Постанова

від 30.08.2023 по справі 372/948/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 372/948/19

провадження № 61-7037св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство»,

відповідачі: Нещерівська сільська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 серпня 2020 року у складі судді Кравченка М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2022 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання рішень недійсними, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням 15 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 464 від 05 грудня 2005 року «Про приватизацію земельних ділянок» передано ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку загальною площе 0,2876 га для ведення селянського господарства на території АДРЕСА_1 .

Рішенням 18 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 549 від 19 січня 2006 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян на території Нещерівської сільської ради» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянки ОСОБА_2 на території Нещерівської сільської ради на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,287 га.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 647317, виданий 01 лютого 2007 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 1106, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223186200:03:012:0001.

Надалі ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 3709 від 15 березня 2007 року.

ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186200:03:012:0001 серії ЯЕ № 611239 від 23 травня 2007 року.

За витягом із Державного земельного кадастру ОСОБА_1 є власником земельної ділянки.

Враховуючи, що земельну ділянку відведено у приватну власність із порушенням земельного та лісового законодавства прокурор в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» просив суд:

визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом та поновити його;

визнати недійсними рішення 15 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 464 від 05 грудня 2005 року «Про приватизацію земельних ділянок» та рішення 18 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 549 від 19 січня 2006 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян на території Нещерівської сільської ради»;

витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП «Київське лісове господарства» земельну ділянку, площею 0,2879 га з кадастровим номером 3223186200:03:012:0001.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 серпня

2020 року позов першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави задоволено.

Визнано поважними причини пропуску прокурором позовної давності для звернення до суду з цим позовом та поновлено прокурору строки позовної давності.

Визнано рішення 15 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 464 від 05 грудня 2005 року «Про приватизацію земельних ділянок» та рішення 18 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 549 від 19 січня 2006 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян на території Нещерівської сільської ради» недійсним.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП «Київське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,2879 га з кадастровим номером 3223186200:03:012:0001, яка розташована у с. Нещерів Обухівського району Київської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем надано належні докази на підтвердження того, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та перебувала у користуванні Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство», була неправомірно вилучена з користування та розподілена фізичним особам, без зміни цільового призначення в установленому законом порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2022 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 серпня 2020 року в частині визнання незаконними рішень Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 464 від 05 грудня 2005 року та № 549 від 19 січня 2006 року скасовано, а позовні вимоги в цій частині залишено без розгляду.

У решті рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 серпня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги прокурора в інтересах державного підприємства не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справи у частині таких вимог.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсними рішень Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 464 від 05 грудня 2005 «Про приватизацію земельних ділянок» та № 549 від 19 січня 2006 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки громадян на території Нещерівської сільської ради», слід залишити без розгляду, оскільки позов від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Разом із тим, апеляційний суд вважав, що в іншій частині судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевий суд всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку. Під час вирішення справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки, яка вибула із законного володіння держави неправомірним шляхом, на користь ДП «Київське лісове господарство».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2022 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову прокурору в задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині судові рішення заявницею не оскаржуються, а тому касаційному перегляду не підлягають.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 914/801/17, від 14 червня 2018 року у справі № 911/2168/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 372/1688/17-ц, № 448/764/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 201/5279/16, від 30 вересня 2019 року у справі № 802/4083/15-а, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 03 червня 2020 року у справі № 291/188/17, від 25 листопада 2020 року у справі № 204/6292/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 15 грудня 2021 року у справі № 369/6601/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявниця вказує на те, що оскільки позовні вимоги в інтересах ДП «Київське лісове господарство» підлягають залишенню без розгляду, то не зрозуміло з яких підстав задоволено позовні вимоги прокурора про витребування спірної земельної ділянки на користь ДП «Київське лісове господарство».

Разом із тим, заявник вважає, що у суду першої інстанції не було підстав для поновлення прокурору строку позовної давності, враховуючи те, що ДП «Київське лісове господарство» було обізнано про порушення своїх прав ще у 2014 році, про що свідчить постанова в.о. прокурора Обухівського району Київської області про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 10 жовтня 2014 року.

Вказаний доказ судами не взятий до уваги, а тому заявниця вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Провадження у суді касаційної інстанції

09 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

14 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 у касаційному провадженні № 61-7037св22 09 серпня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Справу розподілено судді-доповідачу Сердюку В. В.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 серпня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Ігнатенко В. М., Петров Є. В., Пророк В. В.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням 15 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 464 від 05 грудня 2005 року «Про приватизацію земельних ділянок» передано ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,2876 га, для ведення селянського господарства на території АДРЕСА_1 .

Рішенням 18 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 549 від 19 січня 2006 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян на території Нещерівської сільської ради» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку громадянки ОСОБА_2 на території Нещерівської сільської ради на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2876 га.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 647317, виданий 01 лютого 2007 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 1106, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223186200:03:012:0001.

На підставі договору купівлі-продажу № 3709 від 15 березня 2007 року ОСОБА_2 відчужила право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_1 ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186200:03:012:0001 серії ЯЕ № 611239 від 23 травня 2007 року. Згідно з витягом із Державного земельного кадастру ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки.

Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» № 02-02/9 від 08 січня 2019 року встановлено, що земельна ділянка з кадастром номером 3223186200:03:012:0001 відведена у приватну власність за рахунок земель лісогосподарського призначення (квартал 57, виділи 9, 19, 28 Обухівського лісництва). Вказана земельна ділянка обліковується за ДП «Київське лісове господарство» з 2003 року, що підтверджується Планшетом лісовпорядкування № 3, витягом з плану лісонасаджень Обухівського лісництва Виробничої частини ДЛОГ «Київліс» (лісовпорядкування 2003 року) та витягом з Проекту організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини ДЛОГ «Київліс», проектом другої лісовпорядної наради від 14 квітня 2005 року.

Згідно з листом Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» № 96 від 19 лютого 2018 року земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:03:012:0001 накладається на квартал 57 виділ 9, 28 Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується фрагментом з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталу № 57 Обухівського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2003 року.

Встановлено, що на момент прийняття рішення 15 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 464 від 05 грудня 2005 року та рішення 18 сесії 4 скликання Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 549 від 19 січня 2006 року цільове призначення земельної ділянки було визначено як землі лісового фонду.

Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства № 04-48/1277 від 30 травня 2018 року управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:03:012:0001.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено перш за все Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» (зараз і надалі - в редакції, яка діяла на момент звернення з позовом до суду) на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня Конституцію України доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший, другий частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Звертаючись до відповідного компетентного органу в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Виходячи зі змісту наведених вище норм права, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави.

Таким чином, у кожному випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити у чому полягає бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту або ж здійснення захисту неналежним чином) та необхідність здійснення такого захисту прокурором.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство»

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Із наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність в органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12)).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), в якій Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, провадження № 12-20гс21).

Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Суд апеляційної інстанції правильно врахував наведені вище висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені Верховним Судом щодо представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства, та правильно залишив без розгляду позовні вимоги прокурора в частині визнання незаконними рішень Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області № 464 від 05 грудня 2005 року та № 549 від 19 січня 2006 року.

Разом із тим, погоджуючись із висновками місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення вимог про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП «Київське лісове господарство» спірної земельної ділянки, апеляційний суд не обґрунтував, як така вимога може бути задоволена, враховуючи, що її пред`явлено в інтересах державного підприємства, а саме ДП «Київське лісове господарство».

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення необхідно скасувати в частині вирішення позовних вимог прокурора щодо витребування земельної ділянки, заявлених в інтересах ДП «Київське лісове господарство», та у цій частині залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України як такий, що поданий від імені заінтересованої особи, особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Належними сторонами в цивільному процесі є суб`єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. При цьому, належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно, неналежними сторонами у справі є ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку.

Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача.

Разом із тим, суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

При цьому слід ураховувати, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Тобто, якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені), суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21 (провадження № 61-5246св22).

Крім того, в пункті 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначено, що відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

У пункті 8.26 постанови від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У справі, яка переглядається, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі, зокрема, Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

Таким чином, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарств є позивачем у цій справі.

Згідно із статтею 8 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Частиною третьою статті 17 ЛК України визначено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Отже, питання щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, в тому числі лісовими ділянками, забезпечення заходів щодо охорони і захисту лісів законом покладено на органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації) за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Верховний Суд зазначив, що «зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України…зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Судами в цій справі встановлено, що відсутні докази на підтвердження того, що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства».

Водночас до компетенції Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства належить лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 369/16419/18 (провадження № 61-1082св20) та у справі № 372/2969/18 (провадження № 61-20118св19).

Суди на зазначені обставини та вимоги закону уваги не звернули, не з`ясували, до компетенції якого органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень віднесені повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, відповідно який має бути позивачем у спірних правовідносинах за позовними вимогами прокурора в інтересах держави про витребування земельної ділянки у цій справі.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, належним чином не з`ясували характер спірних правовідносин у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий та апеляційний суди ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Враховуючи те, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, однак неправильно застосували наведені вище норми права, рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння підлягають скасуванню, а позов у цій частині слід залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З метою необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства підлягають скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Виходячи з положень статей 133, 141 ЦПК України, суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша статті 141 ЦПК України).

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тобто у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат.

Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь-яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Постанова про передачу справи на новий розгляд не є остаточним вирішенням спору по суті, а тому питання про розподіл судових витрат у такому випадку судом касаційної інстанції не вирішується.

Керуючись статтями 257, 402, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасувати, позов у цій частині залишити без розгляду.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасувати, а справу у цій частині передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький СуддіВ. М. Ігнатенко Є. В. Петров В. В. Пророк В. В. Сердюк