Рішення

від 06.09.2023 по справі 922/2955/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2955/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" (36034, м. Полтава, вул. Оржицька, 20; код ЄДРПОУ: 41632878) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" (61064, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 123; код ЄДРПОУ: 33118582) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

06.07.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" заборгованість у загальному розмірі 64 055,86 грн., з яких: інфляційне збільшення у розмірі 55 876,16 грн., штрафні санкції у розмірі 8 179,70 грн., а також позивач просить суд вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за додатковою угодою №1 від 26.04.2021 до договору підряду №П-5/20 від 29.12.2020, що підтверджується рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/4484/21.

10.07.2023 ухвалою Господарського суду Харківської області прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2955/23. Вирішено розгляд справи №922/2955/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України) та клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.7 ст.252 ГПК України).

В той же день для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.251, ст.252 та ст.167 Господарського процесуального кодексу України, суд з використанням установи поштового зв`язку АТ "Укрпошта" направив на адресу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" (61064, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 123) вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/2955/23 від 10.07.2023 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Однак, вказану судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

25.07.2023 ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/2955/23 від 10.07.2023 було повторно направлено на адресуТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група", а саме: 61064, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 123, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження. Відповідна адреса також вказана позивачем в позовній заяві.

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначену судову кореспонденцію повернуто на адресу суду 07.08.2023 з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Проте, відповідач своїм правом, наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України, не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 06.09.2023 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

29.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" (підрядник) було укладено договір підряду №П-5/20 (надалі - Договір) (а.с.12-18 т.1).

Відповідно до розділу 1 Договору, замовник доручає, а підрядник виконує оздоблювальні роботи у відповідності до договірної ціни та умов договору в 50 (п`ятдесяти) квартирах на об`єкті будівництва: Харківська обл., Дергачівський район, с. Подворкі, вул. Курязька 16, усуває (допрацьовує, виправляє) за свої кошти всі виявлені в гарантійний період експлуатації об`єкту недоліки (недоробки, порушення), а замовник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти виконані підрядником роботи та оплатити їх вартість. Перелік зазначених квартир зазначений у додатку 2 до Договору. Зазначені у додатку 2 квартири придбаваються Міністерством Оборони України на умовах пайової участі. Терміни виконання робіт - згідно графіку виконання робіт (додаток 3).

Відповідно до розділу 2 Договору, ціна договору визначається у договірній ціні, що є невід`ємною частиною договору (Додаток 1). Ціна договору, зазначена в п. 2.1. цього договору включає в себе відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до п.9.1 Договору, здавання-приймання виконаних робіт оформлюється актом приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідкою про вартість виконаних робіт і витрат (форма КБ-3).

Згідно п.9.3 Договору, у разі відсутності зауважень щодо виконаних робіт замовник зобов`язаний прийняти роботи, виконані підрядником протягом 3-х днів після пред`явлення їх до прийняття. Днем пред`явлення до прийняття робіт є день надання підрядником акту приймання виконаних робіт.

26.04.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору підряду №П-5/20 від 29.12.2020 (надалі - Додаткова угода) (а.с.19 т.1), про наступне:

- доповнити договір п.п.1.4. та 2.3. наступного змісту:

"1.4. Замовник доручає, а підрядник виконує оздоблювальні роботи у відповідності до договірної ціни та умов договору в приміщеннях нежитлового фонду: XII - загальною площею 64,6 кв.м.; XIII - загальною площею 227,9 кв.м.; ХS - загальною площею 84, 4 кв.м. на об`єкті будівництва: Харківська обл., Дергачівський район, с.Подворкі, вул. Курязька 16, усуває (допрацьовує, виправляє) за свої кошти всі виявлені в гарантійний період експлуатації об`єкту недоліки (недоробки, порушення), а замовник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти виконані підрядником роботи та оплатити їх вартість."

"2.3. Ціна визначається у договірній ціні, що є невід`ємною частиною даної додаткової угоди та договору (Додаток 1 до Додаткової угоди).

Ціна Додаткової угоди до договору, зазначена в п.2.3. цього Договору включає в себе відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу."

Інші умови Договору, не змінені даною додатковою угодою, залишаються без змін.

Також сторонами було підписано Додаток №1 до Додаткової угоди №1 від 26.04.2021 до Договору підряду №П-5/20 від 29.12.2020 - Договірна ціна на оздоблювальні роботи в приміщеннях нежитлового фонду на об`єкті будівництва: Харківська обл., Дергачівський район, с. Подвірки, вул. Курязька, 16 на загальну суму 202275,76 грн., у т.ч. ПДВ 33712,63 грн. (надалі - Додаток) (а.с.20 т.1)

В подальшому, між сторонами було підписано акти здачі-прийняття виконаних робіт, а саме: акт виконаних робіт №1 від 16.07.2021 на суму 124549,20 грн., акт №2 від 16.07.2021 на суму 25543,80 грн. та акт №3 від 16.07.2021 на суму 52182,76 грн. (а.с.21-23 т.1).

Відповідно до вказаних актів замовник претензій до об`єму, якості та строків виконання робіт не мав.

Однак, замовник оплату виконаної підрядником роботи за додатковою угодою до договору підряду №П-5/20 від 29.12.2020 не провів.

27.10.2021 ТОВ "Інтерцемент" на адресу ТОВ "Фінансово-будівельна група" було направлена вимога про оплату заборгованості та штрафних санкцій.

Втім, замовником роботу оплачено не було.

В листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група", в якому просило суд стягнути з відповідача 212 223,29 грн., з яких: 202 275,76 грн. основний борг, 2 427,31 грн. інфляційні, 7 520,22 грн. штрафні санкції. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за додатковою угодою №1 від 26.04.2021 до договору підряду №П-5/20 від 29.12.2020 (справа №922/4484/21).

06.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" звернулось до Господарського суду Харківської області з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" про стягнення грошових коштів у розмірі 668 683,77 грн., серед яких: пеня у розмірі 238 546,00 грн., штраф в порядку ст.231 ГК України у розмірі 216 906,00 грн., індекс інфляції у розмірі 149 393,08 грн., 3 % річних у розмірі 63 838,69 грн. за договором підряду №П-5/20 від 29.12.2020. Зустрічний позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем за зустрічним позовом своїх зобов`язань за спірним договором підряду щодо своєчасного виконання підрядних робіт.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2022 у справі №922/4484/21 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" 202 275,76 грн. основної заборгованості та 2 427,31 грн. інфляційних втрат. В решті позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Вказане рішення від 22.02.2022 у справі №922/4484/21 набрало законної сили 13.04.2022, на виконання якого в той же день судом було видано відповідний наказ.

Як стверджує позивач, добровільно зазначене судове рішення відповідачем виконано не було.

27.04.2023 приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження ВП №71680717 на виконання наказу №922/4484/21, виданого 12.07.2022 у справі №922/4484/21 (а.с.30-31 т.1).

Однак, як стверджує позивач, судове рішення від 22.02.2022 у справі №922/4484/21 залишається не виконаним відповідачем у повному обсязі. З огяяду на те, що станом на дату звернення із даним позовом до суду відповідач не виконав рішення суду по справі №922/4484/21, позивач просить суд захистити своє порушене майнове право, шляхом стягнення з відповідача 55 876,16 грн. інфляційних втрат, які нараховані за період з березня 2022 року по травень 2023 року, та 8 179,70 грн. 3% річних, нарахованих за період з 23.02.2022 по 29.06.2023 на суму заборгованості в розмірі 202 275,76 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до вимог статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 18 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 по справі №908/1090/18).

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).

Відтак, наявність грошового зобов`язання відповідача перед позивачем за договором підряду №П-5/20 від 29.12.2020 у сумі 202 275,76 грн. (основний борг) не потребує доказування, а доведеність цих обставин не досліджується судом в межах даної справи в силу статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Крім того, частина друга статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В свою чергу, наявне чинне судове рішення від 22.02.2022 у справі №922/4484/21, яке має преюдиціальне значення для вирішення даної справи, належним чином підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов`язання у вигляді прострочення оплати заборгованості за договором підряду №П-5/20 від 29.12.2020 та додатковою угодою №1 від 26.04.2021 до нього в сумі 202 275,76 грн. перед позивачем, у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України.

При цьому, сам факт прийняття означеного судового рішення діючим законодавством наразі не віднесений до обставин, що припиняють чи змінюють правову природу грошового зобов`язання, а отже жодною мірою не звільняє боржника від відповідальності за порушення грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора на отримання коштів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування яких припиняється лише із припиненням відповідного грошового зобов`язання.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Штрафні санкції у розмірі 8 179,70 грн., які позивач просить стягнути з відповідача, за своєю правовою природою є 3% річних, нарахованими позивачем на підставі ст.625 ЦК України, що вбачається з позовної заяви та розрахунку заборгованості.

Відтак, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 55 876,16 грн. інфляційних втрат, які нараховані за період з березня 2022 року по травень 2023 року, та 8 179,70 грн. 3% річних, нарахованих за період з 23.02.2022 по 29.06.2023 на суму заборгованості в розмірі 202 275,76 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми інфляційних, 3% та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Доказів виконання відповідачем рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2022 у справі №922/4484/21 шляхом погашення заборгованості матеріали справи не містять.

Відтак, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом

З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач в позовній заяві просив суд вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката та надав орієнтовний розрахунок.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне надати сторонам строк протягом п`яти днів з дня отримання цього рішення (враховуючи розгляд цієї справи у спрощеному провадженні) для надання до суду доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, заяв, клопотань тощо (за необхідності).

У разі ненадання сторонами вищезазначених документів у строк встановлений судом, питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу адвоката судом буде буде вирішено за наявними матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" (61064, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 123; код ЄДРПОУ: 33118582) на користьТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерцемент" (36034, м. Полтава, вул. Оржицька, 20; код ЄДРПОУ: 41632878) суму інфляційного збільшення у розмірі 55 876 (п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот сімдесят шість) грн. 16 коп., 3% річних у розмірі 8 179 (вісім тисяч сто сімдесят дев`ять) грн. 70 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "06" вересня 2023 р.

СуддяТ.О. Пономаренко