Постанова

від 05.09.2023 по справі 908/1346/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 908/1346/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Берднік І.С., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - товариства з обмеженою відповідальністю "Масса Групп",

представник позивача - Мажара О.О., адвокат (ордер від 11.07.2023 № 1132083),

відповідач-1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання",

представник відповідача-1 - Скупа Н.О., адвокат (довіреність від 19.06.2023 № 25),

відповідач-2 - публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго",

представник відповідача-2 - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Масса Групп"

на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.10.2022 (суддя - Горохов І.С.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2023 (головуючий суддя - Верхогляд Т.А., судді Вечірко І.О. і Парусніков Ю.Б.)

у справі № 908/1346/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Масса Групп" (далі - ТОВ "Масса Групп", Позивач)

до: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" (далі - Відповідач-1);

2) публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі - Відповідач-2)

про зобов`язання вчинити дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Масса Групп" звернулось до суду з позовом до відповідачів про зобов`язання їх здійснити перерахунок вартості за надання йому універсальної послуги (далі - УП) у березні 2022 року - на суму 34 175,58 грн, у квітні 2022 року - на суму 15 462,04 грн, у травні 2022 року - на суму 9 641,14 грн, у червні 2022 року - на суму 5 182,34 грн шляхом виключення вказаних сум заборгованості з особового рахунку Позивача № 3125, а також з рахунків на оплату УП за зазначені періоди з відображенням такого перерахунку у відповідних рахунках за березень, квітень, травень, червень 2022 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з агресією російської федерації проти України та введенням воєнного стану Позивачем було розірвано договір оренди нежитлових приміщень (склад № 2 та склад № 3, які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 62, далі - Приміщення), укладений з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, та ці приміщення повернуто державі на підставі акта приймання-передачі від 24.02.2022, і із зазначеної дати Позивач не користується нежитловими приміщеннями.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.10.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2023, у позові відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що Позивач, який фактично звільнив Приміщення та повернув їх державі в особі Фонду державного майна України, не припинив належним чином, відповідно до чинного законодавства та умов договірні, відносини з відповідачами, а тому зобов`язаний оплатити обсяг споживання за спірний період, і проведені йому нарахування є обґрунтованими.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме щодо відсутності у замовника (Позивача) обов`язку сплачувати за послуги, які він не отримував не зі своєї вини у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі подали відзиви на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просять залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.09.2023 № 29.3-02/2537 у зв`язку з відпусткою судді Кібенко О.Р. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 908/1346/22, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Берднік І.С., Малашенкова Т.М.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Позивача та Відповідача-1, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Відповідач-2 з 01.01.2019 надає послуги з розподілу електричної енергії (далі - електроенергія) на території Запорізької області, тобто є оператором системи розподілу (ОСР).

З 01.01.2019 Позивач приєднався до публічного договору з Відповідачем-2 про надання послуг з розподілу електричної енергії (далі - договір), опублікованого на офіційному веб-сайті ОСР, на умовах чинного договору про постачання електричної енергії від 18.11.2015 № 3125.

Згідно з умовами договору:

- споживач зобов`язується у разі зміни власника об`єкта (звільнення споживачем займаного приміщення, реорганізації, ліквідації, у тому числі шляхом банкрутства) не пізніше ніж за 20 робочих днів до припинення користування електричною енергією на об`єкті письмово повідомити ОСР про розірвання цього договору та не пізніше дня звільнення об`єкту здійснити всі виплати, передбачені умовами цього договору (підпункт 7 пункту 6.2);

- сторони зобов`язались письмово повідомляти про зміну реквізитів (місцезнаходження, найменування, організаційно-правової форми, банківських реквізитів, статусу платника податку на прибуток, реєстрацію платника податку тощо) не пізніше ніж через 10 днів після настання таких змін та невідкладно письмово вносити зміни в цей договір (пункт 12.10);

- дія договору припиняється у разі отримання ОСР документально підтвердженого факту відчуження об`єкта на користь іншої особи, у тому числі набуття спадкоємцем права власності на об`єкт. У цьому випадку договір вважається припиненим на 10 календарний день після направлення оператором системи повідомлення споживачу, якщо інша дата не буде зазначена в повідомленні (пункт 11.2).

Також Позивачем та Відповідачем-1 укладено публічний договір про постачання електричної енергії постачальником УП шляхом підписання заяви-приєднання від 27.12.2018 за адресою розташування електроустановок (у тому числі склад №2, склад №3 за адресою: м.Запоріжжя, вул.Перемоги,62; далі - публічний договір).

За умовами публічного договору, який розміщений на сайті Відповідача-1:

- Відповідач-1 продає електричну енергію Позивачу для забезпечення потреб електроустановок Позивача, а Позивач оплачує постачальнику (Відповідачу-1) вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (розділ 2 - "Предмет договору");

- Позивач розраховується з Відповідачем-1 за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з обраною Позивачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору. Спосіб визначення ціни за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції Відповідача-1 (розділ 5 "Ціна, порядок обліку і оплата електричної енергії").

Функції адміністратора комерційного обліку в Запорізькій області виконує Відповідач-2.

Відповідач-1 у березні - червні 2022 року від ОСР отримав інформацію про фактичні (звітні) обсяги купівлі електричної енергії. Даною інформацією ОСР (Відповідач-2) підтверджує постачальнику електричної енергії (Відповідач-1) дані про фактичний обсяг, період споживання за ЕІС-кодами точками розподілу споживача.

За березень-червень 2022 року між електропостачальником та ОСР підписані акти приймання-передавання послуг з розподілу електричної енергії (загалом 4 акти).

Ці акти підтверджують, що через електричні мережі ОСР від електропостачальника до точок комерційного обліку споживача було розподілено електроенергію, яка була спожита споживачем у період березень - червень 2022 року - 14 108 кВт/год.

Позивач не заперечує, що на електронну адресу представника Позивача, що діє на підставі довіреності б/н від 03.01.2022, щомісяця надсилалися рахунки на сплату за спожиту електричну енергію за період березень - червень 2022 року (копії в матеріалах справи).

Об`єкти - склад № 2, склад № 3 за адресою: м.Запоріжжя, вул.Перемоги,62 перебували у користуванні Позивача відповідно до договору оренди із Регіональним відділенням фонду державного майна України по Дніпровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - Регіональне відділення ФДМУ).

Позивач 24.02.2022 уклав договір про розірвання договору оренди із Регіональним відділенням ФДМУ і того ж дня повернув орендоване майно.

Водночас доводи Позивача про те, що в спірний період (березень-травень 2022 року) послуги з розподілу електричної енергії були надані вже не йому, а третій особі не знайшли як правових, так і документальних підтверджень.

Також судами встановлено, що наявність форс-мажорних обставин, за яких Позивач звільнив об`єкти енергопостачання - склади № 2 та № 3 - не звільняє його від обов`язку з належного виконання вимог чинного законодавства та умов договорів щодо вчинення дій, направлених на припинення договірних відносин з відповідачами.

За матеріалами справи, повідомлення Позивача про припинення послуг з розподілу у зв`язку із зміною власника (користувача) надійшло на адресу Відповідача-2 12.05.2022.

Представником Відповідача-2 у присутності представника Позивача 07.06.2022 було вчинено дії із закриття точок комерційного обліку по складах №№ 2 і 3, про що складено відповідні акти.

Цією ж датою оформлено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019 № 3125, відповідно до якої до договору вносились зміни, пов`язані із виключенням об`єктів -складів № 2 та № 3.

З дати набрання чинності зазначеною угодою нарахування послуг по об`єктах склад № 2 та склад № 3 припинено.

Хибною є позиція Позивача стосовно того, що розірвання договору оренди із Регіональним відділенням ФДМУ автоматично припиняє його обов`язки, передбачені іншими договорами - договором про надання послуг з розподілу електричної енергії, укладеним з Відповідачем-2, та договором про постачання електричної енергії постачальником УП, укладеним з Відповідачем-1.

Позивач мав зобов`язання перед Відповідачем-2 як у силу нормативного акта [пункт 4.27 Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312], так і в силу договору (підпункт 7 пункту 6.2), а саме - повідомити електропостачальника та оператора системи про намір припинити дію відповідних договорів не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення Приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією і надати заяву щодо розірвання договорів; однак відповідних дій Позивач не вчинив.

Аналогічні обставини встановлені і щодо припинення договору з Відповідачем-1.

Так, відповідно до умов пункту 13.8 договору, укладеного Позивачем з Відповідачем-1, усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином, якщо вони здійсненні в письмовій формі та вручені кур`єром або особисто, надіслані рекомендованим листом, за зазначеними в договорі (заяві-приєднання) адресами сторін; датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача для повідомлень, направлених поштою.

Позивач направив на адресу Відповідача-1 листи від 05.04.2022 та 27.04.2022, в яких зазначається, що з 24.02.2022 Позивач не користується об`єктами нерухомого майна за адресою: м. Запоріжжя, вул.Перемоги,62 та вважає рахунки, отримані за березень та квітень 2022 року, такими, що не підлягають оплаті.

Проте ці листи не є доказом звернення Позивача до Відповідача -1 з пропозицією щодо розірвання або внесення змін до договору.

Факт розірвання Позивачем договору оренди від 13.11.2017 № 3689, укладеного ним з Регіональним відділенням ФДМУ, сам по собі не є підставою для автоматичного припинення позивачем зобов`язань Позивача за договорами, укладеними ним з відповідачами.

Крім того, пунктом 3 договору від 02.02.2022 про розірвання договору оренди було визначено, що об`єкт оренди залишається на зберіганні Позивача відповідно до договору про зберігання захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) від 23.08.2012 № 63 та обліковується на його (Позивача) позабалансовому рахунку.

Після вчинення Відповідачем-1 технічних заходів щодо припинення розподілу електроенергії, укладення додаткової угоди №1 про внесення змін до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019 № 3125, дія відповідних договорів припиняється в частині постачання та розподілу електричної енергії на об`єкт, а в частині виконання фінансових зобов`язань сторін (які виникли на дату припинення дії договорів) їх дія продовжується до дати здійснення повного взаєморозрахунку між сторонами.

Враховуючи наведене, суди дійшли висновку, що Позивач не припинив належним чином, відповідно до чинного законодавства та умов договірні, відносини з відповідачами, а тому зобов`язаний оплатити обсяг споживання за спірний період, і проведені йому нарахування є обґрунтованими.

Підставою для подання касаційної скарги Позивачем визначено пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 903 ЦК України, а саме щодо відсутності у Позивача обов`язку сплачувати за послуги, які він не отримував не зі своєї вини у подібних правовідносинах.

При цьому, ухвалюючи оскаржувані рішення суди встановили обставини, які визначають індивідуальність правовідносин сторін у даній справі, а саме: Позивач мав зобов`язання перед Відповідачем-2 як у силу нормативного акта (пункт 4.27 ПРРЕЕ), так і в силу договору (підпункт 7 пункту 6.2), а саме - повідомити електропостачальника та оператора системи про намір припинити дію відповідних договорів не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення Приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією і надати заяву щодо розірвання договорів; однак відповідних дій Позивач не вчинив; аналогічні обставини встановлені і щодо припинення договору з Відповідачем-1; повідомлення Позивача про припинення послуг з розподілу у зв`язку із зміною власника (користувача) надійшло на адресу Відповідача-2 12.05.2022; представником Відповідача-2 у присутності представника Позивача 07.06.2022 було вчинено дії із закриття точок комерційного обліку по складах №№ 2 і 3, про що складено відповідні акти; цією ж датою оформлено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019 № 3125, відповідно до якої до договору вносились зміни, пов`язані із виключенням об`єктів -складів № 2 та № 3; з дати набрання чинності зазначеною угодою нарахування послуг по об`єктах склад № 2 та склад № 3 припинено; пунктом 3 договору від 02.02.2022 про розірвання договору оренди було визначено, що об`єкт оренди залишається на зберіганні Позивача відповідно до договору про зберігання захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) від 23.08.2012 № 63 та обліковується на його (Позивача) позабалансовому рахунку.

Водночас відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми убачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, скаржником не доведено необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норм права у спірних правовідносинах.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Позивача та вважає за можливе залишити оскаржувані судові рішення без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги Позивача та залишає оскаржувані судові рішення без змін, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Масса Групп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 24.10.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2023 у справі № 908/1346/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Берднік

Суддя Т. Малашенкова