачем відповідної вимоги.

Позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 1411/1/22 від 14.11.2022, в якому просив відповідача поставити товар на суму 663 282,84 грн. у семиденний строк з дня отримання вимоги. На доказ направлення зазначеної вимоги до матеріалів справи додані належним чином засвідчені копії фіскального чеку, опису вкладення та накладної № 0101910838340.

З матеріалів справи слідує, що вказаний лист направлений на адресу відповідача (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 9, корпус 1-Ф), яка ним у апеляційній скарзі зазначена як власна, проте отриманий одержувачем не був та повернувся з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Відповідач зазначає про те, що з огляду на фактичне неотримання ним листа-вимоги № 1411/1/22 від 14.11.2022 строк поставки товару не розпочався, адже початок такого строку пов`язаний саме з отримання боржником відповідної вимоги, а не пред`явленням її кредитором.

Колегія суддів вважає вказану позицію відповідача помилковою та зазначає про те, положення ч. 2 ст. 530 ЦК України встановлюють, що боржник повинен виконати обов`язок у семиденний строк саме від дня пред`явлення вимоги, а не від дня її отримання.

Слід зауважити і на тому, що Верховний Суд у постанові від 25.01.2021 у справі № 910/9359/20 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, які б свідчили про намір передати позивачу оплачений товар чи узгодження умов постачання товару. На момент розгляду справи товар позивачу поставлений так і не був, хоча обов`язок передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу та відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України покладений на продавця, а відтак, дії відповідача в цій частині є недобросовісними. Матеріали справи не містять доказів відмови відповідача передати оплачений товар, однак його дії свідчать про невиконання ним свого зобов`язання з його передачі позивачу.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 615 ЦК України).

Відповідно до статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №3-127гс11 та неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 від 31.10.2018 у спарві № 910/13318/16, від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18 від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18.

З матеріалів справи слідує, що позивачем обрано такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати товару.

Так, позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № б/н від 13.01.2023 про повернення попередньої оплати в сумі 663 282,84 грн. На доказ направлення зазначеної вимоги до матеріалів справи додані належним чином засвідчені копії фіскального чеку, опису вкладення та накладної № 0214400407347.

З матеріалів справи слідує, що вказаний лист був відповідачем отриманий 20.01.2023.

Після отримання зазначеного листа відповідачем здійснено часткове повернення коштів позивачу в сумі 67 860,12 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1344 від 25.01.2023, а відтак неповернутою залишилась передоплата в сумі 595 422,72 грн. (663 282,84-67 860,12).

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, отримавши від позивача кошти на виконання вимог укладених у спрощений спосіб договорів, мав вжити заходів для виконання свого договірного зобов`язання, оскільки гроші не були позивачем відповідачу подаровані, і відповідач мав певні обов`язки перед платником.

Отже, з наявних у матеріалах справи станом на дату прийняття оскаржуваного рішення доказів підтверджується, що заборгованість відповідача перед позивачем становила 595 422,72 грн., а тому є вірним висновок місцевого господарського суду, зроблений на підставі наявних у справі доказів, про обґрунтованість і доведеність вказаних позовних вимог.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки у частині вказаних позовних вимог є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва в частині задоволення вказаних вимог законне та обґрунтоване враховуючи наявні у матеріалах справи докази.

Однак, як слідує з наданих відповідачем до суду апеляційної інстанції доказів, відповідач 14.02.2023 перерахував позивачу 45 630,81 грн. (платіжна інструкція № 1530 від 14.02.2023), а 02.03.2023 - 61 993,74 грн. (платіжна інструкція № 656 від 02.03.2023). Вказані кошти повернуті позивачу як повернення грошових коштів по рахунку № 777 від 19.01.2022.

Водночас, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення суду першої інстанції, у разі подання апеляційної скарги, набирає законної сили після прийняття постанови апеляційним господарським судом за наслідками апеляційного перегляду, а відтак залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення боргу, якого не існувало на момент прийняття такого рішення, свідчить про невиправдане втручання у право особи на мирне володіння його майном. Незважаючи на те, що суд першої інстанції в межах наданих доказів прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову в частині стягнення основного боргу, зайвий формалізм не повинен створювати надмірний тягар для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №914/1034/18, від 25.07.2019 у справі №916/144/18.

Враховуючи те, що внаслідок сплати відповідачем коштів у розмірі 107 624,55 грн. заявлена до стягнення сума основного боргу є погашеною, тобто має місце відсутність предмета спору у цій частині, апеляційний господарський суд, враховуючи вказані правові позиції Верховного Суду, та керуючись положеннями п.2 ч.1 ст.231 ГПК України та ч.1 ст.278 ГПК України, дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення в цій частині та закриття провадження у справі щодо вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 107 624,55 грн..

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити позивачу на тому, що і він мав можливість подати до суду відповідні докази, які підтверджують часткове повернення відповідачем заявленої до стягнення суми, проте з незрозумілих причин вказаного не зробив, що призвело до того, що дійсна сума заборгованості, яка існувала станом на дату прийняття рішення не відповідала тій сумі, які присуджена до стягнення з відповідача.

Слід зазначити і про те, що залишення без змін рішення суду першої інстанції фактично позбавить відповідача права посилатись на часткове виконання ним судового рішення, так як вказане виконання проведено до винесення такого рішення та, відповідно, призведе до подвійної сплати позивачу грошових коштів в сумі 107 624,55 грн..

Щодо витрат позивача на правову допомогу в сумі 15 000,00 грн., слід зазначити таке.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що у позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та очкує понести до складу яких входять і витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн. (окремим додатком до позову також надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат), просив стягнути вказані витрати з відповідача, а до позову додав докази понесення таких витрат.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження розміру судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) позивачем подано належним чином засвідчені копії укладеного між позивачем та адвокатським об`єднанням «Менторс» договору про надання правничої допомоги № 23/0109-1 від 09.01.2023 з додатком, рахунку № 23/0109-1 від 23.01.2023, виписку з банківського рахунку від 31.01.2023, акту наданий послуг від 01.02.2023 та звіту про надані послуги.

Зі змісту договору про надання правничої допомоги № 23/0109-1 від 09.01.2023 та додатку до нього слідує, що об`єднання надає правничу допомогу та здійснює представництво інтересів позивача у справі про стягнення з відповідача грошових коштів сплачених позивачем в якості попередньої оплати за поставку товару по рахунку № 777 від 19.01.2022 та по рахунку № 778 від 19.01.2022, сторонами погоджено фіксований розмір гонорару об`єднання, який складає 15 000,00 грн. за представництво інтересів позивача у суді першої інстанції.

Зі змісту акту наданих послуг № 23/0109-1/1 від 01.02.2023 та звіту про надані послуги слідує, що: у період з 23.01.2023 по 01.02.2023 об`єднанням надано позивачу наступну правову допомогу: аналіз матеріалів справи та додатково наданих матеріалів справи, складання проекту позовної заяви, розрахунок суми судових витрат, підготовка додатків до позовної заяви, їх оформлення у відповідно до вимог ГПК України та погодження проекту позовної заяви з позивачем; загальна сума надано допомоги складає 15 000,00 грн.; позивач підтверджує, що правнича допомога надана належним чином і жодні претензії з боку позивача до об`єднання відсутні.

В рахунок оплати правової допомоги позивачем об`єднанню перераховано 15 000,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку від 31.01.2023.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу об`єднанням послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції відповідач правом на подання клопотання про зменшення судових витрат не скористався.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який, врахувавши характер спірних правовідносин сторін, з огляду на принципи пропорційності та розумності, дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг та відповідає критерію розумності.

При цьому колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 4 ст. 129 ГПК України).

Згідно ч. 9 зазначеної статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір сторін у цій праві виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати позивача на оплату послуг адвоката, незважаючи на закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 107 624,55 грн., покладаються на відповідача у повному обсязі.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення з відповідач витрат позивача на оплату правової допомоги в сумі 15 000,00 грн. залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, проте, з огляду на часткове погашення відповідачем суми основного боргу та враховуючи правові позиції Верховного Суду викладені у постановах від 09.03.2021 у справі №914/1034/18 та від 25.07.2019 у справі №916/144/18, рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/1807/23 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 107 624,55 грн. та провадження у справі щодо цих вимог закривається, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/1807/23 залишається без змін.

Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 9 зазначеної статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір сторін у цій праві виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову, виходячи з суми позовних вимог, які були задоволені судом першої інстанції, та витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВК-Системи» задовольняється частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВК-Системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/1807/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/1807/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 107 624,55 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про закриття провадження.

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі № 910/1807/23 залишити без змін.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріли справи № 910/1807/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 05.09.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

С.Р. Станік

СудПівнічний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення05.09.2023
Оприлюднено08.09.2023
Номер документу113266055
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Судовий реєстр по справі —910/1807/23

Постанова від 05.09.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Яковлєв М.Л.

Ухвала від 29.08.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Яковлєв М.Л.

Ухвала від 20.07.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Яковлєв М.Л.

Ухвала від 04.07.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Чорногуз М.Г.

Ухвала від 07.06.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Чорногуз М.Г.

Ухвала від 22.05.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Чорногуз М.Г.

Рішення від 20.04.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Балац С.В.

Ухвала від 07.02.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Балац С.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні