Постанова

від 05.09.2023 по справі 300/280/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/280/23 пров. № А/857/11543/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівМікули О.І., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засіданняЮрченко М.М.,

представника позивача Воришко М.В.,

представника відповідача Михалків І.М.,

розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року про відстрочення виконання рішення у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до Державної установи «Коломийська виправна колонія № 41» про стягнення податкового боргу,

суддя (судді) в суді першої інстанції Шумей М.В.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

26 січня 2023 року Головне управління ДПС в Івано-Франківській області звернулось до суду із позовом до Державної установи «Коломийська виправна колонія № 41» (далі ДУ «Коломийська виправна колонія № 41»), в якому просило стягнути податковий борг на суму 1025249,26 гривень з розрахункових рахунків у банках, які обслуговують дане підприємство та за рахунок готівки, що належить відповідачу.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Державної установи «Коломийська виправна колонія (№ 41)» з розрахункових рахунків у банках, що обслуговують дане підприємство та за рахунок готівки, що належить платнику, податковий борг у загальному розмірі 1025249 грн 26 коп.

05 травня 2023 року ДУ «Коломийська виправна колонія № 41» звернулась до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із заявою про відстрочення виконання судового рішення, в якій просила відстрочити виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року в справі № 300/280/23 терміном на один рік.

На обгрунтування вимог заяви покликається на обставини, які істотно ускладнюють виконання рішення суду, а саме скрутне матеріальне становище та фактична відсутність коштів для своєчасного повного погашення заборгованості. Вказує, що наявний дефіцит коштів для фінансування першочергових витрат, необхідних для забезпечення її функціонування, зокрема виплати заробітної плати працівникам установи (в місяць 752618 грн, в рік 9031416 грн). Повідомляє, що у грудні 2022 року установа виплатила у повному обсязі податковий борг у сумі 1576718,61 грн, виконавши рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2018 року по справі № 0940/1365/18. Зазначає, що відстрочення виконання судового рішення дозволить колонії працювати у звичайному режимі та збільшити дохід, що в перспективі збільшить податкові надходження до державного бюджету.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року заяву державної установи «Коломийська виправна колонія» № 41 про відстрочення виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду - задоволено. Відстрочено виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 року у справі № 300/280/23 до 29.03.2024.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заявником в умовах воєнного стану вчиняються дії, спрямовані на виконання рішення суду, а саме проводяться заходи спрямовані на укладення договорів з суб`єктами господарської діяльності, шляхом залучення праці засуджених, проводиться претензійна робота із Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з метою виділення додаткових коштів, крім того можливі похідні наслідки (перебої у функціонуванні державної установи «Коломийська виправна колонія №41», що в подальшому може призвести до не виконання вимог кримінально-виконавчого, трудового та іншого законодавства України). З огляду на вказане, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що заява відповідача є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про відстрочення виконання судового рішення відмовити повністю

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про відстрочення виконання судового рішення. Зокрема, зазначає, що відсутні підстави для задоволення заяви, оскільки наведені заявником обставини не підпадають під дію норми ст. 100 Податкового кодексу України, яка визначає загальні підстави відстрочення податкового боргу. Вказує на недотримання заявником вимог ст. 100 ПК України в частині визначення підстав до відстрочення податкового боргу, а саме відсутність економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов`язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу, в своїх поясненнях покликалась на доводи в ній викладені.

Представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечила, просила залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для відстрочення виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у цій справі до 29 березня 2024 року.

Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень є органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).

Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Згідно з ч. 3 ст. 378 КАС України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 378 КАС України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Частиною 5 ст. 378 КАС України також визначено, що відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.

Проаналізувавши вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що підставою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим адміністративним судом способом. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору та інші обставини справи.

Підставою для відстрочення/розстрочення виконання рішення є звернення особи із заявою до суду про відстрочення/розстрочення з обумовленням причин неможливості виконати судове рішення у встановлений законом строк, тобто за доведеністю обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим.

Вказана норма КАС України не містить конкретного переліку обставин для відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання.

Разом з тим, під обґрунтованими підставами слід розуміти наявність виключних обставин, які є об`єктивно непереборними, тобто такими, що ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду у раніше встановлений судом спосіб. Наявність таких обставин має бути підтверджено належними та допустимими доказами.

Вирішуючи питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов`язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов`язань та/або погашення податкового боргу).

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013, розстрочення виконання рішення суду означає виконання його частинами, встановленими судом, з визначеним інтервалом у часі; строки виконання рішення частинами (сплата грошових сум частками тощо) визначаються судом.

Конституційний Суд України також зазначив, що розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності та пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. При встановленні можливості розстрочення виконання рішення, суд не може змінювати суті винесеного у справі рішення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що питання розстрочення або відстрочення рішення суду знаходяться в площині процесуального права.

Стосовно посилання скаржника в апеляційній скарзі на норми статті 100 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Інститут розстрочення та відстрочення податкового боргу платника податків, що регулюється ст. 100 Податкового кодексу України (далі ПК України), є елементом процедури погашення податкового боргу платників податків в межах адміністрування податків та зборів як сукупності рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об`єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом (п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України), що узгоджується з визначеною у статті 1 сферою дії цього Кодексу.

Розстрочення/відстрочення виконання судового рішення (врегульоване КАС України) за самою своєю суттю відрізняється від розстрочення/відстрочення, передбаченого ст.100 ПК України, вказані процедури реалізуються різними суб`єктами (відповідно судами та контролюючими органами) та за ініціативою різних осіб (розстрочення/відстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою особи, яка бере участь у справі, сторони виконавчого провадження або за ініціативою суду, тоді як питання відстрочення/розстрочення податкового боргу може бути порушено виключно платником податків), а також різняться їх нормативним регулюванням (положення КАС України та ПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що інститути розстрочення/відстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення/відстрочення виконання судового рішення не можуть ототожнюватись, а відтак, розглядаючи питання розстрочення/відстрочення виконання судового рішення, слід застосовувати положення КАС України.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 06 вересня 2022 року у справі № П/811/904/17.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання відстрочення виконання судового рішення в порядку ст. 378 КАС України в частині правової оцінки наданих заявником доказів суд повинен дослідити питання про те, чи достатньо наведених заявником обставин для прийняття рішення про розстрочення виконання судового рішення, яким стягнуто податковий борг.

Згідно із ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

При розгляді заяви щодо розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків розтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав має бути доведена боржником.

Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.

При цьому, інститут розстрочення виконання судового рішення спрямований на вжиття таких заходів, які б дозволили виконати боржнику судове рішення протягом певних проміжків часу у відповідних частинах.

Судом першої інстанції надано оцінку обставинам, що істотно ускладнюють виконання рішення, на які ДУ «Коломийська виправна колонія № 41» посилалась у своїй заяві.

Так, на підтвердження скрутного матеріального та фінансового стану відповідачем до матеріалів справи було надано, зокрема, звіт про фінансові результати за І квартал 2023 року, баланс на 01 квітня 2023 року кошторис на 2023 рік, план асигнувань загального фонду бюджету на 2023 рік (а.с.79-84).

Із вищевказаних звітів слідує, що за І квартал 2023 рік у ДУ «Коломийська виправна колонія № 41» наявний дефіцит в сумі 313785 грн.

Заявником зазначено, що наявний дефіцит коштів для фінансування першочергових витрат, необхідних для забезпечення її функціонування, зокрема виплати заробітної плати працівникам установи (в місяць 752618 грн, в рік 9031416 грн). Повідомляє, що у грудні 2022 року установа виплатила у повному обсязі податковий борг у сумі 1576718,61 грн, виконавши рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2018 року по справі № 0940/1365/18. Зазначає, що відстрочення виконання судового рішення дозволить колонії працювати у звичайному режимі та збільшити дохід, що в перспективі збільшить податкові надходження до державного бюджету. З огляду на наведене вказує, що в 2023 році в умовах воєнного стану виділити кошти на сплату вищезазначеної суми боргу немає можливості, тому просить відстрочити виконання рішення на один рік з дня ухвалення рішення суду.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявником доведено наявність обставин, що суттєво ускладнюють або унеможливлюють виконання судового рішення. Заявником підтверджено те, що від виконання рішення він не ухиляється та не уникає його виконання, а шукає способи погашення заборгованості, що, в свою чергу, є виявом добросовісності намірів заявника по виконанню зобов`язань щодо сплати податкового боргу.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 05 березня 2020 року по справі № 820/1509/17.

Водночас, при вирішенні питання про розстрочення виконання рішення судом апеляційної інстанції враховано, що відмова у задоволенні заяви може призвести до негативних наслідків, зокрема, зупинення роботи установи, неможливості виплачувати заробітну плату працівникам, вносити своєчасно та в повному обсязі податки та інші обов`язкові платежі.

Частиною 5 ст. 378 КАС України визначено, що відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що приписами КАС України не передбачено можливості продовження чи поновлення такого строку, отже, він є присічним, та не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.

Юридична природа строків в адміністративному судочинстві полягає у тому, що вони є фундаментальною правовою категорією, оскільки визначають певні моменти, періоди, з настанням та закінченням яких пов`язані конкретні юридичні наслідки; мають вагоме практичне значення, що полягає у забезпеченні реалізації принципів правової визначеності та рівності учасників, їх дисциплінованості; виступають гарантією своєчасного судового захисту прав та інтересів осіб у публічно-правових спорах.

З огляду на вищезазначене, встановлення строків відстрочення виконання судового рішення у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу виконання прийнятого судового рішення не матиме невизначеної дії у часі. Тобто встановлений строк відстрочення виконання судового рішення сприяє уникненню ситуації правової невизначеності.

З урахуванням наведеного правового регулювання питання відстрочення виконання судового рішення, дослідивши та оцінивши надані сторонами пояснення і письмові докази, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем підтверджено факт перебування підприємства у важкому фінансовому становищі, що істотно ускладнює виконання ним рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року.

За таких обставин відстрочення виконання не призводить до невиконання рішення, а навпаки створює умови для його добровільного виконання боржником, з урахуванням реального майнового стану боржника.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви ДУ «Коломийська виправна колонія № 41» про відстрочення виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі № 300/280/23 строком на один рік з дня його ухвалення, тобто до 29 березня 2024 року.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року про відстрочення виконання рішення у справі № 300/280/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. І. Мікула В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 05 вересня 2023 року.