Рішення

від 07.09.2023 по справі 373/733/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2023 року м. Київ справа №373/733/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, третя особа - Комунальне підприємство «Житлово-Комунальне господарство Дівичківської сільської ради» про визнання незаконними деяких положень рішення,

в с т а н о в и в:

11 червня 2020 р. до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (далі - відповідач), третя особа - Комунальне підприємство «Житлово-Комунальне господарство Дівичківської сільської ради», в якому просить суд:

1) визнати незаконними окремі положення рішення Дівичківської сільської ради від 6 лютого 2020 р. №1085-24-VII Про затвердження Порядку відшкодування надання послуг з електропостачання, водопостачання, водовідведення та теплопостачання на території Дівичківської сільської ради, а саме:

- пункт 2, який зобов`язує споживачів житлових будинків встановити засоби обліку (лічильників) електропостачання та водопостачання по вул. Артилеристів в с.Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області в частині зобов`язання споживачів електроенергії, які проживають у багатоквартирних будинках, де засоби комерційного обліку електричної енергії (ЗКО) встановлені на сходових клітках;

- пункт 3.1 в частині визначення обсягів спожитої електроенергії для будинків, які не оснащені засобами обліку, як різницю небалансу між загальнобудинковим лічильником розподілення між споживачами, які не мають засобів обліку спожитої електроенергії, але фактично користуються такими послугами.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у квітні 2019 року до комунальної власності територіальної громади села Дівички від Міністерства оборони України було безоплатно передано частину фондів військового містечка № НОМЕР_1 , зокрема 6 багатоквартирних будинків (в одному із них проживає позивач). Позивач вважає, що прийняття багатоквартирних будинків призначеною комісією проходило формально, без з`ясування стану електричних та інших мереж, жителі (споживачі комунальних послуг) будинків не інформувалися про прийняття їх будинків, опитування із застосуванням претензій до Київського КЕУ стороною, яка приймала фонди, не проводилося. Зазначає, що наприкінці серпня початку вересня 2019 року на дверях під`їздів будинків з`явилось звернення до споживачів електроенергії від КП «ЖКГ Дівичківської сільської ради» з вимогою з 1 жовтня 2019 року включно встановити лічильники електричної енергії нового зразку, оскільки згідно технічних умов у встановлених в будинках лічильників вийшов термін експлуатації. У зверненні зазначено, що у разі невиконання цієї вимоги розрахунок та оплата буде проводитись із загальнобудинкового лічильника. Житловий будинок, в якому він проживає, перебуває в експлуатації 25-40 років (з його слів) та повірка, ремонт та планова заміна лічильників попереднім балансоутримувачем взагалі не проводилась. Оскільки багато лічильників вийшли з ладу, оплата за спожиту електроенергію проводилась споживачами за середньо статистичними показниками по військовому містечку. В подальшому позивачем було встановлено, що оголошення з`явилося у зв`язку з прийняттям відповідачем-1 рішення Дівичківської сільської ради від 6 лютого 2020 р. №1085-24-VII Про затвердження Порядку відшкодування надання послуг з електропостачання, водопостачання, водовідведення та теплопостачання на території Дівичківської сільської ради. Вважає, що вказане рішення прийнято відповідачем незаконно, тому позивач звернувся до суду.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено, а саме:

- визнано незаконним положення рішення Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 6 лютого 2020 року №1085-24-VII Про затвердження Порядку відшкодування надання послуг з електропостачання, водопостачання, водовідведення та теплопостачання Дівичківської сільської ради», а саме:

пункт 2, який зобов`язує споживачів житлових будинків встановити засоби обліку (лічильників) електропостачання та водопостачання по АДРЕСА_1 , в частині зобов`язання споживачів електроенергії, які проживають у багатоквартирних будинках, де засоби комерційного обліку електричної енергії (ЗКО) встановлені на сходових клітках;

пункт 3.1 в частині визначення обсягів спожитої електроенергії для будинків, які не оснащені засобами обліку, як різницю небалансу між загальнобудинковим лічильником розподілення між споживачами, які не мають засобів обліку спожитої електроенергії, але фактично користуються такими послугами;

- стягнуто із Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в розмірі 1 160 грн. 80 коп.

Дівичківською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області подано апеляційну скаргу на це рішення суду.

Постановою Київського апеляційного суд від 1 вересня 2021 року апеляційну скаргу задоволено частково. Скасовано рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2021 року та закрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, Комунального підприємства «Житлово-Комунальне господарство Дівичківської сільської ради», про визнання незаконними деяких положень рішення Дівичківської сільської ради від 6 лютого 2020 року № 1085-24-VII «Про затвердження Порядку відшкодування надання послуг з електропостачання, водопостачання, водовідведення та теплопостачання Дівичківської сільської ради».

1 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву, в якій просив передати справу для подальшого розгляду в порядку адміністративного судочинства до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області.

3 вересня 2021 р. ухвалою Київського апеляційного суду передано справу за позовом ОСОБА_1 до Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, Комунального підприємства «Житлово-Комунальне господарство Дівичківської сільської ради», про визнання незаконними деяких положень рішення Дівичківської сільської ради від 06 лютого 2020 року № 1085-24-VII «Про затвердження Порядку відшкодування надання послуг з електропостачання, водопостачання, водовідведення та теплопостачання Дівичківської сільської ради», до Київського окружного адміністративного суду.

16 вересня 2021 року протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями ця справа передана на розгляд судді Журавлю В.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 21 вересня 2021 р. відкрито провадження у справі та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження за особливостями провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень у відповідності до вимог ст. 264 КАС України та призначено підготовче засідання.

21 жовтня 2021 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що позивач оскаржує дане рішення саме з підстав незгоди із встановленням лічильників в будинках за рахунок споживачів. Зазначає, що зі змісту п. 2 спірного рішення не вбачається, що цим пунктом споживачів зобов`язано встановлювати лічильники за рахунок споживачів. Стверджує, що цей пункт регулює питання джерела фінансування послуг зі встановлення лічильників, зокрема за рахунок мешканців будинку. З іншого боку, Правила роздрібного ринку електричної енергії покладають витрати за встановлення засобів обліку електричної енергії саме на споживача. У разі користування електроенергією без приладу обліку такі послуги оплачуються згідно з тарифами. Стверджує, що п. 3.1 оскаржуваного рішення фактично є спеціальної нормою по відношенню до п. 2 рішення відповідача-1, як загальної норми. Тобто, для тих споживачі, які не бажають встановлювати прилади обліку, оплата послуг з електропостачання буде здійснюватись за затвердженими тарифами постачальника.

23 жовтня 2021 р. до суду від позивача надійшла заява про доповнення предмету та підстав позову, в якій він просить суд:

1) визнати протиправними та не чинними положення рішення Дівичківської сільської ради і Переяслав-Хмельницького району Київської області від6 лютого 2020 року N1085-24-VII «Про затвердження порядку відшкодування надання послуг з електропостачання, водопостачання, водовідведення та теплопостачання на території Дівичківської сільської ради» а саме:

- пункт 2, який зобов`язує споживачів житлових будинків встановити засоби обліку (лічильники) електропостачання та водопостачання по вул. Артилеристів в с. Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області, в частині зобов`язання споживачів електричної енергії, які проживають у багатоквартирних будинках, де засоби комерційного обліку електричної енергії (ЗКО) встановлені на сходових клітках, встановити лічильники електропостачання;

- пункт 3.1 в частині визначення обсягів спожитої електроенергії для будинків, які не оснащенні засобами обліку, як різницю небалансу між загальнобудинковим лічильником розподіленням між споживачами, які не мають засобів обліку спожитої електроенергії, але фактично користуються такими послугами;

2) стягнути з відповідача-1 на користь позивача заподіяну йому оскаржуваним рішенням моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

28 липня 2022 р. до суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру заподіяної моральної шкоди, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача-1 на користь позивача заподіяну йому оскаржуваним рішенням моральну шкоду в розмірі 75 000 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2022 р. закрито підготовче провадження в цій адміністративній справі № 373/733/20 та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на19 вересня 2022 року.

19 вересня 2022 р. до суду учасники справи не прибули.

19 вересня 2022 р. до суду від позивача та представника відповідача-1 надійшли клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно з приписами ст. 205 КАС України розгляд справи здійснено судом без участі представників учасників справи у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Розглянувши додані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

У квітні 2019 р. Міністерством оборони України передано до комунальної власності територіальної громади села Дівички частину фондів військового майна військового містечка Дівички№1, серед якого були 6 житлових будинків, в тому числі і житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому проживає позивач.

6 лютого 2020 р. відповідачем прийнято рішення №1085-24-УІІ Про затвердження Порядку відшкодування надання послуг з електропостачання, водопостачання, водовідведення, теплопостачання на території Дівичківської сільської ради.

Згідно з цим рішенням відповідач відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», керуючись Кодексом комерційного обліку електричної енергії та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, Закону України «Про місце самоврядування в Україні» вирішив:

1. Затвердити Порядок відшкодування витрат надання послуг з електропостачання, водопостачання, водовідведення та теплопостачання на території Дівичківської міської ради додається.

2. Зобов`язати споживачів житлових будинків встановити засоби обліку (лічильники) електропостачання та водопостачання по вул. Артилеристів, в с. Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області.

3. Зобов`язати Комунальне підприємство «Житлово-комунальне господарство Дівичківської сільської ради»:

3.1.Для будинків, які не оснащені засобами обліку, як різницю небалансу між загально будинковим лічильником розподіляти між споживачами, які не мають засобів обліку спожитої електроенергії, але фактично користуються такими послугами.

3.2. Ліквідувати заборгованість по електропостачанню та водопостачанню.

4. Дане рішення вступає в дію з 1 березня 2020 року.

5. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію з питань бюджету та фінансів, соціально-економічного та культурного розвитку, підприємства сфери послуг та інвестиційної діяльності.

Із 1 березня 2020 року обчислення обліку спожитої електроенергії споживачами, які не встановили засоби обліку (лічильники) електропостачання, здійснювалося за різницею небалансу за загальнобудинковим лічильником.

18 травня 2020 року позивач звернувся до відповідача із листом, в якому просив вжити заходи по встановленню лічильника на квартиру, в якій він проживає, за кошти територіальної громади, а до встановлення лічильника нараховувати фіксовану плату за електроенергію в порядку, який застосовувався до 1 березня 2020 року. Така вимога позивача не була задоволена відповідачем.

Уважаючи незаконним та протиправним вказане рішення відповідача, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.

Згідно з повідомленням НКРЕКП від 06.07.21, наданого позивачу, Комунальне підприємство «Житлово-Комунальне господарство Дівичківської сільської ради» не є ліцензіатом НКРЕКП, тому контроль за його господарською діяльністю не відноситься до компетенції НКРЕКП. Питання щодо електропостачання повинно вирішуватися з балансоутримувачем шляхом переговорів або в судовому порядку.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до вимог ч. 2ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведені положення Основного Закону кореспондують з приписами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з ч. 3 ст. 24 якого органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до вимог ч. 2ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд при вирішенні справи бере до уваги, що позивач при оскарженні спірних пунктів рішення не погоджується та наводить доводи стосовно питань, які стосуються електропостачання, тоді як ці пункти стосуються як електропостачання, такі водопостачання, а рішення в цілому врегульовує питання електропостачання, водопостачання, водовідведення та теплопостачання.

Щодо скасування п. 2 оскаржуваного рішення відповідача суд зазначає наступне. Цим пунктом зобов`язано споживачів житлових будинків встановити засоби обліку (лічильники) електропостачання та водопостачання по вул. Артилеристів, в с. Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Отже, позивач оспорює норму, яка зобов`язує споживачів житлових будинків встановити засоби обліку (лічильники) електропостачання та водопостачання.

Щодо скасування п. 3.1 оскаржуваного рішення відповідача суд зазначає наступне. Цим пунктом передбачено для будинків, які не оснащені засобами обліку, як різницю небалансу між загально будинковим лічильником розподіляти між споживачами, які не мають засобів обліку спожитої електроенергії, але фактично користуються такими послугами. Цей пункт містить зобов`язання, адресоване третій особі, а не споживачам.

Отже, позивач оспорює норму, яка регламентує порядок оплати спожитої електроенергії у разі відсутності квартирних засобів обліку, і адресована третій особі.

Суд бере до уваги таке. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (надалі - Закон № 280) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 2 Закону № 280 визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з вимогами статті 25 Закону № 280 сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до вимог пп. 2 п. «а» ч. 1ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закон №2189-VIII) регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 1 Закону №2189-VIII засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 4 Закону №2189-VIII до повноважень органів місцевого самоврядування належать:

1) затвердження та виконання місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, участь у розробленні та виконанні відповідних державних і регіональних програм;

2) встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону;

3) затвердження норм споживання комунальних послуг;

4) інформування населення відповідно до законодавства про стан виконання місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, а також про відповідність якості житлово-комунальних послуг нормативам, нормам, стандартам та правилам;

5) здійснення моніторингу стану виконання місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства;

6) встановлення одиниці виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами;

7) прийняття рішення про початок та закінчення опалювального періоду з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами та іншими нормативними документами;

8) передача відомостей до електронного реєстру багатоквартирних будинків;

9) зберігання та забезпечення доступу до технічної та іншої передбаченої законодавством документації на багатоквартирні будинки та їх прибудинкові території, зокрема документів за обов`язковим переліком, визначеним центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері житлово-комунального господарства, документів, на підставі яких багатоквартирний будинок прийнято в експлуатацію, технічних паспортів будинків, планів інженерних мереж, документів, що засвідчують право власності чи користування земельними ділянками, документації щодо проведення робіт з капітального ремонту в багатоквартирних будинках;

10) зберігання примірників рішень (протоколів) загальних зборів співвласників багатоквартирних будинків та розміщення на своїх офіційних веб-сайтах інформації про рішення, прийняті такими зборами.

Згідно з вимогами ст. 12 Закону № 2189-VIIIжитлово-комунальні послуги надаються виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Встановлення тарифів на послуги з водопостачання є компетенцією органів місцевого самоврядування (п. 2 ч. 3ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; ст. 13 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»).

Порядок вирішення питання наявності засобів обліку визначений Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі - Правила).

Відповідно до вимог п. 1 цих Правил вони регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).

Згідно з вимогами п. 7 цих Правил місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування мають право тимчасово визначати інші норми споживання, кількісні та якісні показники та режими надання послуг в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік послуг, що надаються споживачеві, залежить від рівня благоустрою відповідного будинку.

Послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - договір) (пункт 8 Правил).

Відповідно до вимог п. 9 Правил у квартирі (будинку садибного типу) роботи з установлення засобів обліку води і теплової енергії (далі - квартирні засоби обліку) проводяться спеціалізованою організацією, виконавцем, виробником чи постачальником за рахунок коштів споживача.

Суд бере до уваги, що цим пунктом передбачено, що виконання робіт з установлення засобів обліку води і теплової енергії за рахунок коштів споживача.

Квартирні засоби обліку беруться виконавцем на абонентський облік.

Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку проводяться за рахунок виконавця.

Згідно з вимогами п. 10 Правил оплата послуг за показаннями засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу), проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору холодної та гарячої води у квартирі (будинку садибного типу) незалежно від наявності засобів обліку на вводах у багатоквартирний будинок.

Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

Сума неоплачених протягом опалювального періоду 50 відсотків нарахованої плати за послугу з централізованого опалення виставляється до оплати споживачу протягом міжопалювального періоду щомісяця рівними частинами з травня по вересень включно.

Розрахунок та розподіл рівними частинами протягом кожного місяця міжопалювального періоду суми неоплачених протягом опалювального періоду 50 відсотків нарахованої протягом опалювального сезону плати за послугу з централізованого опалення здійснюється виконавцем такої послуги.

Відповідно до вимог п. 11 Правилу разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.

Суд бере до уваги, що цим пунктом передбачено, що порядок оплати послуг водокористування, водовідведення у разі відсутності квартирного лічильника розподіляється між споживачами, що узгоджується із порядком, викладеному у спірному пункті рішення.

Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку води, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках:

у разі відсутності засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу);

у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення;

у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил.

За наявності витоків із загальнобудинкової мережі споживачі, які не мають квартирних засобів обліку або не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку, оплачують послуги з холодного, гарячого водопостачання та водовідведення за встановленими нормативами (нормами) за місяць, у якому ці витоки виявлено.

Згідно з вимогами п. 12 Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.

У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку.

У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.

Суд бере до уваги, що цим пунктом передбачено, що порядок оплати послуг за використану теплову енергію у разі відсутності квартирного лічильника розподіляється між споживачами, що узгоджується із порядком, викладеному у спірному пункті рішення.

Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках:

у разі відсутності засобів обліку теплової енергії, встановлених у квартирі (будинку садибного типу);

у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення;

у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку теплової енергії за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил.

Відповідно до вимог п. 15 Правил засоби обліку води і теплової енергії, встановлені у квартирі (будинку садибного типу) та на вводі у багатоквартирний будинок, підлягають періодичній повірці.

Періодична повірка засобів обліку води і теплової енергії проводиться у строк, що не перевищує одного місяця. За цей час споживач оплачує відповідні послуги у такому порядку:

з централізованого постачання холодної та гарячої води - згідно із середньомісячними показаннями засобів обліку за попередні три місяці;

з централізованого опалення - згідно із середньомісячними показаннями засобів обліку за попередній опалювальний період.

У разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання.

Згідно з вимогами п. 16 Правил у разі виникнення сумнівів щодо правильності показань квартирних засобів обліку споживач в установленому порядку може проводити їх позачергову повірку за власні кошти, про що інформує виконавця. Якщо виявлена у показаннях помилка виходить за межі, передбачені у паспорті квартирного засобу обліку, виконавець повинен здійснити перерахунок плати за споживання води та/або теплової енергії з дня останньої повірки або встановлення засобу обліку, якщо його повірка не проводилась, шляхом зменшення плати на відсоток, який перевищує встановлені межі точності для цього типу засобу обліку, до моменту виявлення помилки.

Виконавець має право здійснювати перевірку показань квартирних засобів обліку в порядку, визначеному законом і договором.

Відповідно до вимог п. 20 Правил плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.

У разі звернення споживача, який не має субсидії на оплату послуги з централізованого опалення, із заявою про надання розстрочки виконавець такої послуги у платіжному документі передбачає графи для зазначення 50 відсотків нарахованої плати за послугу з централізованого опалення протягом опалювального періоду та графи для зазначення розрахованої і розподіленої рівними частинами протягом кожного місяця міжопалювального періоду суми неоплачених 50 відсотків нарахованої плати за таку послугу.

У відповідності до п. 2.3.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 р. №312 (далі - ПРРЕЕ) послуги з облаштування вузла обліку електроустановки або реконструкції вузла обліку надаються споживачу постачальником послуг комерційного обліку електричної енергії відповідно до договору про надання послуг комерційного обліку та Кодексу комерційного обліку. (При цьому ПРРЕЕ передбачено, що умовою розподілу і постачання електричної енергії є укладення договору).

Надання споживачу замовлених ним послуг з облаштування вузла обліку або реконструкції вузла обліку електричної енергії здійснюється за рахунок споживача.

У разі розділення обліку електричної енергії оплата послуг облаштування вузла обліку або реконструкції вузла (вузлів) обліку електричної енергії здійснюється за рахунок осіб, з ініціативи яких проводиться відповідне розділення.

У разі звернення побутового споживача до постачальника послуг комерційного обліку (оператора системи), який надає такому споживачу послуги комерційного обліку, із заявою щодо встановлення або заміни засобу вимірювальної техніки (реконструкції вузла обліку), який відповідає вимогам нормативних документів, постачальник послуг комерційного обліку надає такому побутовому споживачу замовлені ним послуги протягом 7 робочих днів від дня оплати побутовим споживачем вартості цих послуг.

Згідно з п.2.3.8 ПРРЕЕ споживач має право самостійно придбати засіб вимірювальної техніки, який відповідає вимогам Кодексу комерційного обліку, Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів вимірювальної техніки, та надати його постачальнику послуг комерційного обліку для встановлення на своєму об`єкті відповідно до договору про надання послуг комерційного обліку.

Згідно з пп.20 п.5.5.5.ПРРЕЕ споживач електричної енергії зобов`язаний не допускати безоблікового користування електричною енергією від технологічних електричних мереж споживача, а також відшкодовувати збитки, завдані оператору системи та/або споживачу (основному споживачу), у разі виявлення безоблікового користування електричною енергією від технологічних електричних мереж споживача.

При цьому п.2.3.15 ПРРЕЕ передбачено, що за заявою споживача можливе використання електричної енергії без встановлення засобу вимірювальної техніки (для виконання тимчасових робіт) за умови укладення відповідно до вимог цих Правил договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії та укладення відповідного договору про постачання електричної енергії з електропостачальником:

1) на строк до 30 діб у разі, якщо у замовника відсутня технічна можливість встановити засоби вимірювальної техніки електричної енергії через відсутність пристосованого для цього приміщення, сумарною потужністю у точці приєднання не більше 5 кВт для побутових споживачів та не більше 50 кВт для непобутових споживачів;

2) на строк до 1 року, якщо встановлення засобів вимірювальної техніки електричної енергії недоцільне внаслідок використання електричної енергії для електроустановки потужністю до 0,1 кВт.

Зазначені договори укладаються на строк тимчасового використання електричної енергії, строк дії яких може бути одноразово продовжений на такий же строк, якщо споживач не менше ніж за 2 робочі дні до закінчення строку дії договорів звернувся щодо продовження строку тимчасового використання електричної енергії. Строк дії договору про постачання електричної енергії споживачу може бути продовжений лише після продовження строку дії договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.

При тимчасовому використанні електричної енергії споживачем без встановлення засобу вимірювальної техніки функції постачальника послуг комерційного обліку виконує оператор системи розподілу.

Обсяг використаної електричної енергії визначається оператором системи розподілу (постачальником послуг комерційного обліку) виходячи з потужності струмоприймачів споживача та часу їх роботи.

Підключення струмоприймачів споживача здійснюється оператором системи розподілу після укладення договорів, наявність яких передбачена цими Правилами.

Відповідно до п.10.2.5 ПРРЕЕ закупівля електричної енергії та розподіл здійснюються за рахунок коштів споживачів колективного побутового споживача. Умови використання електричної енергії, розрахунків за неї, умови технічного забезпечення електропостачання електроустановок споживачів колективного побутового споживача, утримання та обслуговування технологічних електричних мереж колективного побутового споживача регулюються установчими документами та/або укладеними в установленому законодавством порядку договорами між споживачами колективного побутового споживача та колективним побутовим споживачем щодо розподілу та постачання електричної енергії в межах колективного побутового споживача.

Згідно з Кодексом комерційного обліку електричної енергії електроустановки споживачів мають бути забезпечені необхідними засобами комерційного обліку електричної енергії для розрахунків за спожиту електричну енергію, технічними засобами контролю і управління споживанням електричної енергії та величини потужності, а також засобами вимірювальної техніки для контролю якості електричної енергії. Фінансування встановлення ЗВТ для контролю якості електричної енергії виконується стороною-ініціатором або оператором мережі, якщо це передбачено відповідними регуляторними актами (розділ V п.6.1), а згідно з п.6.7 цього ж розділу 6.7. Споживач має право самостійно придбати ЗВТ, які відповідають вимогам цього Кодексу, Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких ЗВТ, та надати їх разом з паспортом ЗВТ ППКО для встановлення на своєму об`єкті.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Статтею 17 цього ж Закону передбачено, що комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства (ч.1). Комерційний облік комунальних послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії у багатоквартирному будинку здійснюється встановленими в житлових і нежитлових приміщеннях споживачів вузлами обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирах (приміщеннях) багатоквартирного будинку (ч.2). У разі відсутності або несправності вузлів обліку, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, комерційний облік здійснюється в установленому законодавством порядку в місці вводу відповідних зовнішніх інженерних мереж у будівлю (її частину), а для послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії - в місці вводу відповідних внутрішньобудинкових систем у житлове або нежитлове приміщення споживача (ч.4).

Статтею 20 цього ж Закону визначено, що одиниця виміру обсягу спожитої споживачем електричної енергії визначається правилами роздрібного ринку, що затверджуються уповноваженим законом органом (ч.1). Виконавець послуги з постачання та розподілу електричної енергії зобов`язаний постачати споживачеві електричну енергію відповідно до умов укладеного договору про постачання з дотриманням встановлених показників якості послуг (ч.2). Послуга з постачання електричної енергії надається згідно з умовами договору та вимогами правил, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (ч.5).

Відповідно до ч.3 ст.58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач, зокрема, зобов`язаний: 3) дотримуватися правил технічної експлуатації, правил безпеки під час експлуатації власних електроустановок, нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов укладених договорів; 4) врегулювати у порядку, визначеному кодексом систем розподілу, відносини щодо технічного забезпечення розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу.

За приписами ст.3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» витрати на оснащення будівлі вузлами комерційного обліку, здійснені оператором зовнішніх інженерних мереж, відшкодовуються споживачами відповідних комунальних послуг, а також власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання у такій будівлі, шляхом сплати внеску за встановлення вузла комерційного обліку, який сплачується виконавцеві відповідної послуги. Виконавець комунальної послуги, який не є оператором відповідних зовнішніх інженерних мереж, зобов`язаний перераховувати сплачені споживачами внески за встановлення вузла комерційного обліку оператору зовнішніх інженерних мереж у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6). Власник (співвласники) будівлі, яка на день набрання чинності цим Законом була приєднана до зовнішніх інженерних мереж або яка приєднується до зовнішніх інженерних мереж, має право самостійно обладнати таку будівлю вузлами комерційного обліку в установленому законодавством порядку. У такому разі внесок за встановлення вузла комерційного обліку таким споживачам не нараховується. Виконавець послуг та оператор зовнішніх інженерних мереж не можуть перешкоджати власнику (співвласникам) будівлі в оснащенні її вузлом комерційного обліку. На вимогу власника (співвласників) будівлі оператор зовнішніх інженерних мереж зобов`язаний самостійно встановити вузол комерційного обліку, придбаний ним (ними) (ч.7). Органи місцевого самоврядування згідно із затвердженими відповідно до законодавства програмами можуть приймати рішення про виділення коштів з місцевого бюджету на оснащення вузлами комерційного обліку будівель, які на день набрання чинності цим Законом були приєднані до зовнішніх інженерних мереж, а також на забезпечення охорони вузлів комерційного обліку. На такі вузли обліку після їх встановлення поширюється дія законодавства про спільне майно багатоквартирного будинку. Внесок за встановлення вузла комерційного обліку, встановленого відповідно до цієї частини, споживачами не сплачується (ч.8). У разі приєднання до зовнішніх інженерних мереж будівлі, яка не була приєднана до таких мереж, або відновлення приєднання після відключення оснащення будівлі вузлами комерційного обліку відповідних комунальних послуг здійснює власник (співвласники) такої будівлі за власний рахунок (ч.9).

Статтею 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначено порядок розподілу обсягів комунальних послуг між споживачами. Так, приписами цієї статті передбачено таке:

1. У будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів - розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої - четвертої цієї статті.

При цьому для цілей розподільного обліку відповідно до цієї статті права та обов`язки споживачів поширюються також на власників майнових прав на об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.

2. Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку:

1) загальний обсяг теплової енергії, що надходить до індивідуального теплового пункту, зменшується на обсяг теплової енергії, витраченої на приготування гарячої води, визначений на підставі показань відповідних вузлів обліку, а в разі їх відсутності - за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

2) обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

3) загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів.

Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії/вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті;

4) показання приладів - розподілювачів теплової енергії використовуються при розподілі виключно за умови, що такими приладами оснащено не менш як 50 відсотків опалювальних приладів (крім розташованих у приміщеннях (місцях) загального користування багатоквартирних будинків) у будівлі;

5) для споживачів, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі (1 кубічний метр об`єму) квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії, яка визначається згідно з методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

6) обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, визначається за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого нежитлового приміщення, яке є самостійним об`єктом нерухомого майна) або за рішенням співвласників будівлі - за іншим принципом, визначеним цією методикою;

7) співвласниками багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть установлюватися поправкові коефіцієнти для розподілу обсягу спожитої теплової енергії між окремими споживачами (у наріжних квартирах (приміщеннях), квартирах (приміщеннях), розташованих на перших і останніх поверхах будівель тощо) відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

8) у разі якщо у багатоквартирному будинку, оснащеному вузлом (вузлами) комерційного обліку, фактична температура повітря в окремих квартирах (приміщеннях), не оснащених вузлами розподільного обліку/приладами - розподілювачами теплової енергії, нижча за нормативну, виконавець або визначена власником (співвласниками) інша особа, яка здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, здійснює перерозподіл спожитих обсягів за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, таким чином:

якщо встановлено факт несанкціонованого втручання окремих споживачів у внутрішньобудинкову систему опалення та/або гарячого водопостачання, яка використовується для цілей опалення, що призвело до її розбалансування, обсяг теплової енергії або гарячої води, необхідний для досягнення нормативної температури в приміщенні (приміщеннях), перерозподіляється на таких споживачів;

в іншому випадку такий обсяг теплової енергії або гарячої води перерозподіляється пропорційно до площі (об`єму) квартир (інших приміщень) на споживачів, житлові приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку/приладами - розподілювачами теплової енергії.

3. Обсяги спожитої у будівлі гарячої, питної води, визначені за допомогою вузлів комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляються між споживачами з урахуванням того, що:

1) у разі якщо частина води була витрачена на полив клумб і газонів, прибирання місць загального користування тощо та/або гарячої води - на прибирання місць загального користування тощо, обсяг відповідно питної, гарячої води, що розподіляється між споживачами, зменшується на обсяг, витрачений на такі загальнобудинкові потреби, визначений на підставі показань відповідних вузлів обліку;

2) у разі якщо приміщення всіх споживачів у будівлі оснащені вузлами розподільного обліку гарячої, питної води, загальний обсяг спожитої у будівлі відповідно гарячої, питної води (крім обсягу, витраченого на загальнобудинкові потреби) розподіляється між споживачами відповідно до обсягу споживання за показаннями вузлів розподільного обліку.

Якщо виникає різниця між показаннями вузла комерційного обліку та обсягом гарячої, питної води, визначеним як сума показань вузлів розподільного обліку, така різниця розподіляється відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

3) у разі якщо жодне приміщення у будівлі не оснащене вузлами розподільного обліку гарячої, питної води, загальний обсяг спожитої у будівлі відповідно гарячої, питної води (крім обсягу, витраченого на загальнобудинкові потреби) розподіляється між споживачами пропорційно до кількості осіб, які фактично користуються такими послугами;

4) у разі якщо частина приміщень у будівлі оснащена вузлами розподільного обліку гарячої, питної води, а частина - не оснащена, обсяг відповідної комунальної послуги, спожитий споживачами у приміщеннях, оснащених вузлами розподільного обліку, встановлюється у розмірі, визначеному за допомогою таких вузлів, а загальний обсяг спожитої у будівлі відповідно гарячої, питної води (крім обсягу, витраченого на загальнобудинкові потреби та споживачами у приміщеннях, оснащених вузлами розподільного обліку) розподіляється між споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку, пропорційно до кількості осіб, які фактично користуються такими послугами.

4. Розподіл між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг здійснюється відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

5. У разі виявлення у будівлі витоків гарячої, питної води із внутрішньобудинкових мереж гарячого, централізованого водопостачання протягом періоду, за який здійснюється розрахунок за відповідні комунальні послуги, споживачі мають право вимагати від особи, з вини якої стався такий витік, відшкодування їм вартості розподіленого на них відповідно до частини третьої цієї статті обсягу гарячої, питної води в частині, що перевищує обсяг, визначений за допомогою вузлів розподільного обліку, та для споживачів, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку, - відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

6. Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

Відповідно до Порядку оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09 серпня 2018 року № 206, засоби комерційного обліку встановлюються операторами зовнішніх інженерних мереж, але можуть бути встановлені власниками будівлі з повідомленням такого оператора.

Надаючи оцінку доводам та аргументам сторін з огляду на наведені норми законодавства суд зазначає таке.

Обов`язок встановити індивідуальні прилади обліку електричної енергії, що дозволяють визначати обсяги її споживання кожним окремим споживачем, який належить до такої категорії споживачів, як населення, безпосередньо нормами наведеного законодавства не визначено. Законодавство передбачає оплату за рахунок споживача послуг по облаштуванню вузла обліку, але не містить норми щодо оплати споживачами безпосередньо лічильника. При цьому передбачено право придбання споживачами індивідуальних приладів обліку електричної енергії за власний рахунок. Суд при цьому бере до уваги, що це право на придбання приладів обліку, але не обов`язок. Крім того, чинним законодавством визначено, що виконання робіт з установлення засобів обліку води і теплової енергії здійснюється за рахунок коштів споживача.

Суд також бере до уваги, що відповідно до ПРРЕЕ облаштування вузла обліку це здійснення комплексу організаційно-технічних заходів з організації вимірювання на об`єкті споживача з метою обліку обсягів електричної енергії та величини потужності, що використовується в певний момент та/або період часу; засіб вимірювальної техніки - технічні засоби, які використовуються для вимірювання обсягів та/або якості електричної енергії в точці вимірювання відповідної точки комерційного обліку і мають нормовані метрологічні характеристики; засоби комерційного обліку електричної енергії - узагальнена назва засобів, які використовуються для здійснення комерційного обліку електричної енергії (засоби вимірювальної техніки, допоміжне обладнання, засоби та системи збору та обробки результатів вимірювання, формування, збереження та передачі даних комерційного обліку та керування даними тощо) відповідно до процедур, визначених Кодексом комерційного обліку. При цьому відповідно до Кодексу комерційного обліку лічильник електричної енергії (лічильник) - ЗВТ, що здійснює вимірювання та реєстрацію кількості електричної енергії та, опціонально, величини електричної потужності, параметрів якості електричної енергії та безперервності її розподілу, інших фізичних параметрів електричної енергії в точці вимірювання;

Оскільки пунктом 2 оскаржуваного рішення відповідача зобов`язано споживачів житлових будинків встановити засоби обліку (лічильники) електропостачання та водопостачання по вул. Артилеристів, в с. Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області, що, як встановлено судом, безпосередньо не передбачено наведеними вище нормами чинного законодавства, то цей пункт з наведених мотивів та підстав суд визнає протиправним.

Щодо позовної вимоги про скасування п. 3.1 оскаржуваного рішення відповідача, суд зазначає наступне. Цим пунктом передбачено зобов`язати Комунальне підприємство «Житлово-комунальне господарство Дівичківської сільської ради» для будинків, які не оснащені засобами обліку, як різницю небалансу між загальнобудинковим лічильником розподіляти між споживачами, які не мають засобів обліку спожитої електроенергії, але фактично користуються такими послугами.

Отже, позивач оспорює норму, яка регламентує порядок оплати спожитої електроенергії у разі відсутності квартирних засобів обліку та визначає обов`язки не позивача, а третьої особи - Комунального підприємства «Житлово-комунальне господарство Дівичківської сільської ради».

При цьому суд бере до уваги, що наведеними вище нормами чинного законодавства передбачено обов`язок індивідуального споживача укласти договір на постачання електричної енергії, який у своє чергу передбачає наявність індивідуальних засобів її обліку. При цьому у разі відсутності індивідуального лічильника електроенергії визначено різні механізми визначення обсягу спожитої споживачами електричної енергії до встановлення індивідуальних лічильників, у т.ч. за показаннями загальнобудинкового лічильника.

Визначений у п. 3.1 оскаржуваного рішення відповідача порядок фактично відтворює зміст наведених вище нормативно-правового актів (законів, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно правових актів), які регламентують порядок оплати електроенергії та житлово-комунальних послуг за відсутності індивідуального лічильника. Суд бере до уваги, що зазначені норми неконституційними не визнавались, положення постанов Кабінету Міністрів України є також чинними.

За наведених обставин спірна норма є обґрунтованою і підстави для визнання її нечинною з наведених у позові мотивів відсутні.

Крім того, суд бере до уваги, що спірний пункт 3.1 рішення відповідача регламентує порядок оплати спожитої електроенергії у разі відсутності квартирних засобів обліку визначає обов`язки не позивача, а третьої особи - Комунального підприємства «Житлово-комунальне господарство Дівичківської сільської ради».

Суд зазначає, що Комунальне підприємство «Житлово-комунальне господарство Дівичківської сільської ради» не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень КАС України. При цьому, спірні правовідносини між позивачем та відповідачем, які стосуються п.3.1 спірного рішення, безпосередньо не спричинили для позивача жодних наслідків і стосуються третьої особи.

Суд враховує, що позивач зобов`язаний на договірних умовах отримувати та оплачувати електричну енергію. При цьому відповідач у цій справі відповідно до чинного законодавства не є стороною такого договору, що виключає публічно-правові відносини у цьому випадку.

Крім того, позивач обґрунтовує незаконність оскаржуваних пунктів 2 та 3.1 спірного рішення, оскільки у 2019 році відповідач з порушеннями прийняв від Міністерства оборони України на облік в комунальну власність територіальної громади с. Дівички частину фондів військового містечка № НОМЕР_1 , зокрема 6 багатоквартирних будинків, в тому числі будинок, в якому проживає позивач.

Судом встановлено, що 24 вересня 2019 року позивач подав до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області позовну заяву до Міністерства оборони України, Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області та просив:1) визнати незаконним наказ Міністерства оборони України від 31 жовтня 2018 року №544 «Про передачу фондів військового містечка № НОМЕР_1 в комунальну власність територіальної громади с. Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області»;2) визнати незаконним рішення Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області сьомого скликання від 5 квітня 2018 року « 173-6-VII «Про надання згоди на прийняття до комунальної власності Дівичківської сільської ради житлових будинків та об?єктів соціальної сфери військового містечка» та від 20 червня 2018 року №255-8-VII «Про внесення доповнень до рішення No 1 73-6-VII від 5 квітня 2018 року «Про надання згоди на прийняття до комунальної власності Дівичківської сільської ради житлових будинків та об?єктів соціальної сфери військового містечка».

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 8 вересня 2020 року у справі № 373/906/19 позов задоволено, а саме:

- визнано незаконним наказ Міністерства оборони України від 31 жовтня 2018 року №544 «Про передачу фондів військового містечка №1 в комунальну власність територіальної громади села Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області»;

- визнано незаконним рішення Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 5 квітня 2018 року №173-6-VII «Про надання згоди на прийняття до комунальної власності Дівичківської сільської ради житлових будинків та об?єктів соціальної сфери військового містечка» та рішення Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 20 червня 2018 року №255-8-VII «Про внесення доповнень до рішення №173-6-VII від 5 квітня 2018 року «Про надання згоди на прийняття до комунальної власності Дівичківської сільської ради житлових будинків та об?єктів соціальної сфери військового містечка».

Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 р. у справі №373/906/19 апеляційні скарги Міністерства оборони України та Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області задоволено. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 8 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову позивача до Міністерства оборони України, Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області про визнання незаконною передачу фондів військового містечка в комунальну власність відмовлено повністю.Указана постанова набрала законної сили 14 липня 2021 р.

Отже, питання, яке вказував позивач, було вирішено іншим судом в іншій справі, в якій прийнято рішення, що набрало законної сили. Тому аргументи позивача про те, що передача будинків (в якому проживає позивач) Міністерством оборони України до Комунальної власності територіальної громади с. Дівички із вказаними ним порушеннями не може слугувати підставою для скасування спірних пунктів рішення відповідача.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначає про завдання йому моральної шкоди в розмірі 75 000 грн. з огляду на вимоги відповідача встановити лічильник, примушення до сплати незаконно нарахованого боргу, погроз відключення та фактичного відключення від електропостачання. Вказує, що перебуває у стресовому стані. В якості доказів завдання моральної шкоди позивач надав попередження третьої особи про необхідність сплати боргу та квитанцій про належну оплату ним інших житлово-комунальних послуг, а також свідоцтво про хворобу від 13.04.2004.

Щодо цієї вимоги суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини другої ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Позивач, як на підставу заподіяння моральної шкоди, посилається на факт незаконності рішення, що спричинило моральні страждання позивача та його перебування у стані стресу.

У свою чергу суд зазначає, що сам факт незаконного рішення, на який вказує позивач, не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

У цій справі жодного з таких доказів позивачем не надано.

Що стосується наданих позивачем попереджень третьої особи про необхідність сплати боргу та квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг, то ці документи видані третьою особою, а не відповідачем і тому не можуть бути покладені судом в обґрунтування завдання позивачу моральної шкоди саме відповідачем. Надане позивачем свідоцтво про хворобу від 13.04.2004 видано у 2004 році, тобто за багато років до видання спірного рішення відповідача у 2020 р., тому також не може бути взято судом до уваги судом як доказ погіршення стану здоров`я позивача та завдання йому моральної шкоди через перебування у стані стресу.

Відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що подає відповідний позов.

Крім того, за правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України закріплено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Стверджуючи, що моральну шкоду йому було заподіяно незаконним рішенням, позивач не надав суду жодних належних доказів в підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та причинного зв`язку між діями відповідача і заподіяною шкодою.

Відповідно до вимог ч. 2ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки позивачем не надано суду жодного доказу спричинення йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку прийняттям відповідачем рішення та заявленою моральною шкодою в розмірі 75 000 грн., то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими у вказаній вище частині, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання про повернення коштів в сумі вартості прибуття до суду (переїздом до іншого населеного пункту на власному автомобілі витрати на пальне) у розмірі 1821 грн. 20 коп., суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 135 КАС України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 135 КАС України).

Позивач просить суд відшкодувати вартість витрат, що пов`язані із прибуттям до суду (переїздом до іншого населеного пункту на власному автомобілі витрати на пальне) за 8 листопада 2021 р., за 17 грудня 2021 р., за 23 лютого 2022 р. та за 19 вересня 2022 р. по 13л пального на кожну поїздку для участі у засіданні по цій справі. Відповідно до фіскальних чеків із заправки загальна вартість коштів, які позивач потратив на пальне складає 1821 грн. 20 коп. Суд при цьому бере до уваги кількість придбаного пального та середні нормативи витрат пального, відстань від с. Дівички до м. Києва.

Отже, з урахуванням наданих доказів, суд вважає що клопотання про відшкодування на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача витрат пов`язаних із прибуттям позивача до суду в сумі 1821 грн. 20 коп. є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Що стосується клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу суд зазначає про таке. За твердженням позивача суть наданої правничої допомоги полягала у тому, що йому здійснено набір текста позову на комп`ютері. Будь-якого договору про надання правничої допомоги, актів прийому-передачі наданих послуг, доказів оплати послуг правничої допомоги позивачем не надано. За таких обставин підстави для оплати позивачу понесених витрат на правничу допомогу відсутні.

Щодо розподілу інших судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з квитанцією позивачем сплачено судовий збір на суму 840 грн. 80 коп.

Суд, керуючись ч. 3 ст. 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог присуджує позивачу 600 грн. 00 коп. понесених витрат по оплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та нечинним пункт 2 рішення Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 6 лютого 2020 р. №1085-24-VII Про затвердження Порядку відшкодування надання послуг з електропостачання, водопостачання, водовідведення та теплопостачання на території Дівичківської сільської ради, який зобов`язує споживачів житлових будинків встановити засоби обліку (лічильники) електропостачання та водопостачання по вул. Артилеристів в с.Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (код ЄДРПОУ 04361491) витрати пов`язані із прибуттям позивача до суду в сумі 1821 (одна тисяча вісімсот двадцять одна) грн. 20 коп.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (код ЄДРПОУ 04361491) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в сумі 600 (шістсот) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Відповідач - Дівичківська сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області, адреса: вул. Сонячна, 1а, с. Дівички, Київська область, 08434, код ЄДРПОУ - 04361491.

Третя особа - Комунальне підприємство «Житлово-Комунальне господарство Дівичківської сільської ради», адреса: вул. Дружби, 24, с. Стовп`яги, Київська область, 08436, код ЄДРПОУ - 41964968.

Суддя Журавель В.О.