Рішення

від 06.09.2023 по справі 916/2573/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2573/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І., розглянувши без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження матеріали (вх. № 2936/23)

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до відповідача Повного товариства Ломбард Преміум Велічко Олександр Вікторович та компанія (65026, м. Одеса, вул. Князівська, буд. 30, приміщення 5, код ЄДРПОУ 36921414)

про стягнення 464 024,62 грн, -

ВСТАНОВИВ:

15.06.2023 ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Повного товариства Ломбард Преміум Велічко Олександр Вікторович та компанія, в якій просить суд стягнути з відповідача 464 024,62 грн заборгованості, у тому числі: 116 751,78 грн 3% річних та 347 272,84 грн інфляційних нарахувань, а також суму судових витрат.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що рішенням Господарського суду Одеської області від 06.05.2020 року було стягнуто з Повного товариства Ломбард Преміум Велічко Олександр Вікторович та компанія на користь ОСОБА_1 вартість внеску у розмірі 1840000 грн., 3% річних у розмірі 124 308,05 грн., інфляційні витрати у розмірі 327605,65 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 34 378,71 грн. При цьому, позивач вказує, що 3% річних та інфляційні збитки були стягнуті за період з 14.10.2017 року по 13.01.2020 року.

За ствердженнями позивача, в подальшому відповідач з вказаним рішенням не погодився, не виконав його, оскаржив до суду апеляційної інстанції. Так, остаточне процесуальне рішення у вказаній справі було ухвалене Верховним Судом 25.04.2023 року, яким рішення Господарського суду Одеської області від 06.05.2020 року було залишене без змін.

Таким чином, позивач зауважує, що зазначені вище обставини мають преюдиційний характер та не підлягають повторному доказуванню у даній справі.

При цьому, за ствердженнями позивача, відповідач досі не виплачує належні позивачці грошові кошти, продовжуючи незаконно користуватись ними, що стало підставою для звернення позивачки до суду із заявленим позовом про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків у період з 14.01.2020 року по 23.02.2022 року.

Також, разом з позовною заявою, позивачка звернулась до суду з клопотанням (вх.№19640/23 від 15.06.2023), відповідно до якого остання просила суд зменшити розмір судового збору до вже сплаченої суми 3 500 грн., а у випадку відмови у зменшенні судового збору до 3500 грн. зменшити на розсуд суду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зменшення судового збору (вх.№ 19640/23 від 15.06.2023) відмовлено; позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

23.06.2023 до Господарського суду Одеської області від позивачки надійшла заява про усунення недоліків (вх.№20739/23), згідно якої усунуто недоліки позовної заяви, встановлені ухвалою суду від 20.06.2023.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2573/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження. Також вказаною ухвалою суду відповідачу встановлено строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження п`ять днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі та запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору.

Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 28.06.2023 була надіслана відповідачу Повному товариству Ломбард Преміум Велічко Олександр Вікторович та компанія в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу: 65026, м. Одеса, вул. Князівська, буд. 30, приміщення 5, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №257973441642 від 19.06.2023, сформованого судом.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою "адресант відсутній за вказаною адресою", про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення (вх.№16369/23 від 01.08.2023).

Між тим 31.07.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ 25399/23) та клопотання (вх.№26005/23 від 31.07.2023), в якому відповідач просить суд закрити провадження по справі №916/2573/23, у зв`язку з тим, що спірні правовідносини в рамках дійсного спору за своїм змістом стосуються стягнення грошових коштів (компенсаційних платежів) за порушення строків проведення розрахунків, щодо виплати визначеного розміру внеску та не стосуються створення, діяльності, управління та припиненням юридичної особи - Повного товариства, набуттям, здійсненням та припиненням корпоративних прав, в т.ч. визначення суми внеску, яка підлягає виплаті учаснику, що виходить з товариства. Отже, спірні відносини, на думку відповідача, за своїм змістом не є корпоративними, а є майновими і пов`язаними з відшкодуванням матеріальних втрат позивача, у зв`язку з неможливістю вчасно отримати грошові кошти. Разом з тим, відповідач вказує, що позивачка не є учасником Повного товариства та в позовній заяві вона значиться як громадянка.

Таким чином, відповідач наголошує, що спір в рамках дійсної справи не стосується жодним чином корпоративних взаємовідносин між позивачкою і відповідачем, не є господарсько-правовими та розгляд дійсної справи повинен проводитися не в рамках господарського судочинства, а в рамках цивільного судочинства.

Також у відзиві на позовну заяву та у клопотанні (вх.№26001/23 від 31.07.2023) відповідач просить суд застосувати строки позовної давності щодо заявлених вимог за період з 14.01.2020 по 28.06.2020 на загальну суму 62 213,47 грн., у зв`язку з тим, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.04.2017 у справі №918/329/16 та від 26.10.2018 у справі 922/4099/17 про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

При цьому, в рамках дійсної справи позивач здійснює нарахування за період з 14.01.2020 року по 23.02.2022 року, що виходить за рамки останніх трьох років, що передували подачі дійсного позову, позов в рамках дійсної справи датується 14.06.2023 року, подано 15.06.2023 року, провадження по справі відкрито 28.06.2023 року, у зв`язку з чим, позивач мав право здійснювати всі розрахунки в рамках дійсного позову з 15.06.2020 року.

Таким чином, відповідач стверджує, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення грошових коштів за період з 14.01.2020 по 15.06.2020 та в цій частині позовних вимог необхідно відмовити, а саме у стягненні наступних сум: 37 026,58 грн інфляційних витрат та 25 186,89 грн 3% річних.

До того ж відповідач вказує, що загальний розрахунок індексу інфляції, зазначений позивачем, є невірним, оскільки останнім при його здійсненні не враховано від`ємні значення за період лютий, липень-серпень 2020 та серпень 2021.

Так, відповідач у відзиві на позовну заяву, просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви та в обґрунтування своїх заперечень вказує, що фактично в рамках справи 916/3625/16 вирішувалось не питання стягнення суми грошових коштів з Повного товариства на користь ОСОБА_1 , а питання визначення суми, яка повинна бути виплачена. При цьому, Повне товариство не вчиняло і не вчиняє жодних дій, щодо невиплати ОСОБА_1 грошових коштів, передбачених рішенням суду по справі 916/3625/16. Між тим, ОСОБА_1 станом на сьогоднішній день не зверталася до відповідача з заявою про виплату коштів і не надала жодного банківського рахунку для можливості здійснення їй платежу.

Разом з тим, відповідач стверджує, що в його діях немає вини щодо невиплати за той період, за який просить стягнути позивачка кошти, адже у період з 14.01.2020 по 23.02.2022 відбувався судовий процес з питання визначення суми внеску ОСОБА_1 до складеного капіталу Повного товариства, яка підлягає їй виплаті, тому, на думку відповідача, положення ст. 625 ЦК України в рамках дійсної справи можна застосовувати вже після винесення кінцевого рішення по справі № 916/3625/16, а саме рішення ВС від 25.04.2023 року.

Поряд з цим, відповідач у відзиві на позовну заяву не погоджується із заявленою позивачем сумою витрат на правову допомогу в розмірі 40 000 грн, оскільки вказана сума є завищеною та не підлягає задоволенню. Так, на думку відповідача, співмірною сумою витрат позивача на правничу допомогу в рамках даної справи може становити сума в розмірі 5 000 грн.

02.08.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№26271/23), відповідно до якоі останній не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву. Щодо доводів відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі позивач вказує, що, враховуючи акцесорний характер визначених ст.625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених нею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає вирішенню основний спір. Щодо клопотання про застосування строків позовної давності позивач вказує, що ним було вірно розраховано період, адже строки позовної давності були продовженні на строк дії воєнного стану, згідно п.19 «Прикінцевих та Перехідних положень» ЦК України, який і досі триває, а тому доводи відповідача і зазначеній частині вважає хибними. При цьому, позивач звертає увагу, що, вказуючи на невірність розрахунку, відповідач не надає свій власний, вірний, на його думку розрахунок, адже, якщо б відповідач порахував всі місяці окремо, в нього вийшли би всі ті ж самі суми.

10.08.2023 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№27302/23), відповідно до яких останній, зокрема, просить суд зменшити суму витрат на правничу допомогу, що заявлена позивачем до 5 000 грн та вважати це клопотанням про зменшення суми витрат на правничу допомогу у випадку повного чи часткового задоволення позову, зважаючи на невелику складність даної справи, відсутності зі сторони представника позивача вагомих дій, щодо збирання доказів в рамках даної справи, невеликий обсяг самої позовної заяви та розгляд справи в рамках письмового провадження.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження по справі (вх.№26005/23 від 31.07.2023), зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення з Повного товариства Ломбард Преміум ОСОБА_2 та компанія 116 751,78 грн 3% річних та 347 272,84 грн інфляційних нарахувань. Вказані кошти нараховано у зв`язку із невиконанням відповідачем рішення суду про стягнення на користь позивача 1 840 000 грн. вартості внеску у статутний капітал товариства, у зв`язку з його виходом зі складу учасників Повного товариства Ломбард Преміум ОСОБА_2 та компанія.

Таким чином, даний спір виник у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань, пов`язаних із виходом учасника із товариства, тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі (вх.№26005/23 від 31.07.2023), адже даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №607/17588/14-ц від 14.03.2018, та у постановах Верховного Суду від 17.01.2018 у справі №910/11316/17 та від 20.06.2018 у справі №910/21812/17.

Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Таким чином, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Як свідчать матеріали справи, у грудні 2016 р. ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до Повного товариства Ломбард Преміум Велічко Олександр Вікторович та компанія, в якому, з урахуванням уточнень до позовної заяви (вх.№601/20 від 13.01.2020) просила стягнути з відповідача на свою користь вартість внеску останньої у статутний капітал товариства відповідача у розмірі 1840000 грн., 3% річних у сумі 165600 грн., інфляційних втрат у розмірі 553854 грн. та пені у сумі 870915 грн. Позовні вимоги були обґрунтовані безпідставністю невиконання Повним товариством Ломбард Преміум ОСОБА_2 та компанія свого обов`язку щодо виплати позивачці вартості внеску останньої у статутний капітал товариства відповідача відповідно до балансу, складеного на день її виходу, що, в свою чергу, виступає підставою для стягнення такої вартості у судовому порядку разом з проведеними компенсаційними та штрафними нарахуваннями.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.05.2020 у справі №916/3625/16, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 25.04.2023 року, вищевказаний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме стягнуто з Повного товариства Ломбард Преміум Велічко Олександр Вікторович та компанія на користь ОСОБА_1 вартість внеску у розмірі 1840000 грн., 3% річних у розмірі 124308,05 грн., інфляційні втрати у розмірі 327605,65 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 34378,71 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Вказане судове рішення мотивоване доведеністю ОСОБА_1 факту невиконання відповідачем покладеного на нього чинним законодавством обов`язку щодо виплати позивачці вартості внеску останньої у статутний капітал Повного товариства Ломбард Преміум ОСОБА_2 та компанія відповідно до балансу, складеного на день її виходу, при цьому місцевий господарський суд врахував неправильність здійсненого позивачкою розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, зумовлену невірним обранням періоду проведення компенсаційних нарахувань, а також те, що ні умовами засновницького договору, ні положеннями законодавства не передбачено нарахування пені на вартість невиплаченого внеску у зв`язку із виходом учасника з товариства.

Наразі рішення суду першої інстанції мотивовано такими висновками:

-моментом виходу позивача зі складу учасників Товариства є 13.10.2016 (з урахуванням спливу трьох місяців від дати отримання заяви про вихід) відповідно до п. в) частини першої статті 10 Закону України "Про господарські товариства", пункту 3 частини першої статті 116, частини першої статті 126 ЦК України;

-заперечення Товариства щодо порушення порядку подання заяви про вихід слід відхилити, оскільки обов`язок нотаріального посвідчення відповідної заяви не був передбачений;

-рішенням суду у справі №916/2672/16 не встановлювалися обставини внесення чи не внесення ФОП Леонтьевою Н.В. грошових коштів до статутного капіталу Товариства, тому це рішення не створює преюдицію;

-Товариство зобов`язано виплатити позивачці вартість внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу, що було передбачено статтею 71 Закону України "Про господарські товариства" та статтею 3.9 засновницького договору. Вартість внеску, належного до виплати учаснику, що виходить, обчислюється на дату подання учасником заяви про вихід з товариства та проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з Товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу;

-сторони неодноразово збільшували статутний капітал Товариства, що відповідно до статті 16 Закону України "Про господарські товариства" могло бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів;

-18.01.2013 позивачка отримала частину частки у складеному капіталі Товариства від іншого учасника, що раніше її оплатив. Спірні правовідносини між учасниками Товариства не є предметом спору у справі;

-Товариство не довело, що позивачка має невиконаний обов`язок по внесенню частки саме Товариству. Вартість вкладу (внеску) позивачки підтверджується рішенням загальних зборів учасників, що оформлене протоколом від 18.01.2013 №40; новою редакцією засновницького договору. Відповідно до балансу станом на 31.12.2016 в графі "Неоплачений капітал" (код 1425) стоїть прочерк (-), що підтверджує повне формування статутного капіталу Товариства;

-учасники цивільних правовідносин повинні керуватися основними засадами цивільного законодавства, серед яких відповідно до статті 3 ЦК України віднесено, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; справедливість, добросовісність та розумність;

- враховуючи, що ОСОБА_1 до моменту виходу зі складу учасників ПТ «Ломбард «Преміум» Велічко Олександр Вікторович та компанія» була власником внеску товариства в розмірі 40% складеного капіталу в сумі 1840000 грн., після виходу з товариства вона має право на одержання вартості такого внеску, в зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

-відповідач прострочив оплату внеску, тому має відповідно до частини другої статті 625 ЦК України сплатити 3% річних у розмірі 124308, 05 грн, інфляційні витрати у розмірі 327605,65 грн за період з 14.10.2017 (наступний день після спливу трьох місяців після подачі заяви про вихід) по 13.01.2020;

-підстави для стягнення пені на невиплачений внесок у зв`язку із виходом учасника з Товариства відсутні, оскільки ані умовами засновницького договору, ані положення чинного законодавства не передбачено її нарахування.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на однаковий суб`єктний склад сторін у вищевказані справі №916/3625/16 та у даній справі, на підставі ч.4 ст.75 ГПК України під час розгляду даної справи № 916/2573/23 не підлягають доведенню знов обставини, встановлені судовим рішенням у справі №916/3625/16, яке набрало законної сили, зокрема, щодо існування у відповідача невиконаного обов`язку, покладеного на нього чинним законодавством, щодо виплати позивачці вартості внеску останньої у статутний капітал Повного товариства Ломбард Преміум ОСОБА_2 та компанія відповідно до балансу, складеного на день її виходу, що склав 1840000 грн. При цьому у зв`язку з неналежним виконанням цього зобов`язання судом вже було стягнуто суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період із 14.10.2017 року по 13.01.2020 року.

Разом з тим ОСОБА_1 , посилаючись на несплату до теперішнього часу відповідачем вказаної суми вартості внеску у статутному капіталі товариства в розмірі 1840000,00 грн., просить стягнути відповідача інфляційні втрати та 3% річних, нараховані за період з 14.01.2020 р. по 23.02.2022 р. включно, оскільки рішення господарського суду Одеської області у справі № 916/3625/16 не виконано відповідачем.

Наразі слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем на користь позивача вартості внеску у статутному капіталі товариства в розмірі 1840000,00 грн.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З огляду на існування у відповідача грошового зобов`язання по сплаті суми вартості внеску у статутному капіталі товариства в розмірі 1840000,00 грн., що не спростовано відповідачем та встановлено вищевказаним судовим рішенням у справі № 916/3625/16, відповідно відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення процентів річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення процентів річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Тим більш, за змістом норм статей 526, 599, 611, 625 ЦК України чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, у тому числі від відповідальності, передбаченої статтями 549, 550, 625 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція щодо відповідальності боржника за невиконання грошового зобов`язання за рішенням суду викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 р. у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 р. у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та від 04.06.2019 р. у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Також в роз`ясненнях, наведених в п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

При цьому, судом встановлено, що за вищенаведеним судовим рішенням у справі № 916/3625/16 з відповідача були стягнуті 3% річних, нараховані за період прострочення, що становив по 13.01.2020 р. Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язання щодо сплати суми вартості внеску у статутному капіталі товариства в розмірі 1840000,00 грн., яке не виконано на момент звернення позивача до суду із заявленим позовом, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних у період з 14.01.2020 р. по 23.02.2022 р. на існуючу суму боргу.

Слід зауважити, що у постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами у розумінні положень статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Тобто, з огляду на викладене, можливо дійти висновку, що позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат за три роки, які передували моменту звернення з позовною заявою до суду.

Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постановах від від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.

Між тим, з огляду на заявлення відповідачем про сплив позовної давності для звернення позивачем до суду із заявленими вимогами про стягнення річних за період з 14.01.2020 по 15.06.2020, тобто за період, який передував трирічному строку до моменту звернення з позовною заявою до суду, суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 зі справи № 127/15672/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 зі справи № 917/1421/18.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Відповідний правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.

В даному випадку судом встановлено порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду із заявленим позовом, тому необхідним є з`ясування обставин щодо спливу позовної давності.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач у спірний період з 14.01.2020 по 23.02.2022 не виплатив позивачу внесок у статутному капіталі, у зв`язку з чим позивачем розраховано суму річних з 14.01.2020 року.

Виходячи з наведеного за загальним правилом, вимоги щодо стягнення річних за вказаний період мали бути заявлені з урахуванням трирічного строку позовної давності не пізніше протягом періоду з 14.01.2023 р.

Згідно ч. 6, 7 ст. 116 ГПК України останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Так, днем подання позову вважається дата поштового штемпеля підприємства зв`язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом щодо захисту порушеного права шляхом стягнення річних 15.06.2023 року.

Однак, згідно з положеннями пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний пункт був також введений в дію на підставі Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX з 2 квітня 2020 року.

Отже, оскільки Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX з 2 квітня 2020 року продовжено строк позовної давності по заявленим вимогам щодо стягнення річних на строк дії карантину, відповідно позивач, подавши позов 15.06.2023 року, не пропустив строк позовної давності по цим вимогам, оскільки на час подання позову карантин ще не закінчився.

Крім того, згідно з положеннями пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Вказаний пункт був також введений в дію на підставі Закону України № 2120-IX від 15.03.2022 з 17 березня 2022 року.

Отже, строк загальної позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, також продовжено на строк дії воєнного стану.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, з урахування наступних змін, який продовжувався в подальшому Указами Президента України неодноразово і триває до цього часу.

Таким чином, заява відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності є необґрунтованою, тому не підлягає задоволенню.

Разом з тим, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних у період з 14.01.2020 р. по 23.02.2022 р. на існуючу суму боргу в сумі 1 840 000,00 грн., судом наразі встановлено, що вказаний розрахунок містить арифметичну помилку з огляду на неврахування позивачем 366 календарних днів у 2020 році, тому судом самостійно здійснено перерахунок 3% річних на існуючу суму боргу за вказаний період прострочення:

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 14/01/2020 до 31/12/2020 1 840 000,00 x 3 % x 353 : 366 : 10035353 239,34 грн.з 01/01/2021 до 23/02/2022 1 840 000,00 x 3 % x 419 : 365 : 10041963 366,58 грн.

Отже, загальний розмір 3% річних, що підлягають стягненню з Повного товариства Ломбард Преміум ОСОБА_2 та компанія на користь ОСОБА_1 складає 116 605,92 грн., а не 116751,78 грн., як заявлено позивачем.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. № 62-97 також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

З огляду на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснені позивачем розрахунки інфляційних нарахувань у розмірі 347 272,84 грн. ((1 840 000 грн.* 105% * 110% * 101,3% * 101,6%/100) - 1 840 000 грн.) та встановлено, що даний розрахунок є вірним.

Щодо заяви відповідача про сплив позовної давності для звернення позивачем до суду із заявленими вимогами про стягнення інфляційних втрат за період з 14.01.2020 по 15.06.2020, тобто за період, який передував трирічному строку до моменту звернення з позовною заявою до суду, суд зазначає, що вказана заява є необґрунтованою. Адже, як зазначалось вище, строк загальної позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, було продовжено на період дії карантину з 2 квітня 2020 року згідно із Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX, а також на строк дії воєнного стану згідно із Законом України № 2120-IX від 15.03.2022, починаючи з 17 березня 2022 року.

Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 347 272,84 грн.

Разом з тим суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам сторін, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів у сукупності з урахуванням всіх обставин справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 хоча й обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, однак підлягають частковому задоволенню у зв`язку з арифметичною помилкою під час розрахунку річних. За таких обставин, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь останньої 116 605,92 грн. 3% річних та 347 272,84 грн. інфляційних витрат.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Щодо заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 40000,00 грн. суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Заявами по суті спору є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем заявлено до стягнення з відповідача 24 000 грн витрат на правничу допомогу за введення справи та 16 000 грн. витрат на правничу допомогу «гонорар успіху».

В ч. 4 ст. 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії договору договір про надання правничої допомоги №11-03/22 від 03.05.2022 р. та додаткову угоду № 2 від 10.05.2023 р.

Як вбачається зі змісту договору № 11-03/22 від 03.05.2022 р. про надання правничої допомоги, укладеного між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Переходовим Миколою Віталійовичем, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, зокрема, але не виключно: надавати правничу допомогу у вигляді консультаційних послуг; здійснювати представництво інтересів і захист клієнта в судах загальних, адміністративних, господарських будь-якої інстанції, органах державної влади і місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях будь-яких форм власності, в органах прокуратури, поліції, служби безпеки України, державного бюро розслідувань, органах нотаріату та іншими фізичними особами; здійснювати захист або представництво клієнта у кримінальних провадженнях, в тому числі під час проведення слідчих (розшукових) дій; збирати докази, інформацію, вести переговори в інтересах клієнта (п. 1.1).

В п. 4.1 договору встановлено, що цей договір починає діяти з моменту його підписання сторонами і до 31.12.2023 року.

За умовами п. 4.5 договору надання правничої допомоги за цим договором підтверджується актом наданих послуг, що є невід`ємною частиною даного договору. Акт наданих послуг може бути укладений відносно частини послуг, визначених додатковою угодою до договору.

Згідно п. 5.1 договору клієнт сплачує адвокату гонорар у сумі та строки, що встановлюється додатковою угодою, укладеною між сторонами та яка є невід`ємною частиною цього договору.

10.05.2023 між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Переходовим Миколою Віталійовичем (адвокат) було укладено додаткову угоду №2 до договору про надання правничої допомоги №11-03/22 від 03.05.2022, відповідно до п.1 якої, адвокат Переходов Микола Віталійович представляє інтереси клієнта у справі за позовом ОСОБА_1 до Повного товариства Ломбард Преміум Велічко Олександр Вікторович та компанія про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків.

В п. 3 додаткової угоди встановлено, що розмір плати (гонорару) за представництво інтересів Клієнта у даній справі складає 24 000 грн. незалежно від обсягу виконаної адвокатом роботи.

Згідно п.3.1 додаткової угоди у разі задоволення позову у повному обсязі або частково клієнт виплачує адвокату «гонорар успіху» 16 000 грн. у порядку, встановленому у п.4 даної угоди.

Відповідно до п.4 додаткової угоди, клієнт сплачує адвокату повний розмір гонорару після набрання рішення у справі, зазначеній у п.1 даної угоди, законної сили.

Представництво ОСОБА_1 в Господарському суді Одеської області здійснювалось адвокатом Переходовим Миколою Віталійовичем, що підтверджується наявними в матеріалах справи ордером серії ВН №1232775 від 15.03.2023 та свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ОД №004673 від 24.01.2022.

Наразі в ч. 5-7 ст. 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Також частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Наразі обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Так, відповідачем у запереченнях на відповідь на відзив заявлено клопотання про зменшення суми витрат на правничу допомогу до 5000 грн. у випадку задоволення позов, оскільки заявлена позивачем сума витрат на правничу є допомогу є завищеною, неспівмірною зі складністю даної справи.

У постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.

У заявленому клопотанні відповідач лише вказує на судову законодавство України та судову практику, проте, разом із цим, відповідач не наводить жодних доказів на підтвердження власних висновків. З огляду на зазначене, господарський суд Одеської області доходить висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, з наведених відповідачем підстав.

Водночас, слід зазначити, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 р. у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 р. у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 р. у справі № 904/3583/19.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Allia№ce Limited проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі № 914/1945/19, від 23.11.2021 у справі № 873/126/21.

Отже, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Так, частина третя статті 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Щодо заперечень відповідача стосовно відсутності детального опису послуг суд зазначає наступне.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові по справі № 922/1964/21 виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Отже, в даному випадку, суд, приймаючи до уваги відсутність детального опису робіт (наданих послуг), а також акту наданих послуг, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Так, господарський суд надав оцінку наданим з боку адвоката позивачу послугам правничої допомоги та дійшов таких висновків. Спірна сума заборгованості виникла у зв`язку із тим, що відповідач не виплатив суму внеску у статутному капіталі товариства, що була стягнута за рішенням суду в іншій справі. Фактично послуги адвоката полягали у складенні заяв по суті: позовної заяви та відповіді на відзив. Наразі судом враховано, що позовна заява не є складною та обширною, не містить аналізу судової практики, не потребує складної аналітичної діяльності адвоката з огляду на невелику кількість доказів (судові рішення у справі № 916/3625/16). Також складність справи не є високою, що потребувало б достатньо багато робочого часу адвоката для фактичного виконання ним завдань, тим біль справа розглядалась у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін. Відтак, на думку суду, заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу за ведення справи в розмірі 24000,00 грн. є завищеною щодо відповідача.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у справі N 908/2702/21 здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі N 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі N 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі N 915/237/18, від 24.10.2019 у справі N 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі N 904/3583/19, від 18.03.2021 N 910/15621/19, від 07.09.2022 у справі N 912/1616/21 тощо.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням категорії спору та рівня складності справи, порядку розгляду справи у спрощеному провадженні, а також враховуючи обсяг, вид та зміст наданих адвокатом послуг і необхідний час адвокату на підготовку позовної заяви та відповіді на відзив, результат вирішення спору, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, вважає, що розумним і співмірним у заявленому спорі може вважатись розмір витрат на правову допомогу в сумі 20000,00 грн. Таким чином, враховуючи те, що рішення суду за позовом відбулось частково на користь позивача, відповідно вимоги про стягнення витрат на правову допомогу за ведення справи підлягають задоволенню частково, пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, що дорівнює 19993,71 грн. (463878,76 грн. задоволено х 20000,00 грн./464024,62 грн. заявлено до стягнення).

При цьому суд враховує, що Верховним Судом вже неодноразово зазначалось, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, незалежно від факту оплати як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (постанова ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у вигляді гонорару успіху в розмір 16000,00 грн. господарський суд зазначає наступне.

Так, чинне законодавство не містить визначення такого виду гонорару як гонорар успіху. Зокрема, Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Правила адвокатської етики надають визначення поняття "гонорар" без поділу цього поняття на види. При цьому норми зазначених закону та Правил не передбачають такі різновиди винагороди (гонорару) як основний, додатковий чи "гонорар успіху", що свідчить про те, що поняття "гонорар", яке міститься у зазначених нормативно-правових актах, є загальним, під яким розуміється як основна, так і додаткова винагороди.

Також слід зазначити, що "гонорар успіху", погоджений сторонами у договорі під відкладальною умовою (у разі досягнення результату) є складовою частиною гонорару адвоката і належить до судових витрат, а відтак, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати, зокрема, і гонорар успіху за критерієм розумності таких витрат, їх співмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для сторони справи.

Наразі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху", як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, заявлена позивачем до стягнення з відповідача на підставі договору про надання правової допомоги сума як гонорар успіху не є безумовною підставою для відшкодування її в зазначеному розмірі за рахунок відповідача, адже цей розмір не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, такого розрахунку та переліку наданих послуг (виконаних робіт) у встановленому порядку не надано. Наразі судом враховано, що судові на правничу допомогу у вигляді "гонорару успіху" за своєю суттю є додатковою оплатою за успішне завершення справи в суді ("гонорар успіху") до оплати за фактично надані послуги, про яку сторони договору про надання правової допомоги також домовились у договорі про надання правової допомоги.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).

Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведеній у постанові від 03.10.2019 у справі N 922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у справі N 908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

За таких обставин, враховуючи те, що витрати на правничу допомогу у вигляді "гонорару успіху" в розмірі 16000,00 грн. не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, без понесення яких у позивача буде відсутня можливість захистити свої права та законні інтереси, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, відповідно суд доходить висновку про відсутність підстав для відшкодування "гонорару успіху" за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Повного товариства Ломбард Преміум Велічко Олександр Вікторович та компанія (65026, м. Одеса, вул. Князівська, буд. 30, приміщення 5; код ЄДРПОУ 36921414) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 116 605 (сто шістнадцять тисяч шістсот п`ять) грн. 92 коп. 3% річних, 347 272 (триста сорок сім тисяч двісті сімдесят дві) грн. 84 коп. інфляційних витрат, 6958 (шість тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн. 18 коп. - витрат по сплаті судового збору та 19993 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто три) грн. 71 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Мостепаненко Ю.І.

Повний текст рішення складено 07 вересня 2023 р.

Суддя Ю.І. Мостепаненко